Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №922/1459/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Харків Справа №922/1459/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

прокурора – Кадацька Д.М., посвідчення №072726 від 01.03.2023 року;

позивача – не з`явився,

відповідача – Варламов Д.В. (адвокат), ордер серія ВІ№1398922 від 21.05.2026 року, свідоцтво №3215 від 14.01.2020 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги відповідача – фізичної особи-підприємця Капусника Анатолія Миколайовича (вх.1153Х/1) на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.05.2026 року у справі №922/1459/26,

за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області, м. Харків,

в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків,

до Фізичної особи-підприємця Капусника Анатолія Миколайовича, с-ще Вільшани Харківської області,

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.05.2026 року (повну ухвалу складено 11.05.2026 року, суддя Калантай М.В.) заяву Керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області від 05.05.2026 року про забезпечення позову задоволено.

Ухвалено вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення Фізичній особі-підприємцю Капуснику Анатолію Миколайовичу ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборони на відчуження нежитлової будівлі літ."АБ-1", загальною площею 14,5 кв.м, за адресою по вул. Цементній, 3-А у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1971732763101).

Відповідач з вказаною ухвалою суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті ухвали норм права, просить скасувати ухвалу Господарського суду від 07.05.2026 року по справі №922/1459/26 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що матеріали справи не містять доказів, а керівник Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова не надав належних доказів того, що відповідач є власником спірного нерухомого майна.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача – фізичної особи-підприємця Капусника Анатолія Миколайовича на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.05.2026 року у справі №922/1459/26. Учасникам справи встановлено строк до 09.06.2026 року протягом якого вони мають право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. Встановлено, що учасники справи мають право до 11.06.2026 року подати до апеляційного господарського суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень у справі з мотивуванням їх подання до суду апеляційної інстанції. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи (матеріали оскарження) №922/1459/26.

Вказана ухвала була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 25.05.2026 року.

28.05.2026 року до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/1459/26.

09.06.2026 року від Харківської обласної прокуратури надійшла заява - відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що згодна з ухвалою господарського суду першої інстанції, вважає її обґрунтованою та законною, прийнятою при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм права, у зв`язку з чим просить оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

У судовому засіданні 15.06.2026 року представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник прокуратури заперечував проти апеляційної скарги.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про місце, дату і час судового засідання повідомлений належним чином.

Суд в ухвалі від 25.05.2026 року доводив до відома учасників справи, що нез`явлення у судове засідання апеляційної інстанції (особисто чи представників) належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не тягне за собою відкладення розгляду справи на іншу дату, а також не перешкоджає розгляду справи по суті.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права при прийнятті оскаржуваної ухвали з урахуванням повноважень, визначених ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила таке.

Керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області (надалі - прокурор) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Капусника Анатолія Миколайовича (надалі - відповідач), в якому просить усунути перешкоди власнику - Харківській міській територіальній громаді - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0440 га, з кадастровим номером 6310137900:09:004:0001, розташованою за адресою: м. Харків, вул. Цементна, 3-А, шляхом:

- визнання недійсним договору від 24.04.2024 року оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:09:004:0001, по вул. Цементній, 3-А в м. Харкові, площею 0,0440 га, укладеного між Харківською міською радою та Капусником Анатолієм Миколайовичем (РНОКПП НОМЕР_1 ), скасувавши право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право: 54850330);

- визнання за Харківською міською радою права власності на самочинно збудований об`єкт в межах вказаної самовільно зайнятої земельної ділянки, щодо якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про державну реєстрацію права власності за Капусником Анатолієм Миколайовичем (РНОКПП НОМЕР_1 ) як на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1971732763101 - нежитлова будівля літ."АБ-1", загальною площею 14,5 кв.м, по вул.Цементній, 3-А у м.Харкові;

- зобов`язання фізичної особи-підприємця Капусника Анатолія Миколайовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) передати територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради самочинно збудований об`єкт, щодо якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про державну реєстрацію права власності за Капусником Анатолієм Миколайовичем (РНОКПП НОМЕР_1 ) як на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1971732763101 - нежитлова будівля літ."АБ-1", загальною площею 14,5 кв.м, по вул.Цементній, 3-А у м.Харкові, та земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:09:004:0001, шляхом укладання акту прийому-передачі.

На підтвердження позовних вимог прокурор посилається на здійснення відповідачем самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності, що не була відведена для цієї мети. У зв`язку з цим, на підставі ч.5 ст.376 ЦК України прокурор просить визнати право власності за Харківською міською радою на самочинно збудоване нерухоме майно. Щодо договору оренди земельної ділянки прокурор вказує, що відповідач не мав права отримати таку ділянку в користування на позаконкурентних засадах, оскільки самочинно збудоване майно не є об`єктом права власності. Отже, оскільки на спірній земельній ділянці був відсутній об`єкт нерухомого майна, Харківська міська рада не мала законних повноважень на передачу її в оренду інакше, ніж за наслідками процедури земельних торгів, як це передбачено ст.ст. 124, 134, 135 ЗК України. Вказане зумовлює підстави недійсності спірного договору оренди землі від 24.04.2024 у порядку ст.ст. 203, 215 ЦК України.

05.05.2026 року від прокурора надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просив вжити заходи забезпечення позову шляхом встановлення фізичній особі-підприємцю Капуснику Анатолію Миколайовичу (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборони на відчуження нежитлової будівлі літ."АБ-1", загальною площею 14,5 кв.м, за адресою по вул. Цементній, 3-А у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1971732763101).

Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що без встановлення обмежень на час розгляду справи, відповідач, як фактичний власник спірного нерухомого майна, може розпорядитися своєю власністю на власний розсуд в будь-який час. Подальше ймовірне відчуження майна на користь інших осіб ускладнить виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Зазначене може призвести до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав і інтересів яких стосуватиметься вирішення даного спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову у зв`язку з наявністю майнового інтересу цих осіб, а також може зумовити необхідність звернення прокурора з іншим позовом для захисту порушених інтересів держави.

Задовольняючи вказану заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що існує реальна загроза того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу заборони на відчуження нежитлової будівлі літ. "АБ-1", загальною площею 14,5 кв.м., за адресою по вул. Цементній, 3-А у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1971732763101) може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення в разі задоволення позову в частині вимог про визнання за Харківською міською радою права власності на самочинно збудований об`єкт та зобов`язання відповідача передати його територіальній громаді м. Харкова.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (частина третя статті 137 ГПК України).

Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 року у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 року у справі №925/1316/22, від 18.05.2023 року у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 року у справі №904/8506/21.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що з рештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейський суд у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. А тому господарський суд повинен враховувати ризики неможливості виконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Відтак, інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у випадку, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 року у справі №904/5876/19, від 10.11.2020 року у справі №910/1200/20).

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постанові від 11.01.2024 року у справі №916/3599/23.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 року у справі №754/5683/22 при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Тож, наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову в цій справі є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання права власності на самочинно збудований об`єкт в межах вказаної самовільно зайнятої земельної ділянки, зобов`язання передати самочинно збудований об`єкт та земельну ділянку.

При цьому, у позовній заяві прокурором зазначено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Капусник Анатолій Миколайович зареєстрований як фізична особа-підприємець, номер запису про проведення державної реєстрації 24560170000001879 від 23.06.1997 року, до основного виду діяльності якого відноситься «46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням». Спірний об`єкт нерухомого майна – нежитлова будівля літ. "АБ-1" (адміністративна) з відкритим майданчиком для зберігання сипучих матеріалів по вул. Цементній, 3-а, м. Харкова та передана в оренду земельна ділянка з кадастровим номером 6310137900:09:004:0001 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості – використовується відповідачем фактично для здійснення підприємницької діяльності.

Тож, скаржник помилково ототожнює поняття суб`єкта права власності з процесуальною правосуб`єктністю сторін спору.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 325 Цивільного кодексу України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Тобто право власності на нерухоме майно реєструється за фізичною особою незалежно від наявності у неї статусу підприємця.

Згідно зі статтею 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Колегія суддів зазначає, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних процедур не втрачає статусу фізичної особи, а набуває до нього нової ознаки - суб`єкта господарювання. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця сам по собі не впливає на правомочності фізичної особи - власника, однак визначальним для встановлення юрисдикції є суть правовідносин та мета використання майна.

Таким чином, фізична особа, яка використовує належне їй майно з метою отримання прибутку, діє як суб`єкт господарювання, а спори, що виникають при цьому (зокрема, щодо нерухомого майна, яке є знаряддям чи засобом такої діяльності), підлягають вирішенню в господарських судах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 року у справі №125/1216/20 вказано про необхідність встановлення правового статусу фізичної особи у спірних правовідносинах - чи діє вона у власних інтересах, чи як суб`єкт господарювання.

Натомість, колегія суддів зауважує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже таке питання є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 року у справі №910/1200/20).

При цьому, матеріали справи свідчать, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка №445645475 від 30.09.2025 року) згідно договору дарування від 19.01.2024 року (реєстровий №946), посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Арнаутовою Т.А., право власності на нежитлову будівлю літ. «АБ-1» за адресою: АДРЕСА_2 , перейшло до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), номер відомостей про речове право – 53362627.

Колегія суддів виснує, що необхідність забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій обґрунтовано тим, що:

- метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення;

- такий спосіб забезпечення позову як заборона вчинення дій є співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки спір є реальним, власником спірного майна є Капусник Анатолій Миколайович (РНОКПП НОМЕР_1 ), а відсутність обтяжень не перешкоджатиме зміні речових прав на нерухоме майно, що може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору;

- сам факт наявності зареєстрованого права власності на нерухоме майно вже свідчить про реальну можливість власника Капусник Анатолій Миколайович (РНОКПП НОМЕР_1 ) вільно розпоряджатися майном;

- існує прямий зв`язок між обраним прокурором заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що вказаний захід забезпечення позову не завдає шкоди відповідачу, адже не позбавляє його прав, зокрема, на володіння та користування майном, а лише тимчасово обмежить право розпорядитися спірним майном, відчужити його третім особам, змінити його призначення (з нежитлового на житлове тощо), поділити, виділити чи об`єднати.

Заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті (збереження спірного об`єкта) з метою обмеження вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідач під час розгляду справи не зазначив, яким чином вжиття наведених заходів та збереження у зв`язку з цим існуючого стану, порушують його права, та не навів обставин, що в сукупності свідчили б про можливість позивача отримати повний захист оспорюваного права в межах даного судового провадження без нових звернень до суду, якщо позов буде задоволено, у випадку коли згадані заходи забезпечення позову у цій справі не будуть вжиті судом (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.09.2025 року у cправі №914/444/25).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що заявлені прокурором заходи забезпечення позову є пов`язаними із наявністю реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а також направлені на забезпечення ефективного захисту порушених прав позивача у випадку задоволення позовних вимог, пов`язані із предметом розгляду цього спору, є співмірними та адекватними по відношенню до заявлених позовних вимог, такими, що не порушують рівності та збалансованості інтересів сторін оскільки мають тимчасовий характер, та, навпаки, спрямовані на збереження існуючого наразі стану речей, що може слугувати додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позовних вимог, буде реально виконане.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі Конвенція).

Європейським судом з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Горнсбі проти Греції» (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Також у рішенні ЄСПЛ від 18.05.2004 року у справі «Продан проти Молдови» Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Конвенцією, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам ЄСПЛ.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені прокурором заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, та наявний зв`язок між конкретними заходами забезпечення позову і предметом спору, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення заяви прокурора про забезпечення позову.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).

У такий спосіб, зазначені доводи скаржника, не спростовують правильності процесуальних дій суду першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.05.2026 року у справі №922/1459/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Капусника Анатолія Миколайовича залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.05.2026 року у справі №922/1459/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 19.06.2026 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов