Постанова від 04 лютого 2026 р. у справі №904/1926/23 (904/26/25) — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2026 року м.Дніпро Справа № 904/1926/23 (904/26/25)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

при секретарі судового засідання: Логвиненко І.Г.

представники учасників провадження:

від апелянта (АТ КБ "Приватбанк"): Харицька А.М. (власні засоби);

від позивача (ТОВ "Кам`янське-Естейт"): Трушев О.П. (в залі суду);

від арбітражного керуючого Палкіна А.Ю.: Заспенко А.А. (в залі суду);

розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2025 (суддя Мартинюк С.В., повний текст якого підписаний 29.05.2025) у справі №904/1926/23(904/26/25)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янське-Естейт", м.Кам`янське

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРІВАЖ", м. Дніпро

відповідача-2 Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 розпорядник майна ТОВ "Боріваж" арбітражний керуючий Палкін А.Ю., м. Дніпро

про визнання недійсними пунктів кредитного договору

в межах справи №904/1926/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янське-Естейт", м.Кам`янське

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж", м. Дніпро

про визнання банкрутом,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж". Визнано грошові вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" в розмірі 26 840,00 грн. судового збору (1 черга задоволення), 60 300,00 грн. суми авансування винагороди арбітражному керуючому (1 черга задоволення), 46 032 384,44 грн суми основного боргу (4 черга задоволення). Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів, до 10.10.2023.

Таким чином, ПрАТ "СК "Інгосстрах" є конкурсним кредитором у справі та наділене всіма правами кредитора та сторони у справі про банкрутство.

03.01.2025 через систему "Електронний суд" від Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (далі - Позивач) надійшла позовна заява до Відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРІВАЖ" та Відповідача-2 Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсними пунктів 2, 4.7 кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010, в редакції Договору від 25.07.2016.

Позовні вимоги (з урахуванням пояснень) обґрунтовані наступним.

Умовами Кредитного договору, окрім зобов`язань зі сплати процентів за користування кредитними коштами, встановлено зобов`язання Позичальника сплачувати Банку винагороду за користування кредитом, у розмірі, який розраховується за формулою, наведеною в пункт 4.7 Кредитного договору (пункт А.12 Кредитного договору).

Винагорода за користування кредитом розраховується на дату, передбачену п. 1.2 цього Договору (Термін повернення кредиту зазначений у п. А.3 цього Договору) для остаточного повернення кредитних коштів у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором або у день повного фактичного виконання зобов`язань за цим Договором.

Відповідно до Договору страхування кредитів №16/04/05-01 К від 05.04.2016 у зв`язку з настанням 12.08.2016 страхового випадку, згідно з умовами Кредитного договору № Б038 Г/С від 28.12.2006 ПрАТ СК "ІНГОССТРАХ" здійснено страхові відшкодування на користь ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" на загальну суму 47 018 323,79 грн.

На підставі Заяви № 08.4.1.1/3-246 від 22.08.2016 про страхову подію, в якій міститься вимога про сплату відшкодування, через порушення ТОВ "БОРІВАЖ" умов Кредитного договору № Б038 Г/С від 28.12.2006, складено відповідний Страховий акт № 1547 БК від 22.08.2016, на підставі якого здійснено страхові відшкодування, після чого на адресу ТОВ "БОРІВАЖ" направлено відповідне повідомлення про наявність у ПрАТ СК "ІНГОССТРАХ" регресних вимог.

Позивач вважає, що порушення його суб`єктивного права або інтересу в даній справі обґрунтовується тим, що внаслідок укладення оспорюваного правочину кредитор ПрАТ "СК "ІНГОССТРАХ" отримав шкоду в результаті безпідставного штучного збільшення кредиторських вимог АТ КБ "ПРИВАТБАНК" за рахунок винагороди за користування кредитом, що не відповідає принципу прозорості свободи договору.

Окремо позивач посилається на пов`язаність АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "БОРІВАЖ" як на одну з підстав для визнання недійсними пунктів кредитного договору та відповідних додаткових угод до нього.

Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати недійсними пункти Кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 та відповідних пунктів, визначених у Договорах про внесення змін до кредитного договору, в частині сплати винагороди за користування кредитом, з огляду на порушення прав ПрАТ "СК "ІНГОССТРАХ" як кредитора по справі №904/1926/23 про банкрутство ТОВ "БОРІВАЖ".

16.05.2025 до суду через систему "Електронний суд" від Відповідача-2 надійшли доповнення до заяви АТ КБ "ПриватБанк" про застосування строків позовної давності, за змістом яких Відповідач-2 просить суд застосувати до вимог ПрАТ "СК "ІНГОССТРАХ" у справі №904/1926/23 (904/26/25) строки позовної давності та відмовити ПрАТ "СК "ІНГОССТРАХ" у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2025 у справі №904/1926/23(904/26/25) позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсними пункти 2, 4.7 кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010, в редакції Договору від 25.07.2016 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "БОРІВАЖ", ідентифікаційний код 32307678, місцезнаходження (адреса): 49006, місто Дніпро, проспект Лесі Українки, будинок 4, та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК", правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК", ідентифікаційний код 14360570, місцезнаходження (адреса): вул. Грушевського, 1д, м. Київ, 01001, в частині сплати винагороди за користування кредитом.

В решті вимог - відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРІВАЖ" м. Дніпро на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" м.Дніпро 1 514,00 грн - судового збору.

Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" м.Київ на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" м.Дніпро 1 514,00 грн - судового збору.

Не погодившись із зазначеним рішенням у задоволеній частині вимог, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

При цьому заявник апеляційної скарги посилається на те, що ПрАТ «СК «Інгосттрах» є пов`язаною з ТОВ «Боріваж» особою, а отже, про оскаржуваний пункт кредитного договору Позивачу було відомо з моменту укладення, тобто, строк позовної давності сплив 25.07.2019.

ПрАТ «СК «Інгосстрах» здійснював страхування ризиків за Кредитним договором №Б045Г/С від 04.02.2010 на підставі Договору страхування кредитів № №15/01/05-01 К від 15.01.2015, а отже, зі змістом оскаржуваного договору мало ознайомитися 15.01.2015, тому строки позовної давності спливли 15.01.2018.

Станом на 28.01.2016 ПрАТ «СК «Інгосстрах» мало у своєму віддані копію кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010, що надавало можливість ознайомитися з умовами кредитного договору, і також мало порушене право, у зв`язку із наявністю права вимоги до ТОВ «Боріваж», що забезпечувало можливість оскарження пунктів кредитного договору, що визначає останнім днем на звернення до суду з даним позовом 28.01.2019.

Таким чином, АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що суд першої інстанції протиправно не застосував до вимог ПрАТ «СК «Інгосстрах» у справі №904/1926/23 (904/26/25) строки позовної давності та не відмовив у задоволені позову в повному обсязі.

Судом першої інстанції в порушення вимог ст.236 ГПК України не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності відмовляти в задоволені позовних вимог у випадку обрання неефективного способу захисту, а також порушено норми ст.15, 16 ЦК України, оскільки проігноровано те, що визнання недійсним Договору про внесення змін від 25.07.2016 жодним чином не захищає права ПрАТ «СК «Інгосстрах».

Судом першої інстанції безпідставно визнано оскаржувані пункти кредитного договору фраудаторними, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що ТОВ «Боріваж» оскаржуваний пункт Кредитного договору укладено 04.02.2010, тобто коли у жодного з учасників справи №904/1926/23 не було вимог до Боржника, а отже, такі дії не можуть розцінюватися, яка зловживання правом на шкоду кредиторам.

АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що економічна природа винагороди за користування кредитом полягає в хеджуванні ризику знецінення національної валюти по відношенню до курсу долара США. Зазвичай, винагорода застосовується до кредитних договорів із заниженою річною відсотковою ставкою (по відношенню до загальних ринкових ставок по кредитам).

За загальнодоступною офіційною статистикою НБУ, середня відсоткова ставка для суб`єктів господарювання у лютому 2010 року (за даними статистичної звітності банків України) складала 17%, в той же час, коли Кредитний договір з Боржником укладався з відсотковою ставкою 14%. Поступово ставка була знижена до 10%, (що значно нижче за середньо ринкову, дані статистичної звітності знаходяться на офіційному сайті НБУ).

Таким чином, надаючи кредитні кошти в національній валюті за заниженою ставкою, банк (за згодою Позичальника) страхує ризики на випадок підвищення курсу долара США. Якщо курс долара не змінюється впродовж дії кредитного договору, винагорода за користування кредитом не сплачується.

Оскільки в кінцевому результаті винагорода могла мати мінусове значення, і не підлягала би сплаті, то доводи суду першої інстанції про те, що винагорода є фраудаторною, так як перевищує розмір основного боргу є безпідставним.

Отже, із наведеного слідує, що оскаржуваний пункт договору був укладений явно з економічною метою, на вигідних для ТОВ «Боріваж» умовах та з повною відсутністю завищення чи заниження ціни договору, що, в свою чергу, є спростуванням фраудаторності оскаржуваних правочинів.

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах", у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін. Зазначив, що Господарським судом Дніпропетровської області в оскаржуваному рішенні правомірно встановлено, що для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Саме з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "БОРІВАЖ", ПрАТ "СК "ІНГОССТРАХ" відповідно до статті 16 ЦК України, як кредитор стало заінтересованою особою щодо оскаржуваних пунктів кредитного договору і саме з цього моменту позивачу стало відомо, що угоди боржника з іншими кредиторами можуть порушувати його права, оскільки задоволення вимог кредиторів можуть відбуватися в порядку передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства, із застосуванням конкурсних процедур.

Таким чином, враховуючи, що ПрАТ "СК "Інгосстрах" звернулось 03.01.2025 з даною позовною заявою до Господарського суду Дніпропетровської області після відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Боріваж" (24.04.2023), визначений нормою статті 257 ЦК України, загальний строк позовної давності є таким, що не сплив.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до статті 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

При цьому, ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а, по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Встановивши, що позивач та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є конкурсними кредиторами у справі про банкрутство ТОВ «Боріваж», господарський суд дійшов висновку, що позивач має право на звернення до суду із відповідною заявою саме у межах цієї справи про банкрутство, а обраний спосіб захисту своїх прав не суперечить вимогам чинного законодавства.

З огляду на те, що вкрай невигідними та безсумнівно несправедливими є окремі положення кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010, договорів про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010, належним способом захисту прав кредитора є визнання недійсними окремих положень кредитного договору.

Саме визнання недійсним цих положень призведе до перегляду розміру кредиторської заборгованості АТ КБ «ПРИВАТБАНК», звільнить реєстр кредиторів від штучних зобов`язань Боржника та дозволить здійснити розподіл коштів від продажу майна боржника пропорційно між усіма кредиторами.

Аналогічний спосіб захисту прав, також відображено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2019 у справі №904/8902/17.

Встановивши, що положення кредитного договору, які передбачають обов`язок боржника сплачувати винагороду за користування кредитом, суперечать положенням ч. 1 ст. ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства, господарський суд дійшов правомірного висновку, що умови Кредитного договору зі змінами та доповненнями, за якими Боржник повинен сплатити, крім відсотків за користування кредитом, ще й винагороду за користування кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 203 ЦК України ці умови договору є недійсними.

Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не надали. Згідно з ч. 3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.06.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 20.06.2025 здійснено запит матеріалів, необхідних для розгляду справи із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

25.06.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.06.2025 у складі: головуючого судді - Іванова О.Г. (доповідач), суддів - Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2025 у справі №904/1926/23 (904/26/25); розгляд справи призначено в судовому засіданні на 06.11.2025.

16.10.2025 до суду від представника апелянта (АТ КБ "Приватбанк") Харицької А.М. надійшло клопотання про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 06.11.2025 здійснено процесуальне правонаступництво у справі № 904/1926/23 (904/26/25), замінено позивача - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кам`янське-Естейт».

Задоволено клопотання арбітражного керуючого Шевченка В.Є. про залучення його як уповноваженої особи ТОВ «Боріваж». В судовому засіданні оголошено перерву до 22.12.2025.

Ухвалою суду від 22.12.2025 здійснено процесуальне правонаступництво у справі № 904/1926/23 (904/26/25), замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача-1 - розпорядника майна ТОВ "Боріваж" арбітражного керуючого Шевченко В.Є. на його правонаступника - розпорядника майна ТОВ "Боріваж" арбітражного керуючого Палкіна Андрія Юрійовича. В судовому засіданні оголошено перерву до 05.02.2026

В судовому засіданні 05.02.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

04.02.2010 між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (правонаступником якого є АТ КБ "ПРИВАТБАНК") та TOB "БОРІВАЖ" укладено кредитний договір №Б045Г/С (зі змінами й доповненнями), далі за текстом - кредитний договір №Б045Г/С від 04.02.2010, відповідно до п.п. А1., А2, 1.1., 2.1.2 якого АТ КБ "ПРИВАТБАНК" за наявності вільних грошових коштів зобов`язався надати TOB "БОРІВАЖ" кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії з лімітом 40 124 548,18 гривень.

Пунктом А.6. кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що за користування кредитом ТОВ "БОРІВАЖ" сплачує відсотки у розмірі 14 (чотирнадцять) % річних.

Пунктом А.12. кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що ТОВ "БОРІВАЖ" сплачує Банку винагороду за користування кредитом. Розмір винагороди розраховуються за формулою, наведеною у п.4.7. цього Договору.

Пунктом 1.1. кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що Банк при наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати в обмін на зобов`язання по поверненню винагороди.

Пунктом 2.3.5. кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що у випадку недостатності або відсутності у Позичальника коштів в національній валюті для погашення та/або винагород.

Пунктом 2.3.8. кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що Банк, незалежно від настання термінів виконання зобов`язань Позичальником за цим Договором, має право вимагати дострокового повернення винагород.

Відповідно до п. 4.7. кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом у розмірі, згідно нижченаведеної формули:

Де:

R - сума винагороди за користування кредитом;

П - процентна ставка по договору (відсотків річних);

Кпог - офіційний курс української гривні до долару США на день розрахунку;

Д - кількість днів у році;

Ai - різниця між сумою видачі та сумою погашення кредиту за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i" в історії кредитного договору;

Pi - сума погашених відсотків за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i" в історії кредитного договору;

Кi - офіційний курс гривні до долара США на визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i" в історії кредитного договору;

n - порядковий номер дня розрахунку в історії кредитного договору;

i - порядковий номер дня в історії кредитного договору;

S - сальдо на день розрахунку.

При негативному значенні отриманої суми, винагорода сплаті не підлягає.

Винагорода за користування кредитом розраховується на дату, передбачену п 1.2. цього Договору для остаточного повернення кредитних коштів у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором або у день повного фактичного виконання зобов`язань за цим Договором.

У випадку дострокового повного погашення зобов`язань за Договором (кредиту, процентів, винагороди за користування кредитом в українській гривні) подальший розрахунок винагороди за користування кредитом відбувається згідно зазначеною формулою, де подальші обороти, після повного погашення зобов`язань розглядаються, як початкові, "n" та "i" отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування кредитом здійснюється в українській гривні.

Сума винагороди за користування кредитом сплачується понад суму процентів, що належить до сплати згідно з цим Договором, у строк, встановлений п .1.2. цього Договору, або у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором. У випадку не сплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.

Відповідно до п. 4.8. кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що у випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені у банківський день, що передує вихідному або святковому дню.

Відповідно до п. 4.9. кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що погашення винагороди здійснюється за цим Договором у гривні відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п. 4.10. кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що зобов`язання за цим Договором виконуються у такій послідовності: … далі - простроченої винагороди, далі - винагороди.

У випадку не сплати винагороди, процентів у відповідні їм дати сплати, визначені у цьому Договорі вони вважаються простроченими.

Відповідно до п. 4.14. кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що у випадку здійснення договірного списання, Позичальник сплачує Банку винагороду у сумі та у терміни, встановлені тарифами Банку на момент оплати.

Відповідно до п. 5.7. кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення винагороди.

24.01.2013 між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та TOB "БОРІВАЖ" укладено Договір про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010.

Пунктом А.12. Договору від 24.01.2013 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що ТОВ "БОРІВАЖ" сплачує Банку винагороду за користування кредитом. Розмір винагороди розраховуються за формулою, наведеною у п.4.7. цього Договору.

Пунктом 1.1. Договору від 24.01.2013 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що Банк при наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати в обмін на зобов`язання по поверненню винагороди.

Пунктом 2.2.5. Договору від 24.01.2013 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що ТОВ "БОРІВАЖ" зобов`язується сплатити Банку винагороду згідно до підпунктів 2.3.5., 4.4., 4.5., 4.6., 4.7., 4.14 цього Договору.

Пунктом 2.2.6. Договору від 24.01.2013 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що ТОВ "БОРІВАЖ" поручає банку що списання грошових коштів, в тому числі щодо винагороди.

Пунктом 2.3.5. Договору від 24.01.2013 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що у випадку недостатності або відсутності у Позичальника коштів в національній валюті для погашення та/або винагород.

Пунктом 2.3.8. Договору від 24.01.2013 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що Банк, незалежно від настання термінів виконання зобов`язань Позичальником за цим Договором, має право вимагати дострокового повернення винагород.

Пунктом 2.4.1. Договору від 24.01.2013 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що Позичальник має право за узгодженням з Банком здійснити дострокове (як повне, так і часткове) погашення кредиту. При цьому Позичальник зобов`язаний одночасно сплатити винагороду відповідно до 2.3.5., 4.4., 4.5., 4.6., 4.7., 4.14 цього Договору.

Пунктом 4.7. Договору від 24.01.2013 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом у розмірі, згідно нижченаведеної формули:

Де: V - сума винагороди за користування кредитом;

П - числове значення фіксованої процентної ставки згідно цього договору (п.А.6., п.А.7.);

Д - базис днів у році для розрахунку процентів - 360 днів;

Кпог - офіційний курс української гривні до долару США на день розрахунку;

n - порядковий номер дня розрахунку в історії цього договору;

i - порядковий номер дня в історії цього договору;

Ai - різниця між сумою видачі та сумою погашення кредиту за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i";

Pi - сума погашених процентів "P" за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i";

Кi - офіційний курс гривні до долара США на визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i";

Sn - вхідне сальдо на день розрахунку, що відповідає порядковому номеру для n.

При негативному значенні, сума винагороди "V" сплаті не підлягає.

Винагорода за користування кредитом розраховується на дату, передбачену п 1.2. цього Договору для остаточного повернення кредитних коштів у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором або у день повного фактичного виконання зобов`язань за цим Договором.

У випадку дострокового повного погашення зобов`язань за Договором (кредиту, процентів, винагороди за користування кредитом в українській гривні) подальший розрахунок винагороди за користування кредитом відбувається згідно зазначеною формулою, де подальші обороти, після повного погашення зобов`язань розглядаються, як початкові, "n" та "i" отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування кредитом здійснюється в українській гривні.

Сума винагороди за користування кредитом сплачується понад суму процентів, що належить до сплати згідно з цим Договором, у строк, встановлений п .1.2. цього Договору, або у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором. У випадку не сплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.

Відповідно до п. 4.8. Договору від 24.01.2013 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що у випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені у банківський день, що передує вихідному або святковому дню.

Відповідно до п. 4.9. Договору від 24.01.2013 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що погашення винагороди здійснюється за цим Договором у гривні відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п. 4.10. Договору від 24.01.2013 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що зобов`язання за цим Договором виконуються у такій послідовності: … далі - простроченої винагороди, далі - винагороди.

У випадку не сплати винагороди, процентів у відповідні їм дати сплати, визначені у цьому Договорі вони вважаються простроченими.

Відповідно до п. 4.14. Договору від 24.01.2013 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що у випадку здійснення договірного списання, Позичальник сплачує Банку винагороду у сумі та у терміни, встановлені тарифами Банку на момент оплати.

Відповідно до п. 5.1. Договору від 24.01.2013 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 у випадку порушення Позичальником будь-якого із зобов`язань винагороди, передбаченої зокрема п.4.7, позичальник сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню у розмірі «- »% річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу. А у випадку реалізації Банком права, передбаченого пунктом А.3 цього договору, позичальник сплачує Банку пеню у розмірі, зазначеному у пункті А.7 цього договору, від суми заборгованості за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні.

Відповідно до п. 5.7. Договору від 24.01.2013 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення, зокрема винагороди за цим договором, встановлюється сторонами тривалістю 15 років.

02.01.2014 між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та TOB "БОРІВАЖ" укладено Договір про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 шляхом викладення його в новій редакції.

У відповідності до п. А.6. Договору від 02.01.2014 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 зазначено, що за користуванням кредитом Позичальник сплачує 10 % річних.

У відповідності до п. А.12. Договору від 02.01.2014 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 зазначено, що Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом. Розмір винагороди розраховується згідно з формулою, наведеною у п 4.7. цього Договору.

Пунктом 1.1. Договору від 02.01.2014 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що Банк при наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати в обмін на зобов`язання по поверненню винагороди.

Пунктом 2.2.5. Договору від 02.01.2014 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що ТОВ "БОРІВАЖ" зобов`язується сплатити Банку винагороду згідно до підпунктів 2.3.5., 4.4., 4.5., 4.6., 4.7., 4.14 цього Договору.

Пунктом 2.2.6. Договору від 02.01.2014 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що ТОВ "БОРІВАЖ" поручає банку, що списання грошових коштів, в тому числі щодо винагороди…

Пунктом 2.3.5. Договору від 02.01.2014 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що …у випадку недостатності або відсутності у Позичальника коштів в національній валюті для погашення та/або винагород…

Пунктом 2.3.8. Договору від 02.01.2014 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що Банк, незалежно від настання термінів виконання зобов`язань Позичальником за цим Договором, має право вимагати дострокового повернення винагород…

Пунктом 2.4.1. Договору від 02.01.2014 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що Позичальник має право за узгодженням з Банком здійснити дострокове (як повне так і часткове) погашення кредиту. При цьому Позичальник зобов`язаний одночасно сплатити винагороду відповідно до 2.3.5., 4.4., 4.5., 4.6., 4.7., 4.14 цього Договору.

Відповідно до п. 4.7. Договору від 02.01.2014 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом у розмірі, згідно нижченаведеної формули:

Де:

V - сума винагороди за користування кредитом;

П - числове значення фіксованої процентної ставки згідно цього договору (п.А.6., п.А.7.);

Д - базис днів у році для розрахунку процентів - 360 днів;

Кпог - офіційний курс української гривні до долару США на день розрахунку;

n - порядковий номер дня розрахунку в історії цього договору;

i - порядковий номер дня в історії цього договору;

Ai - різниця між сумою видачі та сумою погашення кредиту за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i";

Pi - сума погашених процентів "P" за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i";

Кi - офіційний курс гривні до долара США на визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i";

Sn - вхідне сальдо на день розрахунку, що відповідає порядковому номеру для n.

При негативному значенні, сума винагороди "V" сплаті не підлягає.

Винагорода за користування кредитом розраховується на дату, передбачену п 1.2. цього Договору для остаточного повернення кредитних коштів у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором або у день повного фактичного виконання зобов`язань за цим Договором.

У випадку дострокового повного погашення зобов`язань за Договором (кредиту, процентів, винагороди за користування кредитом в українській гривні) подальший розрахунок винагороди за користування кредитом відбувається згідно зазначеною формулою, де подальші обороти, після повного погашення зобов`язань розглядаються, як початкові, "n" та "i" отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування кредитом здійснюється в українській гривні.

Сума винагороди за користування кредитом сплачується понад суму процентів, що належить до сплати згідно з цим Договором, у строк, встановлений п .1.2. цього Договору, або у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором. У випадку не сплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.

Відповідно до п. 4.8. Договору від 02.01.2014 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що у випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені у банківський день, що передує вихідному або святковому дню.

Відповідно до п. 4.9. Договору від 02.01.2014 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що погашення винагороди здійснюється за цим Договором у гривні відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п. 4.10. Договору від 02.01.2014 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що зобов`язання за цим Договором виконуються у такій послідовності:…далі - простроченої винагороди, далі - винагороди...

У випадку не сплати винагороди, процентів у відповідні їм дати сплати, визначені у цьому Договорі вони вважаються простроченими.

Відповідно до п. 4.14. Договору від 02.01.2014 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що у випадку здійснення договірного списання, Позичальник сплачує Банку винагороду у сумі та у терміни, встановлені тарифами Банку на момент оплати.

Відповідно до п. 5.7. Договору від 02.01.2014 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення …винагороди…

21.08.2015 між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та TOB "БОРІВАЖ" укладено Договір про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 шляхом викладення його в новій редакції.

У відповідності до п. А.6. Договору від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 зазначено, що за користуванням кредитом Позичальник сплачує 10 % річних.

У відповідності до п. А.12. Договору від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 зазначено, що Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом. Розмір винагороди розраховується згідно з формулою, наведеною у п 4.7. цього Договору.

Пунктом 1.1. Договору від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що Банк при наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати в обмін на зобов`язання по поверненню винагороди.

Пунктом 2.2.5. Договору від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що ТОВ "БОРІВАЖ" зобов`язується сплатити Банку винагороду згідно до підпунктів 2.3.5., 4.4., 4.5., 4.6., 4.7., 4.14 цього Договору.

Пунктом 2.2.6. Договору від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що ТОВ "БОРІВАЖ" поручає банку що списання грошових коштів, в тому числі щодо винагороди…

Пунктом 2.3.5. Договору від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що у випадку недостатності або відсутності у Позичальника коштів в національній валюті для погашення …та/або винагород…

Пунктом 2.3.8. Договору від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що Банк, незалежно від настання термінів виконання зобов`язань Позичальником за цим Договором, має право вимагати дострокового повернення винагород…

Пунктом 2.4.1. Договору від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що Позичальник має право за узгодженням з Банком здійснити дострокове (як повне, так і часткове) погашення кредиту. При цьому Позичальник зобов`язаний одночасно сплатити… винагороду відповідно до 2.3.5., 4.4., 4.5., 4.6., 4.7., 4.14 цього Договору.

Відповідно до п. 4.7. Договору від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом у розмірі, згідно нижченаведеної формули,

Де:

V - сума винагороди за користування кредитом;

П - числове значення фіксованої процентної ставки згідно цього договору (п.А.6., п.А.7.);

Д - базіс днів у році для розрахунку процентів - 360 днів;

Кпог - офіційний курс української гривні до долару США на день розрахунку;

n - порядковий номер дня розрахунку в історії цього договору;

i - порядковий номер дня в історії цього договору;

Ai - різниця між сумою видачі та сумою погашення кредиту за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i";

Pi - сума погашених процентов "P" за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i";

Кi - офіційний курс гривні до долара США на визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i";

Sn - вхідне сальдо на день розрахунку, що відповідає порядковому номеру для n.

При негативному значенні, сума винагороди "V" сплаті не підлягає.

Винагорода за користування кредитом розраховується на дату, передбачену п 1.2. цього Договору для остаточного повернення кредитних коштів у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором або у день повного фактичного виконання зобов`язань за цим Договором.

У випадку дострокового повного погашення зобов`язань за Договором (кредиту, процентів, винагороди за користування кредитом в українській гривні) подальший розрахунок винагороди за користування кредитом відбувається згідно зазначеною формулою, де подальші обороти, після повного погашення зобов`язань розглядаються, як початкові, "n" та "i" отримують нові первинні значення. Сплата винагороди за користування кредитом здійснюється в українській гривні.

Сума винагороди за користування кредитом сплачується понад суму процентів, що належить до сплати згідно з цим Договором, у строк, встановлений п .1.2. цього Договору, або у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим Договором. У випадку не сплати винагороди за користування кредитом у зазначений термін винагорода вважається простроченою.

Відповідно до п. 4.8. Договору від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що у випадку, якщо дата погашення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки згідно з цим договором припадає на вихідний або святковий день, зазначені платежі повинні бути здійснені у банківський день, що передує вихідному або святковому дню.

Відповідно до п. 4.9. Договору від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що погашення винагороди здійснюється за цим Договором у гривні відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п. 4.10. Договору від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що зобов`язання за цим Договором виконуються у такій послідовності:…далі - простроченої винагороди, далі - винагороди…

У випадку не сплати винагороди, процентів у відповідні їм дати сплати, визначені у цьому Договорі вони вважаються простроченими.

Відповідно до п. 4.14. Договору від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що у випадку здійснення договірного списання, Позичальник сплачує Банку винагороду у сумі та у терміни, встановлені тарифами Банку на момент оплати.

Відповідно до п. 5.7. Договору від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 передбачено, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення винагороди.

25.07.2016 між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та TOB "БОРІВАЖ" було укладено Договір про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010.

Пунктом 2 якого встановлено, що за період з дати списання коштів з позичкового рахунку до 01.08.2016 Позичальник в термін, встановлений пунктом 1.2. Договору або у день дострокового повернення кредиту п 2.4.1. Договору, сплачує Банку винагороду за користування кредитом. Розрахунок і нарахування винагороди за користування кредитом проводиться в термін повернення кредиту.

За згодою сторін з 31.07.2016 внести зміни до пункту 4.7. Договору та викласти його у наступній редакції:

4.7. Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом у розмірі, згідно нижченаведеної формули:

Де:

V - сума винагороди за користування кредитом;

П - числове значення фіксованої процентної ставки згідно цього договору (п.А.6., п.А.7.);

Д - базис днів у році для розрахунку процентів - 360 днів;

Кпог - офіційний курс української гривні до долару США на день розрахунку, що відповідає порядковому номеру для n;

n - порядковий номер дня розрахунку в історії цього договору, що відповідає даті 31.07.2016р.;

i - порядковий номер дня в історії цього договору (за період з дати списання коштів з позичкового рахунку по 31.07.2016);

Ai - різниця між сумою видачі та сумою погашення кредиту за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i";

Pi - сума погашених процентів "P" за визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i";

Кi - офіційний курс гривні до долара США на визначену дату, що відповідає порядковому номеру дня "i";

Sn - вхідне сальдо на день розрахунку, що відповідає порядковому номеру для n.

При негативному значенні, сума винагороди "V" сплаті не підлягає.

При достроковому повному погашені зобов`язань за Договором (кредиту, відсотків, винагороди за користування кредитом) подальший розрахунок винагороди за користування кредитом відбувається згідно зазначеної формули, де наступні обороти, після повного погашення зобов`язань розглядаються, як початкові, "n" та "i" отримують нові первинні значення.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив із того, що в даному випадку винагорода за користування кредитом за формулою, яка містяться в оспорюваному Кредитному договорі, залежить від коефіцієнта зміни курсу гривні до долара США, не відповідає вимогам змінюваної процентної ставки. Крім того, зазначена формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту.

Формула нарахування винагороди, також, не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає ч. 6 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України.

Нарахування/виплата такої винагороди не може бути передбачена ні за що інше, як надання якихось послуг банком, і винагорода не може нараховуватися за належне виконання своїх обов`язків клієнтом (за користування кредитом), оскільки вона не може стосуватися чи враховувати проценти, які є самостійною платою за користування кредитними коштами.

Подібні правові позиції містяться в постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16 та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.07.2018 у справі №910/11436/16, відповідно до яких нарахування винагороди (комісії) за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок боржника, є незаконною.

Вказана правова позиція відображена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2019 у справі №904/8902/17 про банкрутство ПАТ "Авіаційна компанія "Дніпроавіа", відповідно до якої стаття 1056-1 ЦК України не передбачає можливості визначати у кредитному договорі одночасно фіксовану та змінювану кредитну ставку.

Цю позицію також не було спростовано постановою об`єднаної палати Верховного Суду у справі №910/12878/17 від 16.10.2020.

З огляду на вищенаведене, вбачається, що в порушення принципів цивільного законодавства, а саме справедливості та добросовісності, на позичальника в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРІВАЖ", покладено тягар у вигляді платежів в частині винагороди за користування кредитом, які є більшими за весь розмір заборгованості за кредитом, а також не визначено, за які саме послуги банку встановлена винагорода, оскільки кредитним договором передбачено, що саме за користування кредитом боржник вже сплачує річні відсотки, що кваліфікує такі умови як фраудаторні.

Судом зазначено, що на момент укладання Кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010, Договорів від 24.01.2013, від 02.01.2014 та від 21.08.2015 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010 між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "БОРІВАЖ", грошове зобов`язання у ТОВ "БОРІВАЖ" перед ПрАТ "СК "ІНГОССТРАХ" було відсутнє, таким чином укладення вищевказаних правочинів не порушувало прав позивача на момент їх укладання.

На момент укладення оспорюваного правочину ТОВ "БОРІВАЖ" мало заборгованість перед позивачем на суму 203 863 913,84 грн (за угодами про добровільне погашення заборгованості від 28.01.2016, 09.06.2016 та 05.07.2016). Укладення Договору про внесення змін від 25.07.2016 до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010, укладеного між ТОВ "БОРІВАЖ" та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", правонаступником якого є АТ КБ "ПРИВАТБАНК", в частині сплати винагороди за користування кредитом, при наявності непогашеної кредиторської заборгованості перед позивачем, порушувало права позивача на момент вчинення оспорюваного правочину.

Враховуючи викладене, господарський суд задовольнив позовні вимоги в частині визнання частково недійсним кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010, в редакції Договору від 25.07.2016 про внесення змін до кредитного договору №Б045Г/С від 04.02.2010, укладеного між ТОВ "БОРІВАЖ" та ПАТ КБ "ПриватБанк" (АТ КБ "ПриватБанк") в частині сплати винагороди за користування кредитом.

Щодо позовної давності господарський суд зазначив, що саме з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "БОРІВАЖ", ПрАТ "СК "ІНГОССТРАХ" відповідно до статті 16 ЦК України, як кредитор, стало заінтересованою особою щодо оскаржуваних пунктів кредитного договору і саме з цього моменту позивачу стало відомо, що угоди боржника з іншими кредиторами можуть порушувати його права, оскільки задоволення вимог кредиторів можуть відбуватися в порядку передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства, із застосуванням конкурсних процедур.

Таким чином, враховуючи, що ПрАТ "СК "Інгосстрах" звернулось 03.01.2025 з даною позовною заявою до Господарського суду Дніпропетровської області, після відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Боріваж" (24.04.2023), визначений нормою статті 257 ЦК України, загальний строк позовної давності є таким, що не сплив.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Щодо права Позивача, який не є стороною оскаржуваного правочину, звертатися до суду з цим позовом.

При вирішенні цього питання колегія суддів приймає до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 по справі № 910/8357/18, згідно з якою:

"Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, тощо.

Отже, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Колегія суддів наголошує, що визначальну роль у процедурі банкрутства відіграє дотримання принципу конкурсного імунітету кредиторів, який спрямований на попередження та усунення будь-яких переваг одних кредиторів на шкоду інших. Важливе значення у дотриманні цього принципу має формування конкурсної маси, її реалізація та задоволення вимог кредиторів в установленій законом черговості.

З огляду на те, що Позивач та Відповідач-2 є кредиторами у справі № 904/1926/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Боріваж", результати розгляду позову у даній справі мають безпосередній вплив на права та інтереси Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГОССТРАХ" (правонаступником якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Кам`янське-Естейт»), оскільки результат прийнятого рішення у цій справі безпосередньо впливає на формування конкурсної маси боржника, а отже, і розміру задоволення вимог кредиторів.

Тому колегія суддів виснує, що ПрАТ "СК "ІНГОССТРАХ" є конкурсним кредитором ТОВ "Боріваж", а тому є заінтересованою особою стосовно Кредитного договору, у зв`язку з чим має право звернутись з позовом про визнання недійсними пунктів кредитного договору, що впливає на формування конкурсної маси та її реалізації і задоволення вимог кредиторів в установленій законом черговості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, зокрема є, договори та інші правочини.

Частинами 1, 2, 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Отже, встановлення взаємопогоджених дій декількох осіб, які мають єдину мету, спрямовану на набуття, зміну або припинення певних цивільних прав чи виконання певних обов`язків, є ознаками вчинення єдиного правочину такими особами. Поведінка сторін має засвідчувати єдність їх волі до настання відповідних правових наслідків. Багатосторонні правочини можуть оформлюватися договорами у письмовій формі як єдиними письмовими документами або укладатися шляхом взаємного обміну листами (повідомленнями, телеграмами), прийняттям до виконання зобов`язань чи фактичним учиненням взаємопогоджених дій, спрямованих на набуття певних прав (виконання певних обов`язків) його сторонами.

Стаття 204 Цивільного кодексу України унормовує презумпцію правомірності правочину, а саме - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 викладено правовий висновок: порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Водночас статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.

З матеріалів справи вбачається, що між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (правонаступником якого є АТ КБ "ПРИВАТБАНК"), як позикодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "БОРІВАЖ", як позичальником, укладено Кредитний договір №Б045Г/С від 04.02.2010, в пункті 4.7 якого сторони узгодили, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом у розмірі згідно з визначеним цим пунктом формули.

Згодом між сторонами підписані додаткові угоди від 24.01.2013, 02.01.2014, 21.08.2015, 25.07.2016 до вказаного Кредитного договору, якими, зокрема, сторони змінили формулу розрахунку винагороди, передбаченої в пункті 4.7 цього договору.

Судова колегія звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних доказів заявлення боржником (ТОВ "БОРІВАЖ") заперечень щодо викладених у п. 4.7 вказаного кредитного договору умов оплати за встановленою формулою, як при укладенні кредитного договору, так і при підписанні додаткових угод від 24.01.2013, 02.01.2014, 21.08.2015, 25.07.2016, якими змінювалася формула розрахунку винагороди. Відсутні в матеріалах справи і докази порушення боржником питання про зміну умов договору, які б свідчили про незгоду боржника із викладеною в договорі формулою нарахування винагороди.

Таким чином, судова колегія вважає, що сторони (банк та позичальник) погодили умови договору щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 629 ЦК України унормована обов`язковість договору для виконання сторонами.

Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20, вирішуючи питання щодо правової природи винагороди за користування кредитом за погодженою позичальником та банком (АТ КБ "ПриватБанк") у договорі формулою, дійшов висновку, що винагорода банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту. Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.

Водночас, як у справі № 904/2073/19, так і у справі № 904/5748/18 Верховний Суд дійшов аналогічних висновків про те, що передбачену кредитним договором винагороду за користування кредитом не можна ототожнювати із змінюваною процентною ставкою, що визначена ст. 1056-1 ЦК України.

Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин статтю 1056-1 ЦК України, мотивуючи підстави визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору щодо встановлення винагороди, зокрема тим, що формула нарахування винагороди не відповідає ч. 6 вказаної статті.

Щодо фраудаторності оспорюваних положень кредитного договору, про що зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, судова колегія зазначає таке.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання "зловживання правом" передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) "використовувала/використовували право на зло"; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку "Індустріалбанк" щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України, Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполучення "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору, як однієї із засад цивільного законодавства, перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину, є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Судова колегія зауважує, що Кредитний договір №Б045Г/С укладений між сторонами 04.02.2010, тобто до існування зобов`язань перед іншими кредиторами Товариства з обмеженою відповідальністю "БОРІВАЖ", при цьому вже в первинній його редакції містився п. 4.7, яким встановлювалася винагорода за користування кредитом у розмірі згідно з визначеною цим пунктом формулою, що унеможливлює трактування пунктів цього договору щодо встановлення винагороди, як фраудаторного правочину.

Крім цього, колегія суддів вважає, що наведені судом першої інстанції в обґрунтування оскаржуваного рішення загальні формулювання не містять жодного фактичного підґрунтя. Місцевим господарським судом не наводяться жодні факти зловживання правом з нелегітимною метою невиконання грошових зобов`язань перед конкретним кредитором, що є основоположним для кваліфікації і розуміння правочину, як вчиненого на зло.

Колегія суддів зазначає, що економічна природа винагороди за користування кредитом полягає в хеджуванні ризику знецінення національної валюти по відношенню до курсу долара США. Зазвичай, винагорода застосовується до кредитних договорів із заниженою річною відсотковою ставкою (по відношенню до загальних ринкових ставок по кредитам).

За загальнодоступною офіційною статистикою НБУ, середня відсоткова ставка для суб`єктів господарювання у лютому 2010 року (за даними статистичної звітності банків України) складала 17%, в той же час, коли Кредитний договір з Боржником укладався з відсотковою ставкою 14%. Поступово ставка була знижена до 10%, (що значно нижче за середньоринкову, дані статистичної звітності знаходяться на офіційному сайті НБУ за посиланням https://bank.gov.ua/files/Procentlastb_KR.xls).

Таким чином, надаючи кредитні кошти в національній валюті за заниженою ставкою, банк (за згодою Позичальника) страхував ризики на випадок підвищення курсу долара США. Якщо курс долара не змінюється впродовж дії кредитного договору, винагорода за користування кредитом не сплачується.

Оскільки в кінцевому результаті винагорода могла мати мінусове значення, і не підлягала би сплаті, то висновок господарського суду про те, що винагорода є фраудаторною, так як перевищує розмір основного боргу, є безпідставним.

З огляду на що, колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що оскаржуваний пункт договору був укладений явно з економічною метою, на вигідних для ТОВ «Боріваж» умовах та з повною відсутністю завищення чи заниження ціни договору, що, в свою чергу, є спростуванням фраудаторності оскаржуваних правочинів.

Колегія суддів зазначає, що минула (до націоналізації Банку) пов`язаність ТОВ «Боріваж» та АТ КБ «ПриватБанк» як єдина підстава фраудаторності оскаржуваних договорів є недостатньою.

В межах даної справи відсутні підстави вважати про будь-яке зловживання правом на укладення (погодження) оскаржуваного пункту кредитного договору та додаткових угод, якими оскаржуваний пункт викладено у новій редакції, так як взяття на себе боржником обов`язків зі сплати винагороди, по-перше, не означало, що майнові зобов`язання перед кредитором виникнуть (розрахунок за формулою міг дати негативне рішення або курс долара міг не змінитися, а отже, винагорода не сплачувалась би), а, по-друге, було здійснено боржником за відсутності встановлених судом зобов`язань перед кредиторами (у позивача вимоги виникли через місяць після останньої дати внесення змін до оскаржуваного договору).

Колегія суддів констатує, що серед кредиторів ТОВ «Боріваж» станом на 04.02.2010, 24.01.2013, 02.01.2014, 21.08.2015, 25.07.2016 вимоги до Боржника були наявні лише у АТ КБ «ПриватБанк», а отже, відсутні підстави вважати, що оскаржуваний пункт договору був укладений на шкоду іншим кредиторам.

З огляду на що, в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості через не доведення Позивачем порушення його права, то відсутні підстави для розгляду заяви Відповідача-2 про застосування строків позовної давності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 07.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування заявника апеляційної скарги, зокрема:

- що ПрАТ «СК «Інгосттрах» є пов`язаною з ТОВ «Боріваж» особою;

- не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності відмовляти в задоволені позовних вимог у випадку обрання неефективного способу захисту;

- порушено норми ст.15, 16 ЦК України, оскільки проігноровано те, що визнання недійсним Договору про внесення змін від 25.07.2016 жодним чином не захищає права ПрАТ «СК «Інгосстрах»,

колегією суддів не досліджуються, так як з огляду на встановлені фактичні обставини не впливають на результат вирішення справи; апелянту надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За викладених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.

На підставі викладеного апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення в частині задоволених позовних вимог слід скасувати та прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Решту рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2025 у справі №904/1926/23 (904/26/25) слід залишити без змін.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги Відповідача-2 та відмову у задоволенні позову, судові витрати, понесені у зв`язку із подачею позову та апеляційної скарги, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на Позивача.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2025 у справі №904/1926/23 (904/26/25) - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.05.2025 у справі №904/1926/23 (904/26/25) в частині задоволення позовних вимог - скасувати.

Прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Решту рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2025 у справі №904/1926/23 (904/26/25) - залишити без змін.

Судові витрати за подання позову покласти на позивача.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Кам`янське-Естейт» на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" 4542,00 грн судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено і підписано 18.06.2026.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков