Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №759/8198/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/8198/26

пр. № 2/759/8607/26

19 червня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №41082 від 09.01.2020 у загальному розмірі 18 467 грн 92 коп. Крім того, позивач просив стягнути із відповідача суму сплаченого судового збору та понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 09.01.2020 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 41082, на підставі якого ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит на умовах, визначених договором, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» своє зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредитних коштів. У свою чергу, ОСОБА_1 не виконав свої обов`язки з повернення кредиту, сплати процентів за користування ним, що призвело до утворення заборгованості у загальному розмірі 18 467 грн 92 коп., з яких: 12 257 грн 13 коп. - заборгованість за тілом кредитом, 5 805 грн 79 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 405 грн 00 коп. - сума пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання.

12.10.2020 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС та ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» було укладено договір відступлення прав вимоги № 20201012, на підставі якого ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 41082 від 09.01.2020.

Після отримання права вимоги ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» не здійснювало нарахувань за кредитним договором, а ОСОБА_1 не погашав заборгованість.

З урахуванням вищевикладеного, ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» просило стягнути з ОСОБА_1 зазначену суму заборгованості та вирішити питання про розподіл судових витрат.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 03 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оскільки позов подано в електронній формі через електронний кабінет, примірник позовної заяви разом із доданими до неї матеріалами позивачем направлений відповідачу на адресу його зареєстрованого місця проживання, що відповідає інформації, отриманої за відомостями з Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Святошинської РДА, у відповідності до вимог ст.ст. 43, 177 ЦПК України, про що в матеріалах справи наявні бланк опису вкладення, завірений відповідним відділенням зв`язку, разом з фінансовим чеком про відправлення.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 03 квітня 2026 року направлялась відповідачу ОСОБА_1 на його зареєстроване місце проживання відповідно до відомостей з Відділу з питань реєстрації місця проживання / перебування фізичних осіб Святошинської РДА - АДРЕСА_1 .

Згідно з наявними у матеріалах справи доказами, поштове відправлення було повернуто до суду у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Водночас, 15.05.2026 відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, в якому висловлено заперечення проти задоволення позовних вимог. Заперечення відповідача проти позовних вимог обґрунтовані тим, що: 1) нараховані відсотки та пеня перевищують тіло кредиту, що порушує ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»; 2) сплинув строк позовної давності.

З урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_1 у відзиві просив застосувати строки позовної давності до вимог позивача та відмовити у їх задоволенні.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 09.01.2020 ОСОБА_1 особисто звернувся до ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» із заявою на видачу кредиту, в якій виклав своє волевиявлення на отримання кредиту у розмірі 13 334 грн 00 коп. З метою прийняття товариством рішення про надання кредиту ОСОБА_1 надав також свої персональні дані та іншу необхідну інформацію.

За результатами розгляду поданої заяви 09.01.2020 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 41082. Договір особисто підписаний ОСОБА_1 , у тому числі шляхом проставляння підпису на кожній сторінці договору.

Згідно з п. 2.1 кредитного договору № 41082 від 09.01.2020 ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» зобов`язалося надати ОСОБА_1 грошові кошти в кредит на споживчі потреби, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за його використання.

У пунктах 2.1 - 3.9 кредитного договору № 41082 від 09.01.2020 сторонами було погоджено наступні умови кредитування: сума кредиту 13 334 грн 00 коп.; спосіб надання кредиту: 10 000 грн 50 коп. - шляхом безготівкового переказу на картковий рахунок ОСОБА_1 № 51хх-хххх-хххх-0063, що відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», 3 333 грн 50 коп. - шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок ТОВ «СК «Проксіма» з метою оплати ОСОБА_1 страхових платежів за договором добровільного страхування № PR-160226 від 09.01.2026; строк кредитування - 24 тижні; фіксована процентна ставка у розмірі 180% річних від суми кредиту.

Положення кредитного договору містять вичерпну інформацію щодо специфікації кредитного продукту, який надається ОСОБА_1 , зокрема, щодо загальної вартості кредиту, витрат за ним тощо.

Додатками до кредитного договору № 41082 від 09.01.2020 є також графік платежів та паспорт споживчого кредиту, які містять погоджені сторонами істотні умови кредитування.

Таким чином, судом встановлено, що 09.01.2020 між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 виникло кредитне зобов`язання на вищезазначених умовах.

Вищезазначені обставини ОСОБА_1 не заперечувалися.

Зі змісту платіжного доручення № CRD_160226 від 09.01.2020, витягу з реєстру оплат страхових платежів на рахунок ТОВ «СК «Проксіма» судом встановлено, що 09.01.2020 ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» здійснило переказ грошових коштів у сумі 10 000 грн 50 коп. на картковий рахунок № НОМЕР_1 хх-хххх-хххх-0063, що був зазначений ОСОБА_1 у кредитному договорі № 41082 від 09.01.2020 як спосіб отримання кредитних коштів, а також грошових коштів у сумі 3 333 грн 50 коп. на рахунок ТОВ «СК «Проксіма» в якості сплати ОСОБА_1 страхового платежу за договором № PR-160226 від 09.01.2026.

Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» належним чином виконало своє зобов`язання за кредитним договором № 41082 від 09.01.2020, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредитних коштів у встановленому в договорі порядку.

Вищезазначені обставини ОСОБА_1 не заперечувалися.

Зі змісту розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 лише частково виконав своє зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за його використання. Обставини перерахування відповідачем грошових коштів на користь ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» свідчать про визнання ним факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та виникнення перед товариством грошового зобов`язання.

Відповідачем ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження здійснення будь-яких інших платежів за кредитним договором № 41082 від 09.01.2020, окрім тих, що наведені в розрахунку заборгованості.

Оскільки сплачених ОСОБА_1 грошових коштів було недостатньо для своєчасного повернення кредиту та сплати повного розміру процентів за його використання, то це призвело до прострочення виконання зобов`язання та утворення заборгованості.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.

Факт порушення зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 не заперечувався.

Зі змісту розрахунку заборгованості вбачається, що внаслідок порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за укладеним договором виникла заборгованість у загальному розмірі 18 467 грн 92 коп., з яких: 12 257 грн 13 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 5 805 грн 79 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 405 грн 00 коп. - сума пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц).

Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15-ц).

Зважаючи на умови кредитування, що були погоджені сторонами, обставини часткового виконання ОСОБА_1 свого зобов`язання за договором, суд погоджується з наданим стороною позивача розрахунком заборгованості та вважає такий розрахунок правильним та обґрунтованим.

Суд зауважує, що проценти за користування кредитом нараховані виключно у межах погодженого строку кредитування (24 тижні, тобто з 10.01.2020 по 25.06.2020) та шляхом застосування погодженої процентної ставки (180% річних). ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» було враховано здійснені ОСОБА_1 платежі, що мало наслідком зменшення суми кредиту та розміру нарахованих процентів.

Також суд звертає увагу, що у п. 5.1 кредитного договору № 41082 від 09.01.2020 сторонами було погоджено застосування способу забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені (неустойки).

При цьому, у п. 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було встановлено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України було встановлено карантин з 12 березня 2020 року.

Таким чином, нарахована після 12.03.2020 пеня за прострочення виконання ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитним договором № 41082 від 09.01.2020 підлягала списанню і була списана ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», що вбачається з розрахунку заборгованості. Пред`явлена до стягнення сума пені відповідає періоду прострочення виконання зобов`язання до 12.03.2020, тобто до запровадження карантину.

У зв`язку з цим нарахування пені та вимоги про її стягнення суд вважає обґрунтованими також.

Доводи відповідача про те, що нараховані проценти та пеня значно перевищують тіло кредиту, що є порушенням вимог ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд вважає безпідставними, оскільки, по-перше, сума пені та процентів за користування кредитом як кожна окрема, так і в сукупності не перевищують суми тіла кредиту, а, по-друге, відповідачем не обґрунтовано, у чому саме полягає порушення вимог ст. 18 вищезазначеного Закону і судом не встановлено невідповідності розрахунку заборгованості в цій частині вимогам законодавства.

Отже, судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 41082 від 09.01.2020 становить 18 467 грн 92 коп., з яких: 12 257 грн 13 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 5 805 грн 79 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 405 грн 00 коп. - сума пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

За результатами дослідження договору відступлення прав вимоги № 20201012 від 12.10.2020, укладеного між ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», платіжної інструкції № 19969 від 16.10.2020, акта приймання-передачі реєстру боржників від 19.10.2020 за цим договором відступлення прав вимоги, витягу з цього реєстру боржників судом встановлено, що право вимоги ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» до ОСОБА_1 за кредитним договором № 41082 від 09.01.2020 перейшло до ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ».

Відповідач ОСОБА_1 не заперечував вищезазначених обставин.

Після отримання права вимоги ТЗОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» не здійснювало нарахувань за кредитним договором, а ОСОБА_1 не погашав виниклу заборгованість.

Щодо застосування строків позовної давності

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

У постанові ВП ВС від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) було зроблено наступні висновки щодо застосування положень про продовження/зупинення строку позовної давності під час карантину та воєнного стану.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» № 4434-IX від 14.05.2025 виключено п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Цей Закон набрав чинності 04.09.2025.

Таким чином, 04.09.2025 відновив перебіг строк позовної давності, що був зупинений з 30.01.2024 у зв`язку з дією воєнного стану.

У цьому аспекті суд враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено правовий висновок про те, що оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу (пункт 59).

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів (пункти 59, 60 постанови).

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

У постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 27 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (24 місяці з 03 червня 2006 року), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

У кредитному договорі № 41082 від 09.01.2020 (п. 3.2) сторонами було погоджено, що грошове зобов`язання ОСОБА_1 щодо повернення кредиту та сплати процентів за його використання має здійснюватися шляхом сплати чергових платежів, а саме - 1 раз на 14 календарних днів згідно з графіком платежів.

Оскільки сторонами не було погоджено збільшення строку позовної давності, то встановлений законодавством трирічний строк позовної давності застосовується окремо за кожним черговим платежем, передбаченим графіком платежів, що є додатком № 2 до кредитного договору № 41082 від 09.01.2020.

Враховуючи, що останній черговий платіж мав бути здійснений ОСОБА_1 25.06.2020 і матеріали позовної заяви не містять доказів, що після цієї дати мали місце обставини, з якими законодавство пов`язує переривання строку позовної давності (ст. 264 ЦК України), суд вважає за доцільне спочатку визначити, чи сплинув строк позовної давності за останнім черговим платежем. Оскільки останній черговий платіж знаходиться найближче у часі до моменту подання позовної заяви, то встановлення судом обставин спливу строку позовної давності за цим черговим платежем буде вказувати на те, що строк позовної давності за всіма іншими черговими платежами, які мали бути здійснені ще раніше за останній платіж, також сплинув.

З урахуванням викладеної судової практики та положень законодавства суд зазначає, що 26.06.2020 у зв`язку з несплатою ОСОБА_1 чергового платежу за кредитним договором № 41082 від 09.01.2020 відбулося порушення грошового зобов`язання, про яке первісний кредитор достеменно знав. Отже, з 26.06.2020 первісний кредитор довідався про порушення своїх прав за кредитним договором № 41082 від 09.01.2020, а тому почав перебіг трирічний строк позовної давності.

Кінець трирічного строку позовної давності припадає на 26.06.2023, що припадає на період 02.04.2020 - 29.01.2024, протягом якого строк позовної давності було продовжено вказівкою законодавця. Внаслідок цього строк позовної давності за останнім черговим платежем було продовжено до 29.01.2024. При цьому під продовженням строку позовної давності суд розуміє ситуацію, за якої якщо завершення такого строку відбулося в період продовження, то строк, який завершився продовжується, а не зупиняється його обчислення, і продовжується виключно на встановлений період і після закінчення цього періоду такий строк не відновлюється і не рахується спочатку. Тобто, 29.01.2024 - останній день строку позовної давності за вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за останнім черговим платежем за кредитним договором № 41082 від 09.01.2020.

З 30.01.2024 по 03.09.2025 строк позовної давності був зупинений, тобто тимчасово припинив своє обчислення. З 04.09.2025 строк позовної давності відновив свій перебіг, однак станом на цю дату не було залишку строку позовної давності за вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за останнім черговим платежем за кредитним договором № 41082 від 09.01.2020.

Тобто, навіть якщо з 30.01.2024 строк позовної давності за вимогами про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за останнім черговим платежем за кредитним договором і зупинився, то станом на 04.09.2025, коли такий строк відновив перебіг, залишку строку позовної давності за цими вимогами не було.

Отже, позовна заява про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за останнім черговим платежем за кредитним договором № 41082 від 09.01.2020 мала бути подана до суду не пізніше 04.09.2025.

Оскільки позовна заява стосується стягнення з ОСОБА_1 всієї суми заборгованості за кредитним договором і подана лише 12.03.2026, то строк позовної давності сплинув як за вимогами про стягнення заборгованості за останнім черговим платежем, так і за усіма іншими платежами.

Отже, судом встановлено факт спливу строку позовної давності.

Позивач з клопотанням про поновлення строку позовної давності не звертався, поважних причин його пропуску не наводив. При цьому суд зауважує, що право вимоги до ОСОБА_1 було отримано ще у 2020 році, тобто позовна заява подана через більш ніж 5 років з моменту набуття прав кредитора.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з підстав спливу строку позовної давності.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору або отримання права вимоги за цим договором та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов?язань, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З урахуванням вищевикладеного, суд за результатами повного, всебічного дослідження матеріалів позовної заяви, на основі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів приходить до висновку, що позивачем доведено факт 1) виникнення кредитного зобов`язання між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 , 2) виконання ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» свого зобов`язання за кредитним договором, 3) порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитним договором, 4) отримання права вимоги до ОСОБА_1 за цим кредитним договором, а також доведено і обґрунтовано виникнення заборгованості у розмірі 18 467 грн 92 коп., з яких: 12 257 грн 13 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 5 805 грн 79 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 405 грн 00 коп. - сума пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання.

Водночас, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності і судом встановлено, що встановлений законом строк позовної давності за цими позовними вимогами сплинув задовго до моменту звернення позивача до суду. При цьому позивачем не наведено поважних причин пропуску цього строку, не заявлено клопотань про його поновлення.

Оскільки строк позовної давності за позовними вимогами сплинув, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог належить відмовити, судові витрати позивача не підлягають розподілу. Відповідачем не заявлено про понесення судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Судові витрати залишити за сторонами справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19 червня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко