Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №369/12535/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 369/12535/25

Провадження № 2/752/2560/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої особи, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої особи та просить стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісяця по частини заробітку до досягнення двадцяти трьох років, починаючи з дати подання позову.

В обгрунтування позову зазначає, що відповідач є батьком її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наразі син досяг повноліття та продовжує навчання в Київському політехнічному інституті імені І. Сікорського. Відповідач добровільно грошові кошти не надає, хоча має дорий стан здоров`я, працює, аліменти іншим особам не сплачує і має можливість допомагати своєму сину, який навчається в м. Києві та отримує навчання у ФРН. Спільний син сторін не працює, потребує матеріальної допомоги від батька, так як необхідні грошові кошти на навчання, проживання, лікування та харчування за межами України.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18.07.2025р. справу за позовом ОСОБА_1 передано на розгляд за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.

За ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 12.09.2025р. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , постановлено розглядати її в подяку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача надійшов відзив, за яким він просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що за наданою позивачем довідкою, позивачка та дитина законно перебувають на території ФРН, зареєстровані у відомстві у справах іноземців району Еннепе-Рур, а тому можна однозначно стверджувати, що вони в межах тимчасового захисту українців мають право/отримують соціальну допомогу від уряду Німеччини, мають право на працевлаштування. Соціальна допомога уряду Німеччини включає грошову допомогу для дорослих та дітей, покриває витрати на навчання, оренду, опалення тощо. Позивач, як вказує відповідач, свідомо замовчує ці обставини, що мають істотне значення для розгляду цієї справи. Також

відповідач зазначає, що за наданим до позову Договором навчання в «Київському політехнічному інституті імені Ігоря Сікорського» №9з від 20.09.2022р. не можна однозначно визначити час закінчення навчання дитини. Відповідач вважає, що батько має право та обов`язок брати участь у вихованні дитини, фінансувати його потреби для гармонійного розвитку та навчання як мінімум до 23 років та навіть більше. Однак є інші обставини, про які свідомо замовчує позивач, як вказує відповідач, та які він просить врахувати при прийнятті рішення. Також відповідач повідомляє, що в 2015р. згідно рішення суду №752/3001/15-ц була присуджена частка кожній стороні спільної власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 . З того часу в цій спільній квартирі проживали позивач та син. Відповідач змушений був піти. Влітку 2019р. відповідач намагався зайти до власної квартири, поспілкуватись із сином, однак в ній проживали вже орендарі. Орендарі проживають у спільній квартирі дотепер. Дохід від здачі в оренду спільного майна за увесь час оренди 2019-2025рр. отримує позивач. Також позивач працевлаштована в Україні, працює віддалено з Німеччини. Відповідач стверджує, що постійно намагався налагодити контакт із сином, брати участь в його вихованні та фінансуванні його потреб. Позивач постійно відмовляється від порозуміння та чинить фізичні та психологічні перешкоди у прямому спілкуванні з дитиною.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Як вбачається із Актового запису про народження №2674 позивач та відповідач є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На даний час спільний син сторін ОСОБА_3 досягнув повноліття і навчається в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», що вбачається з Договору про надання платної освітньої 9з від 20.09.2022р., укладеному між університетом та замовником освітньої послуги ОСОБА_1 .

Згідно з п. 1, п. 2 Договору загальна вартість освітньої послуги за весь строк навчання становить (без урахування інфляції) 100 000,00 грн. Вартість освітньої послуги за кожен наступний рік навчання складається із вартості попереднього року навчання, збільшеної на рівень інфляції за попередній календарний рік. Вартість освітньої послуги навчання становить 2022- 2023 навчальний рік - 25 000,00 грн.

Отже, сам процес навчання ОСОБА_3 існує (продовжується) після настання повноліття, а договір та його умови є лише формою встановлення правовідносин між студентом та навчальним закладом, направленою на врегулювання та організацію навчального процесу.

У зв`язку з навчанням, як вказує позивач, син потребує матеріальної допомоги, а відповідач, може надавати таку допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного,

розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 Сімейного кодексу України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 Сімейного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 199 Сімейного кодексу України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Частиною 1 ст. 200 Сімейного кодексу України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

У ч. 2 цієї ж статті зазначено, що при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Зокрема, згідно ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 199 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають. У разі заявлення позову одним із батьків суд може залучити до участі у справі (якщо залежно від її обставин визнає необхідним) повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися і на користь яких у зв`язку з цим стягуються аліменти.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17

зроблено висновок щодо застосування статті 199 Сімейного кодексу України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися, після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Отже, для вирішення питання щодо стягнення аліментів суд має з`ясувати три складові: чи повнолітня дитина продовжує навчання, чи потребує вона матеріальної допомоги та чи може надавати таку матеріальну допомогу один з батьків, який не бере участі в утриманні дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в матеріалах справи доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

При вирішенні спору, суд враховує наступні обставини, а саме, те, що син сторін у справі є повнолітнім, навчається, потребує допомоги і те, що відповідач має змогу утримувати його в період навчання.

Відповідачем не спростовано можливості надання допомоги сину, який навчається, оскільки до суду не надана ним інформація про свої доходи, про майновий стан.

Слід зазначити, що предмет спірних правовідносин направлений у першу чергу

на забезпечення інтересів повнолітнього сина, який продовжує навчання, так як обов`язок по його утриманню покладається на обох батьків.

Аліменти, спрямовані на утримання дитини, повинні бути достатніми і, разом із тим, співрозмірними з урахуванням мети аліментного зобов`язання.

Відповідно до частини першої ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Пунктом 1 частини першої ст. 430 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного та враховуючи, що син сторін у справі потребує матеріальної допомоги, а також те, що відповідач має можливість її надавати, зворотнього суду не доведено, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на період навчання дитини в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02.07.2025р. і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23-х річного віку.

Враховуючи приписи статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 141 ЦПК України, зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні з даним позовом до суду, тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за кожну з вимог у розмірі 1 211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 247, 258, 259, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої особи задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на період його навчання в розмірі частини всіх доходів відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 02.07.2025р. і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23-х річного віку.

3. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211,20 (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) грн.

4. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

5 Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення

або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Повний текст рішення суду складено та підписано 19.06.2026р.

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА