Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №398/4850/25 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/4850/25

провадження №: 2/398/394/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"08" червня 2026 р. м.Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Голосеніної Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Шаповал І.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Олександрія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області про визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Гулого А.В., звернулася до суду з позовом до Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача — ОСОБА_2 . Позивач зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . У 2011 році вона забрала свою матір — ОСОБА_2 на постійне місце проживання до Миколаївської області. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, що складається із земельної ділянки, розташованої на території Світлопільської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 5,7328 га, кадастровий номер: 3520386600:02:000:0151. Позивач вчасно подала документи до приватного нотаріуса Олександрійського районного нотаріального округу Кіровоградської області Ніколаєнко Н.М. для оформлення спадкових прав після смерті матері ОСОБА_2 та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку земельної ділянки. ОСОБА_3 , який є братом позивачки, після смерті матері в установлений законом 6-тимісячний строк до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не звертався. Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку земельної ділянки на ім`я ОСОБА_3 не видавалось. Брат позивачки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , так і не отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері.

Позивач також зазначила, що ОСОБА_3 не проживав за місцем реєстрації АДРЕСА_2 .

Позивач, як спадкоємець першої черги за законом, подала у встановлений законом строк заяву про прийняття спадщини після смерті матері. У свою чергу, така заява у встановлений законом строк братом позивачки подана не була. Позивач не може прийняти 1/2 частину земельної ділянки у свою власність, оскільки брат позивачки був прописаний, але фактично не проживав за адресою реєстрації померлої матері, однак він вважається таким, що автоматично прийняв спадщину. Після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкова справа не заводилась. На цей час позивач не може вирішити в нотаріальному порядку питання про спадкування усього спадкового майна через те, що її рідний брат був зареєстрований за однією адресою з матір`ю на день її смерті. Реєстрація брата позивачки по справі - за місцем проживання спадкодавця, в цьому випадку не є свідченням прийняття спадщини, оскільки останній не проживав за вказаною адресою, а отже відсутній факт постійного проживання разом зі Спадкодавцем.

Встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на день смерті, позивачу необхідно в подальшому для реалізації її спадкових прав

Просить визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері — ОСОБА_2 , на 1/2 частку земельної ділянки, загальною площею 5,7328 га, кадастровий номер: 3520386600:02:000:0151, розташованої на території Світлопільської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області, цільове призначення — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

В судовому засіданні 25.03.2026 року представник позивача Гулий А.В. позов підтримав у повному обсязі з підстав, вказаних у ньому, проти заочного розгляду справи не заперечив.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Згідно ч. 1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не надав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та ухвалити заочне рішення.

Вислухавши представника позивача, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_2 . Зазначене підтверджується свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_1 від 08.07.2020 року, свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 03.06.2000 року (зміна прізвища з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 ), свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 06.11.2009 року (зміна прізвища з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 ).

Відповідно до акту підтвердження на предмет фактичного проживання від 07.07.2020 року, який видано Казанківської селищної ради Миколаївської області зазначено, що в ході обстеження, шляхом подвірного опитування сусідів встановлено, що ОСОБА_4 , дійсно проживає за адресою АДРЕСА_3 . За даною адресою разом з ОСОБА_4 довгий час проживала її мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10.06.2025 року спадкоємцями зазначеного у свідоцтві майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є її донька ОСОБА_4 на 1/2 частку в спадщині, та син ОСОБА_3 на 1/2 частку у спадщині. Спадщина, на яку у вказаних частках видане свідоцтво складається з права власності на земельну ділянку площею 5,7328 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 3520386600:02:000:0151, цільове призначення 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за адресою: Кіровоградської області, Олександрійський район, територія Світлопільської сільської ради, що належало спадкодавці на підставі Державного акту на право приватної власності на землю IV-KP №032291, виданого Олександрійською райдержадміністрацією на підставі розпорядження Олександрійської райдержадміністрації від 29.03.2002 року №160-р. Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку земельної ділянки видано ОСОБА_4 . Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку земельної ділянки на ім.»я ОСОБА_3 ще не видано.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 26.10.2023 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Листом Першої олександрійської нотаріальної контори Кіровоградської області від 23.09.2025 року повідомлено, що спадкова справа щодо померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 станом на 23.09.2025 року не заводилася. Зазначений факт також підтверджується Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №82637851 від 23.09.2025 року.

З копії спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 встановлено, що із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулася ОСОБА_4 , яка в подальшому отримала свідоцтво про справо на спадщину за законом №280 від 10.06.025 року.

Також, у матеріалах спадкової справи наявна довідка Світлопільської сільської ради Олександрійського району від 10.11.2020 року №98, відповідно до якої зазначено, що померла ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 була зареєстрована до дня смерті за адресою: АДРЕСА_2 з 1981 року до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 . З нею був зареєстрований син ОСОБА_3 з 1999 року по теперішній час. Заповітів від ОСОБА_2 в сільській раді не посвідчувалося.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги заявник акцентувала увагу суду, що ОСОБА_2 на момент смерті проживала разом з нею.

Зазначений факт підтверджується матеріалами справи та поясненнями свідків.

Так, свідок ОСОБА_8 зазначила, що є сусідкою позивачки та знає її з 2013 року. Знала матір позивачки, яка жила разом з ОСОБА_4 до дня смерті. Коли вона познайомилася з ОСОБА_4 , то мати позивачки вже проживала разом з нею. Похованням матері займалася ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_9 зазначила, що вона є сусідкою позивачки, у період з 2011-2012 року разом з ОСОБА_4 проживала також її мати. Свідку відомо, що у позивачки є брат, проте останній за час проживання матері з позивачкою, жодного разу до неї не приїздив. Мати позивачки нікуди не виїжджала та проживала разом з позивачем до моменту смерті. Похованням матері займалася ОСОБА_4 , жодних родичів з боку ОСОБА_4 на похованні не було, син також не приїжджав на поховання матері.

Спадкові відносини в Україні регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про нотаріат», іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.

Згідно із нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України.

Суд також зазначає, що спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Оскільки у матеріалах спадкової справи, відкритої щодо майна померлої ОСОБА_2 відсутня заява ОСОБА_3 про відмову у прийнятті спадщини, він вважається таким, що прийняв спадщину.

Суд також враховує, що дії нотаріуса при видачі свідоцтва про спадщину позивач не оскаржувала.

Ухвалою суду від 07.08.2025 року позов було залишено без руху та звернуто увагу позивача, що останній, звертаючись до суду з позовними вимоги про визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки зазначає, що спірна земельна ділянка належала померлій ОСОБА_2 , проте наданими документами зазначений факт спростовувався. Позивачу запропоновано уточнити позовні вимоги.

Однак, позивач, усуваючи недоліки позовної заяви, наполягала на тому, що оскільки її мати на момент смерті проживала разом з нею, остання має право спадкувати також 1/2 частку земельної ділянки та вважала, що спірна частка земельної ділянки не належить її брату – ОСОБА_3 .

Зазначене твердження позивача суд вважає помилковим, оскільки померлий ОСОБА_3 до нотаріальної контори з заявою про відмову у прийнятті спадщину не звертався, його право на спадкування за законом захищене ст.ст.1268,1296,1297 ЦК України, а тому померлий ОСОБА_3 є таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , але не отримав свідоцтво про право на спадщину, тому в силу статті 1218 ЦК України до складу спадщини після сметрі ОСОБА_3 належить 1/2 частини спірної земельної ділянки.

Відповідно п.11 ч.1 ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Оскільки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності, відповідно до ст..346 ЦК України, на спірну земельну ділянку припинено, спадкова справа щодо майна померлого ОСОБА_3 не відкривалася, а тому, у позивача, як спадкоємця другої черги, наявне право на звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

На підставі викладеного, суд вважає, що позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81-82, 89, 141, 209, 223, 247, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області про визнання права власності на спадкове майно – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання і реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Представник позивача: Гулий Андрій Васильович, РНОКПП НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_4 ;

Відповідачі: Новопразька селищна рада Олександрійського району, Кіровоградської області, ЄДРПОУ 04366086, юридична адреса: Кіровоградська область, Олександрійський район, с-ще Нова Прага, вул.Центральна, 14.

Суддя Т.В.Голосеніна