Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №713/3361/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2026 року м. Чернівці справа № 713/3361/25

провадження №22-ц/822 /645/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Перепелюк І. Б.

суддів: Литвинюк М.І., Кулянди М.І.

секретар Черновська А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 4 лютого 2026 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Вижницька міська рада Вижницького району Чернівецької області, як орган опіки та піклування, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Вижницька міська рада Вижницького району Чернівецької області, як орган опіки та піклування, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини.

Позов обґрунтовано наступним. 18 жовтня 2016 року рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області №713/1574/16-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 28.05.2014 року виконавчим комітетом Виженської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, актовий запис №04 – розірвано.

Від шлюбу у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мати дитини, ОСОБА_2 участі в житті дитини не брала, тому позивач був вимушений звертатися до суду із позовною заявою про визначення місця проживання дитини разом з батьком.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області №713/147/23 від 14.06.2023 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Сторонами укладено договір про визначення місця проживання дитини з батьком, участь у вихованні та утриманні дитини, серії НТТ №867919, зареєстрований в реєстрі за №860, посвідчений Олійник Ю.М. приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області від 14.08.2025 року.

Відповідачка ОСОБА_2 проходить базову загальновійськову підготовку, прийнята на військову службу за контрактом строком на 3 роки за наказом командира військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується Витягом із наказу Міністерства оборони України командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №298 від 16.10.2024 року.

Довідкою виданою військовою частиною НОМЕР_1 №6557 від 26.05.2025 року підтверджується, що солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач зазначає, що може матеріально забезпечувати сина, офіційно не працевлаштований, проте, часто має заробітки по найму, що підтверджується виписками із карток АТ КБ «ПриватБанк» від 30.09.2025 року.

Встановлення факту самостійного виховання та повного фінансового утримання дитини необхідно позивачу для захисту прав та інтересів малолітнього сина, а також для отримання відстрочки від мобілізації.

Просив встановити факт, що батько - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснює самостійне виховання та повне фінансове утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 4 лютого 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Вижницька міська рада, Вижницького району Чернівецької області, як орган опіки та піклування, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини - відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 4 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення є необґрунтованим та незаконним, судом неправильно застосовані норми матеріального права, не досліджені в повному обсязі усі докази по справі, не надана їм належної оцінки.

Не погоджуючись з висновками суду, апелянт посилається на те, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Ні у законодавстві України, ні у практиці Верховного Суду не закріплено імперативної вимоги, що факт самостійного виховання особою власних дітей підлягає встановленню виключно у межах спору про позбавлення батьківських прав.

У зв`язку із цим, вважає, що суд оскаржуваним рішенням не забезпечив реальний захист прав неповнолітньої дитини оскільки, мати приходить військову служку за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , а апелянт ОСОБА_2 є єдиною особою, хто може виховувати дитину.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області 18 жовтня 2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 28.05.2014 року виконавчим комітетом Виженської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, актовий запис №04, розірвано.

В шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (повторно), яке видане Вижницьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області серії НОМЕР_3 від 27.09.2016 року.

Згідно рішення Вижницького районного суду Чернівецької області №713/147/23 від 14.06.2023 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

В договорі про визначення місця проживання дитини, участь у вихованні та утриманні дитини серії НТТ №867919, зареєстрованого в реєстрі за №860, посвідченого приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Олійник Ю.М., від 14.08.2025 року, зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовились, що малолітній син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде проживати до повноліття з батьком – ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Також пунктом 3 цього договору ОСОБА_1 здійснює самостійно виховання дитини: малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до його повноліття. Відповідно до пункту 3.1. батько, ОСОБА_1 одноособово приймає стосовно малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 всі необхідні рішення, які пов`язані з перебуванням, проживанням, навчанням, лікуванням та оздоровленням, в тому числі за межами України.

Відповідно до довідки виданої старостатом с. Іспас Вижницької міської ради Вижницького району Чернівецької області №3-577 від 12.08.2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 виховує і на його утриманні перебуває неповнолітня дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Крім того зазначено, що дитина проживає біля батька.

Згідно даних характеристики учня, ОСОБА_3 виданої Іспаським опорним ліцеєм ім. Миколи Марфієвича Вижницької міської ради Вижницького району Чернівецької області від 01.10.2025 року, дитина зарекомендувала себе як старанний та відповідальний учень. Тато приділяє належну увагу вихованню та навчанню дитини. Співпрацює з класним керівником. Вдома створені всі умови для повноцінного розвитку дитини. Тато цікавиться навчанням та поведінкою учня, за потреби відвідує ліцей.

Згідно витягу із наказу Міністерства оборони України командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №298 від 16.10.2024 року ОСОБА_2 проходить базову загальновійськову підготовку, прийнята на військову службу за контрактом строком на 3 роки за наказом командира військової частини НОМЕР_2 .

В довідці виданою військовою частиною НОМЕР_1 №6557 від 26.05.2025 року підтверджується, що солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач надав виписки по карткових рахунках АТ КБ «ПриватБанк» від 30.09.2025 року на підтвердження матеріальної можливості забезпечення сина.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції посилався на те, що позивач не довів, що матір неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в силу певних юридичних фактів не виконує прав та обов`язків щодо своєї неповнолітньої дитини, а тому його вимога викладена у позові про встановлення факту, що має юридичне значення є необґрунтована та не підтверджена жодними доказами, а отже до задоволення не підлягає.

Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції та вважає, що він зроблений з урахуванням наявних у справі доказів та обставин справи.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. ст. 11, 12 Закону батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Сімейні обов`язки, відповідно до статті 15 СК України, є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання

або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав, відповідно до ст. 164 СК України.

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій) які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у праві N 201/5972/22, провадження N 14-132цс23.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати ( батько ) не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України" заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Отже, для підтвердження факту самостійного виховання дитини обов`язковим елементом є наявність виключних (непереборних / виняткових / неординарними / особливих) обставин у конкретних життєвих ситуаціях (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки по вихованню та утриманню дитини, в той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки через вади здоров`я; батько або матір зникли, визнані судом безвісно відсутніми; позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території, в полоні і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

Наведені вище виключні обставини у даній справі відсутні, а саме по собі перебування матері окремо від дитини в зв`язку зі службою в ЗСУ, не свідчить про самостійне виховання та утримання дитини виключно батьком, а також не звільняє обох батьків від обов`язку виховувати та утримувати дитину.

Суд звертає увагу, що свідоме ухилення одного з батьків від участі у вихованні та утриманні дитини може бути підтверджене лише рішенням суду у разі вирішення питання про позбавлення батьківських прав. Тобто, захист порушених прав у зв`язку самоусуненням від виконання батьківських обов`язків має розглядатись в іншому порядку шляхом пред`явлення позову про позбавлення батьківських прав, а не позову про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Такий підхід до вирішення цієї справи відповідає мотивам, з яких виходила Велика Палата Верховного Суду у справі № 201/5972/22.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Апеляційний суд ще раз наголошує, що встановлення зазначеного факту можливе лише у випадках, коли інший з батьків юридично усунений від виконання обов`язків (смерть, позбавлення прав, недієздатність, тощо).

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 4 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Судді І.Б. Перепелюк

І.М. Литвинюк

М.І. Кулянда