Постанова від 29 квітня 2026 р. у справі №355/1192/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 355/1192/25

провадження № 22-ц/824/7939/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на рішення Баришівського районного суду Київської області від 20 січня 2026 року в складі судді Чехова С. І.,

установив:

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі - ТОВ «ФК «Ейс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19.11.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №428109820 на суму 25 700 грн. Кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 19.12.2028.

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора NDGW-9457.

Первісний кредитор виконав свій обов`язок та перерахував відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти у розмірі 25 700 грн 19.11.2023 на банківську картку №4441-11хх-хххх-9850, яку відповідач вказав у заявці при укладенні кредитного договору, що підтверджується платіжним дорученням.

При недостатності для суду доданих до позовної заяви доказів щодо отримання відповідачем грошових коштів, позивач просив витребувати первинні в АТ «Універсал Банк» банківську виписку, що підтверджує факт зарахування коштів на картковий рахунок відповідача в сумі 25 700 грн в період з 19.11.2023 по 24.11.2023.

Позивач зазначав, що 28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (первісний кредитор) та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01, на виконання умов якого сторони підписали Реєстр прав вимоги №272 від 20.02.2024, за яким від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

31.07.2024 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №31/0724-01, на виконання умов якого сторони підписали Реєстр прав вимоги №1 від 31.07.2024, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

29.05.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено договір факторингу №29/05/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором на загальну суму 124 121, 65 грн.

Умови зазначених договорів факторингу передбачали можливість передачі права вимоги, які виникнуть після дати підписання договорів факторингу. Такі умови договорів не суперечать нормам чинного законодавства та в установленому законом порядку судом недійсними не визнавалися, а отже, виходячи із презумпції правомірності правочину, є правомірними, тобто такими, що породжують певні цивільні права та обов`язки.

Станом на дату подання позовної заяви на рахунки позивача не надходило жодного платежу на погашення заборгованості за кредитним договором.

Враховуючи викладене, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви за кредитним договором становить 124 121,65 грн, яка складається з:

25 699,55 грн - заборгованість по тілу кредиту;

98 422,10 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 124 121,65 грн.

Також просив стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн.

Заочним рішенням Баришівського районного суду Київської області від 15 липня 2025 року позов задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

01.08.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування заочного рішення суду, яка була задоволена ухвалою Баришівського районного суду м. Києва від 02 грудня 2025 року.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 20 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «ФК «Ейс» не доведено факту переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», а тому право ТОВ «ФК «ЕЙС» порушено не було.

02.02.2026 представник ТОВ «ФК «Ейс» через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Баришівського районного суду Київської області від 20 січня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи в розмірі 13 056 грн, а саме: судовий збір у розмірі 6 056 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн покласти на відповідача.

Не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його таким, що ухвалене без повного та всебічного з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а також з висновками, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначив, що суд першої інстанції встановив, що право вимоги за кредитним договором перейшло н а кожному етапі факторингового ланцюга. Проте, ухвалюючи рішення, суд вирішив, що ТОВ «Манівео швидка допомога» здійснило передачу невизначених вимог, оскільки жодної вимоги щодо відповідача ОСОБА_1 на момент укладення договору факторингу не існувало.

Звертає увагу, що договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співправцювати протягом тривалого часу, а саме з 28.11.2018 по 31.12.2024, за умовами якого передача прав вимоги до боржників здійснюється на підставі Реєстрів прав вимоги, що містять переляк конкретних право вимоги.

20.2.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписали Реєстр право вимоги №272 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до якого останній набув право вимоги до відповідача на загальну суму 58 258,55 грн.

Даний факт свідчить про те, що відступлення права вимоги здійснювалося не щодо майбутніх чи умовних зобов`язань, а конкретного, дійсного та чинного на той момент зобов`язання відповідача перед первинним кредитором.

Таким чином, перехід права вимоги був спрямований на фактично існуюче зобов`язання, що підтверджує реальність предмета передачі та узгоджується з вимогами чинного законодавства щодо допустимості та правомірності відступлення права вимоги.

Правом надання відзиву відповідач не скористався.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомленні судом належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 19.11.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №428109820 в електронній формі з використанням електронного підпису.

Відповідно до умов пункту 2.1 кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 25 700 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.

Згідно з пунктом 2.2 кредитного договору сума кредитного ліміту, вказана у пункті 2.1 договору, це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії договору одночасно може бути у розпорядження позичальника.

Кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 25 700 грн 19.11.2023 (що є датою надання кредиту) (п. 2.3 договору).

Відповідно до пункту 2.4 кредитного договору, другий та решта траншів з договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачений цим Договором.

Рекомендована (не обов`язкова ) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма траншами є дата закінчення

У відповідності до п. 7.3 договору кінцева дата повернення кредиту - 19.12.2028.

Згідно з п. 7.4 договору проценти за договором сплачуються в наступному порядку:

7.4.1. протягом Дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахованої відповідно до правил цього договору;

7.4.2. після закінчення Дисконтного періоду кредитування, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно.

Згідно з п. 8.1 договору, за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат позичальника договором не передбачено.

Судом встановлено, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання перед відповідачем виконало у повному обсязі шляхом переказу грошових коштів, використовуючи реквізити платіжної картки, вказаної позичальником в особистому кабінеті.

Проте, у порушення умов договору відповідач не повернув надані йому кредитні кошти та не сплатив проценти за їх користування в обумовлені сторонами строки.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» вчинено договір факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01.

У договорі факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 сторони обумовили:

клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (пункт 2.1);

фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов`язки клієнта за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком, та не змінює попередній (пункт 2.2);

фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог, сплачується Фактором одним платежем протягом (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди (пункт 3.1);

право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги (пункт 4.1.);

договір може бути змінений повністю або частково за спільною письмовою згодою сторін (пункт 8.4 договору).

У подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткові угоди до договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01:

від 28 листопада 2019 року №19, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року;

від 31 грудня 2020 року №26, якою викладено договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 у новій редакції, строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року;

від 31 грудня 2021 року №27, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року;

від 31 грудня 2022 року №31, якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2023 року;

від 31 грудня 2023 року №32, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 20.02.2024 №272 до договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на суму 58 258,55 грн.

Після чого ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу від 31 липня 2024 року №31/0724-01.

Згідно із витягом з реєстру прав вимоги від 31 липня 2024 року № 1 до договору між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» факторингу від 31 липня 2024 року №31/0724-01 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 на суму 124 121, 65 грн.

Також ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» вчинено договір факторингу від 29 травня 2025 року №29/05/25-Е.

За змістом витягу з реєстру боржників за договором факторингу від 29 травня 2025 року №29/05/25-Е ТОВ «ФК «Ейс» набуто право вимоги до ОСОБА_1 на суму 124 121,65 грн.

До матеріалів справи приєднано виписку з особового рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором від 19.11.2023 № 428109820 ТОВ «ФК «Ейс», за якою прострочена заборгованість за кредитом в сумі 25 699, 55 грн, процентами в сумі 98 422,10 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 124 121, 65 грн, з якої: 25 699 грн 55 коп. - заборгованість по кредиту; 98 422 грн 10 коп. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо необґрунтованості судового рішення в частині відмови в задоволенні позову з підставі відсутності доказів переходу права вимоги ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 за кредитним договором від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс».

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, встановлено, що 19.11.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №428109820.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 272 від 20.02.2024. Строк дії договору факторингу № 28/1118-01 неодноразово продовжувався на підставі додаткових угод до 31 грудня 2024 року.

За змістом пункту 2.1 договору факторингу № 28/1118-01 клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 4.1. договору факторингу № 28/1118-01 право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Згідно з витягом з реєстру прав вимоги від 20.02.2024 №272 до договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на суму 58 258,55 грн.

З огляду на послідовне укладення договорів факторингу, право вимоги за договором кредитної лінії №428109820 від 19.11.2023 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «ФК «Ейс».

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ «ФК «Ейс» не набуло права вимоги до відповідача є помилковим, зробленим без урахування умов договору факторингу щодо моменту переходу права вимоги та без належної оцінки поданих доказів.

З огляду на викладене, рішення першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Позивачем доведено та не спростовано відповідачем існування заборгованості за тілом кредиту в сумі 25 699,55 грн, а тому наявні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення вказаної заборгованості з відповідача на користь позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення процентів за період з 19.11.2023 по 31.07.2024. в сумі 98 422,10 грн.

Згідно з пунктом 3.1 договору кредитної лінії №428109820 від 19.11.2023 позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінету, а також часткового повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2 договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що встановлений в п. 3.1 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів , за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду.

Відповідно до п. 1.1.24 пільговий період - додаткові три календарні дні після спливу дисконтного періоду, протягом яких кредитодавець приймає виконання позичальником грошових зобов`язань , як належне виконання, у випадку надходження від позичальника платежу у розмірі, передбаченому договором.

При цьому, пункт 3.3 договору визначає, що для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів дисконтного періоду проценти у розмірі 3 084 грн.

Відповідно до пункту 8.3.1 договору, за період від дати видачі кредиту до 19.12.2023 (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 146,00 % річних, що на день укладення договору становить 0,40 % від суми кредиту за кожен день користування ним.

Пунктом 8.3.2 договору передбачено, що у разі якщо позичальник вчинить описані в п. 3. 2 договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 19.12.2023 р. проценти нараховуються за ставкою 382,25 відсотків річних, що на день укладення договору становить 1,05 відсотків річних в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) в п. 95-108, щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.28)).

Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Судом встановлено, що дисконтний період тривав 30 днів (з 19.11.2023 по 19.12.2023).

За умовами кредитного договору відповідач отримав кредит з дисконтним періодом на 30 днів з умовами продовження в сумі 25 700 грн.

При цьому, враховуючи погоджені сторонами кредитного договору умови кредитування, колегія суддів зазначає, що строк кредиту складає 30 днів, який міг бути продовжений позичальником за умови оплати нарахованих процентів та активування функції продовження строку дисконтного періоду.

Згідно із наданим розрахунком заборгованості по кредиту відповідач протягом дисконтного періоду та пільгового періоду, який тривав з 19.11.2023 по 22.12.2023, а саме 22.12.2023 здійснив сплату процентів в сумі 3 893,55 грн та тіла кредиту в сумі 0,45 грн, виконавши умову першої пролонгації дисконтного періоду за договором на 30 днів, до 19.03.2024.

В подальшому позичальником не вчинялись дії щодо продовження строку кредитування.

Таким чином, з у рахуванням наведеного та строку користування кредитом, визначеного вищевказаним кредитним договором, апеляційний суд дійшов висновку про те, що нарахування процентів за користування кредитом після 19.03.2024 є безпідставним, а тому проценти підлягають стягненню за період з 22.12.2023 по 19.03.2024 в сумі 79 702,35 грн.

Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для нарахування процентів з огляду на положення ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Відповідно до роз`яснень Національного Банку України, для звільнення військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», такі позичальники мають подати Банку документи, що підтверджують їх призов під час мобілізації та проходження військової служби та відповідають переліку документів, зазначеним в листі Міністерства оборони України від 21.08.2014 №322/2/7142. Документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем у особливий період, а також підтверджує призов під час мобілізації резервістів та військовозобов`язаних, є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки.

До заяви про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 надано перший та другий аркуш військового квитка серії НОМЕР_1 , які містять відомості про його видачу 17.09.2022 військовою частиною НОМЕР_2 , освіту та сімейний стан. Сторінок з відповідними розділами, в яких були б здійснені службові відмітки, які б доводили його статус як особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», суду надано не було, а суд розглядає справу на підставі та в межах наданих доказів.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанцій не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з положеннями ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ( 89,92%), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подання до суду позову у розмірі 2 178,22 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 3 267, 33 грн, а всього 5445,55 грн.

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Саме такою є правова позиція Верховного Суду, висловлена Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Зазначена правова позиціє є незмінною, вона безпосередньо передбачена положеннями пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач при зверненні до суду з даним позовом просив відшкодувати понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу було подано до суду наступні докази: копію договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025, копію додаткової угоди №25770740728 від 30.05.2025, копію протоколу погодження вартості послуг, копію акту прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025.

Відповідно до прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2025, складеного Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» та ТОВ «ФК «Ейс», сторони підтверджують, що виконавець надав, а клієнт отримав правничу допомогу загальною вартістю 7 000 грн, зокрема: складання позовної заяви - 5 000 грн; вивчення матеріалів справи - 1 000 грн; підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором - 500 грн; підготовка та подача клопотання про отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором - 500 грн.

За таких обставин, надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, врахувавши складність справи, суть спору, характер послуг, а також з огляду на часткове задоволення позову, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Керуючись ст. 353, 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 20 січня 2026 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №428109820 від 19.11.2023 у розмірі 105 401, 90 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 5445,55 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 19.06.2026.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук