Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №904/7103/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2026 м. Дніпро Справа № 904/7103/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Левшиної Г.В., Кучеренко О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА” на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 у справі № 904/7103/25 в частині відмови в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 45 000 грн

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гудвеллі Україна", село Копанки, Кулуський район, Івано-Франківська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІПЛАСТ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення 524 529, 05 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі №904/7103/25.

Заява мотивована тим, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» про стягнення 524 529,05 грн заборгованості, трьох відсотків річних та інфляційних втрат задоволено повністю, однак судом не вирішено питання щодо нарахування трьох відсотків річних до моменту виконання рішення суду та питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Посилаючись на положення частини десятої статті 238 та статті 244 Господарського процесуального кодексу України, заявник просив зобов`язати орган (особу), який здійснюватиме примусове виконання рішення суду, нараховувати три відсотки річних на суму основного боргу починаючи з 16.12.2025 до моменту виконання рішення суду за визначеною у заяві формулою розрахунку.

Крім того, позивач просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн.

В обґрунтування вимог щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу заявник зазначав, що при поданні позовної заяви ним було заявлено вимогу про стягнення таких витрат та надано докази їх понесення, а саме: договір про надання правової допомоги № 09/12/25 від 09.12.2025, рахунок на оплату, платіжну інструкцію про перерахування грошових коштів та банківську виписку, які, на думку заявника, підтверджують факт надання правничої допомоги та понесення відповідних витрат у зв`язку з розглядом даної справи.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 у справі № 904/7103/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Суд першої інстанції зобов`язав орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/7103/25, в порядку частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України нарахувати три відсотки річних на суму основного боргу, починаючи з 16.12.2025 до моменту виконання рішення суду за визначеною судом формулою розрахунку.

Водночас у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано належних доказів, які б дозволяли встановити фактичний обсяг наданої правничої допомоги та перевірити обґрунтованість заявлених до відшкодування витрат.

Суд зазначив, що відповідно до частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу учасник справи повинен подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, однак такого опису заявником надано не було.

Крім того, місцевий господарський суд встановив, що матеріали справи не містять узгодженого між клієнтом та адвокатським об`єднанням акта наданої правової допомоги, складання якого передбачено пунктом 3.2 договору про надання правової допомоги № 09/12/25 від 09.12.2025.

За висновком суду першої інстанції, відсутність відомостей щодо фактично виконаних адвокатом робіт унеможливлює перевірку критерію реальності, необхідності та розумності заявлених витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим підстави для їх розподілу між сторонами відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 у справі № 904/7103/25 в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, Товариство з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 у справі № 904/7103/25 в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн та ухвалити у цій частині нове рішення.

Апелянт просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» на свою користь витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи № 904/7103/25 у суді першої інстанції, у розмірі 45 000 грн.

Таким чином, апеляційна скарга зводиться до вимоги скасування додаткового рішення суду першої інстанції в оскарженій частині та ухвалення нового рішення про задоволення заяви щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апелянт вважає додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 в оскарженій частині незаконним та таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм процесуального права, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, пославшись на відсутність акта наданої правової допомоги та детального опису наданих послуг, тоді як відповідні витрати були належним чином заявлені та підтверджені доказами ще під час розгляду справи по суті.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» наголошує, що разом із позовною заявою ним було подано попередній розрахунок судових витрат та докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, а саме договір про надання правової допомоги № 09/12/25 від 09.12.2025, рахунок на оплату, платіжну інструкцію та банківську виписку про перерахування грошових коштів адвокатському об`єднанню.

На думку скаржника, суд першої інстанції помилково застосував положення частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки необхідні документи були подані до закінчення судових дебатів та знаходилися в матеріалах справи на момент ухвалення рішення від 16.03.2026.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» зазначає, що судом залишено поза увагою обставину, що питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не було вирішене в основному рішенні, хоча відповідна вимога заявлялася позивачем та була належним чином обґрунтована.

Апелянт звертає увагу, що витрати на професійну правничу допомогу були фактично понесені ще до звернення до суду з позовом та підтверджені належними платіжними документами, а тому на момент ухвалення рішення суду першої інстанції вже існували всі підстави для їх розподілу між сторонами.

Крім того, скаржник вважає помилковим висновок суду про неможливість встановлення обсягу наданої правничої допомоги. На його думку, зміст договору про надання правової допомоги містить достатню конкретизацію щодо характеру доручення, судової справи, в межах якої надавалися послуги, та переліку процесуальних і консультаційних дій, які входили до предмета правничої допомоги, що у сукупності з іншими наданими доказами дозволяло суду вирішити питання про розподіл відповідних витрат.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» також не погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо необхідності надання акта наданої правової допомоги. На думку апелянта, положення пункту 3.2 договору про надання правової допомоги не можуть тлумачитися як такі, що встановлюють акт єдиним та виключним доказом факту надання правничої допомоги. Крім того, заявник вважає, що на момент розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення процес надання правової допомоги ще не був остаточно завершений, оскільки здійснювалися процесуальні дії, спрямовані на усунення неповноти судового рішення.

Апелянт також зазначає, що акт наданої правової допомоги не є єдиним та виключним доказом надання адвокатських послуг, а його відсутність сама по собі не може бути підставою для відмови у відшкодуванні понесених витрат за наявності інших доказів існування договірних відносин та оплати відповідного гонорару.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» вказує, що договір про надання правової допомоги містить визначення предмета доручення, переліку послуг, які підлягали наданню адвокатським об`єднанням, а також погоджений сторонами фіксований розмір гонорару у сумі 45 000 грн, який був фактично сплачений клієнтом.

Крім того, скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив відсутність акта та окремого опису виконаних робіт із відсутністю доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, хоча надані до справи документи підтверджують як існування договірних відносин між клієнтом та адвокатським об`єднанням, так і факт сплати узгодженого сторонами гонорару.

Апелянт також посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо особливостей визначення та розподілу витрат на професійну правничу допомогу у випадках, коли сторонами погоджено фіксований розмір гонорару, зазначаючи, що за таких умов розмір винагороди не залежить від кількості підготовлених процесуальних документів чи кількості витрачених адвокатом годин.

На переконання скаржника, наданих до справи доказів було достатньо для встановлення факту понесення витрат на професійну правничу допомогу, а тому висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для їх відшкодування є помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

З огляду на викладене апелянт просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 в оскарженій частині та ухвалити нове рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, вважає доводи апелянта необґрунтованими та просить додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 у справі № 904/7103/25 залишити без змін.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції правильно застосував положення статей 123, 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

На думку відповідача, для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу сторона повинна надати не лише договір про надання правової допомоги та докази оплати гонорару, а й належні докази обсягу фактично наданих послуг та виконаних адвокатом робіт.

Відповідач посилається на те, що відповідно до пункту 3.2 договору про надання правової допомоги № 09/12/25 від 09.12.2025 після розгляду справи по суті та ухвалення судового рішення адвокатське об`єднання повинно було скласти акт наданої правової допомоги. Однак такий акт до матеріалів справи поданий не був.

ТОВ «УНІПЛАСТ» вважає безпідставними доводи апелянта про те, що на момент звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення правова допомога ще продовжувала надаватися, оскільки рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 завершило розгляд спору по суті та відповідно до умов договору мало бути підставою для оформлення акта наданих послуг.

Крім того, відповідач зазначає, що матеріали справи не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який відповідно до частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України подається для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу між сторонами.

Відповідач наголошує, що саме неподання детального опису робіт (наданих послуг) не дало можливості суду встановити складність наданих послуг, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на їх виконання, а також перевірити пов`язаність заявлених витрат із розглядом справи, що унеможливило здійснення їх розподілу відповідно до вимог статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

За твердженням відповідача, наданий позивачем договір про надання правової допомоги містить лише загальний перелік можливих юридичних послуг, які можуть бути надані клієнту, однак не дозволяє встановити, які саме послуги були фактично надані адвокатом у межах справи № 904/7103/25, який обсяг робіт був виконаний та який час був витрачений на їх виконання.

Відповідач наголошує, що за відсутності акта наданої правової допомоги та детального опису виконаних робіт неможливо встановити складність наданих послуг, обсяг виконаної адвокатом роботи, час, витрачений на надання правничої допомоги, а також перевірити зв`язок заявлених витрат із розглядом саме цієї справи.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, відповідач зазначає, що склад і розмір витрат на професійну правничу допомогу входять до предмета доказування, а тому такі витрати мають бути належним чином підтверджені та доведені стороною, яка просить про їх відшкодування.

Також відповідач посилається на висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, відповідно до яких при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати складність справи, обсяг наданих послуг, час, витрачений адвокатом, співмірність витрат із предметом спору та інші критерії, визначені процесуальним законом.

На думку відповідача, саме відсутність доказів щодо фактичного обсягу наданих послуг унеможливила перевірку зазначених критеріїв та стала підставою для обґрунтованої відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Разом із цим відповідач зазначає, що навіть у випадку визнання наявності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу заявлена до стягнення сума у розмірі 45 000 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності.

Відповідач також зазначає, що відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не повинно перетворюватися на спосіб надмірного збагачення сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. На думку відповідача, суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на адвоката, якщо їх розмір є неспівмірним зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та принципами справедливості і пропорційності.

У цьому зв`язку відповідач звертає увагу, що справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, не відзначалася значною складністю, не потребувала проведення судових засідань, дослідження значного обсягу доказів чи складного аналізу законодавства та усталеної судової практики.

З огляду на викладене відповідач вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому підстави для скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 в оскарженій частині відсутні.

За твердженням відповідача, навіть у разі вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу їх співмірний та розумний розмір у даній справі не може перевищувати 5 000 грн.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 у справі № 904/7103/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрейчук Л.В. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Левшина Г.В., Кучеренко О.І.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 у справі № 904/7103/25 в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн.

01.05.2026 матеріали справи № 904/7103/25 надійшли на адресу Центрального апеляційного господарського суду.

З огляду на характер оскаржуваного судового рішення та вимоги статей 270, 271 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції ухвалив здійснювати перегляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

07.05.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 — без змін.

Інших заяв, клопотань чи пояснень від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Встановлені судом обставини справи.

Як встановлено судом, предметом апеляційного перегляду у цій справі є додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 у справі №904/7103/25 в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» у задоволенні заяви про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» про стягнення 524 529, 05 грн, з яких: 514 398,72 грн основного боргу, 3 424,63 грн трьох відсотків річних та 6 705,70 грн інфляційних втрат.

Крім того, у позовній заяві позивач заявив про стягнення з відповідача судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн та судового збору.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи було надано договір про надання правової допомоги № 09/12/25 від 09.12.2025, рахунок на оплату, платіжну інструкцію про перерахування 45 000 грн та банківську виписку щодо зарахування відповідних коштів адвокатському об`єднанню.

09.12.2025 між Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛКОМ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» укладено договір № 09/12/25 про надання правової допомоги.

Відповідно до пункту 1.1 договору клієнт доручає та зобов`язується оплачувати, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором.

Пунктом 1.2 договору визначено, що правова допомога надається у Господарському суді Дніпропетровської області у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» про стягнення грошових коштів.

У цьому ж пункті договору наведено перелік послуг, які включає правова допомога, зокрема: правовий аналіз документів, узагальнення та аналіз судової практики, надання консультацій і роз`яснень щодо правової позиції клієнта, збір доказів, підготовку позовної заяви, заяв, клопотань, письмових пояснень та інших процесуальних документів, представництво інтересів клієнта в суді, а також інші послуги, необхідні та прямо пов`язані з розглядом судової справи.

Згідно з пунктом 2.2 договору гонорар за договором встановлюється у фіксованому розмірі та складає 45 000 грн без ПДВ.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що у визначений розмір гонорару включено всі витрати, які має понести адвокатське об`єднання при виконанні договору, зокрема поштові, транспортні, канцелярські та інші витрати, які не підлягають окремій оплаті або компенсації з боку клієнта.

Відповідно до пункту 2.4 договору при встановленні розміру гонорару сторони врахували складність справи, обсяг та складність наданих адвокатським об`єднанням послуг, вплив вирішення справи на репутацію клієнта, фінансовий стан клієнта, витрати адвокатського об`єднання, призначення щонайменше двох адвокатів, їх кваліфікацію і досвід, час, необхідний для надання правничої допомоги, а також ціну позову.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що розрахунок за надання правової допомоги здійснюється клієнтом у безготівковій формі протягом п`яти днів з моменту підписання договору на підставі рахунку адвокатського об`єднання.

За змістом пункту 3.2 договору після розгляду судової справи судом по суті, що закінчується ухваленням рішення суду, постановленням ухвали про закриття провадження у справі або ухвали про залишення позову без розгляду, надання правової допомоги припиняється, а адвокатське об`єднання складає акт наданої правової допомоги.

Згідно з пунктом 3.3 договору клієнт зобов`язаний підписати акт у триденний строк з моменту його отримання; акт вважається підписаним, якщо протягом п`яти днів з моменту його отримання клієнтом останній не надав адвокатському об`єднанню письмові аргументовані заперечення на акт.

Пунктом 4.6 договору визначено, що для надання правничої допомоги клієнту адвокатське об`єднання призначає адвоката Головатюка Сергія Анатолійовича та адвоката Кулик Аду Миколаївну.

На виконання умов договору Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛКОМ» виставлено рахунок на оплату правової допомоги на суму 45 000 грн.

10.12.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» здійснено оплату на користь Адвокатського об`єднання «ЛІГАЛКОМ» у розмірі 45 000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією та банківською випискою.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 у справі № 904/7103/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» задоволено у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 524 529, 05 грн, з яких: 514 398,72 грн основного боргу, 3 424,63 грн трьох відсотків річних, 6 705,70 грн інфляційних втрат, а також 6 294, 35 грн судового збору.

Водночас при ухваленні рішення від 16.03.2026 суд не вирішив питання щодо нарахування трьох відсотків річних до моменту виконання рішення суду та питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн.

17.03.2026 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» через систему «Електронний суд» подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив суд вирішити питання щодо нарахування трьох відсотків річних до моменту виконання рішення та щодо розподілу судових витрат.

У зазначеній заяві позивач просив зобов`язати орган або особу, що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/7103/25, нараховувати три відсотки річних на суму основного боргу починаючи з 16.12.2025 до моменту виконання рішення суду за визначеною формулою.

Крім того, заявник просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн.

Заперечення від Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» щодо заяви про ухвалення додаткового рішення до суду першої інстанції не надходили.

Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Суд зобов`язав орган або особу, що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/7103/25, у порядку частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України нарахувати три відсотки річних на суму основного боргу за визначеною формулою, починаючи з 16.12.2025 до моменту виконання рішення суду.

Разом з тим у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн суд відмовив.

Відмовляючи у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив із того, що позивач не надав узгоджений між клієнтом та адвокатським об`єднанням акт наданої правової допомоги, складання якого передбачено пунктом 3.2 договору № 09/12/25 про надання правової допомоги від 09.12.2025.

Також суд встановив, що заявником не подано детального опису фактично наданих адвокатом послуг на суму 45 000 грн, у зв`язку з чим фактичний обсяг правничої допомоги, за відшкодуванням вартості якої звернувся позивач, залишився непідтвердженим.

За висновком суду, відсутність відомостей щодо фактично виконаних адвокатом робіт унеможливлює здійснення розподілу таких витрат з урахуванням категорії спору, критерію необхідності, реальності та розумності витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із додатковим рішенням суду в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, Товариство з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 у справі №904/7103/25 виключно в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн.

Переглянувши оскаржуване додаткове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування додаткового рішення в оскарженій частині з огляду на таке.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою та другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частина четверта статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає критерії співмірності витрат на оплату послуг адвоката, а саме: складність справи та виконаних адвокатом робіт; час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт; обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та значення справи для сторони, у тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи.

Згідно з частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані такі витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, поведінку сторін під час розгляду справи, дії сторін щодо досудового врегулювання спору та інші обставини, що мають значення для вирішення питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має встановити не лише факт існування договору між клієнтом і адвокатом та факт сплати або обов`язку сплатити гонорар, а й обсяг фактично наданих послуг, їх зв`язок із розглядом конкретної справи, необхідність таких послуг, а також співмірність заявленої до компенсації суми з урахуванням критеріїв, визначених статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76– 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; допустимими є докази, отримані у встановленому законом порядку; достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, причому жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Таким чином, саме на сторону, яка заявляє вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, покладається обов`язок довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставини, необхідні для розподілу таких витрат.

Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою пра вової допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду мають бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, а також інші документи, які підтверджують склад і розмір відповідних витрат. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу та розрахунку таких витрат є підставою для відмови у їх відшкодуванні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 звернула увагу, що гонорар може визначатися у фіксованому розмірі або у формі погодинної оплати. При цьому фіксований розмір гонорару означає, що для визначення розміру адвокатського гонорару у відносинах між адвокатом і клієнтом не обчислюється фактична кількість часу, витрачена адвокатом на надання правничої допомоги.

Водночас у цій же постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов`язковими для суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінити витрати, які мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, не є самоціллю, однак такий опис є необхідним саме для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу між сторонами. При цьому незазначення витрат часу в детальному описі робіт саме по собі не перешкоджає визначенню розміру витрат у разі фіксованого гонорару, однак це не скасовує обов`язку сторони подати докази, які дозволяють встановити зміст, обсяг і зв`язок наданих послуг із конкретною справою.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 також виходила з того, що при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має оцінювати складність справи, виконані адвокатом роботи, час, витрачений на їх виконання, обсяг наданих послуг, пов`язаність витрат із розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність таких витрат до предмета спору, ціну позову, значення справи для сторін, поведінку сторін під час розгляду справи та інші релевантні обставини.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 зазначив, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції має перевірити, чи правильно місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 09.12.2025 між Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛКОМ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» укладено договір № 09/12/25 про надання правової допомоги.

Відповідно до пункту 1.2 договору правова допомога надається у Господарському суді Дніпропетровської області у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» про стягнення грошових коштів.

У цьому ж пункті договору визначено загальний перелік послуг, які можуть надаватися адвокатським об`єднанням клієнту, зокрема правовий аналіз документів, узагальнення та аналіз судової практики, надання консультацій і роз`яснень щодо правової позиції, збір доказів, підготовка позовної заяви, заяв, клопотань, письмових пояснень, процесуальних та інших документів, представництво інтересів клієнта в суді, а також інші послуги, необхідні та прямо пов`язані з розглядом справи.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що гонорар за договором встановлюється у фіксованому розмірі та складає 45 000 грн без ПДВ.

Згідно з пунктом 3.1 договору розрахунок за надання правової допомоги здійснюється клієнтом у безготівковій формі протягом п`яти днів з моменту підписання договору на підставі рахунку адвокатського об`єднання.

Пунктом 3.2 договору визначено, що після розгляду судової справи судом по суті, що закінчується ухваленням рішення суду, постановленням ухвали про закриття провадження у справі або ухвали про залишення позову без розгляду, надання правової допомоги припиняється, а адвокатське об`єднання складає акт наданої правової допомоги.

Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу подано договір про надання правової допомоги, рахунок на оплату, платіжну інструкцію про сплату 45 000 грн та банківську виписку щодо зарахування коштів адвокатському об`єднанню.

Колегія суддів погоджується з тим, що зазначені документи підтверджують наявність договірних відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛКОМ», погодження сторонами фіксованого розміру гонорару, а також факт перерахування клієнтом грошових коштів у сумі 45 000 грн на користь адвокатського об`єднання.

Разом з тим, наявність договору, рахунку та платіжних документів сама по собі не є безумовною підставою для покладення всієї суми витрат на іншу сторону спору. Такі документи підтверджують існування та виконання грошового зобов`язання у відносинах між клієнтом і адвокатським об`єднанням, однак не звільняють заявника від процесуального обов`язку довести суду обсяг фактично наданих послуг, їх необхідність, зв`язок із розглядом справи та співмірність заявленої до компенсації суми.

Доводи апелянта про те, що всі документи щодо витрат на професійну правничу допомогу були подані ще разом із позовною заявою, колегія суддів бере до уваги, однак зазначає, що сам факт своєчасного подання певних документів не означає автоматичної достатності цих документів для розподілу витрат.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що позивач не заявляв про намір подати докази витрат після ухвалення рішення в порядку частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а відповідні документи були долучені до матеріалів справи на стадії подання позовної заяви. Однак спірним у цій справі є не дотримання позивачем строку подання доказів, а достатність таких доказів для висновку про наявність підстав для компенсації витрат за рахунок відповідача.

Таким чином, посилання апелянта на те, що суд мав вирішити питання про розподіл витрат у рішенні від 16.03.2026, не спростовує висновку суду про відсутність належних доказів фактичного обсягу наданої правничої допомоги.

Колегія суддів також враховує, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2026 позов задоволено повністю, однак питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не було вирішено. Саме ця обставина стала підставою для звернення позивача із заявою про ухвалення додаткового рішення на підставі статті 244 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Разом з тим, ухвалення додаткового рішення не означає, що суд зобов`язаний задовольнити заяву про розподіл судових витрат у заявленому розмірі. Під час розгляду такої заяви суд зобов`язаний перевірити наявність правових та фактичних підстав для розподілу відповідних витрат за загальними правилами, визначеними статтями 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.

Тому доводи апелянта про те, що питання про витрати не було вирішене в основному рішенні, самі по собі не є підставою для стягнення 45 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо доводів апелянта про фіксований розмір гонорару, колегія суддів зазначає таке.

Апелянт посилається на те, що договором про надання правової допомоги встановлено фіксований розмір гонорару у сумі 45 000 грн, а тому розмір винагороди адвокатського об`єднання не залежить від кількості підготовлених процесуальних документів чи кількості часу, витраченого адвокатом.

Колегія суддів погоджується з тим, що у відносинах між клієнтом і адвокатським об`єднанням сторони мають право погодити фіксований розмір гонорару. Такий порядок визначення винагороди відповідає статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до якої гонорар є формою винагороди адвоката, а порядок його обчислення, підстави для зміни розміру, порядок сплати та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги.

Однак погодження фіксованого гонорару між клієнтом та адвокатом не означає, що вся погоджена і сплачена клієнтом сума в будь-якому випадку має бути компенсована іншою стороною спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 прямо зазначила, що зобов`язання між адвокатом і клієнтом не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд має оцінити не лише факт понесення витрат, а й їх необхідність.

Таким чином, фіксований характер гонорару не звільняє заявника від обов`язку надати суду докази, які дозволяють перевірити реальність, необхідність, пов`язаність і співмірність таких витрат із розглядом конкретної справи.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що договір про надання правової допомоги сам по собі містить достатню конкретизацію обсягу наданих послуг.

Зі змісту пункту 1.2 договору вбачається, що в ньому наведено загальний перелік послуг, які могли надаватися адвокатським об`єднанням клієнту у межах справи. Проте такий перелік не є детальним описом фактично виконаних адвокатом робіт у розумінні частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Договір визначає можливий обсяг доручення, але не підтверджує, які саме дії були фактично виконані адвокатом, у якій кількості, в якому обсязі, ким саме із визначених договором адвокатів, у який період та яким чином такі дії пов`язані з розглядом справи.

Більше того, у пункті 1.2 договору серед іншого зазначено послуги з підготовки відповіді на відзив, письмових пояснень, пояснень у дебатах, участі у судових засіданнях та інших процесуальних дій. Разом з тим, справа розглядалася у суді першої інстанції без виклику учасників справи, судові засідання не проводилися, пояснення у дебатах не надавалися, відзив відповідачем на позов не подавався, а тому частина послуг, передбачених договором як можлива, фактично не могла бути надана у межах цієї справи.

У матеріалах справи відсутній документ, який би конкретизував, які саме послуги були фактично надані адвокатським об`єднанням у межах справи № 904/7103/25, який обсяг таких послуг, які процесуальні документи підготовлені, скільки часу витрачено, які дії були необхідними для захисту інтересів клієнта та які з них безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що сам лише договір про надання правової допомоги, рахунок та документи про оплату не дають можливості встановити фактичний обсяг наданої правничої допомоги.

Щодо доводів апелянта про відсутність акта наданої правової допомоги, колегія суддів зазначає таке.

Апелянт обґрунтовано звертає увагу, що Господарський процесуальний кодекс України не визначає акт наданої правової допомоги як єдиний та виключний доказ понесення витрат на професійну правничу допомогу. Витрати на професійну правничу допомогу можуть підтверджуватися різними доказами, які у сукупності дозволяють суду встановити факт надання послуг, їх обсяг, вартість, оплату або обов`язок оплати, а також зв`язок із розглядом справи.

Разом з тим, у цій справі значення має не лише відсутність акта як окремого документа, а сукупність обставин: відсутність акта, передбаченого самим договором, відсутність детального опису робіт, відсутність будь-якого звіту, розрахунку, додатку або іншого документа, який би дозволяв встановити фактичний обсяг наданої правничої допомоги.

Пунктом 3.2 договору № 09/12/25 сторони прямо погодили, що після розгляду судової справи судом по суті, що закінчується ухваленням рішення суду, надання правової допомоги припиняється, а адвокатське об`єднання складає акт наданої правової допомоги.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/7103/25 ухвалено 16.03.2026. Саме цим рішенням було вирішено спір по суті між Товариством з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» про стягнення грошових коштів.

Тому доводи апелянта про те, що надання правничої допомоги не було завершене до ухвалення додаткового рішення, оскільки представник подавав заяву про ухвалення додаткового рішення, не спростовують змісту пункту 3.2 договору. У цьому пункті сторони пов`язали припинення надання правової допомоги саме з розглядом справи по суті, який завершився ухваленням рішення від 16.03.2026.

Заява про ухвалення додаткового рішення є процесуальним засобом усунення неповноти судового рішення, однак вона не змінює того, що спір по суті був вирішений рішенням суду від 16.03.2026.

Водночас навіть якщо виходити з того, що відсутність акта сама по собі не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні витрат, у цій справі позивач не надав жодного іншого документа, який би виконував функцію такого акта або детального опису фактично виконаних робіт.

Колегія суддів зазначає, що суд не виходив лише з формальної відсутності акта як єдиної підстави для відмови. Суд оцінив відсутність акта у сукупності з відсутністю детального опису фактично наданих адвокатом послуг та дійшов висновку про неможливість встановити фактичний обсяг правничої допомоги, що є предметом компенсації.

Такий висновок суду відповідає вимогам частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки без встановлення обсягу наданих послуг суд позбавлений можливості перевірити критерії співмірності, необхідності та обґрунтованості заявленої до стягнення суми.

Колегія суддів також враховує, що у справі № 922/1964/21, на яку посилається апелянт, Велика Палата Верховного Суду не сформулювала висновку про те, що у випадку фіксованого гонорару сторона взагалі звільняється від подання будь-якого опису фактично наданих послуг. Навпаки, Велика Палата зазначила, що детальний опис робіт необхідний для визначення розміру витрат з метою їх розподілу, а незазначення саме витрат часу не може бути перешкодою для визначення розміру витрат у випадку фіксованого гонорару.

Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1964/21 не спростовує висновку суду у цій справі, оскільки у справі, що переглядається, проблема полягає не у відсутності погодинного обліку часу, а у відсутності будь-якого детального опису фактично наданих послуг та доказів фактичного обсягу виконаних робіт.

Колегія суддів також звертає увагу, що у справі № 922/1964/21 суди досліджували не лише договори та платіжні документи, а й акти приймання-передачі правничої допомоги, детальний опис наданих послуг, процесуальні документи та участь адвокатів у судових засіданнях. Натомість у цій справі позивач не надав ані акта, ані окремого опису робіт, ані іншого документа, який би дозволяв встановити фактично виконані адвокатом дії.

Доводи апелянта про те, що витрати фактично понесені до звернення до суду з позовом та підтверджені платіжними документами, також не спростовують висновків суду першої інстанції.

Факт сплати гонорару підтверджує виконання клієнтом грошового зобов`язання перед адвокатським об`єднанням, однак не підтверджує автоматично обсяг правничої допомоги, її необхідність та співмірність для цілей компенсації за рахунок іншої сторони спору.

Для компенсації витрат на професійну правничу допомогу недостатньо встановити, що клієнт сплатив адвокату певну суму. Необхідно також встановити, що відповідні витрати були реальними, необхідними, пов`язаними з розглядом конкретної справи та співмірними з її складністю, обсягом виконаних робіт і значенням справи для сторони.

У цій справі позивач заявив до компенсації 45 000 грн витрат на професійну правничу допомогу у справі про стягнення 524 529, 05 грн за договором поставки.

З матеріалів справи вбачається, що спір не характеризувався підвищеною складністю, справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, без проведення судових засідань, без дослідження значного обсягу доказів у судових засіданнях, без призначення експертиз, без допиту свідків, без подання відповідачем відзиву на позов та без необхідності підготовки відповіді на відзив.

У межах справи позивачем подано позовну заяву, клопотання про нарахування трьох відсотків річних до моменту виконання рішення та заяву про ухвалення додаткового рішення. Разом з тим, матеріали справи не містять деталізації того, який саме обсяг роботи був виконаний адвокатами, скільки часу було витрачено, які саме правові питання досліджувалися, які докази збиралися та аналізувалися, чи здійснювалися інші дії, прямо пов`язані з розглядом справи.

За відсутності такого опису суд не може перевірити, чи є заявлена до стягнення сума 45 000 грн необхідною та співмірною саме з тим обсягом правничої допомоги, який фактично був наданий у цій справі.

Колегія суддів враховує й те, що в договорі сторони передбачили можливість надання широкого кола послуг, зокрема участь у судових засіданнях, підготовку відповіді на відзив, пояснень у дебатах та інших процесуальних документів. Однак значна частина таких потенційних послуг фактично не надавалася у зв`язку з особливостями розгляду справи у спрощеному письмовому провадженні.

Тому посилання апелянта на сам зміст договору не дозволяє встановити, які саме з передбачених ним послуг були реально надані та в якому обсязі.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що суд фактично погодився з розумністю, співмірністю та обґрунтованістю заявлених витрат, оскільки не зменшив їх розмір, а відмовив у стягненні з підстав відсутності підтвердження фактичного обсягу послуг.

Зміст додаткового рішення свідчить, що суд не переходив до зменшення витрат, оскільки встановив недоведеність обсягу правничої допомоги, за відшкодуванням якої звернувся позивач. Такий підхід не означає визнання судом розумності заявленої суми, а навпаки свідчить про неможливість здійснити її перевірку за критеріями, визначеними статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому колегія суддів зазначає, що зменшення витрат на професійну правничу допомогу та відмова у їх відшкодуванні з підстав недоведеності є різними процесуальними наслідками.

Зменшення витрат застосовується тоді, коли суд встановив факт надання правничої допомоги, її обсяг та зв`язок із розглядом справи, однак дійшов висновку про неспівмірність заявленої суми.

Натомість у цій справі суд встановив, що позивач не подав доказів, які дозволяють визначити фактичний обсяг наданої правничої допомоги. За таких умов суд не мав належної фактичної бази для визначення будь-якої іншої суми компенсації, оскільки її встановлення без відповідних доказів мало б характер припущення.

Доводи апелянта про те, що суд мав стягнути витрати хоча б у певній частині, не ґрунтуються на вимогах процесуального закону, оскільки саме заявник повинен надати докази, які дозволяють суду визначити обґрунтований розмір таких витрат.

За відсутності детального опису робіт, акта наданої правової допомоги або іншого документа, який би конкретизував фактично надані послуги, суд не може самостійно визначати розмір компенсації на власний розсуд без опори на докази, оскільки це суперечило б статтям 74, 76– 79, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів також бере до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що справа не відзначалася значною складністю, розглядалася у спрощеному провадженні без виклику учасників справи, а заявлена до стягнення сума 45 000 грн за відсутності підтвердження фактичного обсягу послуг не може бути перевірена на відповідність критеріям розумності та співмірності.

Разом з тим, оскільки у цій справі підставою для відмови є саме недоведеність фактичного обсягу наданих послуг, а не лише неспівмірність заявленої суми, колегія суддів не визначає інший розмір витрат, який міг би бути компенсований позивачу.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що відповідач у першій інстанції не подав заперечень щодо заяви про ухвалення додаткового рішення. Однак ця обставина не звільняла суд першої інстанції від обов`язку перевірити наявність передбачених законом підстав для розподілу судових витрат.

Неподання відповідачем заперечень саме по собі не означає, що заявлена сума витрат є доведеною, необхідною та співмірною, а також не позбавляє суд права і обов`язку оцінити подані докази відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, частина п`ята статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує обґрунтованість, пропорційність та пов`язаність таких витрат із розглядом справи. Отже, суд не є пасивним реєстратором домовленостей між адвокатом і клієнтом, а повинен перевірити, чи можуть відповідні витрати бути покладені на іншу сторону спору.

Щодо доводів апелянта про те, що відсутність акта є лише внутрішнім питанням взаємовідносин між адвокатом та клієнтом, колегія суддів зазначає, що цей довід не спростовує висновків суду.

Дійсно, акт наданої правової допомоги за своєю природою є документом, який оформлює виконання договору між адвокатом і клієнтом. Однак у цій справі саме договором передбачено складання такого акта після розгляду справи по суті. Таким чином, за відсутності акта та будь-якого іншого документа, який би підтверджував фактично виконані роботи, суд обґрунтовано врахував цю обставину при оцінці достатності доказів.

При цьому суд не заперечив право позивача на правничу допомогу та не втрутився у договірні відносини між клієнтом і адвокатським об`єднанням. Суд лише встановив, що подані заявником документи не дають можливості покласти відповідні витрати на іншу сторону спору.

Колегія суддів також зазначає, що підхід, запропонований апелянтом, фактично зводиться до того, що для стягнення витрат на професійну правничу допомогу достатньо надати договір із фіксованим гонораром та платіжний документ про сплату. Однак такий підхід не узгоджується зі змістом статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позбавляє суд можливості перевірити фактичний обсяг наданих послуг, їх необхідність та співмірність.

У разі прийняття такого підходу будь-яка погоджена між адвокатом і клієнтом сума гонорару автоматично перекладалася б на іншу сторону спору незалежно від реального обсягу виконаної роботи, складності справи та необхідності відповідних витрат, що суперечить принципам справедливості, пропорційності та розумності судових витрат.

Водночас компенсація витрат на професійну правничу допомогу покликана відшкодувати стороні необхідні та обґрунтовані витрати, пов`язані із захистом її прав у суді, але не може перетворюватися на додатковий спосіб отримання доходу або покладати на іншу сторону витрати, фактичний обсяг і необхідність яких не доведені.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Дніпропетровської області про те, що заявник не надав детального опису фактично наданих адвокатом послуг, не подав узгодженого сторонами акта наданої правової допомоги, складання якого передбачено договором, та не надав інших доказів, які б дозволили встановити фактичний обсяг правничої допомоги, необхідність відповідних витрат та їх співмірність із розглядом цієї справи.

Відтак суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться переважно до незгоди апелянта з оцінкою доказів, наданою судом, та до посилання на факт укладення договору і сплати фіксованого гонорару, однак не спростовують ключового висновку суду про недоведеність фактичного обсягу наданої правничої допомоги.

За таких обставин колегія суддів вважає, що додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 у справі № 904/7103/25 в оскарженій частині ухвалене з дотриманням норм процесуального права, а підстави для його скасування за доводами апеляційної скарги відсутні.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні у достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторін.

Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України», відповідно до якої обсяг обґрунтування судового рішення може різнитися залежно від характеру рішення, а питання достатності мотивування оцінюється у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що апелянту надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при вирішенні питання щодо наявності або відсутності підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Під час апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «УНІПЛАСТ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 000 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заявником не надано детального опису фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), не подано узгодженого сторонами акта наданої правової допомоги, складання якого передбачено договором про надання правової допомоги № 09/12/25 від 09.12.2025, а також не надано інших доказів, які б дозволяли встановити фактичний обсяг наданої правничої допомоги.

Наявність договору про надання правової допомоги, рахунку на оплату, платіжної інструкції та банківської виписки підтверджує існування договірних відносин між клієнтом та адвокатським об`єднанням, погодження сторонами фіксованого розміру гонорару та факт його сплати, однак не звільняє заявника від обов`язку довести обсяг фактично наданих послуг, їх необхідність, пов`язаність із розглядом конкретної справи та співмірність заявленої до компенсації суми.

За відсутності доказів, які б дозволяли встановити фактичний обсяг правничої допомоги, суд був позбавлений можливості перевірити заявлену суму витрат за критеріями реальності, необхідності, обґрунтованості, розумності та співмірності, визначеними статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду в оскарженій частині, колегія суддів дійшла висновку, що воно ухвалене з дотриманням норм процесуального права, з повним та належним з`ясуванням обставин, які мають значення для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, а тому відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» не підлягає задоволенню, а додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 у справі № 904/7103/25 в оскарженій частині підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а судовий збір, пов`язаний з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладається на особу, апеляційну скаргу якої залишено без задоволення.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» залишається без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 у справі № 904/7103/25 в оскарженій частині без змін, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 13, 16, 73, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 236, 244, 269, 270, 271, 275, 276, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ҐУДВЕЛЛІ УКРАЇНА» на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 у справі № 904/7103/25 в оскарженій частині залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 у справі № 904/7103/25 в оскарженій частині залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя Г.В. Левшина

Суддя О.І. Кучеренко