Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №404/1503/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

м. Київ

справа № 404/1503/25

провадження № 51-434км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

представника потерпілого ОСОБА_6 ,

потерпілого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

засудженого ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора та касаційну скаргу зі змінами й доповненнями представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024121010003254, за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровограда та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Фортечний районний суд м. Кропивницького вироком від 09 липня 2025 року визнав ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Постановив стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_10 300 000 грн відшкодування моральної шкоди.

Також суд вирішив питання щодо початку строку відбування покарання, запобіжного заходу та речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду, ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за те, що він 28 грудня 2024 року приблизно о 16:00, будучи у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи на порозі квартири АДРЕСА_2 , діючи умисно, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків у ході конфлікту кулаком завдав удару йому в обличчя, від якого потерпілий впав на підлогу. Надалі ОСОБА_9 біля під`їзду № 5 того ж корпусу кулаком завдав ОСОБА_10 удару в обличчя, після чого всупереч волі потерпілого відвів його в бік та, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, заподіяв йому низку ударів у голову, від чого той впав на землю і втратив свідомість.

У результаті цих ударів потерпілому спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: забою головного мозку тяжкого ступеня, субдурального крововиливу над правою півкулею головного мозку (об`єм приблизно 180 мл згідно з протоколом операції) з ознаками стиснення речовини головного мозку, субарахноїдального крововиливу в лівій тім`яній чашці, набряку головного мозку, уламкового перелому кісток носа та лівої виличної дуги зі зміщенням, підшкірної гематоми в лобних відділах, параорбітальної гематоми зліва, множинних саден і гематом волосистої частини голови, обличчя, підапроневротичного крововиливу потиличної ділянки голови справа, які належать до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент заподіяння.

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 10 грудня 2025 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 , змінив вирок місцевого суду в частині призначення покарання.

Постановив вважати ОСОБА_9 засудженим за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Строк відбування покарання рахувати з моменту ухвалення вироку, а саме з 09 липня 2025 року.

На підставі ч. 2 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), з урахуванням положень ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання ОСОБА_9 зарахував строк попереднього ув`язнення з 28 грудня 2024 року до 08 липня 2025 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації діяння засудженого ОСОБА_9 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів касаційної скарги сторони обвинувачення зводиться до тверджень про незаконність та необґрунтованість рішення апеляційного суду, яким ОСОБА_9 призначено мінімальне покарання за ч. 1 ст. 121 КК.

Прокурор стверджує, що мотиви, наведені судом апеляційної інстанції, суперечать матеріалам кримінального провадження і не підтверджують наявності у ОСОБА_9 щирого каяття.

Касатор уважає помилковими висновки апеляційного суду про наявність обопільної бійки між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , оскільки це суперечить встановленим у справі доказам, зокрема показанням потерпілого, його батька, свідка ОСОБА_11 , висновку судово-медичної експертизи від 12 лютого 2025 року № 110, а також протоколам слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_11 .

Крім того, прокурор, посилаючись на практику Верховного Суду, вказує на відсутність у засудженого визнання винуватості та щирого каяття, про що свідчить постійне намагання останнього уникнути кримінальної відповідальності.

Також прокурор вказує на помилковість висновків апеляційного суду про те, що ОСОБА_9 після спричинення тілесних ушкоджень залишився на місці події до приїзду працівників поліції та швидкої медичної допомоги, не намагався втекти.

Наголошує на безпідставному визнанні судом апеляційної інстанції обставиною, яка пом`якшує засудженому покарання, активного сприяння у розкритті злочину.

На переконання прокурора, апеляційний суд, призначаючи покарання ОСОБА_9 , не дотримався принципу індивідуалізації та не врахував у повному обсязі характеру кримінального правопорушення, а також його наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до настання інвалідності I групи.

Представник потерпілого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_6 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації діяння засудженого ОСОБА_9 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону й невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Як зазначає представник потерпілого, ОСОБА_9 безпричинно завдав потерпілому тілесних ушкоджень, які призвели до незворотних наслідків і спричинили встановлення потерпілому I групи інвалідності, підгрупи А, внаслідок чого потерпілий залишився прикутим до ліжка, зазнав значного ступеня втрати здоров`я, порушення мовленнєвих і рухових функцій, є нездатним до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду, що, на думку представника потерпілого, свідчить про неможливість призначення засудженому покарання в мінімальному розмірі, передбаченому ч. 1 ст. 121 КК.

Стверджує, що моральну шкоду засуджений не відшкодував, щире каяття та визнання винуватості у нього відсутні.

Акцентує на витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 01 квітня 2025 року № 247/25/475, відповідно до якого наявна в ОСОБА_10 патологія має посттравматичний характер ураження центральної нервової системи.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення, а також вважає, що касаційну скаргу представника потерпілого теж необхідно задовольнити. Представник потерпілого - адвокат ОСОБА_6 , підтримав подану ним касаційну скаргу в повному обсязі, а також касаційну скаргу прокурора. Потерпілий ОСОБА_7 підтримав касаційні скарги прокурора та представника потерпілого.

Засуджений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_8 заперечили проти задоволення касаційних скарг прокурора та представника потерпілого.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційних скаргах, Суд дійшов висновку,що ці скарги необхідно задовольнити частково з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин та не має права досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, або вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених і перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його діяння за ч. 1 ст. 121 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині прокурор і представник потерпілого не оскаржують.

За змістом ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи касаційних скарг прокурора та представника потерпілого про те, що апеляційний суд безпідставно пом`якшив покарання, призначене ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 121 КК, колегія суддів уважає слушними з огляду на таке.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_9 покарання, урахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, що згідно зі ст. 12 КК є тяжким, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, характеризується посередньо, непрацевлаштований та не має стійких соціальних зв`язків. Крім того, суд визнав добровільне відшкодування завданої кримінальним правопорушенням майнової шкоди обставиною, що пом`якшує покарання, а вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння - обставиною, яка його обтяжує.

Зважаючи на наведені вище обставини, а також на те, що ОСОБА_9 безпричинно завдав потерпілому тілесних ушкоджень, які призвели до незворотних наслідків і встановлення потерпілому інвалідності I групи, підгрупи А, зокрема до того, що він залишився «прикутим до ліжка», зазнав значної втрати здоров`я, має порушення мовленнєвих і рухових функцій, фактично не здатний до самообслуговування та потребує постійного стороннього догляду, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення ОСОБА_9 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_9 за апеляційною скаргою його захисника, змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та призначив засудженому покарання за ч. 1 ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На обґрунтування такого висновку апеляційний суд зазначив, що засуджений під час апеляційного розгляду розкаявся, вибачився перед потерпілим, частково відшкодував завдану шкоду і заявив про готовність відшкодовувати її надалі.

Крім того, апеляційний суд указав, що ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності притягується вперше, вчинив кримінальне правопорушення в молодому віці, позитивно характеризується за місцем проживання, після події не залишив місця вчинення та, на думку суду, сприяв слідству в розкритті кримінального правопорушення.

Однак Верховний Суд не погоджується із цими висновками апеляційного суду у зв`язку з таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

З огляду на вказану мету і принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами й свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

За правилами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Так, пом`якшуючи призначене ОСОБА_9 покарання, апеляційний суд послався на його каяття, вибачення перед потерпілим, часткове відшкодування шкоди, позитивні дані про особу та поведінку після події.

Однак суд апеляційної інстанції не обґрунтував, чому ці обставини, з урахуванням характеру вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків - встановлення ОСОБА_10 інвалідності I групи, підгрупи А, його «прикутість до ліжка», порушення мовленнєвих і рухових функцій, фактична нездатність до самообслуговування та потреба в постійному сторонньому догляді, дають підстави для призначення засудженому саме мінімального покарання.

Колегія суддів звертає увагу, що саме лише висловлення жалю під час апеляційного розгляду, вибачення перед потерпілим і посилання на готовність відшкодовувати шкоду надалі не є безумовним підтвердженням щирого каяття в розумінні ст. 66 КК. Таке каяття має свідчити про справжню критичну оцінку особою своєї протиправної поведінки, її осуд, щирий жаль щодо вчиненого та реальні дії, спрямовані на виправлення наслідків кримінального правопорушення, як неодноразово зазначав касаційний суд у своїх постановах.

Апеляційний суд також не визначив, у чому саме полягало активне сприяння ОСОБА_9 розкриттю кримінального правопорушення. Перебування на місці події, затримання працівниками поліції та повідомлення під час допиту обставин, які підлягали перевірці у кримінальному провадженні, не свідчать про активну, добровільну й ініціативну допомогу у встановленні істотних обставин справи.

Доводи прокурора про помилковість висновку апеляційного суду щодо обопільного характеру бійки між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 стосуються невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. З огляду на приписи ст. 433 КПК Верховний Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні. Тому під час нового апеляційного розгляду суду необхідно перевірити ці доводи прокурора, надати оцінку доказам, на які посилається сторона обвинувачення, та належно мотивувати висновок щодо характеру конфлікту між засудженим і потерпілим.

За таких обставин висновок апеляційного суду про призначення ОСОБА_9 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК, є передчасним і не вмотивований належним чином.

Отже, доводи касаційних скарг прокурора та представника потерпілого про необґрунтоване пом`якшення апеляційним судом призначеного ОСОБА_9 покарання є слушними. У зв`язку із цим касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене в цій постанові та в разі встановлення тих самих даних про особу засудженого й обставин, з`ясованих судом, призначення ОСОБА_9 покарання у мінімальному розмірі, визначеному ч. 1 ст. 121 КК, необхідно вважати таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

За правилами ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції.

Ураховуючи, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, зокрема його переховуванню від суду з огляду на вид і розмір покарання, що може бути призначене, колегія суддів вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора та представника потерпілого - адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_9 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 15 серпня 2026 року включно.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3