Вирок від 18 червня 2026 р. у справі №158/3321/25 — Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/3321/25

Провадження № 1-кп/0158/33/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2026 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці кримінальне провадження №12025035590000160 від 05 вересня 2025 року відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українки, громадянки України, уродженки м. Харків, Харківської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , одруженої, має на утриманні одну неповнолітню дитину, з середньою освітою, офіційно працевлаштована у ТзОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на посаді обілковця, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,-

в с т а н о в и в:

04.09.2025 близько 19 год 20 хв, ОСОБА_4 , перебуваючи навпроти будинку №50, що на вул. Холмській у м. Ківерці, Луцького району, Волинської області, керуючись метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, в присутності малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , умисно, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, під час словесного конфлікту із потерпілою ОСОБА_7 , взявши потерпілу обома руками за одяг та волосся, потягнула її через дорогу до металевого паркану та кинула останню на землю і нанесла кілька ударів руками в область голови та тулуба. Продовжуючи свої протиправні дії ОСОБА_8 спільно із своїм малолітнім сином ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який не є суб`єктом вчинення кримінального правопорушення, оскільки не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, який підійшов до потерпілої, руками почали наносити удари по голові та обличчі потерпілої (точну кількість досудовим розслідуванням не встановлено), а також наносили удари (точну кількість досудовим розслідуванням не встановлено) ногами та руками по тулубу потерпілої ОСОБА_10 , чим спричинили потерпілій тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, синців навколо лівого ока, на зовнішній поверхні правого плеча, біля верхньо-зовнішнього краю правої лопатки, на передній поверхні грудної клітки справа біля основи молочної залози, на задній поверхні лівого передпліччя, на передній поверхні лівого плечового суглобу, на лівій боковій поверхні грудної клітки, забійну рану в лівій надбрівній ділянці.

Закрита черепно-мозкова травма з струсом головного мозку та забійною раною в лівій надбрівній ділянці відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, решта ушкоджень за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Обвинувачена ОСОБА_11 в судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, не визнала. Цивільний позов не визнала та просила у задоволенні позову відмовити.

Обвинувачена ОСОБА_11 надала суду показання, згідно яких пояснила, що 04.09.2025 року причиною конфлікту стало пошкодження вікна її будинку онуком потерпілої, що, зі слів обвинуваченої, відбувалося систематично протягом тривалого часу. У зв`язку з цим вона вирішила з`ясувати обставини та прийшла до місця проживання потерпілої. Між нею та потерпілою виникла словесна суперечка, під час якої до конфлікту долучився сусід, який, як стверджує обвинувачена, почав застосовувати фізичну силу до її малолітнього сина. Після цього, за її словами, їй також було завдано декілька ударів, у зв`язку з чим вона намагалася вирватися, забрати сина та залишити місце події.

ОСОБА_4 заперечила, що брала потерпілу за одяг чи волосся, тягнула її до паркану або умисно наносила їй удари руками чи ногами. Разом із тим пояснила, що під час конфлікту та намагання звільнитися від фізичного впливу могла випадково спричинити потерпілій тілесні ушкодження. Також обвинувачена зазначила, що щодо обставин даного конфлікту нею подано заяву про вчинення стосовно неї протиправних дій, за якою, зі слів останньої, відкрито кримінальне провадження. Крім того, вона висловила припущення, що частина тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілої, могла бути спричинена іншими особами.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_7 показала суду, що 04 вересня 2025 року перебувала за місцем свого проживання. У цей час до неї прибігли налякані онуки та повідомили, що за ними біжить хлопчик разом зі своєю матір`ю та звинувачують їх в тому, що вони його побили. Невдовзі до її домоволодіння підійшла обвинувачена ОСОБА_4 , яка почала висловлюватися на адресу її онуків образливими словами. Бажаючи з`ясувати причину конфлікту, потерпіла вийшла за межі подвір`я. Після цього ОСОБА_4 схопила її за волосся та потягнула через дорогу в протилежний бік, внаслідок чого вона впала на землю. Після падіння, за словами потерпілої, обвинувачена почала наносити їй удари кулаками по голові та обличчю. Також потерпіла вказала, що під час конфлікту на допомогу їй вибігла дочка, яка викликала працівників поліції. Крім того, малолітній син обвинуваченої також брав участь у конфлікті та наносив їй удари. Потерпіла зазначила, що свідками події були мешканці сусідніх будинків.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 дав суду показання, що в день події перебував на вул. Холмській у м. Ківерці. У певний момент він побачив конфлікт між обвинуваченою ОСОБА_4 , її малолітнім сином та потерпілою ОСОБА_7 . Обвинувачена схопила потерпілу за волосся та тягнула через дорогу, після чого потерпіла опинилася на землі. Надалі, як зазначив свідок, ОСОБА_4 разом зі своїм сином наносили потерпілій удари руками та ногами по різних частинах тіла, оскільки остання перебувала на землі.

Свідок повідомив, що, побачивши зазначені дії, втрутився у конфлікт з метою припинення побиття та захисту потерпілої. Також вказав, що подію спостерігали й інші мешканці сусідніх будинків.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 , яка є дочкою потерпілої, дала суду показання, що на початку вересня 2025 року її діти прибігли до будинку у схвильованому стані та повідомили, що за ними біжить хлопчик разом зі своєю матір`ю та звинувачують їх в тому, що вони його побили.

Свідок зазначила, що після цього вона вийшла до будинку та побачила, як до місця події підійшла обвинувачена ОСОБА_4 разом зі своїм малолітнім сином, яка висловлювала претензії та кричала, що її сина вдарив онук потерпілої. Вона намагалася з`ясувати обставини події, однак у цей момент обвинувачена почала застосовувати фізичну силу до потерпілої ОСОБА_7 , зокрема шарпати її та наносити удари руками по різних частинах тіла. Також свідок вказала, що коли вона намагалася відтягнути свою матір, син обвинуваченої також почав тягнути її у протилежний бік. Крім того, свідок повідомила, що безпосередньо бачила, як обвинувачена наносила потерпілій удари руками та ногами.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 дала суду показання, що на початку вересня 2025 року перебувала за місцем свого проживання на власному подвір`ї. Спостерігала, що до подвір`я потерпілої прибігли її онуки, а через короткий проміжок часу до місця події підійшла обвинувачена ОСОБА_4 разом зі своїм малолітнім сином. Свідок зазначила, що між сторонами виник словесний конфлікт, зміст якого їй достеменно не був відомий, однак з контексту події вона зрозуміла, що конфлікт пов`язаний із суперечкою між дітьми. Після цього, як пояснила свідок, обвинувачена разом зі своїм сином кидали каміння у потерпілу та її дочку. Свідок вказала, що безпосередньо бачила, як обвинувачена та її син наносили потерпілій удари руками в область голови та застосовували фізичну силу шляхом шарпання за волосся. Також свідок повідомила, що викликала працівників поліції, після чого конфлікт закінчився.

Показання потерпілої, свідків суд бере до уваги та вважає їх, відповідно до ст. 85, 86 КПК України, належними та допустимими доказами, оскільки вони підтверджують обставини, що підлягають доказуванню в даному провадженні, а також здобуті, шляхом їх безпосередніх допитів в судовому засіданні.

Статтею 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Незважаючи на заперечення своєї вини обвинуваченою ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, її винуватість в повному об`ємі доведена зібраними та дослідженими судом доказами, а саме:

- висновком експерта № 625, відповідно до якого у потерпілої виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, забійної рани в лівій надбрівній ділянці та численних синців на різних ділянках тіла. Зазначені ушкодження за механізмом утворення відповідають обставинам, викладеним потерпілою та свідками, та могли виникнути внаслідок травмуючої дії тупих твердих предметів (а.с. 100-102);

- протоколами проведення слідчого експерименту від 19.09.2025 та відеозаписами до них, під час яких потерпіла та свідки відтворили механізм події та послідовність дій обвинуваченої. Відомості, зафіксовані у зазначених слідчих діях, узгоджуються між собою та з іншими доказами у кримінальному провадженні (а.с. 103-108);

- протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13.10.2025, відповідно до яких потерпіла та особи, які були очевидцями події, впізнали обвинувачену як особу, яка застосовувала фізичне насильство щодо потерпілої (а.с. 109-116).

Оцінюючи вищенаведені докази, суд приходить до висновку, що вони є належними, допустимими, достовірними, з огляду на положення ст.ст. 85, 86 КПК України, а сукупність зібраних доказів є достатніми для прийняття рішення по кримінальному провадженню.

Підводячи підсумки судового розгляду справи, суд враховує основні засади кримінального судочинства.

Стаття 2 КПК України встановлює, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, відповідно до положень ч. 1 ст. 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчій, прокурор, слідчій суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини та громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного й справедливого рішення у справі.

Стаття 323 КПК України встановлює, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Конституцією України встановлено права, свободи та обов`язки людини і громадянина. Зокрема, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

Відповідно до ст. 17 КПК України - особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

При оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою - п. 161, 150, 100 рішення Європейського суду з прав людини у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Нечипорук і Йонкало проти України, «Салман проти Туреччини».

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Суд не знаходить підстав ставити під сумнів належність, допустимість та достовірність зазначених доказів, оскільки вони отримані у порядку, передбаченому КПК України, є взаємоузгодженими та у своїй сукупності утворюють логічну й послідовну систему доказів, яка підтверджує обставини, викладені в обвинувальному акті.

Показання обвинуваченої про непричетність до спричинення потерпілій тілесних ушкоджень суд оцінює критично та розцінює як обраний спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки такі твердження спростовуються сукупністю досліджених доказів, зокрема показаннями потерпілої та свідків, висновком судово-медичної експертизи, результатами слідчих експериментів та протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками.

Посилання обвинуваченої на наявність кримінального провадження щодо потерпілої не приймаються судом до уваги як такі, що не стосуються предмета доказування у даному кримінальному провадженні.

Оцінюючи наведені докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального проступку доведена поза розумним сумнівом, а її дії правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

При призначенні покарання, суд враховує, що вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення, згідно зі ст.12 КК України, є кримінальним проступком, бере до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вказаного кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, мету та мотив вказаного діяння, розмір завданої шкоди, характеризуючі дані вказаної особи, за місцем проживання характеризується задовільно, скарг на її поведінку не надходило, на утриманні має неповнолітню дитину, відсутність даних про перебування на обліку в наркологічному диспансері та в психіатричній лікарні.

Згідно ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 125 КК України відноситься до кримінальних проступків.

Обставин що пом`якшують покарання обвинуваченій ОСОБА_4 відповідно до ст. 66 КК України судом не встановлено.

До обтяжуючих покарання обставин обвинуваченій ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України, суд відносить вчинення кримінального правопорушення в присутності дитини.

З урахуванням наведеного, а також принципів індивідуалізації покарання, його необхідності та достатності для виправлення обвинуваченої та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, суд приходить до висновку, що виправлення обвинуваченої можливе без ізоляції від суспільства, а тому їй слід призначити покарання у виді штрафу.

Судові витрати та речові докази у справі відсутні.

Щодо цивільного позову суд зазначає наступне.

У кримінальному провадженні до початку судового розгляду справи по суті представником потерпілої (цивільного позивача) ОСОБА_7 – адвокатом ОСОБА_15 було пред`явлено цивільний позов до обвинуваченої ОСОБА_4 (цивільного відповідача) про стягнення витрати на лікування та втраченого заробітку в розмірі 8453,57 грн., моральної шкоди в розмірі 50 000 грн., витрат на правову допомогу в сумі – 41750 грн. (а.с. 14-39).

Заслухавши учасників провадження, дослідивши подані до позовної заяви докази, суд приходить до наступного висновку.

Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд виходить із такого.

З наданих представником потерпілого доказів вбачається, що у зв`язку з отриманими внаслідок кримінального правопорушення тілесними ушкодженнями нею були понесені витрати на придбання лікарських засобів та медичних виробів, що підтверджується долученими до матеріалів кримінального провадження фіскальними чеками та квитанціями на загальну суму 4164 грн 77 коп.

Оскільки зазначені витрати перебувають у прямому причинному зв`язку із протиправними діями обвинуваченої та підтверджені належними і допустимими доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення з обвинуваченої на користь потерпілої.

Разом з тим вимоги про відшкодування втраченого заробітку задоволенню не підлягають.

На підтвердження зазначених вимог потерпілою надано довідку про середньоденну заробітну плату та документи щодо перебування на лікуванні. Водночас матеріали провадження не містять належних та допустимих доказів фактичного розміру неодержаного потерпілою доходу внаслідок тимчасової непрацездатності, а також доказів того, що за період перебування на лікарняному вона не отримувала передбачені законодавством виплати по тимчасовій непрацездатності або отримала їх у меншому розмірі, ніж належний заробіток.

Таким чином, заявлені вимоги про стягнення втраченого заробітку ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами, а тому в цій частині цивільний позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходить із положень ст. 23, 1167-1168 ЦК України.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я та душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Також суд бере до уваги і те, що як вірно визначено у п. 6.4. Методичних рекомендаціях Листа Мінюсту від 13.05.2004р. N 35-13/797 "Відшкодування моральної шкоди" моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Судом встановлено, що внаслідок протиправних дій обвинуваченої потерпілій було заподіяно фізичний біль та моральні переживання, пов`язані з отриманням тілесних ушкоджень, необхідністю проходження лікування та участю у кримінальному провадженні.

Разом з тим, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер та ступінь тяжкості отриманих потерпілою тілесних ушкоджень, тривалість розладу здоров`я, відсутність незворотних наслідків для здоров`я, ступінь та характер моральних страждань, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості.

Суд бере до уваги, що хоча потерпілій і було заподіяно моральну шкоду, однак заявлений розмір відшкодування у сумі 50 000 грн не відповідає характеру та обсягу доведених моральних страждань і є завищеним.

З урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, характеру тілесних ушкоджень та засад розумності і справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в цій частині та визначає розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000 грн.

Щодо вимоги представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_15 про стягнення з ОСОБА_4 витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні врегульовано главою 8 КПК України. Перелік видів таких витрат міститься у ст. 118 КПК України, а їх розподіл регламентовано ст. 124 КПК України.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений. Витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження, а згідно ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Повноваження адвоката підтверджується договором про надання правничої допомоги від 31.10.2025, свідоцтвом про право зайняття адвокатською діяльністю №739 від 12.09.2012 року, ордером на надання правничої допомоги серії АС № 1163396 від 12.11.2025.

При вирішенні вказаного питання, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У своєму рішенні від 11.02.2019 р. №335/9780/15-ц Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Оцінюючи заявлений до стягнення розмір витрат у сумі 41 750 грн, суд бере до уваги категорію кримінального провадження, яке стосувалося кримінального проступку, обсяг фактично виконаної представником потерпілої роботи, кількість та складність процесуальних дій, а також принцип співмірності таких витрат.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є явно завищеною та не відповідає критеріям розумності і співмірності.

Враховуючи характер даного кримінального провадження, обсяг наданої правничої допомоги та засади справедливості, суд вважає обґрунтованим стягнути з обвинуваченої на користь потерпілої витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 не застосовувався, підстави для його застосування

відсутні, арешт на майно не накладався.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 368, 370-371, 374, 376 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

Визнати винною ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.

Цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_15 до ОСОБА_4 , про відшкодування матеріальної, моральної шкоди та витрат на правову допомогу - задовольнити частково.

Стягнути з обвинуваченої ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 ,

4164 (чотири тисячі сто шістдесят чотири) грн. 77 коп. матеріальної шкоди, що складається з витрат на лікування, 5000 (п`ять тисяч) грн. моральної шкоди та 4000 (чотири тисячі) грн. витрат на правову допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Ківерцівський районний суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Ківерцівського районного суду ОСОБА_1