Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №127/25534/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/25534/25

Провадження № 2/127/5505/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2026 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Антонюка В. В.,

за участі: секретаря судових засідань Карпенка А. В.,

представника позивача за первісним, відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

представника відповідача за первісним, позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниця, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації, який мотивувала тим, що 26.11.2017 року між сторонами було укладено шлюб, який зареєстровано Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 3333.

Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька - ОСОБА_5 .

12.10.2022 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області шлюб між сторонами було розірвано.

Позивачка зазначає, що за час шлюбу, у 2021 році був придбаний автомобіль Renault Kadjar, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску, білого кольору, який зареєстрований на відповідача.

В березні 2022 року, позивачка разом з донькою ОСОБА_5 , у зв`язку з повномасштабним російський військовим вторгненням на територію України, виїхали за кордон та по теперішній час вони перебувають за межами території України.

Згоди про добровільний поділ майна між сторонами не досягнуто, що підтверджується скріншотами переписки в застосунку «Whatsapp».

Автомобіль Renault Kadjar, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску, перебуває у користуванні відповідача, що підтверджується відомостями з сайту судової влади та постановою з ЄДРСР про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за порушення правил дорожнього руху.

Відповідно до довідки про надання інформаційно-консультаційних послуг середня ринкова вартість автомобіля Renault Kadjar, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску білого кольору становить - 644 380 грн. 00 коп., тобто сума компенсації вартості 1/2 частини автомобіля у спільному майні подружжя становить - 332 190 грн. 00 коп.

Оскільки автомобіль є неподільною річчю, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення, позивачка вважає, що розподіл гаражного боксу та автомобіля призведе до порушення цілісності майна.

Так як автомобіль і далі залишається в одноособовому користуванні відповідача, і ніяким чином не використовується позивачкою, що в свою чергу обмежує реалізацію права власності на спільне майно, доцільним на думку позивачки, буде стягнення із відповідача компенсації вартості 1/2 частини у спільному майні подружжя на користь позивачки, що й стало підставою для звернення до суду із даним позовом, в якому позивачка просить визнати автомобіль спільним сумісним майном подружжя, припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на 1/2 частину спірного автомобіля, стягнути з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію вартості частки у спільному майні, а саме на 1/2 частину у розмірі 322 190,00 грн., визнати за відповідачем право власності одноособово на спірний автомобіль та стягнути із відповідача понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 02.09.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за загальними правилами позовного провадження і призначено справу до підготовчого засідання.

15.09.2025 року на адресу суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання майна особистою приватною власністю, який мотивовано тим, що відповідно до поданої ОСОБА_3 позовної заяви про поділ спільного майна подружжя та стягнення грошової компенсації, ОСОБА_3 вважає, що автомобіль марки «RENAULT KADJAR», 26.10.2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору, який був придбаний ОСОБА_4 та зареєстрований 19.05.2021 року на його ім`я в ТСЦ 0541, - є спільною сумісною власністю подружжя на тій підставі, що це майно було набуте ним під час шлюбу з ОСОБА_3 .

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що він не заперечує той факт, що 26.11.2017 року між сторонами було зареєстровано шлюб та те, що від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась спільна донька - ОСОБА_5 . Також, не заперечує той факт, що ним на своє ім`я, придбано 19.05.2021 року автомобіль марки «RENAULT KADJAR», 26.10.2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , білого кольору, вартість якого на даний час визначає в сумі 400 000 грн. 00 коп. Однак, як зазначає позивач за зустрічним позовом, вказаний автомобіль був придбаний за його особисті кошти, що на думку ОСОБА_4 підтверджується тими фактами, що за час перебування в шлюбі з ОСОБА_3 , остання ніде не працювала, не мала будь-якого доходу, майна та проживала з ним в квартирі його батьків. Одночасно, на час їх перебування в шлюбі, ОСОБА_4 також мав незначні доходи від здійснюваної ним підприємницької діяльності, тому придбати спірний автомобіль за кошти сімейного бюджету він не міг. Крім того, ОСОБА_4 вважає, що вказаний автомобіль не може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя виходячи з того, що він був придбаний виключно за його особисті кошти, які були отримані від продажу його особистого майна, отриманого ним за рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 30 квітня 2020 року, - (Справа № 128/979/17, позов ОСОБА_4 до ОСОБА_7 від 12 квітня 2017 р., ухвала Вінницького районного суду про відкриття провадження від 10 травня 2017 року), - про затвердження мирової угоди у цивільній справі за позовом – ОСОБА_4 до ОСОБА_8 про поділі майна подружжя, укладеної 29 квітня 2020 року між позивачем– ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_8 , згідно умов якої: сторони домовились поділити між собою спільне майно подружжя, зазначене в п.1 цієї мирової угоди в рівних частках (ідеальний поділ). За договором купівлі - продажу від 11.12.2020 р. ОСОБА_4 продав ОСОБА_8 1/2 (одну другу) частину житлового будинку, загальною площею 184,7 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку за кадастровим номером 0520688900:08:001:0011, площею 0,1185 га., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна сума отриманих коштів від продажу ОСОБА_4 вищезазначеного майна складала 76 160 дол. США, що еквівалентно 213 247 грн. (Курс долара США до гривні у грудні 2020 р. складав 2 800 грн за 1-н долар). Також, за договором купівлі - продажу від 28.12.2020 р. ОСОБА_4 продав ОСОБА_9 , земельну ділянку за кадастровим номером 0520520680500:01:007:0263, площею 0,1091 га., у межах згідно з планом, розташовану за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Бохоницька сільська рада за 19 965 дол. США, що еквівалентно 55 900 грн. Отже, у кінці грудня 2020 року, ОСОБА_4 отримав від продажу особистого майна, отриманого ним від поділу спільного майна подружжя грошові кошти у загальній сумі 96 570 дол. США. Джерелом придбання ОСОБА_4 19.05.2021 року автомобіля марки «RENAULT KADJAR», 2017 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , - є його особисті кошти, отримані від продажу його особистого майна, яке йому дісталось за рахунок поділу спільного майна подружжя за попереднім шлюбом, а не спільні сумісні кошти, набуті у шлюбі із ОСОБА_3 . Тому ОСОБА_4 зазначає, що спірний автомобіль придбано за його особисті кошти, отримані від реалізації майна, яке він придбав за власні кошти до укладення шлюбу із ОСОБА_3 . Просив прийняти зустрічну позовну заяву та визнати за ним право особистої приватної власності на спірний автомобіль. В задоволенні первісного позову, просив відмовити.

Ухвалою суду від 07.10.2025 прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю в одне провадження із позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації.

20.10.2025 року на «Електронну адресу суду» під представника позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_3 не визнає в повному обсязі, оскільки ОСОБА_4 не надано жодних письмових доказів викладеному: ані технічного паспорту на спірний автомобіль; ані договору купівлі-продажу автомобіля № 071-05-2021 від 19 травня 2021 року, укладеного у суб`єкта господарювання ТОВ «ТОП БРОК» з відміткою про те, що він купує дане майно за особисті кошти, а не за спільні кошти подружжя. Окрім того, в додатках до зустрічної позовної заяви відсутні відомості, яким чином відбувався, в грудні 2020 року, розрахунок за відчужену нерухомість між ОСОБА_4 та його колишньою дружиною – ОСОБА_7 . Відповідно до ч. 1 ст. 1087 ЦК України, фізичні особи можуть розраховуватися між собою готівково або безготівково, якщо їхня діяльність не пов`язана з підприємницькою. Проте, у випадку перевищення граничної суми дозволених готівкових розрахунків, слід застосувати безготівковий метод. Гранично допустимі суми готівкою встановлюються Національним банком України та визначаються згідно Постанови Правління Національного банку України № 148 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті України». Відповідно до вказаного Положення, готівкові розрахунки між фізичними особами на виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу, який має бути нотаріально засвідчений допускається у сумі, що не більше 50 000 гривень. Сума за договором купівлі-продажу частини житлового будинку та частини земельної ділянки від 11 грудня 2020 року складає 76 160 доларів США, що еквівалентно 2 170 560 гривень (станом на грудень 2020 року), і значно перевищує граничний розмір для готівкового розрахунку. Сума за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2020 року складає 19 965 доларів США, що еквівалентно 569 002, 5 грн. (станом на грудень 2020 року), і значно перевищує граничний розмір для готівкового розрахунку. А отже, обидва рази, розрахунок мав відбуватися в безготівковій формі. Проте, сторона позивача за зустрічним позовом, не надала жодної виписки з банку, щодо отримання цих грошових коштів на ім`я ОСОБА_4 . В разі наявності доказу отримання згаданих грошових коштів на рахунок ОСОБА_4 (виписка з банківського рахунку тощо), в подальшому можливо відслідкувати і рух коштів, а отже встановити чи придбано спірний автомобіль RENAULT KADJAR, д.н.з. НОМЕР_1 , 2017 року випуску, білого кольору, за отримані кошти від продажу нерухомості, чи все ж таки, за спільні кошти подружжя – ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Наразі неможливо встановити наслідковий зв`язок між продажем нерухомості в грудні 2020 року та купівлею автомобіля RENAULT KADJAR, д.н.з. НОМЕР_1 , 2017 року випуску, білого кольору, 19 травня 2021 року, тому представник позивача за первісним позовом просить відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Ухвалою суду від 17.11.2025 року по вказаній цивільній справі призначено судову автотоварознавчу експертизу та зупинено провадження у справі на час проведення експертизи, виконання якої доручено експертам Вінницького відділення Київського науково-дослідного іституту судових експертиз.

25.02.2026 року на адресу суду повернуто цивільну справу № 127/25534/25 із висновком експерта за результатами проведеної експертизи.

Ухвалою суду від 26.02.2026 року поновлено провадження у цивільній справі та призначено до підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 18.03.2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача за первісним, відповідача за зустрічним позовом - адвокат Агбонгале Л. С., заявлені вимоги за первісним позовом підтримала в повному обсязі за обставин, викладених у позовній заяві та просила їх задовольнити, вимоги зустрічного позову не визнала та просила відмовити у їх задоволенні.

Представник відповідача за первісним, позивача за зустрічним позовом - адвокат Павенський Б. П., у судовому засіданні заперечив щодо задоволення заявлених вимог за первісним позовом, підтримав вимоги зустрічного позову.

Вислухавши позиції та обгрунтування учасників судового процесу, повно та всебічно вивчивши і дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Так, судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 26.11.2017 року, який був зареєстрований Вінницьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 3333.

Від шлюбу у сторін народилось донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 05.09.2019 року.

12.10.2022 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано.

Як вбачається із інформації Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Вінницькій, Черкаській та Кіровоградських областях за №024 від 07.07.2025 року, у 2021 році був придбаний автомобіль Renault Kadjar, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску, білого кольору, який зареєстрований на ОСОБА_4 .

Відповідно до довідки про надання інформаційно-консультаційних послуг від 30.07.2025 року, середня ринкова вартість автомобіля Renault Kadjar, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску білого кольору становить - 644 380 грн. 00 коп.

Вирішуючи питання про поділ майна, суд виходить з наступного.

Так, згідно частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Однак, позивачем за первісним позовом ОСОБА_3 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що джерелом походження коштів на придбання оспорюваного автомобіля були спільні сумісні кошти сім`ї.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» віснував, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Окрім того, вартість автомобіля зазначена позивачем за первісним позовом на підставі довідки спеціаліста – не є належним і допустимим доказом вартості оспорюваного автомобіля, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, визначається виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги за первісним позовом задоволенню не підлягають.

Щодо вимог зустрічного позову про визнання майна особистою приватною власністю, а саме автомобіля, суд зазначає наступне.

Як вбачається із Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , автомобіль Renault Kadjar, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску, білого кольору належить ОСОБА_10 .

Із ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 30.04.2020 року у справі №127/979/17 вбачається затвердження мирової угоди між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 на наступних умовах:

1) визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 (одну другу) ідеальну частку земельної ділянки за кадастровим номером 0520520680500:01:007:0263, площею 0,1091 га., у межах згідно з планом, розташованої за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Бохоницька сільська рада (за межами населеного пункту), цільове призначення - для індивідуального садівництва;

2) визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 (одну другу) ідеальну частку земельної ділянки з кадастровим номером 0520688900:08:001:0011, площею 0,1185 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

3) визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 (одну другу) частину житлового будинку, загальною площею 184,7 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору купівлі - продажу від 11.12.2020 р. ОСОБА_4 продав ОСОБА_8 1/2 (одну другу) частину житлового будинку, загальною площею 184,7 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку, за кадастровим номером 0520688900:08:001:0011, площею 0,1185 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Загальна сума отриманих коштів від продажу ОСОБА_4 вищезазначеного майна складала 213 247 грн.

Згідно договору купівлі - продажу від 28.12.2020 р. ОСОБА_4 продав ОСОБА_9 земельну ділянку за кадастровим номером 0520520680500:01:007:0263, площею 0,1091 га у межах згідно з планом, розташовану за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Бохоницька сільська рада за 55 900 грн.

Із висновку експерта №2571/25-21 вбачається, що ринкова вартість транспортного засобу марки Renault Kadjar, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуск,у білого кольору, на дату оцінки, а саме 13.02.2026 року становила 631 637,34 грн.

Частинами 1, 2 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" визначено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Висновок експерта є належним доказом, якщо він отриманий внаслідок проведення експертизи та містить докладний опис проведених досліджень, зроблених висновків та обґрунтованих відповідей на поставлені питання.

Висновок експерта є допустимим доказом, якщо він отриманий в порядку, визначеному законодавством, без істотних порушень прав та свобод людини.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що висновок експерта №2571/25-21 є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом вартості транспортного засобу марки Renault Kadjar, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2017 року випуску, білого кольору, а тому приймається судом до уваги.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (ст. 68 СК України).

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Така норма закону встановлює презумцію права спільної сумісної власності на майно, набуте за час перебування в шлюбі.

Такі ж роз`яснення містяться у іп.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, та про поділ спільного майна подружжя». Зокрема, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Згідно з ч. 3ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11 (надалі - Постанова), сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.

Натомість відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Отже, при визначенні права спільної сумісної власності подружжя на майно встановленню підлягають не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя (правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від .07.09.2016р. у справі №6-801цс16; від 12.10.2016р. у справі №6-846цс16; від 07.12.2016р. у справі №6-1568цс16).

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що конструкція статті 60 СК України передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанови ВС від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 22 лютого 2021 року у справі №264/2232/19, постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17).

Співвідношення положень п.3 ч.1 ст. 57 та ст.60 СК України дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуте подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим із подружжя, який її спростовує.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2ст.78 ЦПК України).

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Однак, ОСОБА_3 суду не надала жодних належних та допустимих доказів, що джерелом походження коштів на придбання оспорюваного автомобіля були спільні сумісні кошти сім`ї.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 522/19610/15-ц (провадження 61-35779ск18).

Якщо один з подружжя доведе, що майно набуте ним у шлюбі було придбано за особисті, а не спільні кошти, то таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою власністю цього члена подружжя, зазначене узгоджене з позицією ВСУ (Постанова ВСУ у справі №6- 1568цс16).

Окрім того, податковими деклараціями платника єдиного податку-фізичної особи підприємця та зазначеними вище доказами підтверджується наявність у ОСОБА_4 особистих коштів, отриманих від продажу його особистого майна, яке йому дісталось за рахунок поділу спільного майна подружжя за попереднім шлюбом, а не спільні сумісні кошти, набуті у шлюбі з ОСОБА_3 .

Таким чином, автомобіль марки "RENAULT KADJAR", 26.10.2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , білого кольору, який придбано ним за особисті кошті, внаслідок відчуження належного йому на праві особистої приватної власності майна, є його особисто приватною власністю, тому зустрічний позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат;3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Натомість положеннями п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Вищевказане узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 03.10.2019 по справі № 922/455/19.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 ст.141 ЦПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При розгляді питання про стягнення витрат на правничу допомогу, судом встановлено, що між ОСОБА_4 та адвокатом Павенським Б. В., 03.09.2025 року укладено договор про надання правничої допомоги. Відповідно до умов та порядку розрахунку, вбачається, що сторони домовились, що розмір плати за надання правової допомоги, яка обумовлена договором, складає 25 000,00 грн. Оплата здійснюється одразу під час заключення договору однією сумою 25 000,00 грн. Відповідно до квитанцій від 03.09.2025 та 04.06.2026 р. ОСОБА_4 сплатив адвокату Павенському Б. В. 25 000 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн. є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи.

Що стосується стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрат на проведення експертизи, то дані витрати підтверджуються наданою квитанцією № 90 від 12.04.2026 року на суму 7 633,44 грн., а тому зазначені витрати також підлягають до стягнення із ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_3 також необхідно стягнути пропорційно задоволених позовних вимог, на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грн.

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. 57, 60, 63, 68, 69, 70 СК України, ст. ст. 325, 368 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 13,76, 77, 81, 133, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації - залишити без задоволення.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4 право особистої приватної власності на автомобіль марки "RENAULT KADJAR", 26.10.2017 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , білого кольору, який був ним придбаний та зареєстрований 19.05.2021 року в ТСЦ 0541.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грн., витрати на оплату вартості проведення судової транспортно-товарознавчої (автотоварознавчої) експертизи у розмірі 7 633,44 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 19.06.2026 року.

Позивач за первісним, відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач за первісним, позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .

Суддя: