Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №204/1589/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/1589/26

Провадження № 2/204/2384/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

28 травня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі головуючої судді Чудопалової С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями відповідача. В обґрунтування позову зазначив,що позивач перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_2 . 09.12.2024 до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів було внесені відомості про розшук позивача від 09.12.2024, через неприбуття останнього за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим порушив правила військового обліку. У зв`язку з чим, позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій щодо внесення зазначених відомостей до реєстру та їх видалення. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_3 та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 виключити з Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення правилвійськового обліку ОСОБА_3 .В іншій частин заявлених позовних вимог відмовлено.Позивач вказує, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у постійному стані тривоги, страху та психологічного дискомфорту через загрозу адміністративного затримання та примусового доставлення до ТЦК, тому був змушений уникати публічних місць, планувати маршрути з урахуванням ризиків, відмовлятися поїздок, репутаційних втратах та приниженні честі і гідності, що полягало у внесенні до державного реєстру відомостей про нібито вчинене позивачем порушення створювало враження, що він ухиляюся від виконання обов`язків, психічних розладах та погіршенні стану здоров`я,а також у припиненні навчання в аспірантурі через неможливістьзосередитись та страх виходити з дому.Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює у розмірі 60 000,00грн. Крім того позивач вказує, що внаслідок протиправних дій відповідача,останній поніс матеріальну шкоду у вигляді реальних збитків, у зв`язку зі зверненням за медичною психіатричною допомогою. Витрати на лікування, включаючи консультації лікаря-психіатра та придбання призначених лікарських засобів, що становить 15 000,00 грн., які позивач просить суд також стягнути з відповідача на свою користь. Ухвалою судді від 02.03.2026 провадження у справі відкрито та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

10.03.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову, зазначив, що причинний зв?язок між діями ІНФОРМАЦІЯ_6 та психологічним станом позивача відсутній, оскільки позивач не був затриманий працівниками ТЦК та не притягувався до адміністративної відповідальності, свободу пересування останнього не було фактично обмежено,гідність позивача не зазнала принижень. У зв`язку з чим, представник відповідача вважає що вказані у позовні заяві переживання, які позивачпоніспов`язані із адміністративним судовим спором звичайними життєвими емоціями і надто емоційним ставленням до питань пов`язаних з воєнним станом в Україні, який було об`явлено 24.02.2022. Крім того вказав, що всі спірні питання позивач міг вирішити особисто з`явившись за місцем де він поставлений на військовий облік — до ІНФОРМАЦІЯ_7 без будь яких для нього негативних наслідків бо, як вбачається з доданих позивачем доказів, у останнього наявна відстрочка від мобілізації. Вважає, що в матеріалах справивідсутній причинний зв`язок між виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 та порушення стану здоров`япозивача.

10.03.2026 позивач надав суду відповідь на відзив, в обґрунтування якого вказав, що відповідачем не надано належного доказу на спростування обставин викладених позивачем у позовній заяві, у розумінні статті 76 ЦПК України. Крім того вказав, що заявлена ним сума моральної шкоди у розмірі 60 000,00 грн. є мінімальною оцінкою щоденних психічних страждань, підтверджених медичним висновком, а вартість матеріальної шкоди у розмірі 15 000,00 грн. є прямим відшкодуванням фактично понесених позивачем витрат. Вважає, що представник відповідача не надав жодного доказу того, що заявлені суми є завищеними або призводить до безпідставного збагачення.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено,що позивач ОСОБА_2 перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З листа ІНФОРМАЦІЯ_8 від 16.10.2025 вбачається, що позивачу направлено повістку щодо прибуття до відповідача на 29.11.2024.

На підставі чого, 09.12.2024 до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів було внесені відомості про розшук позивача від 09.12.2024, через неприбуття останнього за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим порушив правила військового обліку.

Як вбачається із матеріалів справи, у позивача ОСОБА_2 наявна відстрочка «до завершення мобілізації» на підставі п.1 ч.3 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно якої призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовне визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій щодо внесення зазначених відомостей до реєстру та їх видалення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково, визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_3 та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 виключити з Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_3 . В іншій частин заявлених позовних вимог відмовлено.

Позивач вказує, що внаслідок неправомірних дій відповідача йому було завдано матеріальну та моральну шкоду, яка полягає у постійному стані тривоги, страху та психологічного дискомфорту через загрозу адміністративного затримання та примусового доставлення до ТЦК, тому був змушений уникати публічних місць, планувати маршрути з урахуванням ризиків, відмовлятися поїздок, репутаційних втратах та приниженні честі і гідності, що полягало у внесенні до державного реєстру відомостей про нібито вчинене позивачем порушення створювало враження, що він ухиляюся від виконання обов`язків, психічних розладах та погіршенні стану здоров`я, а також у припиненні навчання в аспірантурі через неможливість зосередитись та страх виходити з дому.

Відповідно до частини першої статі 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частина друга стаття 16 ЦК України).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Частина перша статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою.

Судом встановлено, що 09.12.2024 до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів було внесені відомості про розшук ОСОБА_2 від 09.12.2024, через неприбуття останнього за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_3 , чим порушив правила військового облікута рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_3 та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 виключити з Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_3 .

Визнаючи дії відповідача протиправними та зобов`язуючи ІНФОРМАЦІЯ_5 виключити з Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_3 суд виходив з того,що матеріали справи не містять допустимих, належних та достовірних доказів отримання позивачем повістки або іншого повідомлення його про необхідність прибуття до відповідача. У справі відсутні докази направлення на адресу позивача рекомендованого листа з повідомленням про вручення повістки, а також докази її отримання або неотримання позивачем.З огляду на це, позивач не може вважатись таким, що отримав повістку про виклик його до органу ТЦК та СП у встановленому порядку, а отже не може нести відповідальність за неприбуття/несвоєчасне прибуття на підставі такої повістки. Внесення до Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку без законних на те підстав, а саме, за відсутності факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності, призводить до порушення прав позивача.За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд прийшов до висновку про відсутність факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відтак відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про порушення військового обліку відносно нього внесені безпідставно.

Оскільки виходячи з аналізу процесуальних норм права, преюдиційність фактів, які є підставою для звільнення від доказування відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними ті самі особи або особа і об`єктивними предмет спору, предмет доказування межами, за якими обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, встановивши наявність протиправних дій відповідача щодо позивача, що підтвердженні обставинами, викладеними у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17).

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У відповідності до статей, 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що «визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення».

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд визначає з урахуванням глибини фізичних та душевних страждань, вимушених змін в привичному житті позивача, погіршення його здібностей, а також з урахуванням інших обставин встановлених при розгляді справи, які мають істотне значення.

За таких умов суд приходить до висновку про те, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, а отже доводи позивача знаходять часткове підтвердження.

З урахуванням витрат часу на захист порушеного права, а також з огляду на принципи поміркованості, розумності та справедливості, суд вважає необхідним визначити до відшкодування, завдану позивачу моральну шкоди у розмірі 2 000,00 грн.

Відповідно до ст.22 ЦК України матеріальна шкода являє собою збитки чи втрати, яких уже зазнала особа або неминуче мусить зазнати задля відновлення свого первісного стану, що існував до заподіяння шкоди.

З приводу заявленої вимоги позивача про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 матеріальної шкоди у розмірі 15 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Сторона, яка пред`являє вимоги відшкодування завданої їй моральної та матеріальної шкоди, не звільняється від обов`язку довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні, допустимі та достовірні докази цього факту. Незважаючи на об`ємність позову, посилання та цитування позивачем безмірної кількості статей чинних нормативно-правових актів, судової практики та практики ЄСПЛ, встановлено відсутність обґрунтування заявленої ціни матеріальної шкоди. Із матеріалів справи не вбачається причинний зв`язок між виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 та порушення психологічного стану здоров`я позивача. Таким чином позивачем жодним чином не доведено спричинення йому працівниками ІНФОРМАЦІЯ_8 матеріальної шкоди, тому суд дійшов висновку про відмову в частині позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальної шкоди, виходячи з недоведеності заявленої вимоги.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 279,354-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 моральну шкоду у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійки.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

Позивач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_2 ( адреса місця проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_10 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 );

Повний текст рішення складено 17.06.2026

Суддя: С.В.Чудопалова