Рішення від 07 червня 2026 р. у справі №910/7315/25 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.06.2026Справа № 910/7315/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., при секретарі судового засідання Котиші П.О., розглянувши у закритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_4, за участю представників: позивача - ОСОБА_1., відповідача - ОСОБА_2.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_4, з яких 10 164 330,75 грн. пені, 10 164 330,75 грн. штрафу та 4 316 359,63 грн. процентів за користування коштами попередньої оплати за Державним контрактом № НОМЕР_1 на поставку (закупівлю) товарів ІНФОРМАЦІЯ_5 від 30.03.2024 року на підставі статей 509, 525, 526, 530, 610, 625, 627, 628, 629, 631, 638, 655, 663, 664, 712 Цивільного кодексу України та статей 173, 188, 193, 265 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2025 року відкрито провадження, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 16.07.2025 року та вирішено розгляд справи № 910/7315/25 проводити в закритому судовому засіданні.

07.07.2025 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив зменшити розмір нарахованої позивачем пені до 5% від заявленого розміру, а в частині вимог щодо сплати процентів за користування коштами попередньої оплати та штрафу у розмірі 7% відмовити.

16.07.2025 року позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якій позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні 16.07.2025 року судом оголошено перерву у справі на 30.07.2025 року.

21.07.2025 року відповідачем до суду подано заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач просив зменшити розмір нарахованої позивачем пені до 5% від заявленого розміру, а в частині вимог щодо сплати процентів за користування коштами попередньої оплати та штрафу у розмірі 7% відмовити.

У судовому засіданні 08.09.2025 року судом оголошено перерву у справі на 22.09.2025 року.

16.09.2025 року позивачем до суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в яких позивач просив стягнути з відповідача 32 931 635,99 грн., з яких 17 279 362,28 грн. пені, 5 487 942,96 грн. процентів за користування коштами попередньої оплати, 10 164 330,75 грн. штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів, яку прийнято судом до розгляду.

19.09.2025 року відповідачем до суду подано додаткові пояснення у справі, в яких відповідач просив зменшити розмір нарахованої та заявленої до стягнення пені до 3% від заявленого розміру, а в частині вимог щодо сплати процентів за користування коштами попередньої оплати та штрафу у розмірі 7% відмовити.

У судовому засіданні 22.09.2025 року судом оголошено перерву у справі на 15.10.2025 року.

25.09.2025 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог.

07.10.2025 року до суду надійшла зустрічна позовна Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" до Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" про визнання недійсним підпункту 4 пункту 7.2 Державного контракту № НОМЕР_1 на поставку (закупівлю) товарів ІНФОРМАЦІЯ_5 від 30.03.2024 року.

08.10.2025 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" надійшла заява про поновлення процесуального строку на подання зустрічного позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 року в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" про поновлення процесуального строку на подачу зустрічної позовної заяви у справі відмовлено, зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" до Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" про визнання недійсним пункту державного контракту разом з доданими до неї документами повернуто заявнику.

У судовому засіданні 15.10.2025 року судом оголошено перерву у справі на 17.11.2025 року.

30.10.2025 року відповідачем до суду подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/12830/25 законної сили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 року зупинено провадження у справі до набрання рішенням у справі Господарського суду міста Києва № 910/12830/25 законної сили та зобов`язано сторін повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у даній справі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.12.2025 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 року про зупинення провадження у справі № 910/7315/25 скасовано та повернуто до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

19.02.2026 року до Господарського суду міста Києва повернулась справа з апеляційної інстанції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2026 року підготовче засідання у справі призначено на 08.04.2026 року та викликано учасників справи у підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 року закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 06.05.2026 року.

09.04.2026 року позивачем до суду подано пояснення по справі.

04.05.2026 року відповідачем до суду подано додаткові пояснення у справі, в яких відповідач просив зменшити розмір нарахованої та заявленої до стягнення пені до 5% від заявленого розміру, а в частині вимог щодо сплати штрафу у розмірі 7% відмовити та зменшити розмір процентів за користування коштами попередньої оплати до 1% від заявленого розміру.

У судовому засіданні 06.05.2026 року судом оголошено перерву у справі на 08.06.2026 року.

29.05.2026 року позивачем до суду подано додаткові пояснення по справі, в яких позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

08.06.2026 року відповідачем до суду подано додаткові пояснення по справі, в яких відповідач просив зменшити розмір нарахованої та заявленої до стягнення пені до 5% від заявленого розміру, а в частині вимог щодо сплати штрафу у розмірі 7% відмовити та зменшити розмір процентів за користування коштами попередньої оплати до 1% від заявленого розміру.

Заслухавши представника позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги в частині вимог про стягнення процентів за користування коштами попередньої оплати та пені підлягають частковому задоволенню, а в частині стягнення штрафу не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.03.2024 року між Державним підприємством ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" (позивач, замовник) до Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" (відповідач, виконавець) укладено Державний контракт № НОМЕР_1 на поставку (закупівлю) товарів ІНФОРМАЦІЯ_5 (Контракт), відповідно до умов пункту 1.1 якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари ІНФОРМАЦІЯ_5 (товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в Специфікації товарів ІНФОРМАЦІЯ_5 (Додаток № 1 до Контракту) (Специфікація), для подальшого використання ІНФОРМАЦІЯ_6, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар в строки і на умовах, визначених цим Контрактом.

Відповідно до умов Специфікації, затвердженої у редакції Додаткової угоди № 6 від 22.01.2025 року до Контракту, поставці підлягає: товар ІНФОРМАЦІЯ_5 у кількості ІНФОРМАЦІЯ_7.

Згідно з пунктом 2.6 Контракту розрахунки за цим Контрактом проводяться шляхом оплати замовником поставленого товару протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів після надання виконавцем замовнику належним чином оформленого рахунку на оплату, до якого додаються підписаний сторонами акт приймання-передачі товару за Контрактом, видаткова накладна, сертифікат якості (відповідності) товару (партії товару) з обов`язковим зазначенням дати виготовлення товару та сертифікат (декларація) походження товару (за умови наявності (надходження) бюджетних асигнувань (коштів) на рахунок замовника.

Пунктом 2.7 Контракту погоджено, що усі платіжні документи за Контрактом оформлюються з дотриманням вимог законодавства України. Виконавець надсилає замовнику рахунок на оплату протягом 10 (десяти) календарних днів з дня поставки товару.

Згідно з пунктом 2.9 Контракту відповідно до вимог абзаців 4, 5 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1070 від 04.12.2019 року "Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" за рішенням головного розпорядника бюджетних коштів розрахунки за товари здійснюються шляхом проведення попередньої оплати у розмірі до 97 (дев`яносто сім) відсотків від вартості (ціни) Товару за Контрактом, що підлягає поставці у 2024 році на строк не більше як на 6 (шість) місяців з дати перерахування першої частини коштів на рахунок Виконавця у такому порядку: оплата прямим банківським переказом до 50 (п`ятдесят) відсотків від вартості Товару здійснюється Замовником на підставі рахунку, наданого Виконавцем після надання Замовнику дозволу уповноваженого органу з експортного контролю країни походження товару та країни, в якій розміщується постачальник Товару на здійснення міжнародної передачі (транзиту) Товарів та транзитних ліцензій для Товару від уповноважених органів. Оплата прямим банківським переказом до 47 (сорок сім) відсотків від вартості кожної партії Товару, здійснюється Замовником після отримання повідомлення від Виконавця про готовність Товару до відвантаження. Оплата прямим банківським переказом 3 (три) відсотки від вартості Товару, оплачується на підставі підписаного Сторонами Акту приймання-передачі Товару за умови виконання всіх умов Державного контракту. Умови оплати Товару, що підлягає постачанню у 2025 році буде визначено Сторонами за окремою додатковою угодою. Замовник письмово поінформує Виконавця щодо рішення головного розпорядника бюджетних коштів стосовно можливості та порядку здійснення попередньої оплати за цим Контрактом протягом 2 (двох) робочих днів з дати отримання рішення головного розпорядника бюджетних коштів. У разі проведення попередньої оплати Товар поставляється не пізніше строку поставки Товару, зазначеного у Специфікації. Попередня оплата здійснюється протягом 15 (п`ятнадцяти) робочих днів з дня прийняття головним розпорядником бюджетних коштів рішення щодо здійснення попередньої оплати за умови наявності (надходження) бюджетних асигнувань (коштів) на рахунку Замовника на підставі рахунку на оплату, наданого Виконавцем, шляхом перерахування коштів на рахунок, відкритий на ім`я Виконавця в органі державної казначейської служби, з подальшим використанням зазначених коштів Виконавцем виключно на цілі, визначені цим Контрактом, з наданням відповідних підтвердних документів.

У відповідності до пункту 3.1 Контракту поставка виконавцем та приймання замовником товару за цим Контрактом здійснюється відповідно до комплекту експлуатаційної документації, що поставляється разом з товаром, у місці поставки на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з оформленням сторонами акта приймання-передачі товару за Контрактом.

Пунктом 3.3 Контракту визначено, що датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару за контрактом.

Відповідно до пункту 4.1 Контракту виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами цього Контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації.

Згідно з пунктом 11.1 Контракту набирає чинності з дати підписання додаткової угоди про взяття бюджетних зобов`язань та діє до 31.01.2025 року, а в частині виконання гарантійних зобов`язань до повного виконання.

Пунктом 11.4 Контракту погоджено, що додаткові угоди до цього Контракту укладаються у письмовій формі та підписуються сторонами і є його невід`ємною частиною.

Умовами пункту 11.6 Контракту визначено, що за результатами виконання зобов`язань за цим Контрактом сторони проводять остаточні розрахунки і складають акт за формою, що засвідчує факт виконання цього Контракту і відсутність взаємних претензій, або цей Контракт припиняється за наявності інших умов згідно з розділом 12 цього Контракту.

27.09.2024 року позивачем на виконання умов пункту 2.9 Контракту здійснено на користь відповідача попередню оплату у розмірі 145 204 725,00 грн. без ПДВ, що складало 50% вартості товару за Контрактом.

У відповідності до Специфікації товарів ІНФОРМАЦІЯ_5 до Контракту, сторони визначили строк поставки товару у загальній кількості ІНФОРМАЦІЯ_8 одиниць: Т0 + 6 місяців, де Т0 - дата здійснення авансового платежу згідно з абзацом 2 пункту 2.9 Контракту, зі строком поставки товару до 27.03.2025 року в кількості ІНФОРМАЦІЯ_8 одиниць.

На виконання умов Контракту постачальником поставлено товар ІНФОРМАЦІЯ_5 у кількості 1 250 одиниць на загальну суму 145 204 725,00 грн., що підтверджуються підписаним та скріпленим печатками сторін актом приймання-передачі товару від 24.10.2024 року.

З листа-вимоги позивача про повернення авансового платежу від 16.06.2025 року та листа-повідомлення про повернення розірвання Контракту від 15.07.2025 року вбачається, що відповідачем 25.06.2026 року задоволено вимогу позивача про повернення коштів попередньої оплати та повернуто зазначені кошти в розмірі 72 602 362,50 грн.

Доказів поставки відповідачем решти товару ІНФОРМАЦІЯ_5 у кількості та у строки визначені умовами Контракту та Специфікацією матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

З огляду на порушення відповідачем обсягів та строків поставки, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 17 279 362,28 грн. пені, 5 487 942,96 грн. процентів за користування коштами попередньої оплати та 10 164 330,75 грн. штрафу за прострочення поставки товару понад 30 днів.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частини 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Пунктом 7.2.1 Контракту визначено види порушень та санкції за них, зокрема, у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості.

Здійснивши перевірку на відповідність розрахунку штрафу, суд дійшов висновку, що наведений позивачем у позові розрахунок є арифметично правильним та таким, що відповідає приписам Закону та умовам Контракту.

Згідно із частино 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Положення пункту 7.2 Контракту аналогічні положенням абзацу 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України не передбачено іншого розміру штрафних санкцій, а тому штраф застосовується у розмірі, передбаченому абзацом 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України - 7% від вартості непоставленого товару.

09.01.2025 року прийнято Закон України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" (Закон № 4196-IX).

Відповідно до абзацу 3 пункту 1 статті 17 Закону № 4196-IX цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності, крім, зокрема пункту 4 цієї статті, який вводиться в дію з дня набрання чинності цим Законом.

У відповідності до положень пункту 4 статті 17 Закону № 4196-IX положення абзацу 3 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов`язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з ІНФОРМАЦІЯ_10, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року № 2102-IX, та не завершені на день набрання чинності цим Законом.

28.02.2025 року Закон № 4196-IX набрав чинності та був введений в дію 28.08.2025 року.

Господарський кодекс України втратив чинність з 28.08.2025 року згідно зі статтею 17 Закон України № 4196-IX "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб".

Судом враховано, що під час виникнення та існування спірних правовідносин сторін положення Господарського кодексу України були чинними та підлягають застосуванню.

16.01.2025 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо актуалізації та удосконалення деяких положень", який набрав чинності 05.03.2025 року (Закон № 4225-IX), яким доповнено статтю 121 Бюджетного кодексу України статтею 121-1 такого змісту: "Стаття 121-1. Відповідальність за порушення зобов`язань, пов`язаних з ІНФОРМАЦІЯ_11. 1. У разі якщо порушення зобов`язання пов`язане з виконанням державного контракту (договору) постачальником товарів, виконавцем робіт та надавачем послуг та/або виконавцем державного контракту (договору) з ІНФОРМАЦІЯ_10 для забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_12, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб ІНФОРМАЦІЯ_13, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості".

За приписом частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі "lex ad praeterian non valet" полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року №1-зп, від 09.02.1999 року №1-рп/99, від 05.04.2001 року №3-рп/2001, від 13.03.2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 5 Цивільного кодексу України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства (висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2021 року у справі № 904/7905/16).

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 виснував, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Суд звертає увагу, що Закон № 4225-IX набрав чинності 05.03.2025 року, в той час, як Контракт було укладено 30.02.2024 року, а тому позивач помилково в обґрунтування позовних вимог посилається на норми закріплені у статті 121-1 Бюджетного кодексу України, оскільки при укладенні Контракту положення зазначеної статті не діяли та не можуть бути застосовані до відповідача.

Одним із підходів, який суди застосовують для подолання колізій у законодавстві між правовими нормами однакової юридичної сили, є надання переваги спеціальним нормам перед загальними, тобто використання принципу lex specialis (спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого за розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципу lex specialis derogat generali, суть якого полягає в тому, що спеціальний закон скасовує дію загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 року у справі № 910/18214/19 звертала увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Спеціальна норма встановлює правила, які застосовуються у певних випадках, визначених такою нормою права, а загальна норма встановлює правила, які застосовуються у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання.

За загальним правилом частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, яке застосовується до зобов`язань в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, за прострочення понад тридцять днів штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Водночас, спеціальною нормою законодавець передбачив, що дія пункту 4 статті 17 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб", застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з ІНФОРМАЦІЯ_10, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року №2102-IX, та не завершені на день набрання чинності цим Законом, тобто на 28.02.2025 року.

Оскільки станом на 28.02.2025 року Контракт був незавершений, граничний строк виконання зобов`язань за ним станом на 28.02.2025 року не настав, прострочення виконання зобов`язання відповідача настало з 28.03.2025 року, суд дійшов висновку про те, що зазначена норма підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки факт неналежного виконання зобов`язання мав місце після набрання нею чинності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.03.2026 року у справі № 910/7366/25.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що приписи пункту 4 статті 17 Закону № 4196-IX поширюють свою дію на спірні правовідносини, а тому штраф в розмірі 7 відсотків вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов`язання, не застосовується до відповідача.

Таким чином, вимога позивача про стягнення штрафу у розмірі 10 164 330,75 грн. є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 17 279 362,28 грн. пені за умовами пункту 7.2.1 Контракту.

Позовна вимога в частині стягнення з відповідача 17 279 362,28 грн. пені за розрахунком позивача є обґрунтованою, оскільки відповідає умовам пункту 7.2 Контракту та вимогам закону.

Окрім того, позивачем позовну вимогу про стягнення з відповідача 5 487 942,96 грн. процентів за користування коштами попередньої оплати за умовами пункту 7.2.4 Контракту.

Пунктом 7.2.4 Контракту визначено види порушень та санкції за них, зокрема, у разі порушення виконавцем зобов`язань щодо строків поставки товару, за умови здійснення замовником попередньої оплати, виконавець зобов`язаний сплатити на користь замовника проценти за користування коштами попередньої оплати (в частині вартості простроченого товару) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від дня порушення строку поставки товару до дня виконання виконавцем обов`язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3 цього Контракту.

Частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За положеннями статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Право сторін на встановлення плати за користування грошовими коштами (попередньою оплатою), що закріплене в статті 536 та частині 3 статті 693 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 6 та частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України необхідно розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів і порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати.

Суд зауважує, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). За встановлених у справі обставин сторони самостійно на власний розсуд, використовуючи принцип свободи договору, передбачили відповідну його умову щодо сплати процентів за користування чужими грошовими коштами в розумінні статті 536 Цивільного кодексу України, що відповідно до положень статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

У постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові від 18.03.2020 року також зазначила, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2026 року у справі № 910/3205/24 та в постанові Велика Палата Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18.

Здійснивши перевірку розрахунку процентів за користування коштами попередньої оплати, суд дійшов висновку, що наведений позивачем у позові розрахунок є обґрунтованим, арифметично правильним та таким, що відповідає приписам Закону та умовам Контракту.

Разом із тим, у відзиві на позовну заяву та в останніх додаткових поясненнях відповідач просив зменшити розмір нарахованої та заявленої до стягнення пені до 5% від заявленого розміру та зменшити розмір процентів за користування коштами попередньої оплати до 1% від заявленого розміру.

В обґрунтування означеного клопотання відповідач посилався, зокрема, на відсутність будь-яких збитків майновим інтересам позивача, а також просив врахувати ступінь виконання ним зобов`язання з поставки товару за Контрактом та співвідношення заявленої до стягнення суми штрафних санкцій з фінансовим станом відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного ступеню прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 року в справі № 910/6046/16, та 27.02.2019 року в справі № 910/9765/18 та інших.

У постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року в справі № 916/2154/19 зазначено, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року в справі № 918/116/19 також зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року в справі № 916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 Цивільного кодексу України і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд, оцінюючи обставини справи, враховує, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи контракт на поставку (закупівлю) товарів ІНФОРМАЦІЯ_5 під час дії воєнного стану, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з постачання товару ІНФОРМАЦІЯ_5 та, відповідно, об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний у контракті строк.

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевказані обставини та з урахуванням інтересів обох сторін, враховуючи статус та специфіку діяльності сторін під час дії воєнного стану, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме: справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про те, що в даному конкретному випадку є можливим часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру нарахованого позивачем розміру пені до 5%, а розміру процентів за користування коштами попередньої оплати до 15%, таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі, що запобігатиме настанню негативних наслідків.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем в частині вимог про стягнення пені та процентів за користування коштами попередньої оплати в цій частині є обґрунтованими, проте підлягають частковому задоволенню у розмірі 863 968,11 грн. пені та у розмірі 823 191,45 грн. процентів за користування коштами попередньої оплати у зв`язку із зменшенням пені на 95% та процентів за користування коштами попередньої оплати на 85% відповідно.

В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 року у справі № 917/1006/16, від 03.04.2018 року у справі № 902/339/16.

Таким чином, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_3" (АДРЕСА_1) на користь Державного підприємства ІНФОРМАЦІЯ_1 "ІНФОРМАЦІЯ_2" (АДРЕСА_2) ІНФОРМАЦІЯ_9.

В іншій частині позову відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.06.2026.

Суддя С.О. Чебикіна