Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №688/465/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 688/465/26

Провадження № 33/820/460/26

Суддя Хмельницького апеляційного суду Топчій Т.В., розглянувши у відкритому засіданні в місті Хмельницькому за участю секретаря Мельничук К.С., апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2026 року, якою

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , штаб-сержанта 3 категорії відділення цивільно-військового співробітництва ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-14 ч.2 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.

в с т а н о в и л а:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені суддею обставини.

Постановою суду встановлено, що ОСОБА_2 , будучи військовою службовою особою, діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України, допустив вчинення військового адміністративного правопорушення, а саме близько 11 год. 06 хв. 26.01.2026 групою оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_2 у складі майора ОСОБА_3 , майора ОСОБА_4 , старшого солдата ОСОБА_2 у АДРЕСА_2 , поблизу автобусної зупинки, виконуючи заходи оповіщення військовозобов`язаних, ОСОБА_2 виявив громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , де в ході спілкування виник конфлікт в ході якого діючи у супереч ст. ст. 19, 41 Конституції України, ч. 1 ст. 317, ч. 1,3 ст. 321 Цивільного кодексу України, ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, функціональних обов`язків штаб-сержант 3 категорії відділення цивільно-військового співробітництва ІНФОРМАЦІЯ_2 , затверджених начальником установи від 22.08.2025 року, умисно вибив з рук належний ОСОБА_1 мобільний телефон, чим порушив конституційні права ОСОБА_1 щодо права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, чим вчинив перевищення військовою службовою особою службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень, вчинені в умовах особливого періоду, тобто адміністративне правопорушення, передбачене ст. 172-14 ч. 2 КУпАП.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 просить постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2026 року скасувати, а матеріали адміністративного провадження на підставі ст. 253, ст. 293 КУпАП передати для розслідування злочину, передбаченого ст. 365 ч.2 КК України по підслідності у кримінальному провадженні до Територіального управління ДБР в м. Хмельницькому.

Посилається на невірну оцінку правоохоронними органами та Шепетівським міськрайонним судом обставин події від 26.01.2026 року, які стосуються факту його побиття військовослужбовцем ОСОБА_2 на автобусній зупинці в с. Хролин Шепетівського району Хмельницької області, тобто вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 ч.2 КК України, а не адміністративного правопорушення за ст. 172-14 ч.2 КК України. Стверджує, що у зв`язку з цими обставинами він звертався із відповідною заявою до правоохоронних органів, проте така заява була проігнорована, відомості в ЄРДР внесені не були. Істотні порушення підслідності та підсудності призвели до порушення його прав, передбачених ст.ст. 287, 288 КУпАП, а отже в діях правоохоронних органів також вбачаються ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ст. 396 ч.1, ст. 364 ч.1, ст. 366 ч.1, ст. 367 КК України.

Крім того, зазначає, що суд не залучив його до провадження як потерпілу особу, не повідомив про час та дату розгляду справи, таким чином позбавивши можливого захисту своїх інтересів, надання доказів та дачі показань з приводу обставин справи.

За таких обставин, апелянт вважає, що в діях ОСОБА_2 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 ч.2 КК України, при цьому суд, отримавши справу про притягнення його до адміністративної відповідальності, повинен був передати її для розслідування до орану досудового розслідування в порядку вимог ст.253 КУпАП.

Водночас, апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2026 року, оскільки вважає, що такий пропущено з поважної причини.

Вказує на те, що не був повідомлений про час та дату розгляду справи місцевим судом, лише 29 квітня 2026 року написав заяву про видачу копії постанови, яку отримав 08.05.2026 року, тобто саме з цього часу почали відраховуватися строки на апеляційне оскарження постанови суду. А тому, вважає, що строк на апеляційне оскарження пропущений з поважної причини та підлягає поновленню.

Позиції учасників апеляційного провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Потерпілий ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання апеляційного суду на 15.00 год. 18.06.2026 року не з`явився, в апеляційній скарзі просив справу слухати у його відсутність.

ОСОБА_2 в поданій заяві просив розгляд справи здійснювати у його відсутність, апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважав безпідставною, а тому просив відмовити у її задоволенні.

Прокурор Томчук М.А. в поданій заяві на адресу суду, заперечив проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , просив слухати справу у його відсутність.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважаю, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає за наступних підстав.

Мотиви суду.

Згідно з ст.294 ч.2 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником.

Як вбачається із матеріалів справи про адміністративне правопорушення, 10 лютого 2026 року була постановлена постанова суду, із апеляційною скаргою потерпілий ОСОБА_1 звернувся 13 травня 2026 року, тобто із пропуском строку на апеляційне оскарження. Враховуючи, те що потерпілий не був присутній під час постановлення судового рішення, а також з метою забезпечення його права на апеляційний перегляд справи, колегія суддів вважає причини пропуску строку на апеляційне оскарження поважними та приходить до висновку про необхідність його поновлення.

Відповідно до положень ст. 294 ч. 7 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно з ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Вимоги ст.ст. 252, 280 КУпАП регламентують, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Аналіз матеріалів даної справи свідчить, що суд при її розгляді дотримався зазначених вимог закону.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_1 , останній оспорює правильність правової оцінки обставин події від 26.01.2026 року та вважає, що в діях ОСОБА_2 наявні ознаки не адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-14 ч.2 КУпАП, а кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України. У зв`язку з цими обставинами апелянт зазначає, що суд повинен був застосувати положення ст. 253 КУпАП та направити матеріали до органу досудового розслідування.

Апеляційний суд не погоджується із такими доводами потерпілого з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 172-14 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій особі прав чи повноважень. Частиною 2 статті 172-14 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду.

Відповідно до ст. 1 ч. 10 Закону України «Про оборону України», ст. 1, ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що з моменту оголошення мобілізації в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період тобто період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Відповідно до вимог ст. 2 ч. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Особливий період розпочався з моменту набрання чинності Указом Президента України від 17.03.2014 №303 та продовжується до оголошення (набрання чинності) окремого рішення президента України про демобілізацію.

Згідно з ст. 9 ч. 2 КУпАП адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

При цьому КУпАП не вимагає, щоб на момент направлення матеріалів прокурору або органу досудового розслідування суддя з достовірністю встановив усі елементи складу злочину. Для ініціювання питання про проведення досудового слідства достатньо наявності в діях особи, яка притягається до відповідальності, ознак кримінального правопорушення.

Статтею ст. 365 ч.2 КК України передбачена кримінальна відповідальність за перевищення влади або службових повноважень військовою службовою особою, якщо такі дії були пов`язані із застосуванням насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів, болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями або спричинили тяжкі наслідки.

Відповідно до ст. 253 КУпАП якщо при розгляді справи орган (посадова особа) прийде до висновку, що в порушенні є ознаки кримінального правопорушення, він передає матеріали прокурору або органу досудового розслідування.

Аналізуючи наведені положення закону у сукупності з матеріалами справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається із матеріалів справи про адміністративне правопорушення, в тому числі і відеозапису події, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, зокрема висновку судово-медичної експертизи чи інших медичних документів, які б свідчили про наявність, характер та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, матеріали справи не містять. Крім того, із матеріалів справи не вбачається і жодних об`єктивних даних, які б підтверджували факт застосування до потерпілого насильства або погроз його застосування з боку ОСОБА_2 , вчинення щодо нього дій, які ображають особисту гідність, або настання інших наслідків, які б свідчили про наявність у його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України. Отже, доводи потерпілого ОСОБА_1 про наявність у діях ОСОБА_2 ознак даного кримінального правопорушення ґрунтуються виключно на власних його твердженнях про заподіяння йому тілесних ушкоджень та не підтверджуються належними і допустимими доказами, які б об`єктивно свідчили про склад цього правопорушення.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає достатніх підстав для висновку про наявність у діях ОСОБА_2 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 КК України, а відтак і необхідності у передачі матеріалів до органу досудового розслідування в порядку ст. 253 КУпАП.

Щодо доводів апелянта з приводу того, що суд не залучив його до провадження як потерпілу особу, не повідомив про час та дату розгляду справи, позбавивши можливого захисту своїх інтересів, надання доказів та дачі показань з приводу обставин справи, то апеляційний суд зазначає, що порушенні права ОСОБА_1 були відновлені в процесі апеляційного розгляду, зокрема шляхом реалізації ним права на апеляційне оскарження судового рішення та викладення своєї правової позиції у апеляційній скарзі, у зв`язку з чим підстав для висновку про істотні процесуальні порушення не вбачається.

Аналізуючи докази, які наявні в матеріалах справи, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд приходить до переконання, що дії ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-14 ч.2 КУпАП кваліфіковано правильно, його вина повністю доведена та встановлена згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом».

Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18.06.2015, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Доказів, які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які потягли необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.172-14 ч.2 КУпАП, а тому посилання потерпілого ОСОБА_1 на незаконність постанови суду, у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій ОСОБА_2 , є безпідставними.

З огляду на викладене, підстави для скасування постанови суду за апеляційними вимогами потерпілого відсутні.

Керуючись ст.ст.293, 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2026 року– залишити без задоволення.

Постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 лютого 2026 рокупро притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 172-14 ч.2 КУпАП – залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя: