Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №375/2255/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року

м. Київ

справа № 375/2255/25

провадження № 61-16377св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рокитнянська селищна рада Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Боса Ірина Вадимівна, на ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року у складі судді Антипенка В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року у складі колегії суддів Євграфової Є. П., Шкоріної О. І., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог заяви

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Рокитнянська селищна рада, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Заяву мотивував тим, що 14 лютого 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_4 у шлюбі народився син ОСОБА_4 . 25 січня 2017 року шлюб було розірвано.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 23 листопада 2023 року у справі № 375/1262/23 встановлено місце проживання ОСОБА_3 разом зі своїм батьком ОСОБА_1 . Проте з 2011 року дотепер ОСОБА_1 проживає самостійно разом із сином за адресою місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Батько із сином проживають в належних умовах та він повністю утримує свою дитину, опікується його інтересами та потребами, особисто займається вихованням дитини, слідкує за розвитком та між ними склалися стійкі психологічні контакти та прив`язаність один до одного. Мати до дитини не телефонує, не спілкується та не відвідує та не бере участі у вихованні та житті дитини.

Заявник також вказує, що ОСОБА_2 з 2011 року дотепер не бажає брати участь у вихованні свого сина, піклуванні про його здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчанні, підготовці його до самостійного життя, не має постійної роботи, стабільного фінансового доходу, до служби зайнятості не зверталася.

Також ОСОБА_2 добровільно засвідчила нотаріальною заявою від 01 грудня 2023 року у приватного нотаріуса Липовенко Н І., яка зареєстрована в реєстрі за № 1787, те, що вона не утримує, не здійснює догляд та не бере участі у вихованні свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 та він повністю перебуває на утриманні свого батька.

Факт самостійного виховання дитини батьком заявнику необхідно встановити для отримання соціальних гарантій та послуг, необхідних для захисту прав інтересів неповнолітнього сина, який виховується тільки ОСОБА_1 , а також для реалізації його прав, передбачених законодавством, як особи, яка самостійно виховує дитину, зокрема, але не виключно, прав, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та з метою надання можливості перетину кордону в разі необхідності, оскільки ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року і дотепер проходить військову службу у роті охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рокитнянський районний суд Київської області ухвалою від 22 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розгляд заяви про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком, метою якої заявник зазначив отримання підстав для звільнення з військової служби, неможливий у порядку окремого провадження через наявність спору про право. Встановивши, що заявник є військовослужбовцем, а між ним та матір`ю дитини існує невирішений спір щодо участі у вихованні (про що свідчить рішення суду у справі № 375/2038/23 про відмову у позбавленні матері батьківських прав), суд дійшов висновку, що заявлена вимога зачіпає права та обов`язки іншого з батьків. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду у справі № 709/1954/24, суд зазначив, що факт участі одного з батьків у вихованні дитини не може встановлюватися безвідносно до дій іншого з батьків у безспірному порядку. За таких обставин, керуючись імперативними вимогами частини четвертої статті 315 ЦПК України, суд залишив заяву без розгляду.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погодившись із судовим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Боса І. В., подав апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд постановою від 04 грудня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Боса І. В., залишив без задоволення, ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів ОСОБА_1 по суті спору та їх відображення в оскаржуваній ухвалі, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходив із того, що у цій справі сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час вирішення вимог заяви, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Апеляційний суд виснував, що оскаржуване рішення (ухвала) суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим у справі фактичним обставинам, тому підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала

26 грудня 2025 року представник заявника ОСОБА_1 адвокат Боса І. В. подала до Верховного Судукасаційну скаргуна ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року у вказаній справі, в якій, посилаючись на неправильнезастосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги заяви.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення представник заявника ОСОБА_1 адвокат Боса І. В. посилається на те, що суди порушити норми процесуального права, надто формально поставившись до вимог процесуального закону, чим порушити право заявника на доступ до правосуддя у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та допустили розширене тлумачення змісту висновків, викладених у постанов Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Суди застосували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, без його індивідуалізації, що призвело до підміни мотивування загальною презумпцією непідвідомчості заяви ОСОБА_1 в контексті можливості її розгляду у порядку окремого провадження.

Суди не виконали стандартів вмотивованості та оцінки доказів (статті 89, 263 ЦПК України), обмежившись загальною тезою «завжди зачіпає права іншого з батьків» без пояснення, які саме права та чому саме у цій справі підлягають вирішенню у порядку позовного провадження.

Суди допустили й інші порушення норм процесуального права, зокрема, щодо перевірки повноважень представників, неналежний склад заінтересованих осіб, оскільки не залучено до участі у справі орган опіки і піклування, неповнота апеляційного перегляду, так як сторони не отримали належної відповіді на аргументи, викладені в апеляційній скарзі.

Заявник зазначає, що справа № 375/2255/25 одночасно містить виключну правову проблему та необхідність уточнення й обмеження застосування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, ризик подальшого порушення єдності судової практики, істотний вплив на права дитини та доступ до правосуддя. Отже, наявні обґрунтовані підстави для передачі справи № 375/2255/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2026 року у складі колегії суддів Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.

У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2026 року у зв`язку з обрання судді Тітова М. Ю. до Великої Палати Верховного Суду визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 заявник ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_2 - матір`ю дитини. Заявник є військовослужбовцем Збройних Сил України, має військове звання «головний сержант».

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою зареєстрований і заявник ОСОБА_1 .

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 25 січня 2017 року у справі № 375/1658/16-ц, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 23 листопада 2023 року у справі № 375/1262/23, яке набрало законної сили, встановлено місце проживання ОСОБА_3 разом зі своїм батьком ОСОБА_1 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2024 року у справі № 375/2038/23, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області, про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

Відповідно до довідки-характеристики від 11 серпня 2025 року Старостинського округу № 4 Узинської міської ради ОСОБА_2 проживає без реєстрації у селі Олійникова Слобода Білоцерківського району Київської області, схильна до вживання алкогольних напоїв, не працює.

Відповідно до акта обстеження матеріально-побутового стану сім`ї, складеного представниками служби у справах дітей та сім`ї Рокитнянської селищної ради, дитина проживає із батьком у задовільних умовах. Батько доглядає дитину сам, у період його відсутності догляд за дитиною здійснює сусідка ОСОБА_5 .

ОСОБА_3 навчається в Рокитнянському ліцеї № 3 в 11 класі, що підтверджується листом навчального закладу від 02 вересня 2025 року. Відповідно до характеристики ОСОБА_3 без дати, дитина є активним учасником спортивного життя школи і класу, батько приділяє належну увагу вихованню сина, мати протягом навчання сина до школи не з`являлася.

КНП «Рокитнянська БЛ» своїм листом від 02 вересня 2025 року вказує на те, що з жовтня 2024 року ОСОБА_1 перебуває у Збройних Силах України, а місце перебування матері ОСОБА_3 невідоме. У зв`язку з цим батько доручив проходити медичні обстеження у сімейного лікаря разом із ОСОБА_5 . З жовтня 2024 дотепер ОСОБА_4 приходить на прийом до лікаря з нею.

Жителі АДРЕСА_1 підтверджують факт спільного проживання заявника зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3 та факт самостійного виховання з дворічного віку. Дитина повністю перебуває на утриманні батька ОСОБА_1 , який, окрім виховання та догляду за його здоров`ям, забезпечує сина повноцінним харчуванням, одягом та задовольняє інші потреби. Мати ОСОБА_2 не бере участі у вихованні та утриманні сина, не навідує його. Натепер дитина знаходиться під наглядом сусідів, а саме ОСОБА_5 , так як ОСОБА_1 з початку повномасштабного вторгнення росії є військовослужбовцем. Дати складення зазначений документ не має.

Білоцерківська міська рада у висновку від 17 липня 2024 року № 275 дійшла переконання про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її неповнолітнього сина ОСОБА_6 .

ОСОБА_2 добровільно засвідчила нотаріальною заявою від 01 грудня 2023 року у приватного нотаріуса Липовенко Н. І., яка зареєстрована в реєстрі за № 1787, те, що вона не утримує, не здійснює догляд та не бере участі у вихованні свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , дитина повністю перебуває на утриманні свого батька.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.

У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги, пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем

і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або

в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанови Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, провадження № 61-15630св23; від 11 вересня 2024 року № 335/4669/23, провадження № 61-8050св24).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини батьком з метою отримання соціальних гарантій та послуг, необхідних для захисту прав інтересів неповнолітнього сина, який виховується заявником, а також для реалізації прав заявника як особи, яка самостійно виховує дитину, зокрема, але не виключно, передбачених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також та з метою надання можливості перетину кордону в разі необхідності як військовослужбовцю.

Суд першої інстанції, вирішуючи вимоги заяви у порядку окремого провадження, встановив, що заявник є військовослужбовцем Збройних Сил України. Однією із причин звернення до суду заявник вказував на необхідність скористатися правом передбаченим статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до підпункту «г» пункту 1 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно із абзацом шостим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, військовослужбовці, які є усиновлювачами, на утриманні яких перебуває (перебувають) дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України

Тобто метою звернення ОСОБА_1 із заявою суду в порядку окремого провадження є встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту самостійного виховання дитини батьком, який надасть право заявнику на звільнення з військової служби.

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане із встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків стосовно дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, у тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини (постанова Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 686/26736/25, провадження № 61-2458св26).

Оскільки сімейним законодавством України не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право (пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, провадження № 14-132цс23).

Суд встановили, що станом на дату розгляду справи, дитина проживає разом із заявником (місце проживання дитини з батьком визначено судовим рішенням, яке набрало законної сили), який самостійно здійснює її догляд та виховання, а у період перебування на службі йому у цьому допомагає третя особа.

Заявник також вказував на те, що мати ухиляється від виконання своїх обов`язків стосовно неповнолітньої дитини, неналежно виконує свої батьківські обов`язки.

З матеріалів справи відомо, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2024 року у справі № 375/2038/23, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області, про позбавлення батьківських прав, відмовлено. Отже, з урахуванням зазначених судових рішень вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існує спір щодо виховання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зважаючи на те, що рішенням суду, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суди вказали, що заявник звернувся у порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту самостійного виховання тієї ж дитини, стосовно якої ОСОБА_1 пред`являв до суду вимоги про позбавлення батьківських прав своєї колишньої дружини та матері дитини ОСОБА_2 , в задоволенні якого йому було відмовлено.

За наведених обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, виснував про наявність спору про право, зокрема щодо виховання дитини, мати якої ухиляється від цього, та право заявника на звільнення з військової служби. Отже, у цій справі існує спір про право, який не може бути розглянутий у порядку окремого провадження, що є підставою для залишення заяви без розгляду на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України.

З таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень, які відповідають вимогам щодо їх законності та обґрунтованості.

Доводи касаційної скарги про те, що суди надто формально поставившись до вимог процесуального закону, порушили право заявника на доступ до правосуддя у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та допустили розширене тлумачення постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), колегія суддів до уваги не бере з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, заявник просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Отже, у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) вказала, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки зі змісту поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Крім того, інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Помилковими є доводи касаційної скарги про те, що суди застосували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), без його індивідуалізації, що призвело до підміни мотивування загальною презумпцією непідвідомчості заяви ОСОБА_1 в контексті можливості її розгляду у порядку окремого провадження.

Суди з урахуванням конкретних обставин цієї справи, зокрема, існування судових рішень, які набрали законної сили, щодо відмови заявнику в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав матері дитини, обґрунтовано дійшли висновку про існування спору про право, а саме спору щодо виховання дитини. Наведене свідчить про застосування судами індивідуального підходу до заявника під час вирішення справи, яка переглядається.

Доводи касаційної скарги про те, що до участі у справі не залучено орган опіки і піклування не відповідають дійсності.

Відповідно до пункту 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 року № 866, органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах (у разі утворення), селищних, сільських рад, які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім`ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей.

У справі міститься висновок органу опіки та піклування Рокитнянської селищної ради Київської області, який затверджений рішенням Рокитнянської селищної ради Київської області від 17 липня 2024 року № 275 (а. с. 44-48). Рокитнянську селищну раду Київської області залучено до участі у справі як заінтересовану особу.

Таким чином, залучення до розгляду справи, яка переглядається, Рокитнянської селищної ради Київської області як заінтересованої особи не суперечить вимогам процесуального закону, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи касаційної скарги про неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень відповідно до положень статей 89, 263 ЦПК України.

Матеріали справи, на які посилається ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Боса І. В. , підтверджують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які зроблені на підставі встановлених судами фактичних обставин та наданих судам попередніх інстанцій доказів, які належно оцінені, та не спростовують їх.

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги переглянув рішення місцевого суду, надав відповідь на всі істотні питання, що виникли під час вирішення справи. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника, підстави для чого у цій справі відсутні.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торія проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain», серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» («Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236)).

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та відповідають критеріям щодо їх законності й обґрунтованості відповідно до вимог статті 263 ЦПК України.

Щодо передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

У касаційній скарзі представник заявника просить передати справу № 375/2255/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та зазначає, що ця справа містить виключну правову проблему, а також необхідність уточнення та обмеження застосування правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс32), ризик подальшого порушення єдності судової практики, істотний вплив на права дитини та доступ до правосуддя.

Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Згідно із частиною п`ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

За положеннями частини першої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

Колегія суддів звертає увагу, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Вирішення питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є можливим лише після призначення справи до судового розгляду (статті 401, 402 ЦПК України). Натомість колегія суддів цю справу до судового розгляду не призначала, а ухвалила провести її попередній розгляд у порядку, передбаченому 401 ЦПК України.

Таким чином, клопотання ОСОБА_1 , викладене його представником Босою І. В. у касаційній скарзі, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми та інших підстав, що свідчить про відсутність передбачених статтею 403 ЦПК України підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому колегія суддів виснує про відсутність підстав для розгляду питання передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши у цій справі відсутність підстав для скасування ухвали Рокитнянського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Боса Ірина Вадимівна , залишити без задоволення.

Ухвали Рокитнянського районного суду Київської області від 22 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара