Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №205/7921/19 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року

м. Київ

справа № 205/7921/19

провадження № 61-12326св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: Державний реєстратор Дніпровської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг», Чернецький Михайло Андрійович , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_3 - адвокатки Крихти Алли Анатоліївни, та Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2024 року під головуванням судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Халаджи О. В., Агєєва О. В., Космачевської Т. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Державний реєстратор Дніпровської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецький Михайло Андрійович, ОСОБА_6 , про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним і скасування запису, визнання недійсним договору іпотеки і скасування державної реєстрації іпотеки та обтяження нерухомого майна, витребування майна, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовної заяви

1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати незаконним (протиправним) та скасувати рішення державного реєстратора Дніпровської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецький М. А. «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 19 вересня 2018 року № 43092559, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1648055812101 за Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»);

- визнати незаконним (протиправним) та скасувати запис № 27998954 державного реєстратора Дніпровської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецького М. А. про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1648055812101 за ПАТ «ПУМБ»;

- визнати недійсним договір іпотеки, укладений 07 травня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Мазуренко С. В. і зареєстрований у реєстрі за № 395 відносно квартири АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію записів про іпотеку від 07 травня 2019 року № 31445407 та про обтяження від 07 травня 2019 року № 31444828 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно спірної квартири, що здійснені 07 травня 2019 року приватним нотаріусом ДМНО Мазуренко С. В. на підставі договору іпотеки від 07 травня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 395;

- витребувати від ОСОБА_3 на користь позивачки квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

2. В обґрунтування вимог вказувала, що 21 лютого 2008 року ОСОБА_7 та ПАТ «ПУМБ» уклали кредитний договір, відповідно до якого банк надав боржнику грошові кошти у розмірі 228 118 грн. З метою забезпечення зобов`язань боржника за кредитним договором ОСОБА_1 та ОСОБА_8 уклали договір іпотеки. Позивачка проживала в квартирі до осені 2018 року, а після виїхала на заробітки за кордон. В подальшому їй стало відомо, що невідомі особи проникли до квартири та змінили замок. Вона звернулася до правоохоронних органів про вчинення відносно неї злочину і в процесі збору документів виявила, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Дніпровської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецьким М. А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого він зареєстрував на підставі кредитного договору, договору іпотеки та вимог банку право власності банку на зазначену квартиру. Також, як вбачалося з реєстру, в подальшому банк продав квартиру ОСОБА_6 відповідно до договору купівлі-продажу від 10 грудня 2018 року. 29 грудня 2018 року ОСОБА_6 перепродав квартиру ОСОБА_2 . В період розгляду справи ОСОБА_2 подарувала спірну квартиру своїй рідній матері ОСОБА_3 і в той же день остання передала квартиру в іпотеку ОСОБА_9 . Відповідно до вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що у банку виникає право звернути стягнення на предмет іпотеки тільки у випадку невиконання позивачкою вимог про усунення порушення протягом тридцятиденного строку з дня її отримання. Однак ОСОБА_1 вимогу не отримувала, державному реєстратору цієї інформації про отримання нею вимоги банк не надавав, також не надавав документи, які б підтверджували вартість квартири на момент її перереєстрації, що суперечить статті 37 Закону України «Про іпотеку», а тому вважала, що її у незаконний спосіб позбавлено права власності на квартиру.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Ленінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 03 вересня 2024 року позов задовольнив частково.

4. Визнав незаконним (протиправним) та скасував рішення державного реєстратора Дніпровської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецького М. А. «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 19 вересня 2018 року № 43092559, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1648055812101 за ПАТ «ПУМБ».

5. Визнав недійсним договір іпотеки, укладений 07 травня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Мазуренко С. В. і зареєстрований у реєстрі за № 395 відносно квартири АДРЕСА_1 .

6. Скасував державну реєстрацію записів про іпотеку від 07 травня 2019 року № 31445407 та про обтяження від 07 травня 2019 року № 31444828 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно стосовно спірної квартири, що здійснені 07 травня 2019 року приватним нотаріусом ДМНО Мазуренко С. В. на підставі договору іпотеки від 07 травня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 395.

7. Витребував від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

8. В задоволенні іншої частини позову відмовив.

9. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

10. Судове рішення мотивовано тим, що надані відповідачем вимоги, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору не містять дати направлення. Відповідач не надав на підтвердження направлення повідомлення належним чином засвідченої копії журналу вихідної кореспонденції АТ «ПУМБ», відповідної квитанції щодо направлення повідомлення адресату, опису вкладення із зазначенням змісту направлення або списку згрупованої кореспонденції, а також відомостей про отримання такого повідомлення позивачкою, у чому також не впевнився державний реєстратор.

11. Дніпровський апеляційний суд постановою від 03 вересня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діяла Крихта А. А. та АТ «ПУМБ» залишив без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2024 року залишив без змін.

12. Апеляційний суд зазначив, що іпотекодержатель не довів дотримання ним вимог пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), яким врегульовано порядок державної реєстрації речових прав, а саме не надав доказів направлення вимоги про усунення порушення. Надані до суду першої інстанції копії вимог, не містять доказів їх направлення адресатам і відповідно відсутні відповідні докази отримання.

13. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що підтверджують факт належного надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, що у свою чергу унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

14. У жовтні 2025 року представник ОСОБА_3 - адвокатка Крихта А. А., та АТ «ПУМБ» подали до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року, в якій просять оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

15. Наведені в касаційних скаргах доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

16. Заявники зазначають, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20, від 14 травня 2024 року у справі № 357/13500/18, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19, від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17.

17. Суди, застосувавши вимоги частини першої статті 388 ЦК України, дійшли помилкового висновку, що вибуття спірного нерухомого майна з володіння позивачки відбулося поза волею останньої, не встановивши наявність непогашених боргових зобов`язань боржника перед банком та права останнього задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки за рішенням суду від 05 листопада 2013 року у справі № 2/422/1520/12. Позивачка була обізнана про звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та відсутні її заперечення з цього приводу.

18. Судове рішення від 05 листопада 2013 року у справі № 2/422/1520/12 про звернення стягнення на предмет іпотеки належний позивачці не виконане.

19. Суди порушили вимоги статей 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку».

20. Суд першої інстанції не дослідив питання добросовісності набувачів ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , характер набуття майна та наявність підстав для втручання у мирне володіння майном добросовісним набувачем.

21. У банку відсутня потреба в додатковому направленні вимог, адже прийняття рішення банку про звернення стягнення на предмет іпотеки закріплено в судовому рішенні й вимога у порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» містить всі складові щодо прийняття/попередження боржника про таке рішення.

22. Позивачка обрала неефективний спосіб захисту.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

23. У грудні 2025 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Діденка Р. А, до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційні скарги, в яких просить касаційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

24. Зазначав, що державний реєстратор не мав право приймати рішення та реєструвати право власності на квартиру за відповідачем, як наслідок, всі подальші дії направлені на неодноразове відчуження майна та подальше передання в іпотеку, є протиправними та такими, що порушують права позивачки.

25. Банк, ігноруючи рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2013 року у справі № 2/422/1520/12, в односторонньому порядку застосував до цих правовідносин ні вимоги статті 38 Закону України «Про іпотеку» (продаж майна від імені позивачки), а застосував вимоги статті 37 Закону України «Про іпотеку» (зареєстрував право власності за собою). При цьому, АТ «ПУМБ» повторно застосувало звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку за наявності чинного та невиконаного судового рішення від 05 листопада 2013 року, чим порушило норми чинного законодавства.

26. Визнання незаконності первинної реєстрації права власності за банком свідчить про те, що АТ «ПУМБ» та всі наступні набувачі квартири мали реальну можливість ознайомитися з відомостями з відкритих державних реєстрів та встановити факт порушення прав позивача. Жоден із подальших власників спірної квартири не може вважатися добросовісним набувачем у розумінні статей 330, 388 ЦК України.

27. Крім того, державний реєстратор здійснив реєстрацію прав АТ «ПУМБ» на квартиру, незважаючи на наявні в реєстрі на той час обтяження.

28. ОСОБА_2 достеменно знаючи про наявність позовної заяви про витребування (справа № 205/2171/19), з метою уникнення відповідних наслідків подарувала майно своїй матері і в той же день ОСОБА_3 передала це майно в іпотеку. Такі дії свідчать про їх недобросовісність та використання договорів дарування та іпотеки без наміру створення реальних наслідків, а виключно з метою ухилення від виконання судового рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

29. Верховний Суд ухвалою від 04 листопада 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська. Зупинив дію рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2024 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

30. 18 грудня 2025 року цивільна справа № 205/7921/19 надійшла до Верховного Суду.

31. Верховний Суд ухвалою від 18 травня 2026 року справу призначив до розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

32. 21 лютого 2008 року ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_7 уклали кредитний договір № 6105733, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_7 кредитні кошти у розмірі 228 118 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,99 % річних, із кінцевим строком повернення до 21 лютого 2023 року.

33. В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_7 за кредитним договором банк, ОСОБА_1 , ОСОБА_8 уклали договір іпотеки від 21 лютого 2008 року № 6106219, за умовами якого останні передали банку в іпотеку належну їм квартируАДРЕСА_1 .

34. У зв`язку з тим, що ОСОБА_11 належним чином не виконував умови кредитного договору ПАТ «ПУМБ» звернулось з позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

35. Ленінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 03 вересня 2012 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовив.

36. Апеляційний суд Дніпропетровської області рішенням від 05 листопада 2013 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2012 року скасував. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 перед ПАТ «ПУМБ» за кредитним договором від 21 лютого 2008 року № 6105733, яка станом на 26 жовтня 2010 року становить 356 032,10 грн, звернув стягнення, згідно з договором іпотеки від 21 лютого 2008 року № 6106219 на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності шляхом продажу вказаного предмета ПАТ «ПУМБ» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем.

37. Як вбачається з рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2013 року в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . До участі у справі у якості правонаступника ОСОБА_8 залучена ОСОБА_1 , яка 20 квітня 2013 року отримала свідоцтво на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_8 .

38. Ленінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 24 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «ПУМБ», ОСОБА_2 , треті особи: державний реєстратор Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецький М. А., ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна, залишив без розгляду.

39. До матеріалів справи долучені, вимога від 05 вересня 2016 року № 2771, вимога від 05 вересня 2016 року № 2772, вимога від 05 вересня 2016 року № 2774, якою ПАТ «ПУМБ» повідомив ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 стосовно ухвалення рішення ПАТ «ПУМБ» про прийняття предмета іпотеки у свою власність.

40. Суб`єкт оціночної діяльності - Асоціація «УкрЕксПроБуд» м. Києва на підставі договору, укладеного з ПАТ «ПУМБ» виконав незалежну оцінку нерухомого майна, квартири АДРЕСА_1 , зробивши висновок, що ринкова вартість квартири на дату 12 вересня 2018 року, без ПДВ складає 404 452,61 грн.

41. Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Чернецьким М. А. Дніпровської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року проведено держану реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «ПУМБ» та внесено запис про право власності за номером 43092559.

42. Повідомлення АТ «ПУМБ» від 02 жовтня 2018 року № КНО-44.4.211407 на ім`я ОСОБА_7 , повідомлення від 02 жовтня 2018 року № КНО-44.4.211409 на ім`я ОСОБА_8 , повідомлення від 02 жовтня 2018 року № КНО-44.4211410, повідомлення від 02 жовтня 2018 року № КНО-44.4.211408 на ім`я ОСОБА_12 про негайне забезпечення звільнення квартири АДРЕСА_1 надіслані банком на їх адресу цінним листом через поштову кореспонденцію.

43. 10 жовтня 2018 року ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за 420 000 грн, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченком О. О. за реєстровим № 2060.

44. Згідно з відповіддю Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур управління у сфері державної реєстрації відділу обліку проживання фізичних осіб Дніпровської міської ради, відповідно даних картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, за адресою: кв. АДРЕСА_1 , станом на 06 грудня 2018 року зареєстровані особи - відсутні.

45. 29 грудня 2018 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за 434 404 грн, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричка К. Ю. за реєстровим № 7414.

46. 07 травня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В., за реєстровим номером 390, відповідно до умов якого ОСОБА_3 прийняла у дар квартиру АДРЕСА_1 .

47. В забезпечення виконання умов договору позики (безвідсоткової) від 07 травня 2019 року № 07/05/19 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , цього ж дня уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

48. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

49. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

50. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

51. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

52. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

53. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвокатки Крихти А. А., підлягає залишенню без задоволення та касаційна скарга АТ «ПУМБ» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо порушеного права позивачки

54. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

55. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

56. Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

57. Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19).

58. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

59. У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (стаття 12 Закону України «Про іпотеку»).

60. Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

61. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

62. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (частини перша, третя статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

63. У разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

64. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено: якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

65. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі

№ 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

66. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

67. Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

68. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (стаття 575 ЦК України).

69. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

70. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

71. Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

72. Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

73. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

74. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

75. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

76. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

77. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

78. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

79. Разом із тим відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень-- це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

80. У статті 18 вказаного Закону визначено порядок проведення державної реєстрації прав.

81. Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, серед іншого, визначено в Порядку № 1127.

82. Згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

83. Тобто цим Порядком № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

84. Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку № 1127, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства. Такий обов`язок покладено на нотаріуса як державного реєстратора згідно з правилом частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

85. У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

86. Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона не отримувала вимоги про усунення порушень із попередженням іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а тому вважала, що іпотекодержатель не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки.

87. У справі, яка переглядається, надані АТ «ПУМБ» вимоги, повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору не містить дати направлення. Банк не надав на підтвердження направлення повідомлення належним чином засвідченої копії журналу вихідної кореспонденції АТ «ПУМБ», відповідної квитанції щодо направлення повідомлення адресату, опису вкладення із зазначенням змісту направлення або списку згрупованої кореспонденції.

88. Матеріали справи не містять доказів, що позивачка відмовилася або уникала отримання поштових відправлень з вимогою про усунення порушень основного зобов`язання, що б могло свідчити про дотримання іпотекодержателем вимог чинного законодавства про повідомлення іпотекодавця щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

89. Отже, суди встановивши, що АТ «ПУМБ»не надано доказів належного виконання пункту 61 Порядку № 1127, а саме надання державному реєстратору доказів надсилання іпотекодавцю вимог про необхідність виконання порушеного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання надісланих вимог, дійшли обґрунтованого висновку про недотримання досудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, що у свою чергу унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

90. В касаційних скаргах заявники посилаються на те, що судове рішення від 05 листопада 2013 року у справі № 2/422/1520/12 про звернення стягнення на предмет іпотеки належний позивачці, яке не виконано, та те, що позивачка була обізнана про звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду. У банку відсутня потреба в додатковому направленні вимог, адже прийняття рішення банку про звернення стягнення на предмет іпотеки закріплено в судовому рішенні й вимога у порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» містить всі складові щодо прийняття/попередження боржника про таке рішення.

91. Проте вказані доводи не заслуговують на увагу, оскільки АТ «ПУМБ» в даному випадку застосовував позасудовий спосіб задоволення своїх вимог, а саме державний реєстратор зареєстрував за банком право власності на зазначене нерухоме майно. АТ «ПУМБ» на виконання судового рішення від 05 листопада 2013 року не здійснив продаж вказаного предмета іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу з іншою особою.

Щодо скасування рішення державного реєстратора та витребування майна

92. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

93. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

94. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

95. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

96. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

97. Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

98. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

99. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18).

100. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

101. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

102. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

103. У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 726/1524/19 (провадження № 61-1946св21) вказано, що задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

104. У справі, яка переглядається, позивачка заявила позовну вимогу про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 як останнього набувача спірного майна, яка є належною та ефективною, а тому скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності вказаної квартири за АТ «ПУМБ» не є необхідним та жодним чином не відновлює порушених прав позивачки.

105. Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив питання добросовісності набувачів ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , характер набуття майна та наявність підстав для втручання у мирне володіння майном добросовісним набувачем є безпідставними з огляду на таке.

106. У пункті 11.8 постанови від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості повинні спонукати покупця до більшої обачливості.

107. Позивачка зверталась 07 березня 2019 року з позовом до АТ «ПУМБ», ОСОБА_2 , треті особи: державний реєстратор Дніпровської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецький М. А., ОСОБА_6 , про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна (справа № 205/2171/19).

108. Ленінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 11 березня 2019 року відкрив провадження у справі та призначив підготовче судове засідання на 22 травня 2019 року.

109. Ленінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 24 липня 2019 року залишив позовну заяву без розгляду.

110. 07 травня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В., за реєстровим номером 390, відповідно до умов якого ОСОБА_3 прийняла у дар вказану квартиру.

111. В забезпечення виконання умов договору позики (безвідсоткової) від 07 травня 2019 року № 07/05/19 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , цього ж дня уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого предметом іпотеки є спірна квартира.

112. Тобто, на момент укладення зазначених договорів була наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 знали або могли знати про зазначені обставини.

113. Враховуючи хронологію відчуження спірної квартири та укладення відносно неї договору іпотеки, відсутні підстави вважати, що відповідачі у цій справі діяли добросовісно, розумно та не вчиняли зловживання правом. При цьому, спірна квартира вибула з володіння позивачки поза її волею.

114. Таким чином, витребування у ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, що незаконно вибула з володіння власника, за обставин розглядуваної справи є легітимним та пропорційним заходом, застосованим судами.

115. Водночас судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності вказаної квартири за АТ «ПУМБ» слід скасувати та відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги, оскільки скасування рішень про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення прав позивачки.

116. Посилання в касаційній скарзі представника ОСОБА_3 - адвокатки Крихти А. А., на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 13 березня 2024 року у справі № 201/15228/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19 колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Щодо визнання недійсним договору іпотеки та скасування державної реєстрації записів про іпотеку і обтяження

117. Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

118. Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

119. Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

120. У постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 (провадження

№ 14-209цс21) Велика Палата Верховного Суду зробила такий висновок: для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України) з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи. При цьому оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного нерухомого майна або документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права іпотеки за відповідачем, не є ефективним способом захисту прав власника від описаного вище порушення.

121. Отже суди правильно задовольнили вимогу про скасування державної реєстрації іпотеки вказаної квартири (номер запису: 31445407) та обтяження (номер запису про обтяження: 31444828), здійснені 07 травня 2019 року приватним нотаріусом ДМНО Мазуренко С. В., що забезпечує ефективний захист прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах.

122. Проте, вимога про визнання недійсним договору іпотеки не є ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 , тому суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для її задоволення.

123. У зв`язку з викладеним судові рішення в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки від 07 травня 2019 року необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

124. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

125. За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

126. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвокатки Крихти А. А., без задоволення, касаційну скаргу АТ «ПУМБ» задовольнити частково, судові рішення в частині задоволення вимог про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору іпотеки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, в частині вирішення питання розподілу судових витрат скасувати, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

127. За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

128. Враховуючи те, що судове рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про витребування майна, скасування державної реєстрації іпотеки та обтяження нерухомого майна залишено без змін, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2024 року в зазначеній частині.

Щодо судових витрат

129. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

130. Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша статті 141 ЦПК України).

131. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

132. Виходячи з того, що колегія суддів дійшла висновку про скасування судових рішень в частині задоволення вимог про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору іпотеки, а в іншій частині залишення без змін, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом справи у судах у розмірі 2 389,60 грн, необхідно стягнути з відповідачів в рівних частках.

Керуючись статтями 406, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвокатки Крихти Алли Анатоліївни, залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» задовольнити частково.

3. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Державний реєстратор Дніпровської філії Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецький Михайло Андрійович, ОСОБА_6 , про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору іпотеки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

4. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат скасувати.

5. В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року залишити без змін.

6. Стягнути в рівних частках з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 2 389 (дві тисячі триста вісімдесят дев`ять) гривень 60 копійок у відшкодування судових витрат.

7. Поновити виконання рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2024 року в нескасованій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: А. І. Грушицький

С. О. Карпенко

Є. В. Петров

О. М. Ситнік