Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №132/1025/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1025/26

Провадження № 2-о/132/91/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"19" червня 2026 р. місто КАЛИНІВКА

Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді - СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - РИБАК І.Ю., за участі: заявника - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, цивільну справу № 132/1025/26 за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи - ОСОБА_3 , Головне управління Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Міністерство оборони України, орган опіки та піклування Калинівської міської ради Вінницької області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Заявниця ОСОБА_2 звернулася до Калинівського районного суду Вінницької області із заявою, в якій визначила в якості заінтересованих осіб - Головне управління Національної гвардії України, військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України, ОСОБА_3 , орган опіки та піклування Калинівської міської ради Вінницької області, та в прохальній частині виклала вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання нею малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На обґрунтування цієї заяви зазначила, що проходить військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України. Після розірвання шлюбу з батьком дитини ОСОБА_3 , їх дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із нею, перебуває на її утриманні, а батько дитини, участі у її вихованні не бере, життям дочки не цікавиться, та фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків.

Посилаючись на положення підпункту «г» пункту 2 частини четвертої та частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», просить суд встановити факт самостійного виховання та утримання нею малолітньої дочки, з метою реалізації права на звільнення з військової служби.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2026 року, визначено склад суду з розгляду заяви: головуючого суддю Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області від 20.04.2026 року, відкрито провадження за заявою, визначено здійснити її розгляд в порядку окремого провадження.

Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 21.05.2026 року, замінено заінтересовану особу: військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України, на належну: військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України, залучивши останню до участі у справі в якості заінтересованої особи. Залучено до участі у справі в якості заінтересованої особи - Міністерство оборони України.

Заявник ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала заявлені вимоги та просила їх задовольнити з підстав, зазначених у поданій заяві.

Заінтересовані особи до суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені в передбаченому законом порядку. Представник військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_5 у письмовому поясненні просив у задоволенні вимог ОСОБА_2 відмовити.

Суд, заслухавши вступне слово заявника, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши в порядку, визначеному в законі у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, прийшов до наступних висновків:

Встановлено, що заявниця ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батьком дитини є ОСОБА_3 (заінтересована особа у справі), що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 25.08.2016 року Чернігівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 04.09.2024 року у справі № 740/4078/24 (номер провадження 2/740/1277/24), яке набуло законної сили 07.10.2024 року, шлюб між заявницею ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано.

Згідно із судовим наказом Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11.07.2024 року у справі № 740/4079/24 (номер провадження 2-н/740/828/24), який набув законної сили 11.07.2024 року, з ОСОБА_3 на користь заявника ОСОБА_2 стягнені аліменти на утримання дитини - дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02.07.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до довідки № 73, виданої 10.02.2026 року Комунальним підприємством «Управляюча компанія «Житловик» місті Калинівка; акту обстеження умов проживання, затвердженого 16.02.2026 року директором Комунальної установи «Територіальний центр надання соціальних послуг» Калинівської міської ради Бачинською Н.; довідки Ліцею № 1 Калинівської міської ради Вінницької області від 10.02.2026 року № 01-36/27, дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з 2022 року без реєстрації разом із матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Мати ОСОБА_2 приймає активну участь у вихованні, розвитку та забезпеченні потреб дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка навчається в Ліцеї № 1 Калинівської міської ради Вінницької області. Батько ОСОБА_3 контакту із закладом освіти не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з класним керівником не спілкується, батьківські збори не відвідує.

Із довідки Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій України від 11.02.2026 року № 18-ДВ/81 вбачається, що ОСОБА_3 проходить службу на посаді заступника командира авіаційної ескадрильї спеціального призначення на вертольотах з інженерно-авіаційної служби (м. Ужгород).

Отже, батько дитини є живим, місце його перебування відоме, він не позбавлений батьківських прав, не визнаний безвісно відсутнім, не оголошений померлим та не відбуває покарання у місцях позбавлення волі.

Заявник ОСОБА_2 згідно довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 05.05.2026 року № 60/2/1-617, перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України з 18.04.2026 року по теперішній час.

Під час перебування на військовій службі, заявник ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаною заявою, в якій виклала вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, що пов`язана з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу матері, яка самостійно виховує та утримує дитину - дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заявниця посилається на частину дванадцяту статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», відповідно до якої, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку, передбачений у статті 315 ЦПК України.

Згідно частини першої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Верховний Суд у своїй постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24 наголосив, що диспозиція частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

В умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання матір`ю (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та інше.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Частина перша статті 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 51 Конституції України встановлює, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частина перша статті 121 СК України передбачає, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Стаття 141 СК України встановлює рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами (частина друга статті 159 СК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Частина четверта статті 15 СК України визначає, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Із настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини матір`ю необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав батька обмежується або припиняється.

Оскільки СК України чітко встановлює, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Підстави припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини СК України не встановлює. Визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частина перша статті 152 СК України встановлює, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини третя, четверта статті 155 СК України).

Доведення факту одноосібного виховання дитини матір`ю пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких батько не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейне законодавство не передбачає підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Стаття 180 СК України встановлює обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Закон не обмежує батьків дитини у визначенні способів виконання ними обов`язку утримувати дитину та надає можливість врегулювати це питання за їх спільною домовленістю (частина перша статті 181 СК України).

Вказаний підхід закріплений і в інших нормах СК України, відповідно до яких: за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (частина друга статті 181 СК України); батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом (частина перша статті 189 СК України).

Отже, свобода розсуду батьків у цьому питанні не є необмеженою та підпорядковується припису частини першої статті 9 СК України за змістом якого подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Домовленість про покладення обов`язку щодо виховання та утримання дитини лише на одного із батьків за відсутності для цього об`єктивних підстав суперечить закону та моральним засадам суспільства, а також порушує права та інтереси дитини, а тому не може бути прийнята судом за будь-яких обставин.

Виключення з цього правила (у частині обов`язку батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття) передбачають зокрема положення статті 188 СК України (наявність доходу у дитини, який надає змогу повністю забезпечити її потреби та перевищує дохід кожного з батьків), статті 190 СК України (укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Верховний Суд у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23 (провадження № 61-17583св23), від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23 (провадження № 61-17548св23) наголосив, що дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Оцінюючи надані заявницею докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вони підтверджують лише проживання дитини разом із матір`ю, належне виконання нею своїх батьківських обов`язків та забезпечення потреб дитини, однак не підтверджують у розумінні статей 76-81 ЦПК України існування факту самостійного виховання та утримання дитини.

Так, надані заявницею довідки, витяги, акт обстеження умов проживання, підтверджують лише факт проживання дитини разом із матір`ю та належне виконання нею батьківських обов`язків, однак самі по собі не доводять припинення або фактичну відсутність участі батька у вихованні та утриманні дитини в тому обсязі, який дає підстави для висновку про самостійне виховання дитини одним із батьків.

Факт стягнення аліментів з батька дитини свідчить про збереження його законного обов`язку щодо утримання дитини та про участь у її матеріальному забезпеченні.

Довідка закладу освіти про те, що батько не підтримує контакт із навчальним закладом та не цікавиться успішністю дитини, сама по собі не є достатнім доказом повного усунення його від виховання дитини, оскільки не виключає інших форм реалізації ним батьківських прав та виконання батьківських обов`язків.

Заявник ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх батьківських обов`язків і суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що батько не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 відмовився від виконання батьківських обов`язків, тривалий час не підтримує жодних контактів із дитиною, ухиляється від сплати аліментів, позбавлений можливості брати участь у її вихованні або фактично вибув із сімейних правовідносин настільки, що виховання та утримання дитини здійснюється виключно заявницею.

Також, матеріали справи не містять судових рішень про визначення місця проживання дитини, позбавлення батька батьківських прав, обмеження його у здійсненні батьківських прав, відібрання дитини, встановлення факту ухилення від виконання батьківських обов`язків чи інших обставин, які б свідчили про припинення або істотне обмеження участі батька у житті дитини.

За таких обставин суд доходить висновку, що надані заявницею докази не підтверджують наявності юридичного факту самостійного виховання та утримання нею дитини в тому обсязі, який є необхідним для його встановлення в судовому порядку.

Сама лише обставина проживання дитини з одним із батьків не підтверджує факт самостійного виховання ним/нею дитини, на що неодноразово звертав увагу в своїй практиці Верховний Суд (постанови Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23, від 20 січня 2026 року у справі № 137/1845/24.

В даній конкретній ситуації, проживання батька окремо від дитини не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини матір`ю, оскільки зазначене не перешкоджає батькові спілкуватися та приймати участь у вихованні дитини.

Суд враховує, що встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні заявника ОСОБА_2 впливатиме на права та законні інтереси ОСОБА_3 , як батька дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання ним своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як позбавлення батьківських прав та інше.

Суд вважає, що заява ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично подана особою, яка перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, з метою створення штучних умов та обставин, які можуть слугувати підставою для звільнення її з військової служби в особливий період, а відтак суд прийшов до висновку, що заявник намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтереси дитини, з метою звільнення від виконання подальшого проходження військової служби.

Таким чином, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини в даній справі необхідне заявнику для створення преюдиційного рішення для вирішення питання щодо можливості звільнення з військової служби, що є неприпустимим.

Утримання та виховання дитини матір`ю є законним її обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначила заявник.

За вищенаведених обставин, заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи - ОСОБА_3 , Головне управління Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Міністерство оборони України, орган опіки та піклування Калинівської міської ради Вінницької області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, слід залишити без задоволення.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_2 , заінтересовані особи - ОСОБА_3 , Головне управління Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Міністерство оборони України, орган опіки та піклування Калинівської міської ради Вінницької області про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя