Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №676/7438/25 — Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа №676/7438/25

Номер провадження 2/676/909/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ(заочне)

15 червня 2026 року Кам`янець-Подільський міськрайонний суд

Хмельницької області

в складі: головуючого судді Вдовичинського А.В.,

секретаря судового засідання Саламахи А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кам`янець-Подільський справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості ,-

встановив:

представник ОСОБА_1 адвокат Ліпковський О.В. 30.09.2026 року звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог представник вказує, що 14.04.2025 року між позивачем та відповідачем укладено усний договір позики, за яким відповідач отримав від позивача грошові кошти в розмірі 8000,00 дол.США, що в перерахунку за офіційним курсом Національного банку на момент надання позики складає 331 284,00 грн. (8000 на 41,4105 грн.= 331 284,00 грн.). Відповідач зобов`язався повернути кошти до 14.07.2025 року. Вказані обставини підтверджуються розпискою власноручно написаною відповідачем, копія якої додається до позовної заяви, оригінал розписки від 14.04.2025 року знаходиться у позивача. Незважаючи на досягнуту домовленість відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, що спричинило виникнення збитків та порушення прав позивача. Відповідач повернув 2600 дол. США, що в перерахунку за офіційним курсом Національного банку станом на момент повернення коштів становить 107 974,1 грн.( 2600 на 41,5285грн. = 107 974,1 грн.). Враховуючи суму сплаченого боргу відповідачу необхідно повернути кошти в сумі 223 309,90 грн. (331 284,00 грн. - 107 974,1 грн. = 223 309,90 грн.). Представник позивача просить суд винести рішення яким стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 223 309,90 грн. та 2233,10 грн. судового збору. Представник позивача подав суду заяву про розгляд справи без його участі, не заперечив щодо винесення заочного рішення по справі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи неодноразово повідомлявся судовими повістками по місцю реєстрації, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов суду не подав. Суд вважає за можливе провести розгляд справи без його участі, на підставі наявних в матеріалах справи доказів в порядку п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України.

Ухвалою суду від 08.10.2025 року відкрито провадження у справі та призначено по справі підготовне судове засідання.

Ухвалою суду від 17.12.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті.

Фіксування судового процесу не здійснюється у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України. Вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 14.04.2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 взяв у позику в позивача грошові кошти у розмірі 8000,00 доларів США, які зобов`язався повернути в строк до 14.07.2025 року, що підтверджується відповідною розпискою оригінал якої приєднано до матеріалів справи (а.с.24).

Отримання грошових коштів відповідачем підтверджується розпискою, яку останній підписав (а.с.24). Факт отримання грошових коштів за вказаною розпискою також було посвідчено позивачем.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1ст.526 ЦК України).

Ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом між сторонами 14.04.2025 року укладено договір позики, за яким позивач позичив відповідачу 8000 доларів США(що згідно розрахунків позивача еквівалентно 331 284 грн. на день надання позики( 8000,00 х 41,4105 грн. = 332 284,00 грн.) та ОСОБА_2 зобов`язався повернути отриману суму грошових коштів у строк до 14.07.2025 року., про що свідчить письмова розписка (а.с.24).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини 1 стаття 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина 1 статті 206 ЦК України).

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц ( провадження № 61-4560св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Дослідивши зміст розписки, долученої до матеріалів справи, та її відповідність чинному законодавству, суд вважає, що вона містить всі необхідні умови, притаманні договору позики. Зміст розписки є зрозумілим, нею зафіксовано всі основні умови, а саме про надання грошових коштів у сумі 8000 доларів в позику та обов`язок їх повернути до 14.07.2025 року.

Під цим змістом розписки стоїть підпис ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто факт укладення договору і отримання позичальником коштів за договором підтверджено належним (письмовим) доказом.

Позивачем визнається факт частково розрахунку відповідача з боргом, а саме повернення 2600 дол. США, що в перерахунку за офіційним курсом Національного банку станом на момент повернення коштів становить 107 974,1 грн.( 2600 на 41,5285 = 107 974,1).

Розмір заборгованості відповідача по договору складає 223 309,90 грн. (331 284,00 грн. - 107 974,1 грн. = 223 309,90 грн.).

Відповідач не надав суду жодних доказів на спростування пред`явлених позовних вимог, не надав альтернативного розрахунку заборгованості, доказів підтверджуючих повну сплату заборгованості по позиці.

Статтею 533ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи принцип диспозитивності, враховуючи, що відповідач належним чином не виконав взятих на себе зобов`язань по договору позики, добровільно суму заборгованості не повертає, суд вважає позов таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі.

На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору при подачі позову до суду в розмірі 2233,10 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13,76,81,137,141,263-265,268,280 ЦПК України, ст. ст..202,205,509,530,533, 610,626,628,638,1047,1049 ЦК України, суд,

ухвалив:

позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ): заборгованість в сумі 223 309,90 грн., 2233,10 грн. судового збору.

Відповідач має право подати до суду заяву про перегляд заочного рішення в порядку встановленому ст.ст.284-285 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На рішення позивачем, третьою особою може бути подано апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 19.06.2026 року.

Суддя Кам`янець-Подільського

міськрайонного суду Вдовичинський А.В.