Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №592/1043/26 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м.Суми

Справа №592/1043/26

Номер провадження 22-ц/816/2011/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Щербаченко М. В. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Сізова Д. В.

за участі секретаря судового засідання Чуприни В.І.,

представника позивачки Єсіної Н.В.,

представника відповідача Мірошниченка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом ЄСІНОЮ Наталією Володимирівною, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 березня 2026 року, ухваленого у місті Суми у складі судді Онайка Р.А., повний текст якого складено 02 березня 2026 року,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У січні 2026 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом, у якому просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 10000 грн 00 коп., щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, мають спільну дочку ОСОБА_5 , проживають окремо з 01 червня 2025 року. Дочка сторін проживає наразі з позивачкою у Швейцарії. Позивачка у зв`язку з отриманням допомоги на дитину від країни перебування повинна надавати до соціальної служби відомості щодо виконання батьком аліментних зобов`язань. До часу звернення з позовом до суду відповідач у добровільному порядку компенсував ОСОБА_3 половину витрат понесених на дитину, однак остання була змушена щоразу звітувати перед ним про витрачені кошти. Витрати на дитину за кордоном щомісячно становлять 300-450 швейцарських франків. Дитина хворіє та щодалі потребує більше витрат на її утримання на харчування, на гігієну, облаштування побуту, розвиток, дозвілля та відпочинок, іграшки тощо.

Ураховуючи витрати які позивачка несла у зв`язку із забезпеченням належних умов для існування дитини, а також майновий стан відповідача, який має регулярний дохід, зайнятий у сфері 3D графіки, має заощадження, забезпечений житлом, має у користуванні декілька транспортних засобів, платіжні картки українських та європейських банків, ураховуючи майновий стан його батьків, які володіють значними матеріальними статками, отримують дохід від продажу електроенергії за програмою «Зелений тариф», з огляду на добрий стан здоров`я відповідача, відсутність інших аліментних зобов`язань, позивачка вважала 10000 грн 00 коп. справедливим і обґрунтованим розміром аліментів на утримання спільної дитини.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн 00 коп., але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 22.01.2026.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що батьки мають рівний обов`язок щодо утримання дитини. При визначенні розміру аліментів у твердій грошовій сумі 5000 грн місцевий суд врахував мінімальний рекомендований розмір аліментів для дитини в розмірі одного прожиткового мінімуму та те, що обрання способу стягнення аліментів є правом отримувача та розмір доходу отриманого відповідачем на місяць, який становить 22000 грн. Суд відхилив доводи позивачки доводи щодо матеріального стану родичів відповідача, оскільки обов`язок щодо утримання своєї дитини покладається виключно на батьків (опікунів, піклувальників визначених у встановленому законом порядку) та є нерозривно пов`язаним з їх особою, а відтак матеріальний стан їх родичів, жодним чином не впливає на можливість утримання ними своїх дітей. Посилання представника позивача на зайнятість відповідача в сфері 3D графіки та отримання додаткового прибутку не підтверджені жодними доказами. Сам по собі факт проживання позивача за кордоном не свідчить про недостатність аліментів у зазначеному розмірі.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Представник позивачки ОСОБА_7 30 березня 2026 року подала до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, не доведення обставин, які суд вважав установленими, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 березня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що з липня 2025 року по січень 2026 року відповідач перераховував позивачці на потреби дитини кошти у загальній сумі 46690 грн 88 коп., що у середньому становить 6670 грн на місяць. Стягнута судом сума аліментів є меншою, ніж добровільно фактично сплачував відповідач на утримання дитини. Судом не взято до уваги, що відповідачем не доведено неможливість сплачувати аліменти на утримання доньки у заявленому позивачкою розмірі. Наприклад в окремі період у липні 2025 року у січні 2026 року відповідач фактично перераховував позивачці на утримання доньки 10000 грн 00 коп. Відповідач безпідставно вказав поріг своєї платоспроможності на утримання доньки суму 4000 грн 00 коп., оскільки його витрати на місяць на паливо та утримання автомобілів BMW становлять більшу суму. Місцевим судом було приєднано до матеріалів справи та оцінено як належні докази відповідача, додані до відзиву, поданого без поважних причин з порушенням процесуального строку, установленого судом відповідно до частини 7 статті 178 ЦПК України. Суд першої інстанції з огляду на фактичну відсутність поважних причин пропуску указаного строку мав підстави для застосування положень частини 8 статті 178 ЦПК України та вирішити справу за наявними матеріалами.

Водночас судом першої інстанції прийняв докази відповідача та критично оцінив подані позивачкою докази щодо зайнятості відповідача у сфері 3D графіки.

Апелянт зазначає, що відповідач має неофіційні джерела доходів, які не можна підтвердити довідкою з Державної податкової служби. Для визначення розміру аліментів слід враховувати наявність майна, майнових прав у платника аліментів, грошових коштів, корпоративних прав тощо. Позивачка у позовній заяві повідомила суд про реальний майновий стан ОСОБА_6 щодо його працевлаштування за офіційним місцем роботи, в якому має бронювання від мобілізації, так і за іншим місцевим, володіння автомобілями BMW, нерухомим майном (двоповерховий будинок, гаражі), що вказує на ознаки такого рівня життя, який свідчить про наявність у відповідача інших доходів, не пов`язаних з основним місцем роботи.

Судом першої інстанції не взято до уваги правову позицію Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 про те, що аргументи щодо браку коштів платника аліментів мають сприйматися критично, а до уваги належить брати рівень його життя, який слід оцінювати непрямими методами, зокрема його витратами та наявністю певного майна. Принцип урахування лише трудових доходів платника аліментів не відповідає сучасним реаліям соціально-економічного розвитку суспільства.

Також заявниця апеляційної скарги посилається на те, що місцевий суд, зазначивши у резолютивній частині про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів, має бути не менший 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку вказав зайву умову щодо розміру твердої грошової суми, що не відповідає вимогам статті 184 СК України, практиці Верховного Суду та фактично вийшов за межі позовних вимог, оскільки такої вимоги ОСОБА_3 не заявляла.

В апеляційній скарзі також апелянт стверджує, що посилання суду про те, що учасники провадження в судове засідання не з`явились, не відповідають дійсності. Представник позивачки ОСОБА_7 та представник відповідача ОСОБА_8 були присутні у призначений судом час 02 березня 2026 року під час розгляду справи, надавали пояснення, відповідали на питання головуючого.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач в установлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не подав. Надіслані представником відповідача ОСОБА_8 письмові пояснення на апеляційну скаргу, які по суті є відзивом і подані після закінчення процесуального строку повернуті ухвалою апеляційного суду від 18 червня 2026 року без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України.

Фактичні обставини, установлені судом першої та апеляційної інстанції

Сторони справи з 14 вересня 2024 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.13, том 1).

У шлюбі у подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дочка ОСОБА_9 (а.с.14, том 1).

Позивачка та відповідач визнають, що ОСОБА_3 з донькою ОСОБА_5 проживають окремо від відповідача за межами України у Швейцарії.

З липня 2025 року до моменту звернення позивачки до суду у січні 2026 року відповідач добровільно здійснював щомісячні перекази коштів позивачці на утримання дитини у загальній сумі 46690 грн 00 коп.

ОСОБА_10 працевлаштований водієм у ТОВ «ВІРТУС-С», за період з серпня 2025 року по січень 2026 року отримав дохід у загальному розмірі 132 000 грн 00 коп. (а.с.178, 179 том 1). Інших осіб, які перебувають на його утриманні не має, стан здоров`я задовільний.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Статтею 51 Конституції України, статтями 150, 180 СК України закріплено обов`язок батьків піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Статтями 8, 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Згідно положень частин першої-третьої статті 181, частини першої статті 184 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Отже, аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

У справі, яка переглядається, відповідач визнав позов частково і вважав, виходячи з розміру його заробітної плати, можливим сплату аліментів на утримання доньки у розмірі 4000 грн 00 коп.

Місцевий суд при визначенні розміру аліментів у твердій грошовій сумі 5000 грн врахував мінімальний рекомендований розмір аліментів для дитини відповідного віку та розмір доходу отриманого відповідачем на місяць, який нараховується у розмірі 22000 грн 00 коп.

З огляду на установлені обставини, які характеризують стан здоров`я відповідача, його матеріальний та сімейний стан, апеляційний суд погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром аліментів у твердій грошовій сумі, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Апеляційний суд уважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що відповідачем не доведено неможливість сплачувати аліменти на утримання доньки у заявленому позивачкою розмірі та не взято до уваги докази позивачки, які свідчать про наявність у відповідача майна та доходів не за місцем його роботи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

Позивачка на виконання покладеного на неї процесуального обов`язку доказування не надала належних та допустимих доказів обставин, які відповідно до статті 182 СК України, враховуються при визначенні розміру аліментів, зокрема, наявність на праві власності відповідача майна, на яке вона посилалась у позовній заяві (рухомого, нерухомого та грошових коштів). Не заявляла в суді першої інстанції на підставі статті 84 ЦПК України клопотання про витребування доказів указаних обставин - витягів з бази даних Сервісного центру МВС щодо транспортних засобів, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомостей з банківських установ про карткові рахунки відповідача та рух коштів по ним стосовно отримуваних ним коштів та розмір його витрат.

Надані позивачкою до позовної заяви документи про її витрати на утримання доньки та світлини із зображенням дитячих речей, дитини чи самої позивачки біля автомобіля, а також скріншоти переписки у месенджерах не є належними доказами майнового стану відповідача та його спроможності сплачувати аліменти у заявленому ОСОБА_3 розмірі.

Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом позиції Верховного Суду у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 є необґрунтованими, оскільки оцінка судом рівня життя платника аліментів непрямими методами за його витратами та наявністю певного майна можлива за умови подання сторонами справи суду відповідних доказів.

Стаття 182 СК України передбачає врахування судом доведених стягувачем аліментів витрат платника аліментів. Тобто законодавцем прямо покладено тягар доказування указаних обставин на отримувача аліментів – на позивача у цій справі, а не на відповідача.

Натомість ОСОБА_3 не надала, крім слів і тверджень у позовній заяві, належних та допустимих доказів такого рівня витрат ОСОБА_6 , які б суттєво перевищували його офіційні доходи та могли б указувати на наявність у нього прихованих додаткових доходів.

Місцевий суд правильно відхилив доводи позивачки про значні матеріальні статки його батьків, які не мають правового значення для оцінки майнового стану платника аліментів.

У контексті доводів апеляційної скарги про порушенням місцевим судом норм процесуального права апеляційний суд зазначає таке.

Обґрунтованими є доводи апелянта про те, що судом першої інстанції помилково приєднано до матеріалів справи відзив представника відповідача разом з доказами, поданий після закінчення визначеного судом процесуального строку без додержання вимог статті 178 ЦПК України і, який за відсутності клопотання про продовження судом цього строку пропущеного з поважних причин, мав бути повернутий без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України.

Водночас указані процесуальні порушення не належать до обов`язкових підстав, визначених частиною третьою статті 376 ЦПК України для скасування оскаржуваного рішення. Такі процесуальні порушення не перешкодили позивачу отримати ефективний доступ до правосуддя, не позбавляли її можливості викласти всі доводи в обґрунтування своїх вимог і надати всі наявні докази обставин, які входять до предмету доказування та на спростування заперечень відповідача.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції ухвалив правильне рішення по суті спору, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують та не доводять тих підстав, які процесуальне законодавство визначає як обов`язкові підстави для скасування судового рішення.

Не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що посилання суду в оскаржуваному рішенні на те, що учасники провадження в судове засідання не з`явились, не відповідають дійсності і що фактично розгляд відбувався за участі представників сторін, але без фіксації засобами звукозапису.

Відповідно до протоколу судового засідання від 02 березня 2026 року судове засідання у справі, яка переглядається, місцевим судом було проведено з 10 год 45 хв до 11 год 50 хв 02 березня 2026 року без здійснення фіксування судового процесу технічними засобами у зв`язку із неявкою сторін в судове засідання (а.с.210 том 1).

У матеріалах справи міститься заява представника відповідача Мірошниченка А.В. від 02 березня 2026 року, в якій він просив суд справу 02.03.2026 року о 10 год 45 хв розглянути без його участі (а.с.189 том 1).

Під час апеляційного розгляду представник відповідача ОСОБА_8 пояснив, що у призначений судом час перебував у приміщенні суду та на питання головуючого судді Онайка Р.А. у присутності представника позивачки ОСОБА_7 про те чи не заперечують представники сторін проти проведення розгляду справи без їх участі, не висловив заперечень і подав відповідну заяву. Тому участі у судовому засіданні 02 березня 2026 року не брав і не надавав жодних пояснень.

Отже, указані пояснення представника відповідача ОСОБА_8 та його заява від 02.03.2026 спростовують твердження апеляційної скарги про те, що представник відповідача брав участь у судовому засіданні 02.03.2026 року, надавав пояснення та відповідав на питання головуючого судді.

Саме по собі перебування представника позивачки ОСОБА_7 у приміщенні Ковпаківського районного суду м.Суми суду 02 березня 2026 року відповідно до журналу відвідувачів суду не доводить тих обставин, на які посилається апелянт та не є достатньою підставою для висновку про допущення місцевим судом процесуальних порушень та проведення судового розгляду без дотримання вимог статті 247 ЦПК України

Водночас слушними є доводи апеляційної скарги стосовно того, що місцевий суд, зазначивши у резолютивній частині про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів, має бути не менший 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку вказав зайву умову щодо розміру твердої грошової суми, що не відповідає вимогам статті 184 СК України, практиці Верховного Суду.

Відповідно до статті 184 СК України при визначенні аліментів у твердій грошовій сумі суд зобов`язаний встановити конкретний фіксований розмір аліментів, який підлягає сплаті щомісяця. На відміну від статті 183 СК України, яка регулює визначення аліментів у частці від доходу платника і допускає застосування законодавчо встановленої мінімальної гарантованої межі, стаття 184 СК України не передбачає можливості одночасного визначення фіксованої суми та додаткової застережної умови про її мінімальний розмір.

Сутність стягнення аліментів у твердій грошовій сумі полягає саме у визначенні судом остаточного конкретного розміру грошового зобов`язання, а не у встановленні альтернативної або змінної величини, яка залежить від подальших змін прожиткового мінімуму. Включення до резолютивної частини рішення формулювання «але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку» фактично трансформує встановлену судом тверду грошову суму у змінний показник, що суперечить правовій природі способу стягнення, передбаченого статтею 184 СК України.

Отже, при визначенні аліментів у твердій грошовій сумі суд не повинен дублювати у резолютивній частині рішення вимогу щодо мінімального гарантованого розміру аліментів, оскільки такий механізм уже забезпечений на стадії виконання судового рішення.

Зокрема, частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, відповідно до якого виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Отже, навіть якщо судовим рішенням визначено конкретну тверду грошову суму, яка внаслідок зміни законодавства або прожиткового мінімуму стала меншою за мінімальний гарантований розмір аліментів, державний чи приватний виконавець зобов`язаний здійснювати стягнення саме у мінімальному гарантованому законом розмірі.

Таким чином, законодавець спеціально запровадив механізм, який забезпечує автоматичне дотримання мінімального гарантованого розміру аліментів на стадії виконання судового рішення.

Указаний висновок відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18.

Отже, суд першої інстанції, зазначивши у резолютивній частині рішення формулювання

«але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку» при визначенні аліментів у твердій грошовій сумі, допустив неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для зміни резолютивної частини рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 376 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення свідчать про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення на підставі пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України необхідно змінити в резолютивній частині, задовольнивши частково апеляційну скаргу

Керуючись вимогами статей 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом ЄСІНОЮ Наталією Володимирівною, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 березня 2026 року - задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 02 березня 2026 року змінити та викласти другий абзац резолютивної частини рішення у такій редакції:

«Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 гривень 00 копійок, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 22.01.2026 року».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 19 червня 2026 року.

Головуючий М. В. Щербаченко

Судді О. І. Собина

Д. В. Сізов