Рішення від 20 травня 2026 р. у справі №686/32757/25 — Волочиський районний суд Хмельницької області

Справа №: 686/32757/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2026 року м.Волочиськ

Волочиський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Ніколової С.В.,

з участю секретаря судового засідання Хрупайло Т.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання поширеної інформації недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує недоторканість ділової репутації, визнання висловлювань такими, що носять явно образливий характер, зобов`язання спростувати інформацію,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання поширеної інформації недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує недоторканість ділової репутації, визнання висловлювань такими, що носять явно образливий характер, зобов`язання спростувати інформацію. В обгрунтування позову зазначала, що вона перебувала у стосунках з ОСОБА_2 , який в соціальних мережах має псевдонім “Юхимовецький”. 03 жовтня 2024 року вони припинили стосунки через розходженння характерів та міжособистісні непорозуміння. Пізніше вона дізналася, що відповідач розповсюджує неправдиві чутки, поширює інформацію через Інтернет з висловлюваннями негативного характеру. З метою з`ясування цих обставин, вона створила сторінку в мережі “Facebook” на вигадане ім`я ОСОБА_3 , від імені якої “познайомилася” з відповідачем ОСОБА_2 і розпочала спілкування. Відповідач, завідомо не усвідомлюючи факт того, що ОСОБА_4 є вигаданою особою, почав ділитися подробицями особистого життя під час перебування у стосунках з нею, позивачкою, ображав її та висвітлював неправдиву інформацію. Їхнє листування, зокрема, повідомлення відповідача через соціальну мережу “Facebook” було ним видалено. Зазначала, що відповідач поширює неправдиву інформацію в с. Юхимівці (за місцем проживання), про те, що вона, позивач, “всіх обурила, збрехала, будинок продала та залишила його в селі, а сама сидить у місті”. Вказувала, що будинок в селі Юхимівці був нею проданий що ІНФОРМАЦІЯ_1 , а в кінці 2024 року вона придбала нове житло в м. Хмельницькому, де зареєстроване її місце проживання. Також позивач посилалася на те, що відповідач разом з ОСОБА_5 розмістили допис у соціальній мережі “TikTok”, в якому звинуватили її, ОСОБА_1 , в тому, що вона слідкує за своїм колишнім чоловіком через акаунт ОСОБА_5 , здійснюючи збір компроментуючої інформації щодо нього. Вказувала, що після того, як їй стало відомо про поширення в мережі Інтернет відеозаписів, які стосуються особистого життя, вона пережила глибоке емоцйійне потрясіння, оскільки інформація, яка мала суто приватний характер, стала доступною широкому колу осіб без її відома та згоди. Вона почала відчувати постійне занепокоєння, здавалося, що оточення дивиться на неї осудливо, обговорює і зневажає, оскільки чимало людей змінили своє ставлення до неї. Після поширення відповідачем відеозаписів в мережі Інтернет, які містять недостовірну та принизливу інформацію про неї, вона опинилася в центрі уваги місцевої громади. Інформація дуже швидко розповсюдилася серед жителів села, де вона раніше проживала з чоловіком та набула характеру публічного обговорення. Через це вона почала відчувати постійний публічний тиск та сором, навіть коли просто виходила з дому, тому була змушена припинити будь-яке спілкування з сусідами, з якими до цього підтримувала добросусудські стосунки. Це спричинило її соціальну ізоляцію, втрату довіри до оточення, оскільки відчувала, що більшість вже склали хибну думку про неї, керуючись недостовірною інформацією. Зазначала, що оприлюднення відео та недостовірної інформації призвело до руйнування її соціального життя на місцевому рівні, порушення звичного способу життя, значного емоційного дискомфорту, який вона продовжує відчувати. Також, відповідач надіслав їй в приватні повідомлення в мережі “Facebook” копію протоколу про прийняття заяви про кримінільне правопорушення від 21.04.2025 року, що вона розцінює як навмисну спробу психологічного тиску, додаткове приниження її честі та гідності а також, як втручання в її приватне життя. Ці події в своїй сукупності завдали непоправної шкоди її гідності, почуттю особистої безпеки, внутрішнього спокою. Інформація, яка була поширена відповідачем, має негативний характер, третім особам стали відомі про неправдиві відомості щодо неї та її сім`ї. Вважає, що поширена інформація не є оціночним судженням, а тому обов`язок доказування достовірності інформації покладається на відповідача. Поширені відомості не є правдивими, не мають фактичного підтвердження, внаслідок чого було завдано шкоди її честі, гідності та діловій репутації, тобто порушено її особисті немайнові права. Зазначала, що, розповсюджуючи неправдиву інформацію серед населення села, відповідач створив негативну соціальну оцінку її особи в очах оточуючих, порушив її честь. Поширення недостовірної інформації щодо неї відповідачем завдає шкоди її немайновим інтересам, порушує її гідність, честь та ділову репутацію. Позивач просила суд: 1) визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує недоторканість її ділової репутації, інформацію, поширену ОСОБА_2 , а саме: “всіх обурила, збрехала, будинок продала та залишила його в селі, а сама сиджу у місті”, “за розлучення з ним проти дружини повстало все село, та вигнали її з села, вона змушена була залишити речі і племінниці та втікти до Польщі”; 2) визнанати висловлювання, поширені ОСОБА_2 у соціальній мережі “TikTok” та “Facebook” такими, що носять явно образливий характер, зобов`язати спростувати зазначену інформацію.

В судовому засіданні позивач позов підтримала.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив.

Заслухавши учасників справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити, враховуючи наступне.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків (постанова Верховного Суду від 05 червня 2024року у справі № 569/18824/21, провадження № 61-14309св23).

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 515/1408/22, провадження № 61-16109св23).

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України “Про інформацію” оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частинами другою, третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто поширює інформацію, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів тощо.

Отже, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту у судовому порядку права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Таким чином, особа, яка висловлює не факти щодо позивача, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

Під час розгляду справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 (адміністративне провадження № К/9901/457/17, № К/9901/39/18), від 22 лютого 2023 року справі № 757/39521/20-ц (провадження № 61-15064св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17 (провадження № 61-14303св19) вказано, що: “відповідачами у справі про захист честі, гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації. “ Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/13556/18 зазначено, що: “у зв`язку із внесенням з 27 березня 2014 року змін до ЦК України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину третю) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачем та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості”.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У частинах першій, третій статті 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України “Про електронні документи та електронний документообіг” та “Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги”. Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. (частиндруга статті 100 ЦПК України).

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Розглядаючи справи, предметом позову в яких є спростування недостовірної інформації, суди повинні враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 у справі № 904/4494/18).

За відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Судом встановлено, що звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила суд про: 1) визнання недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує недоторканість її ділової репутації, інформацію, поширену ОСОБА_2 , а саме: “всіх обурила, збрехала, будинок продала та залишила його в селі, а сама сиджу у місті”, “за розлучення з ним проти дружини повстало все село, та вигнали її з села, вона змушена була залишити речі і племінниці та втікти до Польщі”; 2) визнанння висловлювання, поширені ОСОБА_2 у соціальній мережі “TikTok” та “Facebook” такими, що носять явно образливий характер, зобов`язати спростувати зазначену інформацію.

Позивач стверджувала, що відповідач здійснював поширення серед населення села Юхимівці та в мережі Інтернет, а саме в “TikTok” та “Facebook” зазначену вище недостовірну інформацію щодо неї, і такі дії відповідача завдали шкоди її немайновим інтересам, порушили її гідність, честь та ділову репутацію. Зокрема, вказувала, що відповідач в с. Юхимівці за місцем проживання поширює неправдиву інформацію, про те, що вона, позивач: “всіх обурила, збрехала, будинок продала та залишила його в селі, а сама сидить у місті”. Крім того, позивач в позові зазначала, що відповідач разом з ОСОБА_5 розмістили допис у соціальній мережі “TikTok”, в якому звинуватили її, ОСОБА_1 , в тому, що вона слідкує за своїм колишнім чоловіком через акаунт ОСОБА_5 , здійснюючи збір компроментуючої інформації щодо нього.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивач надала копію свого паспорта, довідки про рнокпп, копію характеристики на неї з місця її роботи від 30.04.2025 року та скріншоти листування на 50 аркушах.

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування(стаття 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Суд враховує, що під поширенням інформації слід розуміти опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Отже, позивач повинна довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено її особисті немайнові права.

Суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.

Надані позивачем докази (скріншоти) не підтверджують поширення відповідачем недостовірної інформації щодо позивача в соціальних мережах “TikTok” та “Facebook” та серед громадян села Юхимівці.

З вказаних скріншотів вбачається листування між абонентом “Aleksej”, більша частина повідомлень від імені якого не відображена із відміткою “Aleksej видаляє повідомлення” та іншою особою. Зазначені скріншоти не відображають дату та час, коли відбувалося листування та у якій саме мережі, тобто не дає можливість можливість встановити їхнє походження, джерела, автора, вебсайт.

Матеріали справи не містять жодних активних посилань на дописи в соціальних мережах “TikTok” та “Facebook”, а також текстових, мультимедійних чи графічних повідомлень в електронній формі. Сторона позивача не просила про витребування електронних доказів чи їх експертизу.

Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено у суді публічне поширення відповідачем зазначеної інформації в соціальних мережах “TikTok” та “Facebook” та серед громадян села Юхимівці.

Отже, в даному випадку відсутній юридичний склад порушення, на яке вказує позивач.

Враховуючи вищезазначене, встановлено, що позивачем не надано доказів поширення відповідачем негативної та недостовірної інформації відносно позивача, що порушувало б її особисті немайнові права, або завдавало б шкоди її особистим немайновим благам, чи перешкоджало повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довела належними, достовірними та допустимими доказами порушення свого права у спірних правовідносинах, а тому її позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 49, 77, 78, 80 - 81, 110, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання поширеної інформації недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує недоторканість ділової репутації, визнання висловлювань такими, що носять явно образливий характер, зобов`язання спростувати інформацію відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін: позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ; відповідач ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 .

Повне рішення складено 02.06.2026 року.

Суддя: