Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №513/1328/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5369/26

Справа № 513/1328/25

Головуючий у першій інстанції Рязанова К. Ю.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Саратського районного суду Одеської області від 20 січня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Рязанової К.Ю., повний текст якого складено 21 січня 2026 року, у цивільній справі за позовом керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області Сари Олександра Васильовича в інтересах держави, в особі Відділу житлово-комунального господарства, транспорту, благоустрою та енергопостачання Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Кулевчанська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої адміністративним корупційним правопорушенням,

встановив:

07.10.2025 року керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави, в особі Відділу ЖКГ, транспорту, благоустрою та енергопостачання Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Кулевчанська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої адміністративним корупційним правопорушенням, про стягнення на користь держави в особі відділу ЖКГ, транспорту, благоустрою та енергопостачання Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, збитки, завдані внаслідок вчинення адміністративного корупційного правопорушення, у розмірі 37 958, 44 грн.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що постановою Саратського районного суду Одеської області від 05.04.2022 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12.05.2023 року у справі № 513/104/23 начальника відділу ЖКГ, транспорту, благоустрою та енергопостачання Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 3 400,00 грн.

Вказаною постановою було встановлено, що ОСОБА_1 видав та підписав накази, яким наказав виплатити премію працівникам, зокрема де міститься інформація щодо виплати премії та надбавки ОСОБА_2 : наказ № 13 від 24 травня 2021 року премія у розмірі 1407,22 грн., та надбавка у розмірі 1497,22 грн., наказ № 14 від 24 червня 2021 року, премія у розмірі 1925,00 грн., та надбавка у розмірі 1925,00 грн., наказ № 17 від 27 липня 2021 року, премія у розмірі 3850,00 грн., наказ № 24 від 10 грудня 2021 року, премія у розмірі 9000,00 грн., наказ № 6 від 21 лютого 2022 року, премія у розмірі 3850,00 грн., наказ № 17 від 23 липня 2022 року премія у розмірі 6500,00 грн., наказ № 18 від 21 серпня 2022 року премія у розмірі 3414,00 грн., наказ № 20 від 22 вересня 2022 року премія 2500,00 грн., наказ № 24 від 21 жовтня 2022 року премія у розмірі 2 000,00 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 , як посадовою особою вчинено вищезазначені адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, відповідальність за які передбачено ч.ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП. Згідно з інформацією Кулевчанської сільської ради Одеської області від 04 серпня 2023 року № 1722/02-07/25/1035 Кулевчанська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області не вживала заходів щодо стягнення з ОСОБА_1 у судовому порядку коштів, сплачених у якості премій згідно з вищезазначеними наказами та ОСОБА_1 не повернуто кошти, сплачені ОСОБА_2 у сумі 37958,44 грн. Таким чином, грошові кошти, виплачені ОСОБА_2 у якості премій та надбавок, в загальній сумі 37 958, 44 грн., мають бути відшкодовані на користь державного бюджету в особі відділу ЖКГ, транспорту, благоустрою та енергопостачання Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області. Факт протиправних, винних дій, вчинених відповідачем, а відтак і негативні наслідки таких дій, які виразилися у неправомірному здійснені нарахування та виплати на користь відповідача грошових коштів у сумі 37958,44 грн. підтверджується постановою Саратського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року та постановою Одеського апеляційного суду від 12 травня 2023 року у справі №513/104/23. Таким чином, вищевказаними постановами встановлено порушення вимог законодавства при нарахуванні та виплаті премій відповідачем на користь його невістки ОСОБА_2 .

Позивач у позові зазначав, що порушення інтересів держави полягає у неправомірному отриманні ОСОБА_2 коштів державного бюджету у сумі 37 958,44 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити його вимоги.

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 20.01.2026 року у задоволенні позову було відмовлено (а.с.92,96-99).

В апеляційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури ставить питання про скасування рішення Саратського районного суду Одеської області від 20.01.2026 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.105-112).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.123-127).

У відповіді на відзив, апелянт підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість (а.с.139-146).

У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється 18.06.2026 року в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, у зв`язку з чим судове засідання не проводиться.

Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274 ЦПК України).

Крім того, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи недостатню кількість суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 8), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду даної справи в строки, передбачені національним законодавством, а також через участь суддів даної колегії суддів в інших цивільних, адміністративних і кримінальних справах, через відключення електроенергії в приміщенні Одеського апеляційного суду, а також через перебування суддів Сегеди С.М. і Громіка Р.Д. на навчанні в НШСУ, датою ухвалення цього судового рішення є 18.06.2026 року.

При цьому, колегія суддів зазначає, що провадження по даній справі було відкрито ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.02.2026 року (а.с.119), згідно якої розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, та без повідомлення учасників справи, копію ухвали останні отримали належним чином, що передбачено ст. 130 ЦПК України (а.с.120-121).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було доведено існування самої шкоди, яка б була завдана адміністративним корупційним правопорушенням (а.с.96-99).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За правилами вказаної статті втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вказаною статтею передбачено, що відшкодування шкоди можливе за таких умов:

1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи;

2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними;

3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла;

4) вина особи, яка завдала шкоду.

Наявність усіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.

Згідно з ст. 1166 ЦК України умови відшкодування шкоди поширюється на всі норми, що входять до глави 82 ЦК України, тією мірою, в якій їх не змінюють спеціальні правила, передбачені окремими статтями цієї глави. Названі умови разом із фактом заподіяння шкоди є підставами і для юридичної відповідальності, вони утворюють одночасно і склад правопорушення.

За правилами ч.ч. 1-2 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Як встановлено ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Відповідно до ст. 137 КЗпП України визначено, що суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі розпорядження Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 19.04.2021 року №43-к ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника відділу ЖКГ, транспорту, благоустрою та енергопостачання Кулевчанської сільської ради з 19.04.2021 року, як такого, що пройшов за конкурсом на заміщення вакантної посади. Присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

Наказом №16-к від 12.05.2021 року ОСОБА_2 призначено на посаду касира у відділ ЖКГ, транспорту, благоустрою та енергопостачання Кулевчанської сільської ради з 12.05.2021 року.

Постановою Саратського районного суду Одеської області від 05.04.2023 року у справі № 513/104/23, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 12.05.2023 року, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7 та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення: за ч. 1 ст. 172-7 КУпАП - у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто в сумі 1700,00 грн.; за ч. 2 ст.172-7 КУпАП у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто в сумі 3 400,00 грн. На підставі ст. 36 КУпАП, остаточно накладено на ОСОБА_1 стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто в сумі 3 400,00 грн.

Вказаними судовими рішеннями було встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника відділу ЖКГ, транспорту, благоустрою та енергопостачання Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, підписав такі накази, яким наказав, виплатити премію працівникам, зокрема де міститься інформація щодо виплати премії та надбавки ОСОБА_2 : наказ № 13 від 24 травня 2021 року премія у розмірі 1 407,22 грн., та надбавка у розмірі 1 497,22 грн., наказ № 14 від 24.06.2021 року, премія у розмірі 1 925,00 грн., та надбавка у розмірі 1 925,00 грн., наказ № 17 від 27.07.2021 року, премія у розмірі 3 850,00 грн., наказ № 24 від 10.12.2021 року, премія у розмірі 9000,00 грн., наказ № 6 від 21.02.2022 року, премія у розмірі 3 850,00 грн., наказ № 17 від 23.07.2022 року премія у розмірі 6 500,00 грн., наказ № 18 від 21.08.2022 року премія у розмірі 3414,00 грн., наказ № 20 від 22.09.2022 року премія 2 500,00 грн., наказ № 24 від 21.10.2022 року премія у розмірі 2 000,00 грн. (а.с.18-23).

Згідно відповіді Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 1722/02-07/25/1035 від 04.08.2025 року, Кулевчанська сільська рада, маючи право, а не обов`язок, одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди в результаті вчинення адміністративного правопорушення, заходи стосовно стягнення з ОСОБА_1 збитків у наслідок незаконного преміювання ОСОБА_2 на суму 56 476,88 грн. не приймалися, у зв`язку із перевищенням суми двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що передбачає вирішення даного питання в порядку цивільного судочинства. Заходи стосовно стягнення вищезазначеної суми Кулевчанською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області в межах повноважень визначених законодавством у частині накладення стягнення за адміністративне правопорушення не планується, у зв`язку зі спливом строку накладення адміністративного стягнення.

Таким чином, беручи до уваги факт, що моментом вчинення адміністративного правопорушення вважається 2021 рік, Кулевчанська сільська рада не планує вжиття шляхом звернення до суду, оскільки сплив строк позовної давності, що не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, але може бути підставою для відмови у задоволенні позову (а.с.35-37).

У справі № 513/104/23 ОСОБА_1 у було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 172-7 та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі № 165/1239/16-ц, яка стосується відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням. Так, у зазначеній постанові Верховний Суд підтвердив, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням, має бути відшкодована у повному обсязі особою, яка її завдала, на підставі ст. 1166, 1177 ЦК України. Однак, у справі № 165/1239/16-ц суд касаційної інстанції висловив свою правову позицію у кримінальній справі.

Проте, в даному випадку ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.ч. 1,2 ст. 172-7 КУпАП.

Крім того, відповідальність за ч. ч. 1,2 ст. 172-7 КУпАП підтверджує лише факт порушення вимог щодо врегулювання конфлікту інтересів, але не встановлює факту заподіяння шкоди.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань, входять до структури заробітної плати. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Позивачем також не доведено, що спірні виплати ОСОБА_2 були безпідставними, надмірними або такими, що не передбачені системою оплати праці, а відтак відсутні ознаки збитків.

При цьому, матеріали справи не містять доказів щодо скасування органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних наказів № 13 від 24.05.2021 року, № 14 від 24.06.2021 року, № 17 від 27.07.2021 року, наказ № 24 від 10.12.2021 року, наказ № 6 від 21.02.2022 року, наказ № 17 від 23.07.2022 року, № 18 від 21.08.2022 року, № 20 від 22.09.2022 року, наказ № 24 від 21.10.2022 року. Відповідні позовні вимоги прокурором і в судовому порядку також не заявлялись.

Також, позивачем не було доведено, що саме наявність конфлікту інтересів стала причиною здійснення відповідних виплат, а також що за відсутності такого конфлікту ці виплати не були б здійснені.

Сам по собі факт здійснення виплати коштів не є підставою для їх стягнення як шкоди без встановлення їх незаконності.

Тобто, позивачем не було доведено реальність негативних наслідків: рішення не призвело до збитків, майно не вибуло незаконно, тощо.

Для покладання цивільно-правової відповідальності на відповідача необхідна наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: шкоди, протиправності, причинного зв`язку та вини.

Позивачем – апелянтом у справі не було доведено наявність прямого причинного зв`язку між діями відповідача та заявленою шкодою. Не встановлено, що: саме наявність конфлікту інтересів стала причиною виплати коштів; у разі відсутності такого конфлікту відповідні виплати не були б здійснені. Отже, причинний зв`язок є недоведеним.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не було доведено існування самої шкоди, що завдана адміністративними корупційними правопорушеннями, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у позові з підстав недоведеності позовних вимог.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Також зважаючи на те, що зазначена справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, то у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Саратського районного суду Одеської області від 20 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева