Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №496/5194/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року

м. Київ

справа № 496/5194/21

провадження № 61-3333св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Нерубайська сільська рада Одеського району Одеської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кійко Олексій Володимирович, на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2024 року у складі судді Пасечник М. Л. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Сєвєрової Є. С., Таварткіладзе О. М., і виходив з такого.

Зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що вона є власником земельної ділянки, однак у подальшому Нерубайською сільською радою було прийнято рішення про передачу у приватну власність іншій особі земельної ділянки, яка фактично накладається на належну їй земельну ділянку.

2. Вказувала, що частина земельної ділянки, переданої ОСОБА_3 , уже перебувала у приватній власності ОСОБА_1 , не була вилучена у встановленому законом порядку, а тому Нерубайська сільська рада не мала правових підстав повторно розпоряджатися нею.

3. У подальшому на підставі рішення сільської ради було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, а згодом ця земельна ділянка була відчужена за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_2 .

4. Вважала, що наявність кадастрового запису у Державному земельному кадастрі та реєстрація земельної ділянки за іншою особою створює їй перешкоди у реалізації права власності, зокрема у внесенні відомостей про належну їй земельну ділянку до Державного земельного кадастру та належному оформленні її прав.

5. У зв`язку з цим ОСОБА_1 просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення Нерубайської сільської ради народних депутатів Біляївського району Одеської області від 29 квітня 2002 року №37/2-ХХІV, в частині передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІV-ОД №062424, виданий Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області від 17 липня 2002 року та зареєстрований в книзі реєстрації актів на право приватної власності на землю №959;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено 12 травня 2005 року державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Кифоренко Р.Б. за реєстровим номером

1-2110;

- визнати незаконним рішення державного кадастрового реєстратора Біляївського районного відділу Одеської регіональної філії Центру ДЗК (правонаступник відділ у Біляївському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області) від 07 серпня 2006 року щодо реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер земельної ділянки 5121084200:02:003:0309;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 5121084200:02:003:0309, площею 0,1001 га, місце розташування: АДРЕСА_1 , яка відноситься до земель житлової та громадської забудови, з цільовим призначенням: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та закрити щодо неї поземельну книгу; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати, пов`язані із розглядом справи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 28 жовтня

2024 року у задоволенні позову відмовлено.

7. Суд першої інстанції виходив з того, що позивачка пропустила позовну давність для звернення до суду із зазначеними вимогами. Разом з тим вона могла дізнатися про порушення свого права значно раніше, зокрема у 2006 - 2009 роках, оскільки на той час існували обставини, які свідчать про обізнаність позивачки щодо накладення земельних ділянок та оформлення права власності іншими особами.

8. Разом з тим суд першої інстанції фактично не заперечив існування спору щодо накладення земельних ділянок та наявності перешкод у реалізації права на належне оформлення земельної ділянки, однак дійшов висновку, що саме пропуск позовної давності є підставою для відмови у задоволені позові.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2024 року -без змін.

10. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про пропуск позивачкою позовної давності та зазначив, що вона не довела поважності причин такого пропуску.

11. Апеляційний суд виходив з того, що позивачка могла дізнатися про порушення свого права у 2009 році, отже наслідки спливу позовної давності за заявою відповідача підлягають застосуванню до заявлених позовних вимог.

Узагальнені доводи касаційної скарги

12. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Кійко О. В. просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області

від 28 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

13. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, від 11 лютого 2020 року у справі №10/5026/995/2012, від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також належним чином не розглянули клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказів, клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

14. Заявниця зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили початок перебігу позовної давності, оскільки не встановили момент, коли вона фактично дізналася або об`єктивно могла дізнатися про порушення свого права, формально пов`язали початок перебігу позовної давності з періодом 2006 - 2009 років, однак не встановили, які саме докази підтверджують отримання відомостей про накладення земельних ділянок, незаконність передачі земельної ділянки іншій особі та наявність перешкод у державній реєстрації її права. Вважає, що матеріали справи не містять належних доказів отримання листа органу прокуратури від 13 травня 2009 року, на який посилалися суди попередніх інстанцій. Відтак висновок про те, що з цього моменту вона знала або повинна була знати про порушення свого права, є припущенням.

15. Також у касаційній скарзі зазначено, що суди не врахували, що земельна ділянка відповідача мала іншу адресу, а тому вона не могла без спеціальних кадастрових відомостей встановити факт накладення меж земельних ділянок.

16. Посилається на те, що суди безпідставно застосували наслідки спливу позовної давності до всіх позовних вимог і до всіх відповідачів, хоча відповідну заяву подала лише одна відповідачка ОСОБА_2 . Заява одного відповідача не може автоматично поширюватися на інших відповідачів, які такої заяви не подавали.

17. Крім того, у касаційній скарзі наведено доводи про те, що позовні вимоги мають негаторний характер, оскільки вона не була позбавлена права власності на земельну ділянку, її державний акт не скасований, однак наявність кадастрового запису та реєстрації земельної ділянки за іншою особою створює їй триваючі перешкоди у реалізації права власності. Посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо того, що вимоги власника про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном можуть заявлятися протягом усього часу існування такого порушення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18. Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 496/5194/21 та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

19. У травні 2026 року справа № 496/5194/21 надійшла до Верховного Суду.

Доводи учасників справи, які подали відзив на касаційну скаргу

20. У квітні 2026 року надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 адвоката Мельник Н. Ю., у якому вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення а рішення Біляївського районного суду Одеської області

від 28 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року залишити без змін.

21. Відзив обґрунтований тим, що позивачкою невірно обрано спосіб захисту права. Разом з тим матеріалами справи підтверджується обізнаність ОСОБА_1 про наявність спору, а тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували позовну давність.

22. Вказує, що правові позиції Верховного Суду, які були зазначені у скарзі, є нерелевантними та не підлягають застосуванню.

23. У квітні 2026 року надійшов відзив на касаційну скаргу від ГУ Держгеокадастру в Одеській області, яке просить залишити касаційну скаргу без задоволення а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року залишити без змін.

24. Відзив обґрунтований тим, що абзацом п`ятим частини десятої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», абзацом 5 частини тринадцятої статті 79-1 Земельного кодексу України чітко визначено, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки, вказане узгоджується з позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2024 року у справі № 917/623/22.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25. ОСОБА_3 належала земельна ділянка загальною площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі рішення Нерубайської сільської ради народних депутатів Біляївського району Одеської області від 29 квітня 2002 року №37/2-ХХІУ, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ОД №062424, зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 959.

26. 12 червня 2002 року Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області було видано ОСОБА_3 акт встановлення в натурі меж земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Суміжними землевласниками є: від А до Б землі ОСОБА_4 ; від Б до В землі ОСОБА_5 ; від В до Г землі ОСОБА_6 ; від Г до А землі загального користування.

27. 29 квітня 2002 року Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області було прийнято рішення № 37/2-ХХІУ про надання у приватну власність, безоплатно, земельну ділянку ОСОБА_3 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,10 га.

28. У подальшому власником земельної ділянки стала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 12 травня 2005 року, посвідченого державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Кифоренко Р. Б., зареєстрованого в реєстрі за №1-2110, згідно з яким ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку, площею 0,1000 га, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 . 26 квітня 2005 року начальником Біляївського районного відділу земельних ресурсів ОСОБА_7 було затверджено висновок про експертну грошову оцінку земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якої становить 12 916,83 грн.

30. 26 вересня 2005 року Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області було видано ОСОБА_2 акт встановлення в натурі меж земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Суміжними землевласниками є: від А до Б землі ОСОБА_4.; від Б до В землі ОСОБА_5 ; від В до Г землі ОСОБА_6 ; від Г до А землі загального користування.

31. 07 серпня 2006 року ТОВ «Консалтингова компанія ЮГСТАР» було видано технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області.

32. Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №915697, виданого 07 серпня 2006 року, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 5121084200:02:003:0309, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Суміжними землевласниками є: від А до Б землі ОСОБА_4.; від Б до В землі ОСОБА_5 ; від В до Г землі ОСОБА_6 ; від Г до А землі загального користування.

33. 10 вересня 2007 року Головним управління розвитку інфраструктури та енергозабезпечення було видано акт №162-07 інженерно-геологічного обстеження території та надання рекомендацій на її утримання щодо земельної ділянки, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

34. 11 червня 2007 року виконкомом Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області було прийнято рішення №329 клопотати перед Біляївською райдержадміністрацією та архітектурним відділом про дозвіл на будівництво житлового будинку та надвірних споруд ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

35. 28 грудня 2007 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Біляївської РДА було надано дозвіл ОСОБА_2 за №659 на виконання будівельних робіт з нового будівництва індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд в

АДРЕСА_1 .

36. 26 березня 2009 року ОСОБА_2 зверталася до голови Нерубайської сільської ради із заявою, в якій просила розібратися у ситуації, оскільки на її ділянку, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , претендує ОСОБА_1 .

37. 26 березня 2009 року ОСОБА_1 зверталася до голови Нерубайської сільської ради із заявою, в якій зазначила, що під час забудови належної їй земельної ділянки, за адресою:

АДРЕСА_1 , виявилося, що на неї претендує ще декілька людей. ОСОБА_1 просила розібратися у цій ситуації та надати письмову відповідь.

38. Біляївським районним відділом земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах було надіслано лист від 26 квітня 2005 року за

вих. №2468, яким повідомлено завідувачам державних нотаріальних контор, приватним нотаріусам та ОСОБА_3 про те, що державна реєстрація прав земельних сервітутів та обмежень на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з даними державного земельного кадастру відсутня.

39. 14 квітня 2009 року ОСОБА_1 зверталася до Управління Служби безпеки України в Одеській області із заявою, в якій просила: провести перевірку викладених фактів порушення земельного законодавства, припинити порушення земельного законодавства із землею, що належить їй на праві приватної власності по АДРЕСА_1 ; забезпечити прийняття відповідних заходів реагування по фактам махінацій, корупції, шахрайства, зловживань, службових підробок, захвату її земельної ділянки; порушити кримінальну справу по відповідним статтям Кримінального кодексу України, забезпечити належне розслідування, накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову і направити справу до суду для притягнення винних до встановленої законом відповідальності; у разі відмови в порушенні кримінальної справи ОСОБА_1 просила вислати їй копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи для вирішення питання щодо її оскарження в порядку статті 99-1 або статті 236-2

КПК України.

40. Помічник Біляївського міжрайонного прокурора Васильєв І. І. надав висновок проведення перевірки за зверненням ОСОБА_1 , який затверджений в.о. Біляївського міжрайонного прокурора Мишевським В. М., про те, що згідно з рішенням виконкому Нерубайської сільської ради №184 від 21 серпня 2000 року, заявниці безоплатно виділена земельна ділянка площею 0,20 га. в АДРЕСА_1 та ОСОБА_1 отримано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. На цей час на вказану земельну ділянку претендує

ОСОБА_2 , яка вважає, що частина земельної ділянки належить їй на праві приватної власності. У зв`язку з вищевикладеним, між заявникцею та ОСОБА_2 виник земельний спір стосовно вказаної земельної ділянки. Враховуючи, що розгляд та вирішення зазначеного в заяві питання відноситься до компетенції суду, заявниці необхідно звернутися з відповідною заявою до Біляївського районного суду Одеської області.

41. 13 травня 2009 року за вих. №146-ж-09 Біляївською міжрайонною прокуратурою Одеської області було надіслано лист ОСОБА_1 , в якому зазначено, що в ході перевірки встановлено, що рішенням виконкому Нерубайської сільської ради №184 від 21 серпня 2000 року останній безоплатно виділена земельна ділянка площею 0,20 га в АДРЕСА_2 та ОСОБА_1 отримано державний акт направо приватної власності на земельну ділянку. На цейй час на вказану земельну ділянку претендує ОСОБА_2 , яка вважає, що частина зазначеної земельної ділянки належить їй на праві приватної власності. У зв`язку з вищевикладеним, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник земельний спір стосовно вказаної земельної ділянки. Враховуючи, що розгляд та вирішення зазначеного в заяві питання відноситься до компетенції суду.

42. 22 травня 2009 року ОСОБА_1 зверталася до Прокуратури Одеської області із заявою, в якій просила провести перевірку викладених фактів порушення земельного законодавства, припинити порушення земельного законодавства із землею, що належить їй на праві приватної власності по АДРЕСА_1 ; забезпечити прийняття відповідних заходів реагування по фактам махінацій, корупції, шахрайства, зловживань, службових підробок, захвату її земельної ділянки; порушити кримінальну справу по відповідним статтям Кримінального кодексу України, забезпечити належне розслідування, накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову і направити справу до суду для притягнення винних до встановленої законом відповідальності; у разі відмови в порушенні кримінальної справи вислати їй копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи для вирішення питання щодо її оскарження.

43. Начальник Біляївського РВ ГУМВС України в Одеській області Драган А. В. листом від 02 червня 2009 року за вих. №005р/09 повідомив в.о. Біляївського міжрайонного прокурора Мишевського В. М. та ОСОБА_1 про те, що за зверненням ОСОБА_1 проведена перевірка та матеріали №3220

від 03 червня 2009 року долучені до відмовного матеріалу №1710 від 25 квітня 2009 року. Раніше по фактам, вказаним у заяві ОСОБА_1 , проводилася перевірка та відмовлено у порушенні кримінальної справи на підставі пункту 2 статті 6 КПК України.

44. 06 жовтня 2010 року ОСОБА_1 зверталася до начальника Біляївського РВ УМВС України в Одеській області з заявою, в якій просила: порушити кримінальну справу за фактом самоуправства, зловживання владою, перевищенням службових повноважень, службового підроблення документів, службової недбалості з боку посадових осіб Нерубайської сільської ради, що призвело до порушення її прав приватної власності на земельну ділянку; визнати її потерпілою та цивільним позивачем по кримінальній справі; з метою забезпечення цивільного позову накласти арешт на земельну ділянку за

АДРЕСА_1 . Старшим помічником Біляївського міжрайонного прокурора

Андрєєвим О. О. було видано план проведення перевірки за зверненням ОСОБА_1 , затверджений Біляївським міжрайонним прокурором.

46. 22 жовтня 2010 року за вих. №146-ж-09 старшим помічником Біляївського міжрайонного прокурора Андрєєвим О. О. було надіслано лист начальнику відділу Держкомзему у Біляївському району Саламасі А. В. з вимогою не пізніше

03 листопада 2010 року надати копії: технічної документації із складання державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,20 га, розташовану в АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 ; технічної документації із складання державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану в АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 ; технічної документації із складання державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану в

АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .

47. 02 листопада 2010 року за вих. №6-6-09/1286 відділом Держкомзему у Біляївському районі Одеської області Головного управління Держкомзему у Одеській області було надіслано на адресу старшого помічника Біляївського міжрайонного прокурора Андрєєва О. О. копію технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області.

48. Старший помічник Біляївського міжрайонного прокурора Андрєєв О. О. надав висновок проведення перевірки за зверненням ОСОБА_1 , який затверджений в.о. Біляївського міжрайонного прокурора Мишевським В. М.

16 листопада 2010 року, про те, що рішенням виконкому Нерубайської сільської ради №184 від 21 серпня 2000 року заявниці безоплатно виділена земельна ділянка площею 0,20 га в АДРЕСА_2 та ОСОБА_1 отримано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку. На вказану земельну ділянку претендує ОСОБА_2 , яка вважає, що частина зазначеної земельної ділянки належить їй на праві приватної власності. У зв`язку з вищевикладеним, між заявницею та ОСОБА_2 виник земельний спір стосовно вказаної земельної ділянки. Розгляд та вирішення зазначеного в заяві питання відноситься до компетенції суду, заявниці роз`яснено порядок звернення до суду.

49. 16 листопада 2010 року за вих. №2029к/10 в.о. Біляївського міжрайонного прокурора Мишевським В. М. було надіслано лист ОСОБА_1 , в якому повідомлено про результатами перевірки.

50. На підставі договору №20/35-0012 від 02 червня 2020 року Одеською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» було видано технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 .

51. З технічної документації вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною площею 0,2000 га, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 , цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, на підставі рішення виконкому Нерубайської сільської ради народних депутатів №184

від 21 серпня 2000 року, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД №016145. Суміжними власниками є: від А до Б землі загального користування; від Б до В ОСОБА_4 ; від В до Г

ОСОБА_8 ; від Г до Д ОСОБА_9 ; від Д до А ОСОБА_10 .

52. 24 листопада 2000 року ОСОБА_1 було видано акт про встановлення меж земельної ділянки, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 було видано акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання щодо земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Кадастровий номер земельної ділянки відсутній.

54. 24 січня 2023 року державним кадастровим реєстратором Відділу №5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області було прийнято рішення

№РВ-7400022822023, відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, про відмову ОСОБА_1 у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з таких підстав: електронний документ не відповідає установленим вимогами, про що зазначено у протоколі проведення перевірки електронного документа; розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини; рекомендовано виправити наявні зауваження.

55. Додатком до вказаного рішення №РВ-7400022822023 є протокол

№ПП-7400007682023 проведення перевірки електронного документа від 24 січня 2023 року та висновок щодо перевірки електронного документа, в якому зазначено, що відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру встановлено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини. Перетин ділянок з ділянкою 5121084200:02:003:0309, площа співпадає на 50,0237%.

56. ОСОБА_4 є власником земельної ділянки та житлового будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №320264929 від 16 січня

2023 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

57. Перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів на неї, а також правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

58. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

59. . Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

60. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

61. Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом.

62. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 серпня 2000 року на підставі рішення виконавчого комітету Нерубайської сільської ради народних депутатів Біляївського району Одеської області № 184 ОСОБА_1 отримала у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських будівель за адресою:

АДРЕСА_2 .

63. На підставі зазначеного рішення було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД № 016145, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 788

від 24 листопада 2000 року.

64. 29 квітня 2002 року Нерубайською сільською радою Біляївського району Одеської області прийнято рішення № 37/2-ХХІV про надання ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою:

АДРЕСА_3 . 17 липня 2002 року ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ОД № 062424, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 959.

66. 12 травня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Кифоренко Р. Б. за реєстровим № 1-2110.

67. У подальшому щодо цієї земельної ділянки виготовлено технічну документацію, здійснено її державну реєстрацію та присвоєно кадастровий номер 5121084200:02:003:0309.

68. Судами також встановлено, що 26 березня 2009 року ОСОБА_2 зверталася до голови Нерубайської сільської ради із заявою, у якій просила розібратися у ситуації, оскільки на її земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , претендує ОСОБА_1 .

69. Того ж дня, 26 березня 2009 року, ОСОБА_1 зверталася до голови Нерубайської сільської ради із заявою, у якій зазначала, що під час забудови належної їй земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , виявилося, що на неї претендують інші особи, у зв`язку з чим просила розібратися у ситуації та надати письмову відповідь.

70. 14 квітня 2009 року ОСОБА_1 зверталася до Управління Служби безпеки України в Одеській області із заявою, у якій просила провести перевірку викладених нею фактів порушення земельного законодавства, припинити порушення щодо земельної ділянки, яка, за її твердженням, належить їй на праві приватної власності, забезпечити прийняття відповідних заходів реагування та порушити кримінальну справу.

71. 13 травня 2009 року Біляївською міжрайонною прокуратурою Одеської області було направлено лист ОСОБА_1 , у якому повідомлено про наявність земельного спору між нею та ОСОБА_2 і роз`яснено необхідність звернення до Біляївського районного суду Одеської області.

72. 22 травня 2009 року ОСОБА_1 зверталася до прокуратури Одеської області із заявою, у якій знову порушувала питання щодо, на її думку, незаконного захоплення її земельної ділянки.

73. 06 жовтня 2010 року ОСОБА_1 зверталася до начальника Біляївського РВ УМВС України в Одеській області із заявою, у якій просила порушити кримінальну справу за фактом самоуправства, зловживання владою, службового підроблення документів і порушення її прав приватної власності на земельну ділянку.

74. 16 листопада 2010 року за результатами перевірки за зверненням ОСОБА_1 їй було роз`яснено необхідність звернення до Біляївського районного суду Одеської області, оскільки між нею та ОСОБА_2 виник земельний спір.

75. Отже, суди попередніх інстанцій встановили сукупність обставин, які свідчать про те, що ОСОБА_1 ще у 2009 - 2010 роках була обізнана про наявність земельного спору, про прав й претензії ОСОБА_2 на спірну частину земельної ділянки, про те, що ці претензії стосуються саме земельної ділянки, право на яку вона вважала належним їй, а також про необхідність вирішення спору у судовому порядку.

76. Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно послалися лише на лист прокуратури від 13 травня 2009 року, є необґрунтованими, оскільки висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на сукупності доказів, зокрема на власних зверненнях ОСОБА_1 до органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів.

77. Саме у цих зверненнях ОСОБА_1 зазначала про порушення її прав приватної власності на земельну ділянку, про наявність претензій інших осіб на її землю та просила вжити заходів реагування. Тому твердження про те, що вона об`єктивно не могла знати про порушення свого права до 2021 року, не узгоджується з установленими судами обставинами справи.

78. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

79. Згідно із частиною першою статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

80. Частина перша статті 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

81. За змістом частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення.

82. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, сформульовано висновок про те, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не лише безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини такого порушення.

83. Отже, для початку перебігу позовної давності не є обов`язковим отримання особою всіх документів, висновків, технічної документації або остаточного підтвердження порушення її права. Достатнім є встановлення обставин, які свідчать, що особа знала або за належної розумної обачності могла знати про порушення свого права та про особу, яка, на її думку, таке право порушує.

84. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, зазначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути поновлена у разі її спливу. Разом з тим відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України особа може отримати судовий захист, якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності. Водночас саме на позивача покладається обов`язок доведення того, що строк звернення до суду був пропущений з поважних причин.

85. Аналогічний підхід Велика Палата Верховного Суду застосовувала у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 та від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, зазначивши, що позивач повинен довести наявність об`єктивних, непереборних і незалежних від нього обставин, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду.

86. У постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 186/599/17 зазначено, що перебіг позовної давності за вимогами, пов`язаними із захистом речового права, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли особа отримала кожне наступне підтвердження такого порушення чи дізналася про кожного нового набувача майна.

87. Такий підхід узгоджується із загальним змістом статті 261 ЦК України, відповідно до якої початок перебігу позовної давності пов`язується з моментом виникнення у особи реальної можливості захистити своє право у судовому порядку, а не з моментом, коли особа зібрала всі докази або отримала додаткове документальне підтвердження вже відомого їй порушення.

88. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 у 2009 - 2010 роках зверталася до органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів із заявами, у яких зазначала про порушення її права приватної власності на земельну ділянку, наявність претензій іншої особи на частину цієї земельної ділянки та необхідність вжиття заходів реагування чи впливу.

89. Крім того, за результатами розгляду її звернень ОСОБА_1 було роз`яснено, що між нею та ОСОБА_2 існує земельний спір, вирішення якого належить до компетенції суду.

90. Таким чином, уже у 2009 - 2010 роках позивачка знала або принаймні мала об`єктивну можливість знати про порушення свого права, про характер спірних правовідносин та про особу, яка, на її думку, порушує її право.

91. Отримання у 2023 році рішення державного кадастрового реєстратора про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру не змінює початку перебігу позовної давності, оскільки таке рішення лише додатково підтвердило існування проблем з оформленням прав на земельну ділянку, про які позивачка була обізнана раніше.

92. За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що звернення ОСОБА_1 до суду у 2021 році відбулося після спливу загальної трирічної позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України.

93. Позивачка не довела наявності поважних причин пропуску позовної давності, тобто таких обставин, які були об`єктивними, непереборними, не залежали від її волі та унеможливлювали своєчасне звернення до суду після того, як вона дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

94. Отже, доводи касаційної скарги про те, що перебіг позовної давності слід обчислювати лише з моменту отримання у 2023 році відмови державного кадастрового реєстратора, є необґрунтованими та суперечать сталій практиці Верховного Суду щодо застосування статей 256, 257, 261, 267 ЦК України.

95. Крім того, суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_2 заявила про застосування наслідків спливу позовної давності, а тому суди мали процесуальні підстави для вирішення питання про застосування статті 267 ЦК України.

96. Доводи касаційної скарги про те, що така заява не могла бути врахована, оскільки її подала лише одна відповідачка, не спростовують висновків судів.

97. ОСОБА_2 є стороною у справі та особою, право власності якої на земельну ділянку безпосередньо оспорюється. Саме щодо неї заявлено вимоги, які стосуються визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки та прав на неї.

98. У цій справі всі заявлені вимоги є взаємопов`язаними та спрямовані на оспорення правових підстав набуття і державної реєстрації земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_2 . Зокрема, ОСОБА_1 просить скасувати рішення органу місцевого самоврядування, визнати недійсним державний акт, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, визнати незаконним рішення державного кадастрового реєстратора та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки.

99. Отже, у разі задоволення будь-якої із зазначених вимог це могло б безпосередньо вплинути на обсяг, зміст та реалізацію права власності

ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, а також на її цивільні права та обов`язки.

100. За таких обставин ОСОБА_2 , як відповідачка у справі, право власності якої фактично оспорюється, була належною стороною спору та мала процесуальне право заявити про застосування наслідків спливу позовної давності щодо всіх позовних вимог, які у своїй сукупності спрямовані на позбавлення її правового титулу на спірну земельну ділянку.

101. Тому, Верховний Суд дійшов висновку, що за встановлених судами фактичних обставин та з урахуванням характеру спірних правовідносин заява ОСОБА_2 про застосування позовної давності була подана належною стороною у спорі та підлягала врахуванню судами попередніх інстанцій під час вирішення всіх взаємопов`язаних позовних вимог.

102. Посилання заявниці на те, що вона дізналася про порушення свого права лише після отримання у 2021 році відмови державного кадастрового реєстратора у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, є необґрунтованим.

103. Звернувшись до суду лише у 2021 році, позивачка пропустила встановлений законом трирічний строк позовної давності, а поважних причин такого пропуску суди не встановили.

104. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.

105. Доводи касаційної скарги про те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги мають негаторний характер, є необґрунтованими.

106. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

107. У пунктах 37 - 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зазначено, що негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні або розпорядженні відповідним майном. Тобто визначальною ознакою негаторного позову є те, що предметом судового захисту є саме усунення перешкод у здійсненні права власності, а не перегляд правових підстав виникнення чи переходу права власності до іншої особи.

108. Отже, для кваліфікації позову як негаторного має значення не лише те, що позивач у позовній заяві вживає формулювання про «перешкоди», а й те, який саме спосіб захисту ним обрано та якого юридичного результату він прагне досягти.

109. Якщо позивач просить суд зобов`язати відповідача припинити певну дію, усунути фізичну чи юридичну перешкоду, не чинити перешкод у користуванні майном або відновити можливість користування майном без вирішення питання про правомірність набуття права іншою особою, такий позов може мати ознаки негаторного.

110. Натомість якщо позивач просить суд скасувати рішення органу місцевого самоврядування, визнати недійсним державний акт, визнати недійсним договір купівлі-продажу, визнати незаконним рішення державного кадастрового реєстратора, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у, такий позов за своїм змістом спрямований не на усунення перешкод, а на оспорення правових підстав виникнення та реєстрації права іншої особи.

111. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 заявила саме такі вимоги. Вона просить не зобов`язати відповідачку усунути конкретні перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а оспорює рішення Нерубайської сільської ради, державний акт, договір купівлі-продажу, а також рішення державного кадастрового реєстратора та державну реєстрацію земельної ділянки.

112. Отже, предметом цього позову є не усунення конкретної перешкоди у здійсненні права користування чи розпорядження земельною ділянкою, а перевірка законності правових підстав, на яких інша особа набула та зареєструвала земельну ділянку.

113. У цій справі позивачка фактично просить суд не усунути певну перешкоду, а позбавити юридичної сили правоустановчі документи та реєстраційні дії, на підставі яких інша особа вважається власником земельної ділянки. Такі питання виходять за межі правової природи негаторного позову.

114. Тому для правильного визначення правової природи позову необхідно виходити не з формального посилання на перешкоди, а зі змісту прохальної частини позову. У прохальній частині цього позову відсутня вимога про зобов`язання відповідачів усунути конкретну перешкоду у користуванні або розпорядженні майном. Натомість усі вимоги спрямовані на скасування правових актів, правовстановлюючих документів, правочину та реєстраційних дій, а тому вказаний спосіб захисту не є негаторним позовом.

Щодо посилань касаційної скарги на правові висновки Верховного Суду

115. У касаційній скарзі заявник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц,

від 21 січня 2026 року у справі № 504/2864/13-ц.

116. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи касаційної скарги, оскільки наведені заявником правові висновки не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права у цій справі.

117. Верховний Суд звертає увагу, що саме по собі посилання учасника справи на постанови Верховного Суду не є безумовною підставою для скасування судового рішення. Для застосування відповідного правового висновку необхідно встановити подібність правовідносин, зокрема тотожність або істотну схожість предмета спору, підстав позову, змісту заявлених вимог, фактичних обставин справи та правового регулювання.

118. Отже, суд касаційної інстанції має оцінити не лише формальне посилання заявника на певну постанову Верховного Суду, а й те, чи є правовідносини у справі, яка переглядається, подібними до правовідносин, у яких сформульовано відповідний висновок.

119. Посилання заявниці на постанову Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц не дає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

120. У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення судом. Крім того, у постанові зазначено, що суд не має права застосовувати позовну давність з власної ініціативи.

121. Також у вказаній справі з заявою про пропуск строку позовної давності звернулась третя особа а не сторона у справі.

122. Разом з тим у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій не застосували позовну давність за власною ініціативою або заявою третьої сторони. Як встановлено судами, заява про застосування позовної давності була подана відповідачкою ОСОБА_2 , тобто стороною у спорі, права та інтереси якої безпосередньо зачіпаються заявленими позовними вимогами, а не третьою особою.

123. Посилання заявниці на постанову Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 також не спростовує правильності висновків судів попередніх інстанцій.

124. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо ефективного способу захисту у спорах, пов`язаних із вибуттям земельної ділянки та її подальшим набуттям іншою особою. Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила, що власник може захищати своє право шляхом пред`явлення вимоги до останнього набувача майна, а оспорювання всього ланцюга рішень, правочинів і документів не завжди є ефективним способом захисту.

125. У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 обрала саме такий спосіб захисту, який полягає у скасуванні рішення органу місцевого самоврядування, визнанні недійсним державного акта, визнанні недійсним договору купівлі-продажу, визнанні незаконним рішення кадастрового реєстратора та скасуванні державної реєстрації земельної ділянки.

126. Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 183/1617/16 не підтверджують вимоги касаційної скарги.

127. Посилання заявниці на постанову Великої Палати Верховного Суду

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц також не є підставою для скасування судових рішень.

128. У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду розглядала спір щодо земельної ділянки, яка вибула з комунальної власності поза волею належного власника, а також оцінювала обставини представництва прокурором інтересів держави та територіальної громади.

129. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що для визначення початку перебігу позовної давності у справах, ініційованих прокурором в інтересах держави чи територіальної громади, необхідно встановити, коли саме прокурор або орган, уповноважений на захист відповідних інтересів, довідався або міг довідатися про порушення.

130. Такі обставини істотно відрізняються від обставин справи, що переглядається. У справі позов подано не прокурором в інтересах держави чи територіальної громади, а приватною особою ОСОБА_1 , яка ще у

2009 - 2010 роках особисто зверталася із заявами щодо порушення її права приватної власності на земельну ділянку.

131. Тобто у справі № 487/10132/14-ц питання початку перебігу позовної давності оцінювалося крізь призму обізнаності прокурора та компетентного органу, тоді як у цій справі суди встановили особисту обізнаність самої позивачки про наявність земельного спору та про необхідність звернення до суду.

132. Крім того, правовідносини у справі № 487/10132/14-ц були пов`язані з вибуттям земельної ділянки з комунальної власності та захистом публічного інтересу, тоді як у справі, що переглядається, спір виник між приватними особами щодо земельної ділянки, яка перебуває у цивільному обороті та зареєстрована за відповідачкою.

133. Наведена постанова не спростовує висновків судів попередніх інстанцій про обізнаність ОСОБА_1 щодо земельного спору та пропуск нею позовної давності.

134. Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 504/2864/13-ц також є нерелевантним до спірних правовідносин.

135. Зазначена справа стосувалася правовідносин, пов`язаних із земельними торгами, договорами купівлі-продажу, міни та поверненням земельної ділянки, а також із правовим режимом земель, щодо яких Верховний Суд застосовував підходи, сформовані у практиці Великої Палати Верховного Суду щодо земель зі спеціальним правовим режимом, зокрема земель водного фонду.

136. Такі правовідносини істотно відрізняються від правовідносин у справі, яка переглядається.

137. Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі

№ 509/3589/16-ц стосується заборони застосування позовної давності без заяви сторони у справі, однак у цій справі така заява була подана відповідачкою

ОСОБА_2 .

138. Постанова Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі

№ 464/5089/15 стосується обов`язку суду мотивувати висновки щодо позовної давності, однак у цій справі суди надали належну оцінку обставинам, які свідчать про обізнаність позивачки щодо земельного спору.

139. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц не підтверджують належності обраного способу захисту та не спростовують висновків судів про відмову у задоволенні позову.

140. Постанова Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі

№ 504/2864/13-ц стосується інших за змістом правовідносин, зокрема з урахуванням спеціального правового режиму земель.

141. Посилання заявниці на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 10/5026/995/2012 також не дає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

142. У зазначеній постанові Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду сформулював висновки щодо застосування позовної давності у спорі, який розглядався в межах справи про банкрутство, зокрема щодо визначення моменту початку перебігу позовної давності за вимогами боржника або арбітражного керуючого, який діє в інтересах боржника.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

143. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на необхідність формування єдиної правозастосовної практики щодо визначення належного способу захисту у спорах про накладення земельних ділянок, застосування позовної давності та правової природи заявлених вимог.

144. Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання.

145. Відповідно до частин третьої, четвертої, п`ятої статті 403 ЦПК України справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зокрема, якщо колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, або якщо справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

146. Разом з тим, сама по собі незгода заявниці з висновками судів попередніх інстанцій або посилання на інше тлумачення норм матеріального права не свідчить про наявність виключної правової проблеми.

147. Виключна правова проблема має існувати не абстрактно, а саме у конкретній справі, її вирішення повинно бути необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, а відповідне питання має бути таким, що не може бути вирішене судом касаційної інстанції з урахуванням уже сформованих правових висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

148. У цій справі підстав для такого висновку немає.

149. Питання, порушені у касаційній скарзі, стосуються правової кваліфікації заявленого позову, визначення характеру правовідносин, застосування наслідків спливу позовної давності.

150. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня

2018 року у справі № 338/180/17, пункт 57, сформулювала загальний підхід до ефективного способу захисту, відповідно до якого застосування конкретного способу захисту залежить від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, та характеру його порушення.

151. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, пункти 32, 37 - 39, 43, 44, 89, сформульовано висновки щодо розмежування віндикаційного і негаторного позовів, а також щодо значення володіння майном для правильної кваліфікації способу захисту.

152. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, пункти 85 86, 142 - 145, роз`яснено, що оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів та інших документів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту, якщо належним способом захисту є витребування майна від останнього набувача.

153. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункти 71 - 76, 95 - 100, сформульовано висновок про те, що рішення суду про витребування нерухомого майна є ефективним способом поновлення права власника і підставою для державної реєстрації права.

154. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня

2025 року у справі № 446/478/19, пункти 115, 120 - 128, 141 - 145, безпосередньо щодо спорів про накладення земельних ділянок зазначено, що належним способом захисту у разі накладення земельних ділянок є позов речово-правового характеру, спрямований на витребування відповідної частини земельної ділянки, яка накладається, а неналежність та неефективність заявленого способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові.

155. Отже, у справі, яка переглядається, відсутня необхідність у формуванні нового правового висновку Великої Палати Верховного Суду або у відступі від раніше сформованих висновків Верховного Суду чи Великої Палати Верховного Суду.

156. Посилання заявника на інші постанови Верховного Суду не свідчить про існування різної судової практики у подібних правовідносинах, оскільки наведені ним висновки стосуються інших фактичних обставин або іншої правової природи спору. Саме по собі цитування окремих правових позицій без доведення подібності правовідносин не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

157. У цій справі колегія суддів має можливість вирішити спір з урахуванням уже сформованої практики Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, без необхідності відступу від неї.

158. За таких обставин клопотання представника ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

Висновок Верховного Суду

159. Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно з`ясували обставини справи, надали оцінку доказам у їх сукупності та дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

160. Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 ще у 2009 - 2010 роках була обізнана про наявність земельного спору із ОСОБА_2 , про претензії останньої на спірну частину земельної ділянки та про необхідність вирішення цього спору у судовому порядку.

161. Звернувшись до суду лише у 2021 році, ОСОБА_1 пропустила встановлену законом позовну давність, а поважних причин такого пропуску судами не встановлено.

162. Доводи касаційної скарги зводяться переважно до незгоди із встановленими судами обставинами, переоцінки доказів та іншого тлумачення правової природи заявлених вимог, однак не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

163. Відповідно до статті 410 ЦПК України касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області

від 28 жовтня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року - без змін.

164. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, судові витрати, понесені заявником у зв`язку з поданням касаційної скарги, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Кійко Олексій Володимирович, залишити без задоволення.

2. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 жовтня

2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович