Рішення від 02 червня 2026 р. у справі №760/19699/22 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/19699/22

2/760/8122/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Букіної О.М.,

при секретарі - Щепановій І.І.,Павліченко Я.С.,

за участю:

представника позивача- ОСОБА_1 ,

відповідача-1- ОСОБА_2 ,

представника відповідача-1- ОСОБА_3 ,

відповідача-2- ОСОБА_4

представника відповідача-2 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення боргу,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2022 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в якому просить суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь борг за договором позики у сумі 40 000,00 доларів США, 3% річних у розмірі 1 183,56 доларів США та судовий збір у розмірі 12 405,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 01.12.2016 позивач надав у борг відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 40 000,00 доларів США, про що було складено відповідну розписку.

Відповідно до зазначеної розписки строк повернення позики визначено до 31.12.2021.

Проте, ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконав та у зазначений строк отримані у борг кошти не повернув.

Позивач зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду від 20 лютого 2013 року у справі № 6-163цс12 визначено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержано за цим договором, використане в інтересах сім`ї.

Враховуючи те, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі та грошові кошти, отримані ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, то і стягнення боргу за розпискою має відбуватися солідарно з подружжя, що відповідає положенням ст. ст. 61, 65 СК України.

Крім того в порядку ст.625 ЦПК України позивач просить стягнути з відповідачів солідарно за період 01.01.2022-27.12.2022 за просторочення виконання грошового зоюов`язання 3% річних у розмірі 1183, 56 дол.США.

З огляду на викладене, позивач просить суд позов задовольнити.

29.12.2022 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу було передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

07.02.2023 ухвалою суду відкрито провадження в цивільній справі та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження.

26.04.2023 від представника відповідача -1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій останній зазначив, що вважає позовні вимоги безпідставними та передчасними, а також просить суд відмовити у їх задоволенні з огляду на таке.

Разом з цим, представник відповідача-1 підтверджує факт взяття грошових коштів у борг у розмірі 40 000,00 доларів США, проте зазначає, що за дані грошові кошти подружжя придбало на ім`я дружини ОСОБА_4 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу.

Відповідач-1 не ухилявся від повернення боргу за розпискою, і навіть домовився про відстрочку з позивачем, проте з початком повномасштабного вторгнення настали непередбачувані обставини, які перешкоджали зустрічі відповідача-1 з позивачем для повернення боргу. А отже, оскільки такі обставини є обставинами непереборної сили, які унеможливлюють виконання зобов`язання перед позивачем до їх завершення, відповідно до ст. 14 ЦК України такі обставнини виключають настання відповідальності для відповідача-1 у вигляді примусового стягнення боргу з останнього.

У зв`язку з викладеним, представник відповідача-1 просить суд відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 26.04.2023 було закрито підготовче судове засідання в даній цивільній справі та призначено судовий розгляд справи по суті.

11.09.2023 від представника віповідача-2 надійшло клопотання про повернення розгляду справи у підготовче судове засідання, оскільки відповідач-2 не отримувала повістки про виклик до суду, а отже не була обізнана про наявність даної справи у провадженні суду та дати проведення судових засідань.

Крім цього, представник відповідача-2 зазначив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23.10.2015.Від шлюбу мають сина, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З лютого 2022 року шлюбні відносини між сторонами фактично припинені. Про наявність боргової розписки ОСОБА_2 перед ОСОБА_6 відповідач-2 не знала та згоду на отримання позики не надавала. Квартира за адресою: АДРЕСА_2 була придбана за особисті кошти ОСОБА_4 , подаровані її батьками, та гроші, які нібито отримані за борговою розпискою, не були використані в інтересах сім`ї, зокрема, на придбання даної квартири.

У судовому засіданні від 11.09.2023 протокольною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача Деркач І.А. про повернення до підготовчого судового засідання та розгляд справи по суті було продовжено.

19.09.2023 від представника відповідача-2 надійшли додаткові пояснення по справі, у який зазначено, що в матеріалах цивільної справи відсутні докази передачі ОСОБА_2 грошових коштів за борговою розпискою, на на переконання представника відповідача дана розписка є підробленою та не відповідає дійсності.

З огляду на таке, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Також 19.09.2023 від представника відповідача-2 надійшла заява про забезпечення доказів у порядку ст. 116 ЦПК України, в якій остання просить суд забезпечити докази існування боргу в розмірі 40 000,00 доларів США, шляхом призначення фізико-хімічної судової експертизи по справі № 760/19699/22, проведення якої доручити експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення експерта поставити ряд наступних питань: чи відповідає давність підпису ОСОБА_2 даті, вказаній у борговій розписці; в який період був виконаний підпис ОСОБА_2 ; чи давність надрукованого тексту розписки від 01.12.2016 відповідає 01.12.2016; в який період був виконаний друк тексту розписки від 01.12.2016.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.09.2023 заяву про забезпечення доказів передано до провадження судді Букіної О.М.

04.12.2023 від представника відповідача -1 на адресу суду надійшли додаткові пояснення по справі, в яких зазначено, що останній особисто перебував у приватного нотаріуса під час укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та надав свою згоду на здійснення даного правочину. Як зазначає представник, відповідача-2 сам здійснив передачу грошових коштів продавцям зазначеної квартири, заперечує факт придбання квартири за кошти дружини, оскільки остання на момент укладення договору купівлі-продажу не працювала та перебувала у декретній відпустці, а ОСОБА_2 , не маючи матеріальної змоги придбати квартиру, взяв у позику 40 000 дол. США у позивача.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповіда-1 просив відмовити у задоволенні позову з підстав зазначених у його відзиву на позов.

Відповідач та її представник просили відмовити у задоволенні позову пред`явлених до відповідчаа-2 у повному обсязі.

У судовому засіданні 08.04.2024 суд постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання представника відповідача -2 та призначив по справі судову фізико-хімічну (технічну) експертизу, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На зазначену ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва представником позивача була подана апеляційна скарга з підстав незаконності та необгрунтованості ухвали про призначення експертизи.

10.09.2024 постановою Київського апеляційного суду, апеляційна скарга представника позивача адвоката Оксененка Д.О. залишена без задоволення, а ухвала Солом`янського районного суду м. Києва від 08.04.2024 залишина без зміни.

19.08.2025 від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз МЮ України надійшов лист з клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів та необхідність попередньої оплати судової експертизи, в якому зазначено, що для виконання ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 08.04.2024 працівникам установи для проведення судової експертизи необхідно отримати оригінал досліджувального документа, тобто розписки від 01.12.2016 та порівняльні зразки, а також направлено рахунок на сплату витрат по проведенню експертизи у розмірі 50 000,00 грн.

Крім того, відповідно до листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз експертом було надано клопотання про надання згоди на вирізання штрихів реквізитів документів та фрагментів паперу у досліджуваному документі (розписці).

05.11.2025 від представника позивача надійшов лист в якому зазначено про те, що позивач не надав згоди на вирізання штрихів реквізитів документів -оригіналу розписки. Проте, не заперечує проведення судової експертизи без відповідного знищення оригіналу документу спірної розписки.

У зв`язку з поданим листом представника позивача, проведення судової експертизи виявилося неможливим, а розгляд справи було продовжено по суті.

28.01.2026 від представника відповідача-2 надійшли додаткові пояснення у справі, у яких зазначено, що оскільки позивач відмовляється надати згоду на вирізання штрихів реквізитів документів та фрагментів паперу у досліджуваному документі (розписці), що розцінюється як відмова позивача надати оригінал спірної розписки, даний факт свідчить про те, що позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 і ОСОБА_4 є надуманим, безпідставним та таким, що грунтується на підроблених документах.

З огляду на таке, просить суд відмовити у задоволенні позову та судові витрати покласти на відповідача-1.

09.02.2026 від представника позивача надійшли письмові заперечення на додаткові пояснення представника відповідача -2 , в яких зазначено, що позивач не відмовляється надати представникам експертної установи оригіналу розписки для проведення судової експертизи, а лише конкретизує, що у разі можливості проведення експертизи без вирізання штрихів реквізитів документів та фрагментів паперу, а саме, пошкодження, зміни або знищення досліджуваного документа, не заперечує проти її проведення. Оскільки розписка складена в одному екземплярі, а втрата/знищення єдиного документу, який підтверджує наявність боргових зобов`язань відповідачів перед позивачем, може призвести до ухилення відповідачами від виконання своїх зобов`язань.

У подальшому позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, проте представник позивача надав заяву, у якій зазначив, що позов підтримує у повному обсязі та просить суд його задовольнити, а також просить суд провести розгляд справи без участі позивача та його представника.

У судове засідання відповідач -2 та її представник не з`явились, проте представник відповідача-2 подав заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги не підтримує та заперечує проти їх задоволення, просить вирішити питання із судовими витратами, а також просить суд провести розгляд справи без участі відповідача-2 та її представника.

Відповідач -1 та/чи його представник у судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили.

Суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутності сторін за наявними матеріалами справи, оскільки їх неявка не перешкоджає її розгляду.

Фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалася на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи й подані докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 23.10.2015 перебували у зареєстрованому шлюбі, якій в подальшому було розірвано.

01 грудня 2016 року між ОСОБА_6 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником у простій письмовій формі був укладений договір позики, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальника 40 000,00 доларів США, що еквівалентно 1 023 343,00 грн за курсом НБУ станом на 01.12.2016.

У цей же день, 01.12.2016 ОСОБА_8 склав розписку, якою засвідчив отримання від позикодавця у позику грошових коштів у сумі 40 000,00 доларів США, які позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю до 31.12.2021 включно або на першу вимогу ОСОБА_6 протягом 3 календарних днів, якщо така вимога надійде до 31.12.2021.

Відповідно до абзаців 4, 5 розписки вбачається, що позичальник вказував, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , згода якої на отримання позики надана. Отримані грошові кошти взято на сімейні потреби.

Станом на момент подання позову позика в сумі 40 000,00 доларів США позикодавцю повернута не була, що визнається відповідачем-1 по справі.

Щодо наявності між позивачем та відповідачем-1 ОСОБА_2 договірних відносин суд повідомляє про таке.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, а позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або за рахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Такий чином письмовий договір позики є документом, підтверджує як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Також письмова форма договору позики у вигляді розписки про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, та є доказом не лише факту укладення договору, а й передання грошової суми позичальнику.

Тобто письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Зазначений правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, постановах Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21, від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц.

Таким чином, судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, який відповідачем-1 не оспорюється та який підтверджує, зокрема, і передачу відповідних грошових коштів у сумі 40 000,00 доларів США позивачем відповідачу ОСОБА_2 .

Крім того, відповідач ОСОБА_2 у своєму відзиві на позов та у суді не заперечує, а навпаки, підтверджує факт існування між ним та позивачем договірних відносин, тобто укладення договору позики та отримання за його умовами грошових коштів у розмірі 40 000,00 дол.США, а також невиконання відповідачем-1 зобов`язання з повернення отриманих грошових коштів у встановлений в розписці строк, що розцінюється судом як визнання відповідачем ОСОБА_2 позову.

Разом з цим, суд вважає неспроможними твердження відповідача-1 про неможливість виконання зобов`язання перед позивачем з повернення боргу за розпискою через обставини непереборної сили, а саме, повномасштабне вторгнення, розпочате окупаційними військами російської федерації, оскільки відповідач не обгрунтував як саме на нього вплинули дані обставини, адже, на думку суду, останній перебуваючи у дружніх стосунках з позивачем не був позбавлений можливості вирішити спірні питання у досудовому порядку, що останнім не заперечується та визнається у судовому засіданні.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що призначена по справі за клопотанням представника відповідача-2 судова фізико-хімічна (технічна) експертиза, проведення якої було доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та на вирішення якої були поставлені питання, такі як, чи відповідає давність підпису ОСОБА_2 даті, вказаній у борговій розписці; в який період був виконаний підпис ОСОБА_2 ; чи давність надрукованого тексту розписки від 01.12.2016 відповідає 01.12.2016; в який період був виконаний друк тексту розписки від 01.12.2016, не була проведена у зв`язку із ненаданням відповідачем ОСОБА_2 відповідних порівняльних зразків та відсутності згоди позивача на знищення оригіналу розписки внаслідок вчинення необхідних хіміко- технічних дій за результатами експертного дослідження.

Так, з наданих письмових пояснень представника позивача вбачається, що надання ним оригіналу розписки від 01.12.2016 для проведення експертизи призведе до часткового або повного знищення даної розписки, що унеможливить подальше стягнення боргу за цією розпискою з відповідачів. Останній погодився надати експетній установі оригінал розписки від 01.12.2016, яка наявна у нього в одному екземплярі, лише у випадку проведення судової експертизи без пошкодження розписки.

Суд розцінює таку позицію позивача та його представника як ухилення від проведення судової експертизи призначеної ухвалою суду, оскільки позивачу та його представнику достеменно відомо як з листів експертної установи, так і з повідомлення суду під час судового засідання, про необхідність часткового або повного знищення досліджувального документа, а саме спірної розписки з метою належного проведення експертного дослідження. Тому ненадання даної розписки на вимогу експертної установи, завуальоване під згоду позивача на її надання за конкретної безкомпромісної умови збереження її первинного вигляду, унеможливлює проведення такого дослідження та надання експертом відповідного висновку, в якому міститимуться відповіді на запитання, які входять у предмет доказування по даній справі та є необхідними для встановлення факту оригінальності спірної розписки на відповідність її дати створення та як наслідок, відповідність дійсним обставинам, що грунтують вимоги позивача та визнаються відповідачем-1, на відміну відповідача-2, який заперечує дійсність таких фактів,як і дійсність дати створення спірної розписки.

За вказаних вище обставин та аналізуючи матеріали справи на відповідність їх нормам матеріального права, суд дійшов висновку, що оскільки боргові зобов`язання за спірною розпискою визнаються відповідачем-1 перед позивачем, як і той факт, що взяті на себе зобов`язання за договором позики відповідач-1 не виконав, суд вважає, що правових підстав для відмови у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача-1 боргу на користь позивача у розмірі 40 000, 00 дол. США, відсутні.

Та обставини, що відповідач-1 не виконав взяті на себе зобов`язання за спірною борговою розпискою внаслідок тяжкого матеріального стану чи внаслідок дії пандемії, військового стану жодним чином не звільняє його від виконання взятих зобов`язань.

Разом з цим, суд врахову, що у рішенні від 16.01.2019 року (справа №373/2054/16-ц) Велика Палата Верховного Суду визнала можливість визначення грошового зобов`язання в іноземній валюті сторонами цивільно-правових угод, які виконуються на території України. Це дозволяє сторонам визначити грошовий еквівалент угоди в іноземній валюті та укладати договори позики в інших валютних одиницях, забезпечуючи таким чином широкі можливості в укладенні правочинів.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.

Враховуючи, що за умовами договору між сторонами і фактично у позику були передані кошти в іноземній валюті, та за відсутності будь-яких домовленостей між сторонами щодо переведення боргового зобов`язання у національну валюту чи в еквівалент до національно валюти, то за умовами договору між сторонами, позичальник має зобов`язання повернути борг у іноземній валюті у визначеній договором / несплаченій сумі, і тому поверненню позичальником (та стягненню за рішенням суду) підлягає сума боргу у іноземній валюті (валюті позики і валюті визначеного сторонами грошового зобов`язання), за самим правовим змістом договору позики і за принципом «поверни те, що взяв».

Висновки Верховного Суду з цього питання, визначаються в контексті сучасного розвитку цивільного законодавства та надають підтримку юридичної впевненості в укладанні та виконанні договорів позики в Україні.

Відповідно до положень статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Таким чином, у порушення умов договору позики, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач ОСОБА_2 зобов`язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за договором позики, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Згідно зі ст. 617 ЦК України, відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, надавши об`єктивну оцінку зібраним доказам у справі, враховуючи те, що зобов`язання відповідач ОСОБА_2 за договором позики від 01.12.2016, укладеним між ним та позивачем не виконав, визнав наявність боргових зобов`язань, які останнійм не виконані, враховуючи зміст позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості у розмірі 40 000,00 доларів США.

За правилами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Крім того, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, позивачем наданий розрахунок 3 % річних, який не спростований відповідачем-1 та прийнятий судом як такий, що відповідає вимогам чинного законодавства, з відповідача -1 слід стягнути на користь позивача 3% річних у розмірі 1183, 56 доларів США.

Щодо стосується стягнення заборгованості пред`явленого позивачем до відповідача -2 ОСОБА_4 , суд приходить до наступного висновку.

Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 серпня 2025 року в справі № 204/3602/23.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у пункті 62 вказаної постанови погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц, що солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями виникає з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

При цьому суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, чи надавав інший з подружжя згоду на укладення договору позики (постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 520/6471/17, від 21 вересня 2022 року у справі № 348/2263/19).

За таких обставин, згідно з нормами сімейного законодавства, умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя, є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Грошові кошти в розмірі 40 000,00 доларів США є цінним майном, а тому в силу вимог частини третьої статті 65 СК України при укладенні вищевказаних договорів була необхідна письмова згода дружини ОСОБА_2 . ОСОБА_4 , яка на час укладення вищевказаного договору позики перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі.

При цьому згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У позовній заяві позивач стверджував, що договір позики з ОСОБА_2 укладено в інтересах сім`ї,а тому відповід -2 має нести солідарну відповідальність разом з відповідачем-1,як позичальником.

У свою чергу, відповідач ОСОБА_4 категорично заперечувала факт надання нею згоди на отримання її чоловіком ОСОБА_2 грошових коштів у борг від ОСОБА_6 , укладення такого договору та відповідно використання позичених коштів в інтересах сім`ї.

Суд вважає, що в силу змагальності цивільного процесу позивач не спростував заперечення відповідача ОСОБА_4 , що вона не давала згоди на укладення вищевказаного договору позики.

На самій розписці відсутній підпис ОСОБА_4 , як і відсутні інші докази надання нею згоди на укладення цього договору її чоловіком.

Посилання в розписці, що позичальник перебуває у зареєстрованому шлюбі та отримує грошові кошти для використання в інтересах сім`ї, без підтвердження цієї обставини відповідними доказами та належними доказами, зокрема особистим підписом відповідача-2 чи відповідною її заявою , не є достатнім та переконливим аргументом укладення договору за згодою ОСОБА_4 ,як подружжя та наявність у останній солідарного обов`язку разом з відповідачем-1 перед позивачем.

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в підтвердження того, що відповідач-2 ОСОБА_4 надавала згоду на отримання грошових коштів у борг від ОСОБА_6 її чоловіком ОСОБА_2 в інтересах сім`ї.

Також, у матеріалах справи відсутні належні докази того, що позичені грошові кошти були витрачені відповідачем-1 в інтересах сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Доводи відповідача-1, що після укладання договору позики подружжям була придбана квартира, яка є спільною власністю подружжя, суд вважає такими, що не входить у предмет доказування у даній справі, як і не підтверджені належними доказами у справі.

Крім того, суд погоджується з доводами відповідача-2 про те, що позиція відповідача-1 та визнання останнім боргу, як і обставин щодо придбання нерухомого майна подружжям за запозичені кошти спрямований на отримання рішення суду, як преюдиційного факту щодо подальшого можливого вирішення спору про поділ майна подружжя між відповідачем-1 та відповідачем-2, що у свою чергу суперечить вимогам чинного законодавства, який передбачає захист в судовому порядку лише порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кожної особи у спосіб, визначений законами України.

За таких обставин та оцінюючи наявні у справі докази, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача щодо солідарної відповідальності відповідача-2 та стягнення з останньої суми боргу за борговою розпискою від 01.12.2016 та як наслідок, відсутності підстав і щодо стягнення 3 % річних.

З огляду на наведене, позов ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача-1 на користь позивача підлягає стягненню борг за договором позики від 01 грудня 2016 року у розмірі 40 000,00 доларів США та 3 % річних за період з 01.01.2022-27.12.2022 у розмірі 1183, 56 доларів США.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати по справі по сплаті судового збору в розмірі 12 405 ,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат, понесених відповідачем -2 суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до Договору № 1753 про проведення експертизи від 25.07.2025, укладеному між Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України та ОСОБА_4 , остання сплатила на користь експертної установи 50 000,00 грн за проведення судової експертизи № 6011/25-34.3, згідно з ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 11.06.2025 у справі № 760/19699/22, що підтверджується копією квитанції.

Враховуючи те, що у задоволенні позовних вимог позивача до відповідача-2 судом було відмовлено, а тому з позивача на користь відповідача-2 ОСОБА_4 підлягає стягненню 50 000,00 грн, сплачених останньою за проведення судової експертизи, яка не була проведена за наслідками відмови позивача від надання відповідної згоди експерту на знищення оригіналу розписки.

Керуючись ст. ст. 525, 530, 610, 625, 629, 1048, 1054 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 65 СК України, ст. ст. 3, 4, 10, 13, 76- 82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення боргу, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) борг за договором позики від 01 грудня 2016 року у розмірі 40 000,00 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) 3 % річних у розмірі 1183, 56 доларів США.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 12405,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 (РНОКПП: НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) витрати на проведення судової експертизи у розмірі 50 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 18.06.2026.

Суддя О.М. Букіна