Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №442/468/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/468/26 Головуючий у 1 інстанції:

Провадження № 22-з/811/154/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

розглянувши без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , про ухвалення додаткової постанови у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, за апеляційними скаргами Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області на додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 березня 2026 року та Львівської обласної прокуратури на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 березня 2026 року (повний текст рішення складено 16 березня 2026 року) та додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 березня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

у січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (далі – ГУ ДКСУ у Львівській області), Львівської обласної прокуратури, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь грошові кошти в розмірі 1 500 000 грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, а також 53 200 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до Держави України в особі ГУ ДКСУ у Львівській області, Львівської обласної прокуратури про відшкодування завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти за завдану йому моральну шкоду у розмірі 1 500 000 грн 00 коп.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги в розмірі 36900 грн 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судові витрати покладено на рахунок держави.

Додатковим рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 березня 2026 року стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 18 000 грн 00 коп.

Судові рішення оскаржили ГУ ДКСУ у Львівській області та Львівська обласна прокуратура, подавши в квітні 2026 року через систему «Електронний суд» окремі апеляційні скарги.

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 червня 2026 року апеляційні скарги ГУ ДКСУ у Львівській області та Львівської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 березня 2026 року в частині вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди змінено, зменшено її розмір з 1 500 000 грн 00 коп. до 750 000 грн 00 коп. В решті рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 березня 2026 року залишено без змін.

Додаткове рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 березня 2026 року змінено, зменшено розмір стягнутих з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу адвоката з 18 000 грн 00 коп. до 9 118 грн 80 коп.

Судом вирішено питання розподілу судових витрат по сплаті судового збору.

16 червня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав заяву про ухвалення додаткової постанови, яка підписана представником Тибінкою В. Я., в якій просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 6 000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.

18 червня 2026 року Львівська обласна прокуратура через систему «Електронний суд» подала заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення.

Від ГУ ДКСУ у Львівській області клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не надходило.

Суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті (частина третя статті 259 ЦПК України).

Частиною першою статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи (частина третя статті 270 ЦПК України).

Перевіривши доводи заяви про ухвалення додаткової постанови, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення, виходячи з такого.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 надавав адвокат Тибінка В. Я., який діяв на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії ВС № 1382684, виданого 11 червня 2026 року відповідно до договору про надання правової допомоги б/н від 23 грудня 2025 року.

У відзиві Осередучка П. Р. на апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури не зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу, які він очікує понести на стадії апеляційного провадження.

До закінчення судових дебатів у справі адвокат Тибінка В. Я. зробив заяву про те, що докази понесення судових витрат будуть подані у строк, визначений законом після ухвалення судового рішення.

До заяви про ухвалення додаткової постанови, поданої на наступний день після проголошення постанови суду апеляційної інстанції Осередчук П. Р. додав акт № 2 наданої правничої допомоги від 15 червня 2026 року, з якого убачається, що адвокатом надано таку правничу допомогу: складання відзиву на апеляційну скаргу, участь у судовому засіданні 11 червня 2026 року, на що затрачено 4 його робочих годин, а загальна вартість наданої правничої допомоги, виходячи з її ставки, визначеної договором, становить 6 000 грн 00 коп., яка має бути сплачена протягом 30 днів після набрання рішенням у справі законної сили. Також до клопотання додано копію договору про надання правничої допомоги б/н від 23 грудня 2025 року, укладеного між адвокатом Тибінокю В. Я. та ОСОБА_1 , згідно з умовами якого за надання правничої допомоги клієнт сплачує адвокату її вартість, розмір якої розраховується в акті наданої правничої допомоги з розрахунку 1 500 грн 00 00 коп. за годину роботи адвоката, оплата здійснюється на умовах визначених в акті наданої правничої допомоги.

Копія клопотання, разом з доданими до нього документами надіслана до електронних кабінетів Львівської обласної прокуратури та ГУ ДКСУ у Львівській області, що підтверджується відповідними квитанціями, наявними у матеріалах справи.

Оцінюючи обґрунтованість заявленого позивачкою розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу за результатами перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів ураховує таке.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18).

Поряд з цим, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною або третьою особою, чи тільки має бути сплачено (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 22 січня 2021 року в справі № 925/1137/19, від 03 лютого 2021 року в справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року в справі № 753/1203/18).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява № 19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони, може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року в cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року в cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року в справі № 369/849/18.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

Окрім цього, при вирішенні цього питання суд має враховувати також загальні засади цивільного законодавства, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року в справі №911/2737/17).

Згідно з частиною другою статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи складність справи, суть спору, результат розгляду справи, а саме часткове задоволення апеляційної скарги, а відтак лише часткове врахування мотивів відзиву на апеляційну скаргу, характер наданих послуг, обізнаність адвоката позивачки з правовою проблематикою у цій справі, незмінністю правової позиції сторони позивача в судах обох інстанцій, наявність обґрунтованого заперечення Львівської обласної прокуратури щодо розміру заявлених до відшкодування судових витрат, а також необхідність дотримання критеріїв розумності та справедливості, колегія суддів дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах перегляду цієї справи в суді апеляційної інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн 00 коп., які підлягають стягненню саме з Державного бюджету України, а не як помилково вважає заявник з Львівської обласної прокуратури за рахунок її бюджетних асигнувань, на користь позивача.

З огляду на наведене, заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови у справі підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 141, 246, 259, 268, 270, 382 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

заяву ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , про ухвалення додаткової постанови у справі задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, надану у суді апеляційної інстанції, в розмірі 3 000 грн 00 коп.

У задоволенні решти вимог заяви відмовити.

Додаткова постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної додаткової постанови.

Повна додаткова постанова складена 19 червня 2026 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич