Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №309/4434/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року

м. Київ

справа № 309/4434/24

провадження № 61-15386св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - виконавчий комітет Вишківської селищної ради,

розглянув у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписна представником ОСОБА_3 , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Вишківської селищної ради про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Хустського районного суду від 19 березня 2018 року розірвано. У шлюбі у сторін народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішенням Хустського районного суду від 31 серпня 2017 року з відповідача стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1500 грн щомісячно, які він перераховує на картковий рахунок. З 2017 року відповідач постійно проживає за кордоном у Чеській Республіці, де створив іншу сім`ю. На даний час позивач повністю опікується дитиною. Його батько, ОСОБА_2 жодного разу не поцікавився життям чи здоров`ям своєї дитини, не виявляє бажання приймати участь у його вихованні та належному матеріальному забезпеченні. Тобто, вже більше семи років не виявляє щодо дитини батьківського піклування. При цьому, відповідач формально вважається його батьком та має щодо дитини всі права, передбачені чинним законодавством.

За вказаних обставин позивач просила суд позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 12 лютого 2025 року позов задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1211, 20 грн судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що:

поведінка відповідача, який тривалий час взагалі не виховує дитину, не утримує належно матеріально свідчить про його байдуже ставлення до дитини та про свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками;

при розгляді справи знайшли підтвердження обставини, що відповідач за власною ініціативою самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до дитини, без поважних причин залишивши його без батьківської уваги та турботи, при цьому має місце відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною та позивачем, доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Кричфалушій І. І., задоволено. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 12 лютого 2025 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Вишківської селищної ради про позбавлення батьківських прав відмовлено.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що:

висновок органу опіки та піклування не є достатньо обґрунтованим та не свідчить про умисне ухилення відповідача від виховання свого малолітнього сина, у зв`язку з чим потребує застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав;

обґрунтовуючи заявлений позов позивач посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 не цікавиться життям чи здоров`ям своєї дитини, не виявляє бажання приймати участь у його вихованні та належному матеріальному забезпеченні. Однак, позивачем не надано достатніх доказів, на підставі яких можна дійти до беззаперечного висновку про те, що ОСОБА_2 злісно ухиляється від участі у вихованні дитини;

недостатня участь батька у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів;

у справі відсутні підстави для висновку про те, що батько дитини не бажає брати участь в її утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками;

категоричне заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав, подання відзиву на позов та апеляційну скаргу, може свідчити про його інтерес до дитини, про бажання брати участь у вихованні сина;

до відповідача заходи реагування не вживалися, він не попереджався органами опіки та піклування про необхідність зміни своєї поведінки щодо виховання дитини. Матеріали справи також не містять доказів того, що відповідач притягувався до відповідальності за невиконання батьківських обов`язків, або жорстоке поводження з дитиною, веде аморальний спосіб життя, що негативно впливає на інтереси дитини;

ухвалюючи рішення про задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції помилково не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено;

оцінюючи вищевказані докази в їх сукупності, а також те, що відповідач категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав, має намір налагодити зв`язок з сином, вказує на те, що позивачка створює перешкоди у спілкуванні з сином, до відповідача раніше не вживались жодних заходів реагування щодо неналежної його участі у вихованні та утриманні дитини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для можливості застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, та неправомірно задовольнив заявлений позов.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписна представником ОСОБА_3 , у якій просила скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року та залишити в силі рішення Хустського районного суду від 12 лютого 2025 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

при ухваленні рішення суд не врахував висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 490/3580/21, а саме те, що позбавлення батьківських прав є обгрунтованим за умови встановлення свідомої та винної поведінки батьків в ухиленні від виконання обов`язків, що призвело до повного розриву з дітьми. Формальне заперечення проти позову без реальних дій щодо налагодження стосунків з дітьми не є підставою для збереження батьківських прав, аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18;

представник відповідача у судовому засіданні підтвердив, що відповідач більше 8 років проживає за кордоном, єдина участь в житті сина - сплата мінімального розміру аліментів в сумі 2000 грн;

апеляційний суд не взяв до уваги, що рішенням суду було збільшено розмір аліментів до 5000 грн, але відповідач жодного разу їх не сплатив, жодних дій щодо налагодження стосунків з сином він не вчинив, жодного разу за час розгляду справи не з`явився;

подання апеляційної скарги на рішення суду носить формальний характер і не доводить його намірів у спілкуванні з дитиною;

апеляційний суд не звернув уваги, що саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним та дитиною;

позивачем 17 квітня 2025 року було подано відзив на касаційну скаргу, однак під час винесення постанови по суті суд апеляційної інстанції вказав, що відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 15 грудня 2025 року указані недоліки було усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2026 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 309/4434/24 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У травні 2026 року матеріали справи № 309/4434/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 січня 2026 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 490/3580/21, від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Позиція Верховного Суду

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша-третя статті 13 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина перша статті 263 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

При розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частини перша - друга статті 174 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пунктів 5, 6 частини третьої, пункту 1 частини п`ятої статті 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив повинен містити, зокрема, заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, а також перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання. До відзиву додаються докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

У частинах сьомій, восьмій статті 178 ЦПК України зазначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ;

задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що поведінка відповідача, який тривалий час взагалі не виховує дитину, не утримує належно матеріально свідчить про його байдуже ставлення до дитини та про свідоме нехтування ним своїми батьківськими обов`язками;

скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що позивачем не надано достатніх доказів, на підставі яких можна дійти до беззаперечного висновку про те, що ОСОБА_2 злісно ухиляється від участі у вихованні дитини. Оцінюючи докази у справі у їх сукупності, а також те що, відповідач категорично заперечує проти позбавлення його батьківських прав, має намір налагодити зв`язок з сином, що вказує на те, що позивачка створює перешкоди у спілкуванні з сином, до відповідача раніше не вживались жодних заходів реагування щодо неналежної його участі у вихованні та утриманні дитини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для можливості застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, та неправомірно задовольнив заявлений позов;

аналіз матеріалів справи свідчить, що ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 04 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 12 лютого 2025 року. Надіслано копію апеляційної скарги учасникам справи, разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження, надавши їм десятиденний строк з дня отримання даної ухвали, протягом якого ними може бути поданий відзив на апеляційну скаргу, який за формою та змістом має відповідати вимогам статті 360 ЦПК України (а. с. 96);

суд апеляційної інстанції вказану ухвалу надіслав на адресу ОСОБА_1 08 квітня 2025 року, що підтверджується супровідним листом (а. с. 98);

18 квітня 2025 року позивачка, через представника ОСОБА_3 , подала відзив на апеляційну скаргу., який зареєстрований за вх. № 4748/25 від 21 квітня 2025 року (а. с. 100-106), у якому висловлювала незгоду з аргументами апеляційної скарги та наводила власні доводи щодо законності рішення суду першої інстанції;

проте, як свідчить аналіз оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що відзив на апеляційну скаргу не надходив, тобто не розглянув поданий відзив та не надав оцінки наведеним у ньому доводам.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Закарпатського апеляційного суду від 30 вересня 2025 рокувтрачає законну силу і подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко