Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №3/454 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 3/454

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Рисовський»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 (у складі колегії суддів: Зварич О.В. (головуючий), Панова І.Ю., Скрипчук О.С.)

та ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.12.2025 (суддя Король М.Р.) про залишення без розгляду скарги Фермерського господарства «Рисовський» на дії (бездіяльність) державного виконавця

у справі № 3/454

за позовом Фермерського господарства «Рисовський»

до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області,

за участю Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

26.11.2025 Фермерське господарство «Рисовський» (далі - ФГ «Рисовський») звернулося до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця (вх.№ 5089/25 від 26.11.2025), у якій просив суд:

- визнати неправомірною, протиправною бездіяльність Пустомитівського відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Пустомитівській ВДВС) по виконанню рішення арбітражного суду Львівської області у справі № 3/454 від 11.11.1993 та по виконанню рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ);

- витребувати земельну ділянку ДА 060378Б пл. 4 га із чужого незаконного володіння;

- поновити строк звернення із цією скаргою.

Скаргу обґрунтовано тривалим невиконанням рішення арбітражного суду Львівської області від 11.11.1993 у справі № 3/454, а звернення заявника до Пустомитівського ВДВС щодо виконання судового рішення не дали належного результату.

У скарзі ФГ «Рисовський» просить поновити йому строк на подання цієї скарги з тих підстав, що ФГ «Рисовський» 12.11.2025 звернулося з заявою до Пустомитівського ВДВС вчинити виконавчі дії за статтею 10 пункт 3, статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження та завершити виконавче провадження, але з невідомих причин Пустомитівській ВДВС не відреагував на звернення, тому вважає, що протиправна бездіяльність продовжується.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.12.2025, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2026, у задоволенні клопотання ФГ «Рисовський» про поновлення пропущеного строку на подання скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця відмовлено. Скаргу ФГ «Рисовський» про поновлення пропущеного строку на подання скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця залишено без розгляду.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у квітні 2026 року ФГ «Рисовський» подало касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.12.2025, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень ФГ «Рисовський» посилається на те, зокрема, що суди попередніх інстанцій при відмові в задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку на подання скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця порушили норми процесуального права, оскільки невиконання рішення суду має триваючий характер. Ухвала про залишення скарги на бездіяльність державного виконавця, яка триває, без розгляду з мотивів пропуску процесуального строку подання скарги є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 23.10.2019 у справі № 127/2-2177/2005, від 08.07.2020 у справі № 589/6044/13, від 22.12.2021 у справі № 760/19348/20, від 25.03.2020 у справі № 175/3995/17-ц.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.05.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 3/454 за касаційною скаргою ФГ «Рисовський» з підстав, передбачених абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК, та постановлено здійснити перегляд судових рішень без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.

Статтею 129-1 Конституції України гарантовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).

Зазначене конституційне положення конкретизовано у частині 1 статті 18 ГПК, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Виконання судових рішень у господарських справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення ЄСПЛ від 20.02.2014 у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia), заява № 26746/05).

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі «Дія 97» проти України» (DIYA 97 v. UKRAINE), заява № 19164/04)

Верховний Суд враховує, що основною засадою (принципом) господарського судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини 3 статті 2 ГПК).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ГПК. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 14 ГПК).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ГПК (частина 2 статті 13 ГПК).

Забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією з засад виконавчого провадження (пункт 9 частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час звернення скаржника до суду з відповідною скаргою) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина 1).

Згідно зі статтею 339-1 ГПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів (частина 5 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Аналогічні положення закріплено у частині 1 статті 341 ГПК, відповідно до якої скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Статтею 115 ГПК передбачено, що строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 116 ГПК).

Згідно зі статтею 118 ГПК право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 119 ГПК визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 920/149/18 наведено висновок, за яким під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень ГПК, вміщених у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом «а» частини 1 статті 341 цього Кодексу.

Перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якої пов`язано його початок, тобто після фактичної обізнаності особи про порушення її прав і свобод (постанови Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 2-1441/10, від 07.07.2021 у справі № 127/2-200/2004, від 19.04.2023 у справі № 759/20392/18).

Порівняльний аналіз змісту термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні. Доведення факту, що сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася своєчасно до суду за його захистом недостатньо для вирішення питання про поновлення строку звернення до суду. Для поновлення строку звернення до суду заявнику потрібно довести наявність об`єктивних обставин, які свідчать про те, що заявник не знав та не міг дізнатись про порушення своїх прав (постанова Верховного Суду від 04.11.2022 у справі № 761/38464/20).

Процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) виконавця необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо) (див. постанову Верховного Суду від 04.02.2022 у справі № 925/308/13-г).

Відповідно до частини 2 статті 341 ГПК пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що ФГ «Рисовський» звернулося зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця (вх.№ 5089/25 від 26.11.2025), а також просило суд поновити йому строк на подання скарги на дії ДВС, обґрунтовуючи таке поновлення тим, що ФГ «Рисовський» 12.11.2025 звернувся із заявою до Пустомитівського ВДВС, яку як додаток зазначено в змісті поданої скарги (вх.№ 5089/25 від 26.11.2025), проте доказів направлення заяви, як і самої заяви, суду не подано, та фактично до скарги не долучено.

Суд першої інстанції послався на відсутність можливості встановити на підставі поданих ФГ «Рисовський» документів початок відліку десятиденного строку на подання скарги на дії ДВС та дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання ФГ «Рисовський» про поновлення пропущеного строку на подання скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця, що стало підставою для повернення цієї скарги без розгляду.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.

Проте суди попередніх інстанцій у порушення зазначених процесуальних норм не звернули уваги, що правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності поважних причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові (такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 17.089.2025 у справі № 372/1622/24, від 16.04.2026 у справі № 736/1003/24).

Разом із тим, не встановивши початок перебігу строку для подання скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця, суд першої інстанції не встановив і обставин пропуску такого строку, тому його висновок про відмову в задоволенні клопотання про поновлення відповідного строку, а відтак і повернення скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця саме з цих підстав є помилковим і таким, що не узгоджується з наведеними нормами процесуального права.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Водночас суд касаційної інстанції не має процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 300 ГПК.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції у справі № 3/454 скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття скарги ФГ «Рисовський» на дії (бездіяльність) державного виконавця (вх.№ 5089/25 від 26.11.2025).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства «Рисовський» задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 01.12.2025 у справі № 3/454 скасувати.

3. Справу № 3/454 передати до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття скарги Фермерського господарства «Рисовський» на дії (бездіяльність) державного виконавця (вх.№ 5089/25 від 26.11.2025).

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко