Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №295/3029/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року

м. Київ

справа № 295/3029/25

провадження № 61-5251св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Обласна клінічна лікарня

ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради, від імені якого діє адвокат Князєв Віктор Вікторович, на рішення Богунського районного суду

м. Житомира від 08 серпня 2025 року у складі судді Перекупки І. Г. та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Григорусь Н. Й., Шалоти К .В., і виходив з такого.

Зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

КНП «Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради, у якому просив визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення,

поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та вирішити питання щодо відшкодування моральної шкоди і судових витрат.

2. Позов обґрунтовано тим, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем та обіймав посаду завідувача ортопедично-травматологічного відділення. Наказом відповідача від 26 листопада 2024 року № 104-осн проведено реорганізацію шляхом об`єднання ортопедично-травматологічних відділень № 1 та № 2 і створено новостворене ортопедично-травматологічне відділення.

3. У зв`язку з вказаною реорганізацією його попереджено про можливе наступне звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

4. Наказом відповідача від 27 січня 2025 року № 149-ос/тр його звільнено з роботи за пунктом один частини першої статті 40 КЗпП України.

5. Позивач зазначав, що роботодавець формально провів процедуру звільнення, однак не виконав обов`язку щодо належного працевлаштування працівника, який підлягав вивільненню, оскільки не запропонував йому усі наявні вакантні посади, зокрема посаду завідувача новоствореного ортопедично-травматологічного відділення, яка відповідала його освіті, кваліфікації, досвіду роботи та фактично виникла внаслідок тієї самої реорганізації, у зв`язку з якою його було звільнено.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08 серпня 2025 року позов задоволено частково.

7. Визнано незаконним та скасовано наказ від 27 січня 2025 року № 149-ос/тр про звільнення ОСОБА_1 , поновлено його на роботі, стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі185120,10 грн, а також вирішено питання щодо судових витрат. У решті позовних вимог відмовлено.

8. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів належного виконання вимог статей 40, 42, 49-2 КЗпП України, оскільки під час вивільнення працівника не запропонував йому всі наявні вакантні посади, які позивач міг обіймати відповідно до своєї освіти, кваліфікації та досвіду роботи.

9. Зокрема, суд першої інстанції встановив, що позивачу не було запропоновано посаду завідувача новоствореного ортопедично-травматологічного відділення, хоча така посада виникла саме внаслідок реорганізації відділень, у яких працював позивач, і за своїм змістом була найбільш наближеною до посади, яку він обіймав до звільнення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

10. Постановою Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року апеляційну скаргу КНП «Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради залишено без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 серпня 2025 року без змін.

11. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача, оскільки відповідачем не доведено виконання обов`язку щодо пропонування працівникові усіх наявних вакансій протягом усього строку попередження про наступне звільнення.

12. Суд апеляційної інстанції зазначив, що саме по собі посилання відповідача на проведення реорганізації, затвердження нового штатного розпису та право роботодавця визначати структуру закладу не звільняє його від обов`язку дотриматися трудових гарантій працівника, передбачених КЗпП України.

Узагальнені доводи касаційної скарги

13. У касаційній скарзі КНП «Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 серпня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Також просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

14. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 826/150/16, від 04 квітня 2018 року у справі № 814/3934/15, від 11 квітня 2018 року у справі № 642/461/17, від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 359/8899/17, від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16-ц, від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15-ц, від 23 грудня 2020 року у справі № 285/4227/18, від 25 червня 2021 року у справі № 527/1263/20-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 280/82/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 206/2500/20, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, від 12 квітня 2023 року у справі № 754/12401/21, від 27 липня 2023 року у справі № 490/8462//21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статті 40, 42, 49-2 КЗпП України, та порушили норми процесуального права.

16. Заявник зазначає, що позивача було належним чином попереджено про наступне звільнення, йому пропонувалися наявні вакантні посади, однак від запропонованих посад він відмовився. На думку роботодавця, він виконав усі необхідні дії для працевлаштування позивача, а тому підстав для визнання наказу про звільнення незаконним не було.

17. Також заявник вказує, що посада завідувача новоствореного

ортопедично-травматологічного відділення не була вакантною, оскільки наказом від 26 листопада 2024 року № 104-осн вона була визначена для іншого працівника лікаря-ортопеда-травматолога ОСОБА_2 , який, на думку відповідача, відповідав вимогам щодо освіти, кваліфікації, досвіду роботи та мав необхідні здібності для виконання управлінських функцій.

18. КНП «Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради посилається на те, що роботодавець має право самостійно визначати структуру закладу, штатний розпис, коло посадових обов`язків, кваліфікаційні вимоги до посад та осіб, яких доцільно призначити на керівні посади. Тому, на його думку, суди безпідставно втрутилися в управлінську діяльність роботодавця.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

19. Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 295/3029/25 та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

20. У червні 2026 року справа № 295/3029/25 надійшла до Верховного Суду.

Доводи учасників справи, які подали відзив на касаційну скаргу

21. У червні 2026 року надійшли відзиви на касаційну скаргу від ОСОБА_1 та його представника адвоката Циганчук Н. А., у вони протять залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира

від 08 серпня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду

від 09 березня 2026 року залишити без змін.

22. Відзиви обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та дійшли обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача.

23. Позивач вважає, що посада завідувача новоствореного ортопедично-травматологічного відділення була створена внаслідок об`єднання двох ортопедично-травматологічних відділень, тобто безпосередньо пов`язана зі змінами в організації виробництва і праці, які стали підставою для його звільнення.

24. На думку позивача, внутрішнє «резервування» посади за іншим працівником не є передбаченим законом способом заміщення посади і не може звільняти роботодавця від обов`язку запропонувати її працівникові, якого попереджено про наступне звільнення.

25. Також позивач вказує, що відповідач не довів, що запропонував йому всі наявні вакантні посади, які існували на підприємстві протягом строку попередження про звільнення.

26. Посилання касаційної скарги на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду вважають безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27. ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та працював на посаді завідувача ортопедично-травматологічного відділення №2 (кістково-гнійне) КНП «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради до 31 січня 2025 року (а.с.12-19 т.1).

28. У попередженні від 26 листопада 2024 року № 1624-ос/тр про наступне звільнення у зв`язку з реорганізацією та оптимізацією роботи ортопедично-травматологічної служби КНП «Обласна лікарня» шляхом об`єднання (злиття) ортопедично-травматологічного відділення № 1 та ортопедично-травматологічного відділення № 2 (кістково-гнійне) за підписом в.о. генерального директора міститься писилання на скорочення посади завідувача ортопедично-травматологічного відділення № 2 та про наступне звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбудеться 31.01.2025 року (а.с.22).

29. Водночас позивачу ОСОБА_1 у попередженні запропоновано вакантні посади, які були у відповідача на момент повідомлення позивача про звільнення з роботи.

30. Наказом від 27 січня 2025 року № 149-ос/тр позивача звільнено із займаної посади з 31 січня 2025 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

31. Підставою винесення даного наказу зазначено наказ від 26 листопада 2024 року № 1623-ос/тр «Про скорочення штату працівників і внесення змін до штатного розпису», попередження від 26 листопада 2024 року ОСОБА_1 про наступне звільнення за скороченням штатів зі списком вакантних посад, наказ № 1624-ос/тр від 26 листопада 2024 року щодо попередження ОСОБА_1 про наступне звільнення за скороченням штатів, лист від 13 січня 2025 року № 34 про наявність додаткових вакантних посад в лікарні.

32. Позивач був звільнений з посади за скороченням штату за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, яке відбулося в результаті видання наказу від 26 листопада 2024 року № 104-осн «Про реорганізацію та оптимізацію роботи ортопедично-травматологічної служби КНП «Обласна клінічна лікарня» шляхом об`єднання (злиття) ортопедично-травматологічного відділення №1 та ортопедично-травматологічного відділення №2 (кістково-гнійне), організацію на їх базі ортопедично-травматологічного відділення КНП «Обласна клінічна лікарня».

33. Зі змісту підпункту 4 пункту 4 наказу від 26 листопада 2024 року №104-осн «Про реорганізацію та оптимізацію роботи ортопедично-травматологічної служби КНП «Обласна клінічна лікарня» шляхом об`єднання (злиття)

ортопедично-травматологічного відділення №1 та ортопедично-травматологічного відділення №2 (кістково-гнійне), організацію на їх базі ортопедично-травматологічного відділення КНП «Обласна клінічна лікарня», вбачається, що начальнику відділу кадрів Кравчук Л. С. наказано підготувати до 28 січня 2025 року наказ про призначення лікаря-ортопеда травматолога ОСОБА_2 на посаду завідувача новоствореного ортопедично-травматологічного відділення.

34. Наказом від 17 січня 2025 року № 97-ос/тр «Про кадрові питання» ОСОБА_2 лікаря-ортопеда-травматолога ортопедично-травматологічного відділення №1 переведено на посаду завідувача ортопедично-травматологічного відділення КНП «Обласна клінічна лікарня» з 17 січня 2025 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

35. Перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

36. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

37. Згідно із частинами першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

38. Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні чи були відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність доказів, про перевагу одних доказів над іншими.

39. Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом.

40. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Статтею 4 Конвенції МОП № 158 1982 року передбачено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

41. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

42. Згідно з пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, зокрема ліквідації, реорганізації, банкрутства, перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

43. Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах першому, другому і шостому цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

44. Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівника персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

45. За змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

46. Отже, звільнення працівника за пунктом першої частини першої статті 40 КЗпП України є правомірним лише за сукупності таких умов: дійсного існування змін в організації виробництва і праці; персонального попередження працівника про наступне вивільнення у встановлений законом строк; належного виконання роботодавцем обов`язку щодо пропонування працівникові іншої роботи; відсутності можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу; дотримання інших гарантій, передбачених трудовим законодавством.

47. Сам факт реорганізації або зміни штатного розпису не є самодостатньою підставою для звільнення працівника. Така обставина лише створює передумову для можливого звільнення, однак не звільняє роботодавця від обов`язку довести дотримання процедури вивільнення.

48. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

49. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо запропонував працівникові всі інші вакантні посади або іншу роботу, які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду з дня попередження до дня розірвання трудового договору та існували на день звільнення.

50. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 534/625/22, у якій зазначено, що однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок роботодавця працевлаштувати працівника. Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється.

51. У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого

2024 року у справі № 638/14165/21 Верховний Суд звернув увагу, що посилання роботодавця на перелік вакансій, розміщений на вебсайті, або перекладення на працівника обов`язку самостійно відстежувати наявні вакансії не є належним виконанням вимог статті 49-2 КЗпП України. Роботодавець повинен звернутися до працівника з реальною пропозицією працевлаштування, а не створити лише формальну можливість ознайомлення з вакансіями.

52. Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 490/8462/21, від 31 жовтня 2024 року у справі № 752/2070/22, від 21 травня 2025 року у справі № 369/3584/23, від 23 липня 2025 року у справі

№ 759/13994/23, від 06 березня 2026 року у справі № 756/10047/24, від 26 березня 2026 року у справі № 758/9599/24.

53. Отже, усталена судова практика Верховного Суду виходить з того, що обов`язок роботодавця щодо працевлаштування працівника при звільненні за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України є активним, реальним і триваючим. Він виникає з моменту попередження працівника про наступне звільнення і триває до дня фактичного звільнення.

54. Саме роботодавець повинен довести, що він запропонував працівникові всі вакансії, які відповідали його освіті, кваліфікації, професійному досвіду та стану здоров`я, а також що працівник відмовився від таких пропозицій або що переведення було об`єктивно неможливим.

55. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідач не запропонував позивачу посаду завідувача новоствореного ортопедично-травматологічного відділення, хоча ця посада була створена внаслідок тієї самої реорганізації, у зв`язку з якою позивача попереджено про звільнення.

56. З урахуванням установлених судами обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач не довів належного виконання обов`язку, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України.

57. У касаційній скарзі зазначено, що наказом від 26 листопада 2024 року про реорганізацію та оптимізацію роботи ортопедично-травматологічної служби КНП «Обласна лікарня» шляхом об`єднання (злиття) ортопедично-травматологічного відділення №1 та ортопедично-травматологічного відділення №2 (кістково-гнійне), організацію ортопедично-травматологічного відділення КНП «Обласна лікарня» було попередньо вирішено провести призначення лікаря-ортопеда травматолога ОСОБА_2 на посаду завідувача новоствореного травматологічного відділення у строк до 28 січня 2025 року.

58. Вакантною у розумінні гарантій, передбачених статтями 40 та 49-2 КЗпП України, є посада, яка існує у штатному розписі та не зайнята працівником на підставі чинного трудового договору (наказу про призначення чи переведення), від часу попередження про скорочення існуючої посади до дати звільнення працівника у зв`язку із скороченням посади, на якій він працював.

59. Разом з тим, відповідно до матеріалів справи на час попередження позивача про звільнення посада завідувача новоствореного відділення була вакантною, оскільки ОСОБА_2 лікаря-ортопеда-травматолога ортопедично-травматологічного відділення №1 переведено на посаду завідувача ортопедично-травматологічного відділення КНП «Обласна клінічна лікарня» лише з 17 січня 2025 року.

60. Намір роботодавця в майбутньому призначити на посаду певну особу або внутрішнє управлінське рішення щодо бажаного кандидата не є підставою для невиконання обов`язку запропонувати таку посаду працівникові, який підлягає вивільненню.

61. Інше тлумачення статей 40 та 49-2 КЗпП України призвело б до того, що роботодавець міг би уникати обов`язку працевлаштування працівника шляхом попереднього формального визначення іншого кандидата на новостворену чи наявну посаду. Такий підхід міг би призвести до нівелювання гарантій працівника при скороченні штату.

62. Колегія суддів враховує, що у постанові Верховного Суду від 23 грудня

2020 року у справі № 285/4227/18 зазначалося, що посада не вважається вакантною, якщо на неї призначено особу, навіть коли ця особа фактично ще не приступила до виконання роботи, якщо працівник відсутній у зв`язку із хворобою, відрядженням, відпусткою посада.

63. Однак зазначений висновок не може застосовуватися відокремлено від фактичних обставин цієї справи. У справі, що переглядається, суди встановили, що питання про призначення іншого працівника на посаду завідувача новоствореного відділення було безпосередньо пов`язане з реорганізацією, унаслідок якої скорочувалася посада позивача. Відповідач не довів, що у момент виникнення й існування обов`язку роботодавця щодо пропонування позивачу усіх вакансій ця посада вже була зайнята іншим працівником, а також не довів, що позивач не міг її обіймати.

64. Посилання відповідача на резервування або попереднє визначення іншого працівника для зайняття новоствореної посади не звільняє роботодавця від виконання приписів статті 49-2 КЗпП України.

65. Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що роботодавець має право самостійно визначати організаційну структуру підприємства, штатний розпис, кількість працівників, перелік структурних підрозділів, посадові обов`язки, вимоги до посад та доцільність проведення реорганізації.

66. У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 359/8899/17 зазначено, що роботодавець має право самостійно визначати кваліфікаційні вимоги до своїх працівників відповідно до посадових обов`язків, які ставляться перед працівником.

67. Водночас зазначені правові висновки не спростовують обов`язку роботодавця дотримуватися гарантій, передбачених статтями 40, 42, 49-2 КЗпП України.

68. Право роботодавця визначати структуру закладу та добирати керівний склад реалізується в межах закону. Воно не може використовуватися для обходу гарантій працівника, якого попереджено про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

69. Суди попередніх інстанцій не вирішували питання доцільності реорганізації лікарні, не визначали замість роботодавця структуру закладу, не встановлювали штатний розпис і не підміняли роботодавця у вирішенні кадрових питань.

70. Предметом судового розгляду було дотримання відповідачем гарантій трудового законодавства під час звільнення конкретного працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

71. Перевірка судом дотримання роботодавцем вимог трудового законодавства не є втручанням у господарську чи управлінську діяльність підприємства. Така перевірка є прямим обов`язком суду при розгляді спорів про незаконне звільнення й поновлення на роботі.

72. Подібний підхід викладено у постановах Верховного Суду від 26 червня

2021 року у справі № 641/5330/16-ц, від 30 червня 2022 року у справі

№ 755/15477/20, від 27 липня 2023 року у справі № 490/8462/21.

73. Отже, доводи касаційної скарги про втручання судів у дискреційні повноваження роботодавця є необґрунтованими.

74. Посилання заявника на те, що позивачу пропонувалися інші вакантні посади, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

75. За змістом статті 49-2 КЗпП України роботодавець повинен запропонувати працівникові не деякі з наявних вакансій, а всі вакансії, які відповідають кваліфікації працівника та які він може обіймати.

76. Тому факт пропонування працівникові окремих посад не свідчить про належне виконання роботодавцем обов`язку щодо працевлаштування працівника, якщо суди встановили, що інші наявні посади, які відповідали кваліфікації працівника, йому запропоновані не були.

77. Відмова працівника від однієї чи кількох запропонованих посад не може вважатися відмовою від посади, яка йому взагалі не пропонувалася.

78. У цій справі суди встановили, що позивачу не було запропоновано вакантну посаду завідувача новоствореного ортопедично-травматологічного відділення.

79. Тому доводи касаційної скарги про відмову позивача від інших запропонованих посад не спростовують висновку про порушення відповідачем статті 49-2 КЗпП України.

80. Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

81. За змістом цієї норми переважне право на залишення на роботі підлягає застосуванню тоді, коли відбувається скорочення частини посад або працівників, а між кількома працівниками необхідно визначити, хто має перевагу для продовження роботи.

82. Разом з тим гарантія, передбачена статтею 42 КЗпП України, не замінює і не усуває обов`язку роботодавця, передбаченого статтею 49-2 КЗпП України, запропонувати працівникові іншу роботу.

83. Тому навіть у разі, якщо роботодавець вважає, що питання переважного права у спірних правовідносинах не мало визначального значення, він усе одно зобов`язаний був довести, що запропонував позивачу усі наявні вакантні посади.

84. Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що вирішальним у цій справі є саме недоведеність відповідачем належного виконання обов`язку щодо працевлаштування позивача, а також непропонування йому посади завідувача новоствореного ортопедично-травматологічного відділення.

85. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, є необґрунтованими.

86. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 зазначено, що для визначення подібності правовідносин необхідно враховувати учасників спірних правовідносин, об`єкт спору та зміст цих правовідносин, тобто права й обов`язки сторін. Подібність правовідносин встановлюється з урахуванням конкретних фактичних обставин справи.

87. Отже, сам по собі формальний збіг правової норми, на яку посилається заявник, не означає, що висновок Верховного Суду в іншій справі автоматично підлягає застосуванню без урахування фактичних обставин справи, яка переглядається.

88. Наведені заявником постанови Верховного Суду дійсно містять висновки щодо права роботодавця визначати структуру підприємства, штатний розпис, кваліфікаційні вимоги та питання кадрової політики.

89. Однак ці висновки не заперечують і не обмежують інший усталений висновок Верховного Суду, що при звільненні працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України роботодавець зобов`язаний запропонувати працівникові всі вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, протягом усього періоду з дня попередження до дня звільнення.

90. У справі, що переглядається, суди встановили саме порушення цієї гарантії.

91. Тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, а навпаки відповідають їм.

92. Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 285/4227/18 щодо поняття вакантної посади не спростовує висновків судів, оскільки у цій справі спірним є не лише формальне питання зайняття посади на певну дату, а й поведінка роботодавця протягом усього строку від попередження позивача про звільнення, зокрема незапропонування йому новоствореної посади, яка була створена внаслідок реорганізації попереднього структурного підрозділу.

93. Так само посилання на постанови Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 359/8899/17 та від 17 квітня 2019 року у справі № 214/2292/16 щодо права роботодавця визначати кваліфікаційні вимоги не є підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки відповідач не довів, що позивач не відповідав вимогам до посади завідувача новоствореного ортопедично-травматологічного відділення.

94. Колегія суддів також звертає увагу, що у постанові Верховного Суду

від 29 січня 2020 року у справі № 761/41149/16-ц зазначено, що обов`язок роботодавця щодо працевлаштування працівника, якого звільняють, повинен виконуватися без надмірного формалізму, оскільки працівник у трудових правовідносинах є більш уразливою стороною.

95. Доводи касаційної скарги про те, що суди неправильно оцінили докази у справі, фактично зводяться до незгоди заявника з установленими судами фактичними обставинами та до необхідності переоцінки доказів.

96. Однак відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не є судом факту. Верховний Суд не може встановлювати нові обставини, визнавати доведеними обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність доказів або перевагу одних доказів над іншими.

97. Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що суди першої та апеляційної інстанцій дослідили накази відповідача щодо реорганізації, документи про попередження позивача про наступне звільнення, докази пропонування йому посад, штатні розписи, документи щодо створення новоствореного ортопедично-травматологічного відділення та призначення іншого працівника на посаду завідувача.

98. Суди надали оцінку зазначеним доказам у сукупності та дійшли мотивованого висновку, що відповідач не довів дотримання встановленої законом процедури звільнення.

99. Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про істотне порушення судами норм процесуального права під час дослідження доказів або про те, що суди не дослідили докази, які мали вирішальне значення для правильного вирішення справи.

100. Саме лише незадоволення заявника результатом оцінки доказів не є підставою для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

101. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

102. Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно ухвалює рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

103. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про незаконність звільнення позивача, висновки про його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими.

104. Касаційна скарга не містить самостійних доводів щодо неправильності визначення періоду вимушеного прогулу або розміру середнього заробітку, які б могли бути підставою для перегляду судових рішень у цій частині.

105. Саме поновлення працівника на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є тим способом захисту, який прямо передбачений статтею 235 КЗпП України у разі встановлення незаконності звільнення.

Висновки Верховного Суду за результатами касаційного перегляду

106. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили характер спірних правовідносин, повно і всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну правову оцінку та правильно застосували норми матеріального права.

107. Відповідач не довів, що під час звільнення позивача за пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України ним було належно виконано обов`язок щодо працевлаштування працівника, передбачений частиною другою статті 40 та частиною третьою статті 49-2 КЗпП України.

108. Доводи касаційної скарги переважно зводяться до незгоди з оцінкою доказів та встановленими судами фактичними обставинами, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

109. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

110. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 серпня

2025 року та постанова Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування в межах доводів касаційної скарги не встановлено.

111. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, судові витрати, понесені заявником у зв`язку з поданням касаційної скарги, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна лікарня ім. О. Ф. Гербачевського» Житомирської обласної ради, від імені якого діє адвокат Князєв Віктор Вікторович, залишити без задоволення.

2. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 серпня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович