Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №175/10780/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року

м. Київ

справа № 175/10780/25

провадження № 61-14827св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи:

заявниця - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року в складі судді Войтуха О. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П.,

Історія справи

Короткий зміст заяви про видачу обмежувального припису

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась з заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 .

Заява мотивована тим, що вона у період з 27 грудня 2013 року до 18 жовтня 2021 року перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 .

За час перебування у шлюбі у них народилося четверо дітей, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після розірвання шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася ще одна дитина, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

До січня 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом зі спільними дітьми проживали за адресою: АДРЕСА_1 . З січня 2025 року ОСОБА_2 не мешкає разом із ОСОБА_1 , де він проживає заявниці не відомо.

ОСОБА_2 довгий час не працював, про дітей не піклується, матеріально не допомагає. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 систематично вчиняє домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а саме приходить за її місцем проживання та висловлюється нецензурною лайкою щодо неї, погрожує, принижує, залякує, вимагає відновити стосунки, штовхає та завдає стусанів, здійснюючи ці дії в присутності їх спільних дітей.

13 липня 2025 року вона була вимушена викликати працівників поліції щодо неправомірних дій ОСОБА_2 , у результаті чого відносно нього було винесено терміновий заборонний припис з 00 год 00 хв 14 липня 2025 року до 00 год 00 хв 24 липня 2025 року. Проте ОСОБА_2 цей припис порушив та продовжив вчиняти насильницькі дії відносно заявниці.

За таких обставин, ОСОБА_1 вважає, що вона є особою, яка зазнала домашнього насильства.

Тому ОСОБА_1 просила:

заборонити протягом шести місяців, починаючи з дати ухвалення судового рішення, ОСОБА_2 перебувати в місці проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

заборонити протягом шести місяців, починаючи з дати ухвалення судового рішення, ОСОБА_2 наближатися ближче ніж на 200 метрів до місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;

заборонити протягом шести місяців, починаючи з дати ухвалення судового рішення, ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб;

заборонити протягом шести місяців, починаючи з дати ухвалення судового рішення, ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року, яке залишене без змінпостановою Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно неї та/або дітей, а також доказів наявності ризиків настання насильства у майбутньому (постанови про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності щодо вчинення домашнього насильства та/або порушення термінових заборонних приписів, відеофіксації здійснення протиправних дій ОСОБА_2 , тощо). Вказане унеможливлює задоволення судом заявлених нею вимог і видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 .

Апеляційний суд зазначив, що на обґрунтування заяви про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 посилалась на те, що 13 липня 2025 року вона була вимушена викликати працівників поліції щодо неправомірних дій ОСОБА_2 та в результаті таких дій відносно ОСОБА_2 було винесено терміновий заборонний припис з 00 год 00 хв 14 липня 2025 року до 00 год 00 хв 24 липня 2025 року. Проте заявниця взагалі не надала доказів факту виклику нею працівників поліції з приводу неправомірних дій ОСОБА_2 , а також доказів того, що працівники поліції щодо ОСОБА_2 було винесено терміновий заборонний припис. Також ОСОБА_1 не надала доказів того, що вона зверталась до поліції з приводу невиконання ОСОБА_2 термінового заборонного припису.

У матеріалах справи взагалі відсутні будь-які докази на підтвердження факту вчинення ОСОБА_2 неправомірних дій відносно заявниці, а також доказів того, що вона з цього приводу зверталась до правоохоронних органів з метою притягнення кривдника до відповідальності за вчинені ним дії. Відсутність таких доказів позбавляє суд можливості здійснити оцінку вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявниця не довела належними, достовірними та достатніми доказами фактів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно неї та/або дітей.

Посилання в апеляційній скарзі на аудіозапис щодо фіксації погроз та образ ОСОБА_2 на адресу заявниці, який був зроблений після ухвалення судом першої інстанції рішення, апеляційний суд відхилив. Рішення суду переглядається судом в межах тих подій та обставин, які існувати на момент його ухвалення, а відповідний запис не був предметом розгляду суду першої інстанції. Вказаний аудіозапис разом з іншими доказами, за допомогою яких буде зафіксовано факт вчинення ОСОБА_2 стосовно заявниці насильства, у разі настання таких подій, може бути долучений при зверненні до суду із заявою про видачу обмежувального припису в майбутньому.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка подана представником ОСОБА_3 . Просить рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року скасувати, ухвалити рішення про задоволення її заяви про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди неправильно застосували норми частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», яка зобов`язує суд комплексно оцінити всі обставини та докази у справі та встановити, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. При цьому суд помилково ототожнив психологічне, фізичне та економічне насильство з конфліктом між заявницею та заінтересованою особою щодо участі у вихованні дитини;

також суди не застосували пункт 30 Порядку взаємодії суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до якого завданнями у сфері протидії насильству є належне розслідування фактів насильств, своєчасне та ефективне вжиття щодо кривдника спеціальних заходів та контроль за виконанням, притягнення кривдників до відповідальності та зміна їх поведінки;

під час вирішення заяви не були враховані норми Стамбульської конвенції, яка визначає домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішнім подружжями або партнерами, незалежно від спільного проживання, а також норми Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Більше того, вказаною Конвенцією передбачено створення системи захисту жертв та профілактики насильства;

суди не дослідили зібрані у справі докази, зокрема: терміновий заборонний припис від 13 липня 2025 року; наданий до суду апеляційної інстанції аудіозапис із клопотанням про долучення на стадії апеляційного провадження, який підтверджує психологічне насильство, адже сам запис зроблений після ухвалення судом першої інстанції рішення по справі. Крім того, суди не врахували фактичні обставини, а саме: спалахи насильства в сім`ї, системну поведінку кривдника, його ігнорування прав дітей, які були свідками насильства. Тривалість та системність протиправної поведінки кривдником підтверджує вірогідність вчинення ним психологічного та фізичного насильства щодо заявниці, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству;

суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

У січні 2026 року ОСОБА_1 подала до суду клопотання, яке підписане представником ОСОБА_3 . У вказаному клопотанні просить під час розгляду касаційної скарги врахувати численні факти притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП. На підтвердження цих обставин посилалась на провадження у справах № 175/427/26, № 175/11296/25, № 175/11293/25, № 175/12226/25, № 175/11311/25, № 175/16814/25.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2026 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року; відкрито касаційне провадження у справі № 175/10780/25 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У березні 2026 року матеріали справи № 175/10780/25 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2026 року додаток № 4 до касаційної скарги (диск, на якому міститься відеозапис) повернуто ОСОБА_1 , справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 січня 2026 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 756/2072/18, від 09 грудня 2019 року в справі № 756/11732/18, від 02 листопада 2020 року в справі № 336/3551/18-ц, від 17 лютого 2021 року в справі № 766/13927/20-ц, від 28 червня 2022 року в справі № 466/180/22, від 25 липня 2023 року в справі № 344/1732/23, від 13 січня 2021 року в справі № 369/7782/19, від 24 лютого 2021 року в справі № 570/2528/20, від 07 листопада 2023 року в справі № 676/265/23, від 01 липня 2021 року в справі № 917/549/20, від 17 квітня 2019 року в справі № 363/3496/18, від 26 вересня 2019 року в справі № 452/317/19-ц, від 17 червня 2020 року в справі № 509/2131/18, від 23 грудня 2020 року в справі № 753/17743/19, від 12 січня 2022 року в справі № 752/9731/21, від 09 січня 2023 року в справі № 161/5807/22, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 27 червня 2018 року в справі № 756/1529/15-ц, від 07 липня 2021 року в справі № 509/4286/16-ц, від 25 листопада 2020 року в справі № 752/1839/19, від 11 листопада 2020 року в справі № 760/16979/15-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що у період з 27 грудня 2013 року до 18 жовтня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 18 жовтня 2021 року шлюб між сторонами було розірвано.

Від шлюбу у сторін народилося четверо дітей, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після розірвання шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася ще одна дитина, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункти 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Згідно з пунктом 14 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункт 17 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що: «видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків. Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 369/7782/19 (провадження № 61-21337св19), на яку посилається заявниця, зазначено, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) вказано що: «апеляційний суд формально погодившись з висновками суду першої інстанції не врахував, що домашнє насильство може проявлятися не лише у формі фізичного насильства, не надав оцінки ризикам відповідно до Закону № 2229-VIII та наявним у матеріалах справи доказам, в тому числі не вказав про прийняття або відхилення доказів, поданих ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце підчас розгляду справи судом першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19)).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина перша статті 367 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21) зазначено, що: «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. […] Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів».

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулась з заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа - ОСОБА_2 . На обґрунтування вимог заяви посилалась на те, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 систематично вчиняє домашнє насильство психологічного та фізичного характеру, а саме приходить за її місцем проживання та висловлюється нецензурною лайкою щодо неї, погрожує, принижує, залякує, вимагає відновити стосунки, штовхає та завдає стусанів, здійснюючи ці дії в присутності їх спільних дітей. 13 липня 2025 року заявниця була вимушена звертатись до поліції щодо неправомірних дій ОСОБА_2 , у результаті чого відносно нього було винесено терміновий заборонний припис з 00 год 00 хв 14 липня 2025 року до 00 год 00 хв 24 липня 2025 року. Проте ОСОБА_2 цей припис порушив та продовжив вчиняти насильницькі дії відносно неї;

відмовляючи в задоволенні вимог заяви, суди виходили з того, що заявниця не надала суду жодних належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно неї та/або дітей, а також доказів наявності ризиків настання насильства у майбутньому. Вказане унеможливлює задоволення судом заявлених нею вимог і видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 . При цьому, посилання в апеляційній скарзі на аудіозапис щодо фіксації погроз та образ ОСОБА_2 на адресу заявниці, який був зроблений після ухвалення судом першої інстанції рішення, є безпідставні та не можуть бути враховані під час апеляційного перегляду справи. Разом з цим, апеляційний суд вказав, що такий аудіозапис разом з іншими доказами, за допомогою яких буде зафіксовано факт вчинення ОСОБА_2 стосовно заявниці насильства, у разі настання таких подій, може бути долучений при зверненні до суду із заявою про видачу обмежувального припису в майбутньому;

за таких обставин суди зробили висновок про те, що заявниця не довела наявності підстав для задоволення її вимог про застосування обмежувальних приписів, оскільки матеріали справи не містять належних, достовірних та достатніх доказів вчинення ОСОБА_2 насильства щодо неї, а також доказів того, що вона з цього приводу зверталась до правоохоронних органів з метою притягнення кривдника до відповідальності за вчинені ним дії (зокрема, доказів звернення до правоохоронних органів, постанови про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності щодо вчинення домашнього насильства та/або порушення термінових заборонних приписів, відео та/або аудіо здійснення протиправних дій ОСОБА_2 , та ін.). Відсутність таких доказів позбавляє суд можливості здійснити оцінку вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства;

проте суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, не звернув уваги на те, що 04 серпня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 направила до суду заяву, яка подана її представником ОСОБА_3 , про долучення до матеріалів справи копії термінового заборонного припису стосовно кривдника від 14 липня 2025 року серії АА № 426014. Крім того, у цій заяві представник ОСОБА_1 просила перенести судове засідання, призначене на 04 серпня 2025 року, у зв`язку із зайнятістю в іншому провадженні;

таким чином, суди під час розгляду справи не надали оцінки терміновому заборонному припису стосовно кривдника від 14 липня 2025 року серії АА № 426014, який був поданий до суду першої інстанції, не врахували його під час ухвалення судового рішення у цій справі;

крім того, суд першої інстанції розглянув справи без участі представника заявниці, не вирішивши її заяву про перенесення судового засідання. Апеляційний суд на вказане уваги також не звернув.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

За таких обставин рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 серпня 2025 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко