Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №569/14622/24 — Волинський апеляційний суд

Справа № 569/14622/24 Головуючий у 1 інстанції: Ковальов І. М.

Провадження № 22-ц/802/823/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Осіпука В. В., Киці С. І.,

з участю:

секретаря судового засідання – Губарик К. А.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Піцикевича В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет» про визнання незаконним наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення ненарахованої та невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2025 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 09 вересня 2023 року він працював на посаді касира торговельного залу відділу кас магазину № 076 (супермаркет «Фреш») ТОВ «Альянс Маркет».

Вказував, що 08 січня 2024 року його було звільнено за угодою сторін. Вважав, що його звільнення відбулось на фоні конфліктної ситуації, а заява на звільнення була написана під тиском. Упродовж місяця після звільнення він написав листа з описом подій. У відповідь на його звернення отримав характеристику від магазину № 076, що нівелює причини, які висувалися при звільненні. У зв`язку з цим вважав своє звільнення незаконним та необґрунтованим, таким, що порушує частину четверту статті 22 Кодексу законів про працю України.

З урахуванням викладеного просив суд:

– визнати незаконним наказ ТОВ «Альянс Маркет» про припинення трудового договору від 05 січня 2024 року № 0001-76-зХ/3В-К;

– поновити його на посаді касира торговельного залу ТОВ «Альянс Маркет»;

– стягнути із ТОВ «Альянс Маркет» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;

У січні 2025 року ОСОБА_2 подав заяву про зміну предмета позову шляхом доповнення позовних вимог новими вимогами про стягнення з ТОВ «Альянс Маркет» невиплаченої заробітної плати за фактично відпрацьовані дні: 02 січня 2024 року – 9 годин, 03 січня 2024 року – 9 годин та 04 січня 2024 року – 11 годин, та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку до дня фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

Заяву мотивував тим, що 13 січня 2025 року на його адресу надійшли додаткові пояснення представника відповідача, з яких йому стало відомо про зазначені вище години його роботи, які відповідачем помилково не були обліковані у зв`язку з технічною несправністю системи обліку робочого часу. Вважав, що зазначена заробітна плата підлягає стягненню з відповідача на його користь на підставі статті 116 КЗпП України, а також середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, відповідно до статті 117 КЗпП України.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2025 року скасовано в частині відмови ОСОБА_3 у стягненні заробітної плати з 02 до 04 січня 2024 року та задоволено ці вимоги.

Стягнуто з ТОВ «Альянс Маркет» на користь ОСОБА_2 1 235,40 грн заробітної плати (сума вказана без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів).

У решті рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 , задоволено частково. Постанову Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

На підставі розпорядження голови Рівненського апеляційного суду № 4 від 07 травня 2026 року із посиланням на ч.4 ст. 31 ЦПК України, дана цивільна справа передана на новий апеляційний розгляд у скасованій судом касаційної інстанції частині вимог до Волинського апеляційного суду.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 указував, що він не заперечує щодо отримання 08 січня 2024 року наказу про його звільнення із проставленням підпису та надпису «копію наказу отримав», однак вважає, що це не свідчить про ознайомлення його із наявною заборгованістю. Апелянт не погоджується з мотивуванням суду щодо пропуску строку звернення до суду, оскільки йому стало відомо про те, що з ним не розрахувались за три відпрацьовані дні (02.01.2024, 03.01.2024 та 04.01.2024) лише 12.06.2024 року з відповіді Управління Держпраці, а не при звільненні.

Зазначає, що в ході розгляду справи представник відповідача визнав, що він працював: 02.01.2024 — 9 годин, 03.01.2024 — 9 годин та 04.01.2024 — 11 годин, а також пояснив, що ці години помилково не були обліковані через технічну несправність системи обліку робочого часу. Отже, розрахунковий лист, наданий до суду, не відповідає дійсності, оскільки відповідач визнав, що не провів розрахунку за три дні і, відповідно, не вказав їх у розрахунковому листі.

У відзиві на апеляційну скаргу в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та в додаткових письмових поясненнях представник відповідача ОСОБА_4 покликався на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині з огляду на норми ст.233 КЗпП України та беручи до уваги, що з такими вимогами позивач звернувся до суду лише 16 січня 2025 року, з позовом про поновлення на роботі – 07 серпня 2024 року, хоча його звільнення відбулося 08 січня 2024 року, а тому суд правильно відмовив у позові, застосувавши наслідки пропуску строку звернення до суду.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції в скасованій судом касаційної інстанції частині, апеляційний суд зазначає таке.

Даний спір пов`язаний із правом позивача на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Судом установлено, що 09 вересня 2023 року ОСОБА_2 було прийнято на роботу на посаду касира торговельного залу відділу кас магазину № 076 (супермаркет «Фреш») ТОВ «Альянс Маркет».

05 січня 2024 року позивач подав на ім`я керуючого магазином 076 ТОВ «Альянс Маркет» Устенко Н. Л. заяву, в якій просив звільнити його 08 січня 2023 року з посади за згодою сторін та встановити останній робочий день тривалістю 1 година і виплатити премію (за рішенням керівництва) за останній місяць роботи в найближчу дату виплати заробітної плати або авансу після отримання погодженого обхідного листа бухгалтерією. До моменту отримання погодженого обхідного листа бухгалтерією просив вважати суму премії, яка підлягає виплаті, оспорюваною сумою в трактуванні частини другої статті 116 КЗпП України, зобов`язуючись не пред`являти претензій щодо її виплати до моменту погодження.

На підставі поданої заяви позивачем винесено наказ про припинення трудового договору з 08 січня 2024 року за угодою сторін, на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Підстава звільнення – заява ОСОБА_2 (не відпрацьовано/компенсація за 8 днів чергової відпустки.

З дослідженого в судовому засіданні зазначеного наказу про припинення трудового договору (контракту) вбачається, що підписом ОСОБА_2 засвідчено напис: «Копію наказу про звільнення отримав 08 січня 2024 року».

Із розрахункового листа за січень 2024 року вбачається, що ОСОБА_2 належало до виплати за січень 2024 року 3 380,90 грн. Борг підприємства на початок місяця – 12 101,13 грн. Виплачено – 12 101,13 грн.

Розпискою про отримання трудової книжки ОСОБА_2 підтвердив, що 08 січня 2024 року отримав свою трудову книжку та розрахунковий лист.

Також із матеріалів справи вбачається, що в ході розгляду справи представник відповідача визнав, що позивач працював: 02.01.2024 — 9 годин, 03.01.2024 — 9 годин та 04.01.2024 — 11 годин , а також встановлено, що ці години помилково не були обліковані відповідачем через технічну несправність системи обліку робочого часу.

Зі змісту постанови Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року в даній справі в нескасованій частині слідує, що судом вирішено стягнути з ТОВ «Альянс Маркет» на користь ОСОБА_2 1235,40 грн невиплаченої при звільненні заробітної плати за 29 годин протягом трьох днів його роботи - 02, 03 та 04 січня 2024 року, виходячи із розрахунку його погодинного тарифу - 42,60 грн за годину. В цій частині судове рішення апеляційного суду було залишене без змін касаційним судом.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (стаття 117 КЗпП України).

Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку, наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Визначальним і достатнім для вирішення питання щодо застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є встановлення судом вини роботодавця в непроведенні повного розрахунку з працівником у день звільнення. Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Отже, саме роботодавець має надати докази щодо відсутності вини в порушенні строків виплати працівнику сум при звільненні ( постанова Верховного Суду від 02 грудня 2024 року у справі № 757/2043/24-ц).

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 рок у справі № 755/12623/19 ).

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а в справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Вказані висновки відповідають правовій позиції, викладеній у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до вимог ч.5 ст. 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2026 року в даній справі зазначено, що, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід врахувати, що закон пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення із заявою про стягнення середнього заробітку саме з наступного дня після виплати всіх належних позивачеві при звільненні сум, а тому визначений ч.2 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_2 не пропустив.

Із матеріалів справи вбачається, що повний розрахунок по заробітній платі власником підприємства з позивачем при звільненні не було проведено.

Отже, з огляду на наведене, колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є підставними та підлягають задоволенню.

Разом з тим, у цій же постанові в даній справі Верховний Суд зазначив, що при ухваленні рішення при новому розгляді справи апеляційним судом належить врахувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Таким чином, визначаючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 зроблено наступний висновок: обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум.

У постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 754/9761/21 Верховний Суд дійшов висновку, що розумним, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат, має дорівнювати розміру заборгованості по заробітній платі при звільненні позивача.

Як убачається з матеріалів справи, звільнення позивача відбулося з 08 січня 2024 року. До Рівненського міського суду з позовом про визнання незаконним наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивач звернувся 07 серпня 2024 року; заяву про зміну предмета позову шляхом доповнення позовних вимог вимогою про стягнення ненарахованої та невиплаченої заробітної плати позивач звернувся 16 січня 2025 року. Постановою Рівненського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року з роботодавця позивача ОСОБА_2 стягнуто 1235,40 грн невиплаченої зарплати.

З урахуванням висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, співмірність заявлених до стягнення сум зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме наведеним критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, є визначення суми стягнутого з відповідача на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 3 000 гривень.

Доводи представника відповідача щодо безпідставності стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, застосування строку звернення до суду, що на його думку виключає застосування ст. 117 КЗпП України, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Згідно із ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, за неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, за результатом розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій з ТОВ «Альянс Маркет» слід стягнути в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 5450 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 червня 2025 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в даній справі скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги в цій частині задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет» на користь ОСОБА_2 3 000 (три тисячі) гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Маркет» в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної і касаційної скарг у розмірі 5450 (п`ять тисяч чотириста п`ятдесят) гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: