Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №754/7318/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-а/754/236/26

Справа №754/7318/26

РІШЕННЯ

Іменем України

18 червня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в особі головуючого-судді Скрипки О.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом до відповідача про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 14.04.2026 року постановою серії ББА № 178476 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.126, ч.5 ст.121 КУпАП.

Зазначену постанову позивач вважає необґрунтованою, безпідставною та такою, що винесена з порушенням вимог чинного законодавства. Так, позивач зазначає про те, що 14.04.2026 року під час руху у м.Кременчук через некоректну роботу навігатора через повітряну тривогу він був змушений зупинитись, щоб зорієнтуватись, куди їхати. Після зупинки до нього під`їхали працівники поліції, які не надали посвідчення уповноважених осіб та повідомили про ніби-то вчинене ним адміністративне правопорушення, при цьому відеофіксацію порушення не надали. При цьому повідомили, що він не був пристебнутий паском безпеки та не надав документи. Від пояснив, що має І групу інвалідності та відповідно до законодавства має право керувати транспортним засобом у населеному пункті без пристебнутого паска безпеки. Після цього працівники поліції вимагали надати документи, на що він відповів, що надасть документи після надання відео підтвердження його правопорушення, після чого йому повідомили, що буде винесена постанова за відмову в наданні документів.

З урахуванням наведеного позивач стверджує, що працівниками поліції його було неправомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за непристебнутий ремінь безпеки, оскільки він є інвалідом І групи, а вказане виключення з ПДР працівниками поліції проігноровано. Крім того, відео недотримання вимог заборонного знаку йому не було надано, чим порушено право на ознайомлення з доказами і такі докази у відповідача відсутні. Також, позивач зазначив, що документи він не надав, бо поліцейські відмовились надати відео та порушили процедуру та його права.

Таким чином, на думку позивача, при складанні постанови поліцейськими порушено норми чинних нормативно-правових актів, його вина у вчиненні правопорушення належним чином не доведена, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закриттю.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить скасувати оскаржувану постанову та закрити справу про адміністративне правопорушення, а також стягнути з відповідача судовий збір.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва Скрипки О.І. від 24.04.2026 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у відповідності до ст. 263 КАС України. Відповідачу надано строк (15 днів) для подання відзиву на позов з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

02.06.2026 року до суду надійшов відзив представника відповідача Вареника Ю.В. на позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що правомірність дій поліцейського та наявність в діях позивача складу адміністративних правопорушень, за які передбачена відповідальність за ч.1 ст.122, ч. 1 ст. 126, ч.5 ст.121 КУпАП, а вимоги поліцейського стосовно перевірки документів позивача були законними та відповідали нормам чинного законодавства України. Крім того, позивачем було подано скаргу до Батальйону патрульної поліції м.Кременчука на незаконні дії працівника поліції. За результатами розгляду скарги та належної перевірки було прийнято рішення про залишення постанови без змін, а скарги без задоволення. При цьому доводи, викладені у скарзі, є тотожними доводам, які вже наводились позивачем у скарзі та яким вже була надана належна правова оцінка.

З урахуванням наведеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь - яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Положеннями ч.5 ст.262 КАС України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши письмові докази, які знаходяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до постанови в справі про адміністративне правопорушення серії ББА № 178476 від 14.04.2026 року, винесеної інспектором роти № 1 батальйону патрульної поліції в м.Кременчук УПП в Полтавській області ДПП лейтенантом патрульної поліції Мацак А.А., позивач ОСОБА_1 14.04.2026 року о 15.15 год. по пр-ту Л.Українки в м.Кременчук, керуючи т/з, не виконав вимогу дорожнього знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено», за що передбачна відповідальність за ч.1 ст.122 КУпАП, не пред`явив на вимогу поліцейського документи, зазначені у п.2.4.а ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.126 КУпАП, та керував ТЗ, обладнаним засобами пасивної безпеки, та був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п.2.3.в ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч.5 ст.121 КУпАП.

Вказаною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.

06.05.2026 року командиром батальйону патрульної поліції в м.Кременчук УПП в Полтавській області ДПП за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 прийнято рішення №5494 про залишення оскаржуваної постанови без змін, а скарги - без задоволення.

Позивач просить задовольнити його вимоги, вказуючи на безпідставність притягнення його до адміністративної відповідальності.

Сторона відповідача проти даних тверджень заперечувала, вказуючи на правомірність та обґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового засідання, виходячи з наступного.

Закон України «Про Національну поліцію», визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Так, згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до положень ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ч.1 ст.122 КУпАП, відповідальність за даною нормою настає, зокрема, за порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг.

Дорожній знак - це технічний засіб організації дорожнього руху, який має умовні позначення, символи, які інформують учасників дорожнього руху про умови руху, його особливості і необхідні режими, а також про маршрут руху. Перелік і класифікація дорожніх знаків і їх вимоги до учасників дорожнього руху встановлюються розділом 33 Правил дорожнього руху, а їх умовний зовнішній вигляд - додатком № 1 до цих Правил.

Згідно п. 3.3 частини 3 «Заборонні знаки» ПДР "Рух вантажних автомобілів заборонено", заборонено рух вантажних автомобілів і составів транспортних засобів з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т (якщо на знакові не зазначена маса) або з такою, що перевищує зазначену на знакові, а також тракторів, самохідних машин і механізмів.

Не поширюється дія знаку 3.3 на вантажні автомобілі, які мають похилу білу смугу на зовнішній бічній поверхні або перевозять групи людей.

Наданими відповідачем відеодоказами підтверджується факт проїзду позивачем в зоні дії знаку 3.3 «Рух вантажних автомобілів заборонено», а тому суд відхиляє твердження позивача про те, що відсутні докази вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, та вважає, що позивача правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності в цій частині.

Також, відповідно до приписів ч. 1 ст. 126 КУпАП, передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

Підпунктом «б» пункту 2.1 розділу 2 Правил дорожнього руху, визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі реєстраційний документ на транспортний засіб.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Так, позивач наголошує, що не надав поліцейським документи, оскільки вони відмовились надати відео вчинення ним порушення та порушили процедуру і його права.

У свою чергу, з наявних у матеріалах справи відеоматеріалів, наданих відповідачем, також зафіксовано неодноразову вимогу поліцейської, висловлену позивачу, про пред`явлення документів та попередження водія про те, що відносно нього буде складено постанову за ч. 1 ст. 126 КУпАП, проте позивач дані вимоги не виконав, повідомивши, що виконає це лише після того, як інспектор надасть докази вчинення ним адміністративного правопорушення.

Вказані відеозаписи є якісними та надають можливість чітко і однозначно констатувати даний факт. При цьому, зміст зазначених вище файлів (відеозаписів) не викликає сумнівів у тому, що саме ними зафіксовані події, які мали місце 14.04.2026 року за участі сторін у справі.

Згідно законодавства України, на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб.

Перелік підстав за яких поліцейський може зупинити транспортний засіб передбачено у ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до п. 1, 7 якої, такою підставою є: порушення водієм Правил дорожнього руху; прийняття уповноваженим органом державної влади рішення про обмеження чи заборону руху.

Частиною 3 наведеної статті, встановлено, що поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 32 Закону № 580-VIII, вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).

Частиною 4 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію», передбачено, що під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в України продовжувався відповідними Указами Президента, внаслідок чого він діяв станом на день винесення оскаржуваної постанови та триває і на даний час.

Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (далі Порядок № 1455) визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Згідно з п. 2, 3 Порядку № 1455, правовою основою встановлення та здійснення заходів особливого режиму є Конституція України, Закон України "Про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях".

Водійське посвідчення є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус в частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами та уповноважені особи Національної поліції наділені повноваженнями перевірки таких документів.

Суд вважає, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Зазначене узгоджується із висновком постанови Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 127/19283/17.

Доводи позивача, про те, що доказів вчинення ним будь-яких порушень, внаслідок яких у інспектора виникало право вимагати від позивача пред`явити документ на транспортний засіб, суд до уваги не приймає, оскільки зазначені обставини не є підставою для визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, адже дії поліцейського по зупинці транспортного засобу не є предметом даного спору.

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі № 524/126/17.

На думку позивача, він мав право не пред`являти документи на вимогу поліцейського для перевірки, оскільки поліцейські не мали доказів вчинення ним порушень ПДР, однак такі доводи не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до іншого обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред`явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені вище документи.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачем не виконано вимоги вищенаведеного законодавства, що свідчить про наявність підстав для притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП.

В той же час, зупиняючи транспортний засіб позивача та здійснюючи перевірку документів, як превентивний захід в умовах дії воєнного стану, уповноважена особа Національної поліції діяла в межах повноважень та у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію» та положень чинного законодавства, а отже, оскаржувана постанова в частині притягнення позивача до відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП також є законною та обґрунтованою.

Крім того, згідно з ч. 5 ст.121 КУпАП, порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно підпункту «в» пункту 2.3 розділу 2 Правил дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними та не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки.

Згідно ст.16 Закону України «Про дорожній рух», водій зобов`язаний під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим, а на мотоциклі - в застебнутому мотошоломі.

Вирішуючи спір по суті та досліджуючи наявні докази у справі, суд зазначає, що дійсно з наданого відповідачем відео з бодікамери поліцейських вбачається, що позивач був непристебнутий ременем безпеки. На питання поліцейської, чому водій не користується паском безпеки, останній відповів, що не користується ременем безпеки, тому що є особою з інвалідністю І групи.

Таким чином, суд вважає, що факт керування позивачем транспортним засобом з не пристебнутим ременем безпеки, знайшов своє підтвердження під час розгляду справи, а твердження позивача в позовній заяві про те, що його було неправомірно притягнуто до адміністративної відповідальності, в даному випадку є безпідставним.

При цьому суд зауважує, що як вже зазначено вище, позивач відмовився надавати працівникам поліції будь-які документи, а тому інспектором було правомірно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП. Надання копії посвідчення про наявність інвалідності суду під час розгляду справи не може звільняти позивача від відповідальності за вчинене 14.04.2026 року порушення.

Крім того, відповідно до пп. «в» п. 2.3. ПДР, дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Згідно пенсійного посвідчення, позивач має І групу інвалідності за загальним захворюванням. При цьому позивач керує вантажним автомобілем, на відеозаписі стверджує, що може керувати транспортним засобом і не є особою, яка має бути обмежена у керуванні, а тому на переконання суду не має таких фізіологічних особливостей, які унеможливлюють користування ним ременем безпеки.

Отже, викладені у позовній заяві доводи про неправомірне притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст.121 КУпАП також не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено як факт вчинення позивачем вищевказаних порушень, так і правомірність та законність дій працівників поліції під час складання оскаржуваної постанови, а також у повному обсязі спростовано доводи позивача. З урахуванням наведеного, відсутні підстави вважати притягнення позивача до адміністративної відповідальності безпідставним, а оскаржувану постанову - неправомірною, в зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Ухвалюючи дане судове рішення, суд керується ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми права та встановлені в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що викладені в оскаржуваній постанові обставини вчинення позивачем адміністративних правопорушень передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.126, ч.5 ст.121 КУпАП та накладення на нього стягнення, подія і склад адміністративних правопорушень знайшли своє підтвердження в судовому засіданні і підстави для скасування постанови відсутні, а позиція позивача про незаконність та безпідставність притягнення його до адміністративної відповідальності не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні, в тому судом відхиляється.

Враховуючи зазначене та з урахуванням положень ст.77 КАС України, суд вважає, що оскаржувана постанова не підлягає скасуванню в зв`язку з доведенням вчинення позивачем адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ч.1 ст.126, ч.5 ст.121 КУпАП, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 21, 72-78, 90, 121, 123, 139, 205, 241-246, 250, 251, 286 КАС України, ст.126 ч.1, 245, 251, 268, 280 КУпАП, ЗУ «Про дорожній рух», суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 18 червня 2026 року.

Суддя: