Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №369/289/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/289/25

Провадження № 2/369/2679/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2026 року м.Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Козак І.А.,

при секретарі Кавун Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Антонов» в особі філії «Антонов-Агро», про поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року позивач звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що наказ Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов» від 01.10.2024 №227к «Про звільнення» є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки перебуваючи у відпустці відповідно до наказу відповідача №142к від 01.07.2024 «Про надання відпустки без збереження заробітної плати», відповідно до поданої заяви від 01.07.2024 про надання відпустки за сімейними обставинами без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану, відповідачем у вересні 2024 року в усному порядку повідомлено про відмову продовжувати дану відпустку на новий період у зв`язку із продовженням воєнного стану та запропоновано написати нову заяву про продовження відпустки без збереження заробітної плати на період продовження воєнного стану, тобто до 09.11.2024, або написати заяву про звільнення.

З урахуванням зазначених обставин, 02.09.2024 представником позивача подано звернення до відповідача разом із заявою позивача про продовження відпустки без збереження заробітної плати до закінчення або скасування воєнного стану у зв`язку із його продовженням до 09.11.2024.

У відповідь листом від 05.09.2024 №107 відповідач повідомив, що опрацювавши вказану заяву позивача та з урахуванням виробничої необхідності, було прийнято рішення щодо непогодження останній надання такої відпустки з підстав передбачених ст. 26 ЗУ «Про відпустки».

Позивач вважає відмову відповідача у продовженні відпустки та пропозицію звільнитися протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує законні права та інтереси позивача, оскільки заявою від 01.07.2024, позивач зверталась з проханням надати відпустку за сімейними обставинами без збереження заробітної плати саме на період дії воєнного стану, зазначена заява була погоджена, обумовленостей щодо інших термінів відпустки ніж як дії воєнного стану не було, строк дії воєнного стану в Україні станом на сьогоднішню дату не скасовано.

Також позивач вважає, що з боку відповідача здійснено маніпулятивні дії, оскільки ним навмисно ініційовано написання нової заяви про продовження відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку із продовженням воєнного стану до 09.11.2024 лише задля того аби здійснити звільнення Позивача, що є неправомірним, оскільки попередню заяву позивача вже було погоджено на весь період дії воєнного стану.

З огляду на наведене позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов» від 01.10.2024 №227к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади продавця продовольчих товарів 3 розряду Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов»;

поновити ОСОБА_1 на посаді продавця продовольчих товарів 3 розряду Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов» з 02.10.2024;

допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді продавця продовольчих товарів 3 розряду Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов» з 02.10.2024.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.03.2025 відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

20 червня 2025 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву від АТ «АНТОНОВ», в обґрунтування якого відповідач посилається на те, що позовні вимоги безпідставні, необґрунтовані та задоволенню не підлягають. Відповідач зауважує, що доводи позивача спростовуються доказами наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Однак, всупереч вимогам цієї норми закону, вказаний позов було подано до Києво-Святошинського районного суду Київської області представником позивача адвокатом Чайкою О.В. через систему «Електронний суд» 01.01.2025 при тому, що позивачу ОСОБА_1 вручено копію наказу про звільнення № 227к від 01.10.2024 через засоби поштового зв`язку 02.10.2024. Тобто позов у даній справі подано через 3 місяці (92 календарних дні) після вручення наказу про звільнення. Разом із цим, позивачем не надається будь-яких пояснень щодо причин подання позовної заяви поза місячним строком, передбаченим частиною другою статті 233 КЗпП України, так само як і не подається заява про поновлення порушеного строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Відповідач вважає безпідставними доводи позивача щодо незаконності відмови останній у наданні відпустки без збереження заробітної плати до закінчення або скасування воєнного стану на підставі заяви від 02.09.2024, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки", без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".

Аналогічна норма законодавства відображена в ст. 26 Закону України «Про відпустки» де зазначається, що на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною першою цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.

Отже, надання такої відпустки є не обов`язком роботодавця, а його правом, крім того відпустка без збереження заробітної плати надається за погодженням сторін (працівника і роботодавця), відповідно відмова Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов» в наданні ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати до закінчення або скасування воєнного стану є законною та обґрунтованою, прийнята відповідно до норм трудового законодавства.

Крім того, твердження представника позивача адвоката Чайки О.В., про те що позивач 01.07.2024 зверталась із заявою до відповідача про надання відпустки за сімейними обставинами без збереження заробітної плати саме на період дії воєнного стану є надуманим та не відповідає дійсності, оскільки відповідно до заяви ОСОБА_1 від 01.07.2024, остання просила надати їй відпустку без збереження заробітної плати за сімейними обставинами в період воєнного стану з 01.07.2024 по 11.08.2024.

На підставі вказаної заяви позивача Філією «Антонов-Агро» АТ «Антонов» винесено наказ №142к від 01.07.2024 «Про надання відпустки без збереження заробітної плати», згідно якого надано відпустку без збереження заробітної плати продавцю продовольчих товарів 3 розряду ОСОБА_1 з 01.07.2024 по 11.08.2024, терміном на 39 календарних днів.

Відповідним чином не відповідає дійсності посилання представника позивача і на те, що відповідачем буцімто здійснено маніпулятивні дії відносно навмисного ініціювання написати Позивачем нової заяви про продовження відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку із продовженням воєнного стану до 09.11.2024, лише задля того аби здійснити звільнення Позивача, оскільки, як вже зазначалось вище у позивача така необхідність була зумовлена тим, що попередня відпустка згідно наказу №142к закінчилась 11.08.2024, а позивач до часу написання даної заяви перебувала на лікарняному.

Також необґрунтованими відповідач вважає доводи позивача, щодо незаконності наказу філії «Антонов-Агро» АТ «АНТОНОВ» № 227к від 01.10.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 », оскільки позивач була відсутня на робочому місці в період з 02.09.2024 по 01.10.2024 з нез`ясованих причин, що підтверджується відповідними Актами про відсутність працівника на робочому місці. Будь-яких пояснень, або підтверджуючих документів про поважні причини відсутності на робочому місці позивачем не надано.

Листами Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов» позивача двічі повідомлялось про необхідність приступити до виконання своїх посадових обов`язків та надати пояснення щодо відсутності на робочому місці протягом вказаного часу (листи-повідомлення №259 від 16.09.2024 та №112 від 24.09.2024), однак вказані листи позивачем ігнорувались.

Відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до статті 139 КЗпП України, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Статтею 149 КЗпП України встановлено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

З урахуванням викладеного, наказ Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов» № 227к від 01.10.2024 «Про звільнення ОСОБА_1 » винесений відповідно до норм чинного трудового законодавства, є законним та обґрунтованим, оскільки відповідачем перед винесенням вказаного наказу повідомлялось про необхідність надання пояснень, з приводу порушення трудової дисципліни, зокрема вручались відповідні листи, однак позивач вказані вимоги ігнорував.

Крім того, відповідачем належним чином виконано вимоги п. 4 ст.149 КЗпП України (щодо оголошення стягнення в наказі і повідомлення працівнику під розписку), зокрема Філією «Антонов-Агро» АТ «Антонов», надано ОСОБА_1 , копію наказу №227к від 01.10.2024 засобами поштового зв`язку, який як вже вище зазначалось вручено останній особисто 02.10.2024.

01 грудня 2025 року, представником позивача, адвокатом Чайкою О.В., через систему «Електронний суд» подано письмові пояснення на Відзив на позовну заяву, в яких просила поновити позивачу строк звернення до суду у справі про поновлення на роботі як такий, що пропущений з поважних причин, оскільки позивач після звільнення перебувала у психологічно складному, стресовому стані, що є типовою реакцією на раптове припинення трудових відносин та об`єктивно вплинуло на можливість своєчасно реалізувати право на судовий захист.

Крім того, позивач не була обізнана про скорочений одномісячний строк звернення до суду у справах про поновлення на роботі. Про наявність цього строку та необхідність його дотримання вона дізналася лише після отримання юридичної консультації. Позовні вимоги просила задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання позивач та його представник не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Однак, представником позивача подано заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі та просить задовольнити їх.

Представником відповідача також подано заяву про розгляд справи за його відсутності, просить суд слухати дану справу за наявними матеріалами та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов» про поновлення на роботі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 20.06.2025.

Відповідно до вимог частини першої, третьої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що у період з 14.04.2012 по 01.10.2024 року, позивач перебувала у трудових відносинах з Філією «Антонов-Агро» АТ «Антонов» на посаді продавця продовольчих товарів 3 розряду.

З 21.05.2018 по 23.03.2021 позивач згідно наказу №137к від 31.05.2018 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3 років.

З 24.03.2021 по 23.03.2022 згідно наказу №39к від 22.03.2021 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною.

З 24.03.2022 по 23.03.2023 згідно наказу №23к від 24.03.2022 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною.

З 24.03.2023 по 22.03.2024 згідно наказу №72к від 23.03.2023 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати по догляду за дитиною.

Після закінчення відпустки, відповідно до наданих відповідачем листків непрацездатності, позивач перебувала на лікарняному до 16.04.2024.

З 17.04.2024 по 17.05.2024 згідно наказу №83к від 12.04.2024 позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати.

З 14.05.2024 по 28.06.2024 позивач знаходилась на лікарняному.

З 01.07.2024 по 11.08.2024 згідно наказу №142к від 01.07.2024 позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати.

З 13.08.2024 по 30.08.2024 позивач перебувала на лікарняному.

Зі спливом строку перебування на лікарняному 30.08.2024, тобто починаючи з 02.09.2024 по 01.10.2024 позивач була відсутня на робочому місці з нез`ясованих причин.

01 жовтня 2024 року Філією «Антонов-Агро» АТ «Антонов» видано наказ № 227к, «Про звільнення ОСОБА_1 » згідно п.4 ст. 40 КЗпП України.

За змістом ч.6 ст.43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У відповідності до ст.21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ст.139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За змістом ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст.235 КЗпП України у разі звільнення беззаконної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Згідно з ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п.24 постанови №9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою законом прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі №235/5659/20 (провадження №61-10432св21) зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

Крім цього, відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази, зокрема згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 11 березня 2020 року у справі №459/2618/17 (провадження №61-47902св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі №161/14225/19 (провадження №61-8917св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року у справі №760/22937/20 (провадження №61-5863св23).

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами ч.1 ч.2ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зі змісту Актів №1 від 02.09.2024; №2 від 03.09.2024; №3 від 04.09.2024; №4 від 05.09.2024; №5 від 06.09.2024; №6 від 09.09.2024; №7 від 10.09.2024; №8 від 11.09.2024; №9 від 12.09.2024; №10 від 13.09.2024; №11 від 16.09.2024; №12 від 17.09.2024; №13 від 18.09.2024; №14 від 19.09.2024; №15 від 20.09.2024; №16 від 23.09.2024; №17 від 24.09.2024; №18 від 25.09.2024; №19 від 26.09.2024; №20 від 27.09.2024; №21 від 30.09.2024 та №22 від 01.10.2024 «Про відсутність працівника на робочому місці» вбачається, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці з 02.09.2024 по 01.10.2024 з нез`ясованих причин.

Тому, з метою з`ясування причин відсутності позивача на робочому місці Філією «Антонов-Агро» АТ «Антонов» засобами поштового зв`язку Укрпошта, на адресу проживання ОСОБА_1 направлено листа №108 від 05.09.2024, однак лист не був вручений та повернувся по закінченню терміну зберігання на поштовому відділенні.

В подальшому на підставі наказу Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов» №22 «Про створення комісії для проведення службового розслідування» від 16.09.2024, відповідачем створено комісію для проведення службового розслідування обставин і причин не виходу на роботу позивача, з числа членів комісії: заступника директора Похіл В.М., головного інженера Тимченка В.М., начальника бюро Бойко В.І. та провідного інженера Солоденка Ю.А., якою здійснено виїзд за адресою проживання позивача, а саме до гуртожитка Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов», що знаходиться по вул. Лугова, 2, с. Круглик, Обухівський район, Київська обл., для вручення листа-повідомлення №259 від 16.09.2024, щодо необхідності останній в обов`язковому порядку з`явитися на робочому місці у Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов» 17.09.2024 о 08.00 год., для надання письмового пояснення, щодо причин відсутності на робочому місці з 02.09.2024 та подальших умов трудових відносин з Підприємством.

Прибувши за місцем проживання позивача, комісія зачитала їй вищевказаний лист-повідомлення та намагалась з`ясувати причини відсутності останньої на робочому місці з 02.09.2024. У відповідь позивач наголосила, що на роботу вона не може виходити за станом здоров`я. При цьому підтверджуючих документів щодо захворювання (лікарняний лист) не надала, отримати та підписати лист-повідомлення відмовилась, що зафіксовано Актом комісії Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов», «Щодо вручення листа-повідомлення продавцю продовольчих товарів ОСОБА_1 » від 17.09.2024.

Повторно аналогічного листа-повідомлення Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов» №112 від 24.09.2024 щодо з`ясування обставин відсутності позивача на роботі з 02.09.2024 та можливого підтвердження поважних причин своєї відсутності у вказаний період, останній вручено шляхом зачитання в кабінеті бухгалтерії Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов», згідно Акту від 24.09.2024 «Щодо вручення листа-повідомлення продавцю продовольчих товарів ОСОБА_1 ».

01 жовтня 2024 року Філією «Антонов-Агро» АТ «Антонов» видано наказ № 227к, «Про звільнення ОСОБА_1 » згідно п.4 ст. 40 КЗпП України.

Листом №117 від 01.10.2024 Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов» повідомлено ОСОБА_1 , що наказом по Філії «Антонов-Агро» АТ «Антонов» від 01.10.2024 №227к останню звільнено з роботи за прогул без поважної причини згідно п.4 ст. 40 КЗпП України.

Вказаний лист з додатком копією наказу № 227к, вручено особисто позивачу 02.10.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Щодо прохання позивача викладеного у письмових поясненнях від 01.12.2025 про поновлення позивачу строку звернення до суду у даній справі, як такий, що пропущений з поважних причин, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин.

Як поважні причини пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, встановленого в статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися обставини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк та є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Зазначені висновки відповідають позиції Верховного Суду у постановах від 08.05.2024 у справі № 593/1161/21, від 03.10.2022 у справі № 204/1724/20, від 12.12.2019 у справі № 243/9604/18, від 02.12.2020 у справі№ 751/1198/18, від 02.12.2020 у справі № 203/2276/19, від 29.06.2021 у справі № 588/1672/18, від 30.07.2021 у справі № 263/6538/18.

Судова практика щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах є сталою, сформованою та враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України.

Судом встановлено, що копію оспорюваного наказу про звільнення з посади позивачу вручено поштою 02.10.2024, і з цього часу для позивача почався перебіг строку на звернення до суду з даним позовом.

Разом з тим, до суду з даним позовом представник позивача звернулась через систему «Електронний суд» 01.01.2025, тобто на 92-ий день з моменту вручення копії даного наказу, тобто з порушенням встановленого ст. 233 КЗпП України строку, що також не заперечується позивачем.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску встановленого строку, представник позивача вказувала, що строк звернення до суду пропущений, оскільки позивач після звільнення перебувала у психологічно складному, стресовому стані і є типовою реакцією на раптове припинення трудових відносин та об`єктивно вплинуло на можливість своєчасно реалізувати право на судовий захист.

Зазначені доводи оцінюються судом з урахуванням того, що наведені обставини носять загальний характер та не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду. Крім того, посилання позивача на необізнаність щодо скороченого одномісячного строку звернення до суду у справах про поновлення на роботі не може бути враховане як поважна причина пропуску строку, оскільки відповідно до статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Отже, з урахуванням того, що строк звернення до суду пропущений та позивачем не доведено поважних причин, які могли об`єктивно перешкоджати чи створювати труднощі для своєчасного звернення за судовим захистом, суд дійшов висновку, що прохання представника позивача про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ст. 26 Закону України «Про відпустки», не містять обов`язку роботодавця надання такої відпустки, а є його правом, оскільки відпустка без збереження заробітної плати надається за погодженням сторін (працівника і роботодавця).

Разом з тим, суд не дає оцінку фактичним обставинам справи та доводам позивача щодо незаконності звільнення, дотримання відповідачем процедури звільнення, наявності чи відсутності підстав для поновлення на роботі, оскільки встановлений законом строк звернення до суду з вимогами про поновлення на роботі позивачем пропущено, а підстав для його поновлення судом не встановлено.

З тих самих підстав суд не надає правової оцінки щодо процесуального статусу Акціонерного товариства «АНТОНОВ» в особі Філії «Антонов-Агро» останнього як відповідача у справі.

Враховуючи викладене, з огляду на пропуск позивачем передбаченого законом строку звернення до суду та відсутність поважних причин для його поновлення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «АНТОНОВ» в особі Філії «Антонов-Агро» про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі.

На підставі викладеного та керуючись ст.43, 68 Конституції України, ст.21, п.4 ст.40, ст.139, ст.147, ч.1, ч.2 ст.233, ч.1 ч.2 ст.235, КЗпП України, ст.79, ч.1 та ч.6 ст.81, ч.1, ч.2 ст.89, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268 ЦПК України, ч. 3 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст. 26 Закону України «Про відпустки», суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «АНТОНОВ» в особі Філії «Антонов-Агро» про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15.06.2026 року.

Суддя Ірина КОЗАК