Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №522/2212/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року

м. Київ

справа № 522/2212/22

провадження № 61-15894св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2024 року у складі судді Абухіна Р. Д. та постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Драгомерецького М. м., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації у розмірі 1 598 447,50 грн.

В обґрунтування свого позову зазначила, що між сторонами 22 червня 2000 року укладено шлюб, проте через погіршення сімейних взаємовідносин, подружжя з 2018 року разом не проживає та спільного господарства не веде, що встановлено рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2021 року у справі № 522/20569/21.

Під час перебування сторін у шлюбі сторони придбали рухоме та нерухоме майно, а саме:

- нежилі приміщення напівпідвалу, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , які складаються з приміщень холу - 1, кабінетів: 2, 3, 4, 7; санвузла - 5; коридору - 9; архіву - 6; загальною площею 100,8 кв. м, право власності на які зареєстроване за відповідачем на підставі свідоцтва, виданого 11 липня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюк Г. О., реєстраційний номер 1170. 18 вересня 2020 року за згодою позивачки це майно було відчужене відповідачем за 660 086,00 грн, з яких відповідач не передав позивачці належні їй 330 043,00 грн;

- квартира під номером АДРЕСА_2 та складається в цілому з трьох жилих кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 99,6 кв. м, у тому числі житловою площею 58,2 кв. м, право власності на яку набуто відповідачем на підставі додаткової угоди від 10 квітня 2017 року № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 15 серпня 2016 року № 3-9-9/20 про заміну сторони. 25 липня 2019 року за згодою позивачки, відповідачем продано вказану квартиру за 1 097 631,00 грн, з яких відповідач не передав позивачці належні їй 548 815,50 грн;

- транспортний засіб Lexus LS460L, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був куплено відповідачем у 2013 році, та на даний час використовується особисто відповідачем, з огляду на що позивачка заявляє вимогу про стягнення з відповідача половини вартості цього автомобіля, що складає 548 839,00 грн, із залишенням автомобіля у особистій власності відповідача.

Також, 06 травня 2016 року, за згоди позивачки, відповідач надав у борг (позику) ОСОБА_4 спільні кошти подружжя у сумі 750 000,00 грн, які частково (у сумі 341 500,00 грн) повернуто позичальником відповідачу вже після припинення сімейних відносин сторін у 2018 році, який розпорядився ними на власний розсуд та не повернув позивачці належну їй половину суми в розмірі 170 750,00 грн.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив:

- визнати квартиру АДРЕСА_3 об`єктом спільної сумісної власності сторін;

- у порядку поділу спільного сумісного майна між подружжям квартиру АДРЕСА_3 , залишити у власності ОСОБА_1 зі стягненням із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за її частку у спільному майні;

- стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошову компенсацію в сумі 2 527 852,00 грн.

У зустрічному позові ОСОБА_2 зазначив, що звертаючись до суду з вимогою про стягнення грошової компенсації за нерухоме та рухоме майно, яке було придбане у період шлюбу, ОСОБА_1 не зазначила, що в період шлюбу сторонами також придбано квартиру АДРЕСА_3 , яка була оформлена на ОСОБА_1 . Вартість квартири складає 5 055 704,00 грн, що підтверджується звітом про незалежну оцінку ринкової вартості квартири станом на 18 лютого 2023 року, а тому просив стягнути на свою користь половину вартості квартири у розмірі 2 527 852,00 грн, залишивши квартиру у власності ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Залишено у власності ОСОБА_2 транспортний засіб автомобіль Lexus LS460L, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , зі стягненням зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за частку в спільному майні.

Визнана квартира АДРЕСА_3 об`єктом спільної сумісної власності сторін.

У порядку поділу спільного сумісного майна між подружжям, квартиру АДРЕСА_3 залишено у власності ОСОБА_1 зі стягненням з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за частку у спільному майні.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 059 373,85 грн - різницю компенсації вартості 1/2 частини спільного майна.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався тим, що оскільки продаж у 2019 та 2020 роках спільного майна ОСОБА_2 відбувався у той час, коли подружжя разом не проживало (з 2018 року) та не вело спільного господарства, суд відхилив посилання ОСОБА_2 на те, що гроші від продажу майна використані в інтересах сім`ї, та дійшов висновку про те, що

Таким чином, дійшов висновку про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення на її користь зі ОСОБА_2 половини від отриманих ним грошових коштів від використання спільного майна подружжя у сумі, яка з урахуванням визначеної звітом вартості спірного автомобіля складає 1 468 478,15 грн.

Задовольняючи зустрічні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції керувався тим, що угода від 17 листопада 2008 року була укладена за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбу, а майнові права придбані за рахунок спільних коштів, на підставі чого дійшов висновку, що ОСОБА_2 на момент розгляду справи, належать права на половину спірної квартири, яка має бути поділена між сторонами, шляхом виплати йому компенсації половини вартості цієї квартири із залишенням квартири у особистій власності ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2024 року залишено без змін.

Переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, а тому, встановивши, що квартира АДРЕСА_3 є об`єктом спільної власності сторін, а відповідачкою не спростовано презумпцію спільності майна, набутого у шлюбі. Крім того, відповідачкою не спростовано вартість спірного транспортного засобу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення частково та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 березня 2022 року у справі № 756/1449/20, від 05 липня 2023 року у справі № 175/3374/21, від 24 травня 2023 року у справі № 595/180/22, від 21 листопада 2018 року у справі № 14-325цс18, від 25 квітня 2023 року у справі № 553/506/20, від 01 квітня 2024 року у справі № 712/3590/22, від 02 лютого 2022 року у справі № 335/1576/20 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, посилається на порушення норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що квартира АДРЕСА_3 є об`єктом спільної власності сторін, оскільки ОСОБА_1 на підставі належних та допустимих доказів довела, що придбання квартири здійснено за кошти її батька, який у подальшому безоплатно передав їй цю квартиру на підставі угоди від 17 листопада 2008 року.

Натомість судами не досліджено зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , в якій він не стверджував, що брав грошову участь спільними коштами подружжя сторін у придбанні квартири, а лише зазначив, що в період шлюбу ОСОБА_1 була оформлена квартира.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , звернулася до суду із заявою про зупинення виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, посилаючись на ймовірність утруднення та/або неможливість повороту виконання оскаржуваного судового рішення у разі його скасування, що призведе до грубого порушення прав ОСОБА_1 .

У січні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_5 , подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 грудня 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 522/2212/22 з Приморського районного суду м. Одеси та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , про зупинення виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2024 року та постанови Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року.

У січні 2026 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 522/2212/22.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 22 червня 2000 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2021 року у справі № 522/20569/21. Зазначеним рішенням встановлено, що з 2018 року подружжя разом не проживає, спільне господарство не веде.

18 вересня 2020 року ОСОБА_2 , за згодою ОСОБА_1 , відчужив за договором купівлі-продажу нежилі приміщення напівпідвалу, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , це майно було відчужене за 660 086,00 грн.

25 липня 2019 року ОСОБА_2 , за згодою ОСОБА_1 , відчужив за договором купівлі-продажу квартиру під номером АДРЕСА_2 , це майно було відчужене за 1 097 631,00 грн.

26 грудня 2013 року, під час перебування сторін у шлюбі, ОСОБА_2 придбав автомобіль Lexus LS460L, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість якого складає 837 739,30 грн, що підтверджується звітом від 01 квітня 2022 року № 0473-03-22 (т. 1, а. с. 75-79).

20 березня 2018 року ОСОБА_4 за договором позики від 05 червня 2016 року, повернула ОСОБА_2 750 000,00 грн, що підтверджується розпискою про повернення боргу (т. 1, а. с. 71).

02 грудня 2005 року батько позивачки ОСОБА_6 уклав із закритим акціонерним товариством СПіКЦ «Одисей» (БМУ-11) (на теперішній час - Товариство з додатковою відповідальністю «Одісей БМУ-11») договір № 69 (т. 1, а. с. 151-153).

Предметом договору є інвестування будівництва житлового будинку стр. АДРЕСА_4 .

Водночас, умовами договору передбачено, що підрядник зобов`язується виконати будівельно-монтажні роботи на суму 397 172,00 грн.

Пунктом 2.2. договору, передбачено, що після введення будинку в експлуатацію за актом приймання-передачі трикімнатна квартира АДРЕСА_5 , загальною площею 98,31 кв. м, розташованої на 3-му поверсі передається інвестору ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 151).

На виконання умов договору ОСОБА_6 сплатив грошові кошти за умовами договору в загальному розмірі 374 550,00 грн, що підтверджено квитанціями до прибуткових касових ордерів від 16 листопада 2006 року № 50 на суму 12 000,00 грн, від 21 вересня 2006 року № 46 на суму 32 000,00 грн, від 06 липня 2006 року № 39 на суму 33 000,00 грн, від 16 липня 2007 року на суму 64 700,00 грн, від 08 травня 2007 року на суму 15 000,00 грн, від 13 квітня 2007 року на суму 25 000,00 грн, від 02 серпня 2007 року на суму 20 900,00 грн, від 16 липня 2007 року на суму 9 450,00 грн, від 12 жовтня 2007 року на суму 54 700,00 грн, від 14 вересня 2007 року на суму 32 300,00 грн, від 30 січня 2008 року на суму 31 500,00 грн, від 20 грудня 2007 року на суму 34 000,00 грн (т. 1, а. с. 154-156).

17 липня 2008 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та підрядником БМУ-11 укладено угоду про заміну сторони у договорі від 02 грудня 2005 року № 69 «інвестування будівництва житлового будинку стр АДРЕСА_4 , що будується за замовленням В/Ч НОМЕР_2 » (т. 1, а. с. 158-159).

Відповідно до умов угоди ОСОБА_6 (інвестор) зі згоди підрядника передав свої права за договором - ОСОБА_1 (правонаступник) (пункт 1 угоди).

За умовами угоди (пункт 3), сторони погодили, що сума в розмірі 374 550,00 грн, раніше сплачена підряднику інвестором ( ОСОБА_6 ) згідно з договором від 02 грудня 2005 року № 69, зараховується як оплата інвестиційного внеску підряднику правонаступником ( ОСОБА_1 ).

Водночас пунктом 4 умов угоди передбачено, що сума у розмірі 22 622,00 грн, підлягає сплаті підряднику правонаступником.

Інвестор та правонаступник, підтверджують, що розрахунки між ними, пов`язані з підписанням угоди, проведені в повному обсязі до підписання цієї угоди (т. 1, а. с. 158).

Після передачі майнових прав ОСОБА_1 , на виконання умов договору (пункту 4), 12 січня 2009 року сплатила на користь ЗАТ БВ і КЦ «Одісей (БМУ-11) кошти в розмірі 22 620,00 грн, що підтверджується квитанцією (т. 1, а. с. 160).

05 січня 2009 року підрядник СПіКЦ «Одисей» за актом приймання передачі передав, а ОСОБА_1 у свою чергу прийняла квартиру АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 162).

26 березня 2009 року ОСОБА_1 , ОМР видане свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Підставою для видачі свідоцтва були договір від 02 грудня 2005 року № 69, угода від 17 листопада 2008 року, акт приймання передачі від 05 січня 2009 року (т. 1, а. с. 163).

Згідно зі звітом про незалежну оцінку ринкової (оціночної) вартість квартири АДРЕСА_3 складає 5 055 704 грн. (т. 2, а. с. 6-8).

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, у сімейному праві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним з подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Державна реєстрація спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме: подружжям, що є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як тим з подружжя, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям на праві спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у спільну сумісну власність, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпорядження майном (коштами) з метою набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненому іншим з подружжя.

Такого висновку дійшов Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що майнові права на спірну квартиру ОСОБА_1 придбала за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, за рахунок спільних коштів, а 26 березня 2009 року отримала свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов мотивованого висновку про поділ між сторонами спірного об`єкта нерухомого майна шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частки квартири.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не спростувала презумпцію спільності майна подружжя, не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовувалися її заперечення, зокрема того факту, що спірну квартиру було придбано її батьком та безоплатно передано їй на підставі угоди від 17 листопада 2008 року.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що пунктом 4 угоди від 17 листопада 2008 року про заміну сторони в договорі інвестування будівництва житлового будинку від 02 грудня 2005 року № 69 інвестор ОСОБА_6 та правонаступник ОСОБА_1 підтвердили, що розрахунки між ними, пов`язані з підписанням угоди, проведені в повному обсязі до підписання цієї угоди і претензій один до одного вони не мають. Цим же пунктом визначено, що сума в розмірі 22 622,00 грн підлягає оплаті підряднику вже правонаступником, тобто, ОСОБА_1 .

Проаналізувавши вказаний пункт угоди, суди попередніх інстанції дійшли мотивованого висновку про те, що фактично ним засвідчено факт компенсації ОСОБА_1 понесених ОСОБА_6 витрат на інвестування за договором № 69, тобто фактично сплатила вартість такого інвестування у розмірі 375 550 грн, які раніше були сплачені ОСОБА_6 . Крім того, вже після передачі майнових прав на квартиру на користь ОСОБА_1 , остання 12 січня 2009 року під час шлюбних відносин сплатила за спірну квартиру кошти в розмірі 22 620,00 грн на користь ЗАТ БВ і КЦ «Одісей (БМУ-11), чим повністю закінчила розрахунок за інвестування будівництва квартири.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 придбала за відплатним договором у період знаходження у шлюбі з ОСОБА_2 майнові права на спірну квартиру, та можливість поділу цієї квартири між колишнім подружжям.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не враховані докази, які свідчать про те, що спірна квартира придбана її батьком та безоплатно передана їй за договором від 17 листопада 2008 року, - не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки наявними у матеріалах справи доказами, яким судами надано належну правову оцінку, доведено право ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно та його поділ, як об`єкта спільної сумісної власності подружжя.

Посилання заявниці на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки у наведених заявниками справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Вказані доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга не містить жодних доводів та відповідним їм підстав касаційного оскарження судових рішень в частині визначення судом розміру стягненої компенсації вартості транспортного засобу, тому з урахуванням принципу диспозитивності та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України, колегія суддів рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в зазначеній частині не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та за своїм змістом переважно свідчать про незгоду із встановленими судами обставинами та спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, судом касаційної інстанції не встановлено.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 квітня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник