Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №902/1636/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року Справа № 902/1636/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Філіпова Т.Л.

суддя Василишин А.Р.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Приватного підприємства "Регіони-Ойл" на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.03.2026

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

до Приватного підприємства "Регіони-Ойл"

про стягнення 174 367,89 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.03.2026 позов задоволено. Стягнуто з Приватного підприємства "Регіони-Ойл" (далі – ПП "Регіони-Ойл") заборгованість у розмірі 174 367,89 грн, з яких: 100 000,00 грн основного боргу, 12 246,58 грн 3% річних, 62 121,31 грн інфляційних втрат та 3 028,00 грн судових витрат зі сплати судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив виконання своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу необробленої деревини №120 від 11.08.2021, а саме факт поставки відповідачу товару на загальну суму 667 662,14 грн. На підтвердження зазначених обставин суд врахував наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні при перевезенні деревини автомобільним транспортом, які, на переконання суду, відповідають вимогам Інструкції щодо заповнення спеціалізованої форми товарно-транспортної накладної при перевезенні деревини автомобільним транспортом (далі – ТТН, ТТН-ліс).

Відхиляючи заперечення відповідача щодо непідтвердження факту передання товару належними доказами, суд взяв до уваги обставини часткової оплати поставленого товару, відсутність претензій щодо його кількості чи якості, а також наявність у матеріалах справи листа відповідача про визнання заборгованості. З огляду на встановлений факт поставки товару та відсутність доказів сплати його вартості в повному обсязі, суд дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості у розмірі 100 000,00 грн, що стало підставою для задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, а також нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким провадження у справі №902/1636/25 закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права під час відкриття провадження у справі та безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про закриття провадження. Зазначає, що позовну заяву через підсистему "Електронний суд" подано Філією "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", яка є відокремленим підрозділом без статусу юридичної особи та не може бути стороною у господарському процесі.

На підтвердження своєї позиції апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду щодо відсутності у філій та представництв самостійної процесуальної правоздатності, які викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.06.2021 у справі №760/32455/19, від 07.07.2021 у справі №712/13066/18, від 10.11.2021 у справі №552/2889/20, від 09.02.2022 у справах №607/4090/21 та №213/4206/19, від 18.05.2022 у справі №552/3667/19, від 08.03.2023 у справі №464/4338/21.

Разом з тим, ПП "Регіони-Ойл" вказує, що суд безпідставно виходив із відомостей, зазначених у тексті позовної заяви, а не з даних ЄСІКС щодо особи, яка фактично сформувала та подала позов. Тому вважає помилковим врахування судом змісту окремого файлу позовної заяви, доданого як додаток до електронного позову.

У зв`язку з наведеним скаржник наполягає на тому, що провадження у справі підлягало закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

Також, відповідач зазначає про порушення судом першої інстанції процесуальних норм щодо оцінки доказів, недоведеності спірних обставин та необґрунтованості позовних вимог. Зазначає, що надані позивачем товарно-транспортні накладні не містять обов`язкових реквізитів, зокрема підписів та печатки вантажоодержувача, а також належних відомостей про місце розвантаження, у зв`язку з чим не можуть підтверджувати факт передачі товару відповідачу.

Апелянт наголошує на відсутності доказів повноважень осіб, зазначених у ТТН як водії та одержувачі товару, а також доказів існування договірних відносин щодо перевезення та передачі товару відповідачу. На його думку, суд не надав належної оцінки цим обставинам, безпідставно визнав ТТН належними доказами поставки та дійшов висновку про отримання відповідачем товару без достатніх і допустимих доказів.

Крім того, відповідач не погоджується з висновком суду про визнання ним основної заборгованості у сумі 100 000,00 грн, вважаючи, що такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. За твердженням апелянта, позивач не довів факт виконання свого зобов`язання щодо поставки (передачі) товару відповідачу, а відтак заявлені позовні вимоги не підлягали задоволенню.

На думку скаржника, суд першої інстанції не дослідив належним чином усі зібрані у справі докази, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкового висновку про встановлення обставин, які не підтверджені належними і допустимими доказами.

У відзиві на апеляційну скаргу Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі Філії "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (ДСГП "Ліси України" в особі Філії "Столичний лісовий офіс" ДСГП) зазначає, що подана ПП "Регіони-Ойл" апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції ухвалене у відповідності до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи, судом вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження. Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і сторони не подавали клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, з урахуванням приписів абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги ПП "Регіони-Ойл" на рішення Господарського суду Вінницької області від 06.03.2026 у справі №902/1636/25 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи Державним підприємством "Поліське лісове господарство" 11.08.2021 сформовано аукціонне свідоцтво №4334/УЕБ про результати додаткового аукціону з продажу необробленої деревини заготівлі ІІІ кварталу 2021 року лісовими господарствами Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.

За змістом вказаного аукціонного свідоцтва право на укладення договору купівлі-продажу отримав учасник №19, а саме ПП "Регіони-Ойл".

Між Державним підприємством "Поліське лісове господарство" (далі – продавець) та Приватним підприємством "Регіони-Ойл" (далі – покупець, відповідач) 11.08.2021 укладено договір купівлі-продажу необробленої деревини №120 (далі – договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору за результатами проведення додаткового аукціону із продажу ресурсів необробленої деревини заготівлі III кварталу 2021 року, який відбувся 11.08.2021, на ТОВ "Українська енергетична біржа", продавець передає у власність на умовах франко-склад продавця (франко-проміжний склад) круглі лісоматеріали, надалі товар, лот №80, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Згідно з пунктом 1.2. договору право власності переходить до покупця з моменту повної оплати продавцю вартості купленого на аукціоні товару та відвантаження його на транспорт покупця з випискою супровідних документів.

За змістом пункту 3.1. договору сторони визначили, що ціна на товар встановлена в гривнях за 1 куб.м. на умовах франко-проміжний, франко-нижній склад продавця згідно аукціонного свідоцтва про результати проведення аукціону із продажу ресурсів необробленої деревини складає.

За умовами пункту 3.2. договору загальна сума договору становить 813 780,00 грн з ПДВ.

Пунктом 4.1. договору сторони передбачили, що комплектом товаросупровідних документів є: товарно-транспортна накладна (ТТН-ліс), додаток до ТТН-ліс.

Згідно з пунктом 5.1. договору прийом-передача товару здійснюється на складі продавця за умовами: франко-проміжний, франко-нижній склад:

за якістю - у відповідності з нормами відповідних ДСТУ та інших умов згідно законодавства України;

за кількістю - у відповідності з товарно-транспортними чи залізничними накладними та специфікаціями до них з підписом уповноваженої особи продавця.

Відповідно до пункту 5.2 договору продавець не пізніше ніж за три робочі дні до передачі товару повідомляє покупця про дату та місце поставки.

Згідно з пунктом 5.3 договору датою передачі товару продавцем та прийняття його покупцем, тобто датою поставки, вважається дата товарно-транспортної накладної.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що у разі виявлення під час приймання-передачі товару його неналежної якості або розбіжностей між фактично наявною кількістю товару та обсягами, зазначеними у товаросупровідних документах, складається акт за підписами представників обох сторін у двох примірниках.

У розділах 6 та 7 договору сторони погодили порядок замовлення, оплати та поставки товару. Так, відповідно до пункту 6.1 договору оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок продавця на умовах 100 % передоплати кожної партії товару протягом трьох банківських днів після отримання рахунку.

Згідно з пунктом 7.1 договору покупець зобов`язаний не пізніше ніж за три робочі дні надсилати продавцю засобами електронного зв`язку заявку на кожну партію товару, а відповідно до пункту 7.2 договору здійснювати попередню оплату за кожну партію товару протягом трьох банківських днів з дати виставлення рахунку.

Пунктом 7.3 договору передбачено обов`язок покупця прийняти товар у встановлений договором строк.

Відповідно до пункту 7.4 договору продавець після отримання заявки покупця зобов`язаний виставити рахунок-фактуру протягом трьох робочих днів, а згідно з пунктом 7.5 договору - передати товар протягом п`яти робочих днів після отримання 100 % передоплати за відповідну партію товару.

За змістом пункту 7.6 договору повідомлення про готовність партії товару здійснюється продавцем шляхом направлення покупцю телефонограми, факсу, електронного чи поштового повідомлення.

Пунктом 7.7 договору сторони погодили, що покупець придбаває товар для власної переробки без права його подальшої реалізації у необробленому вигляді.

Відповідно до пункту 8.1 договору порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених його змістом.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Даний договір діє з "11" серпня 2021 року по "30" вересня 2021 року включно. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (пункти 11.1.-11.3. договору).

На виконання умов договору купівлі-продажу необробленої деревини №120 позивач передав, а відповідач отримав обумовлений умовами договору товар, про що свідчать наявні у матеріалах справи товарно-транспортні накладні при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс) (далі – ТТН) з додатками на загальну суму 667 662,14 грн, а саме: ТТН серії КВЕ №852824 від 17.08.2021 на суму 96 341,26 грн, ТТН серії КВД №520743 від 19.08.2021 на суму 92 866,86 грн; ТТН серії КВД №565745 від 20.08.2021 на суму 97 950,53 грн, ТТН серії КВД №852876 від 31.08.2021 на суму 62 724,53 грн, ТТН серії КВЕ №990023 від 31.08.2021 на суму 34 009,78 грн, ТТН серії КВД №565794 від 02.09.2021 на суму 96 563,62 грн, ТТН серії КВД №565807 від 07.09.2021 на суму 90 726,04 грн, ТТН серії КВД №852901 від 09.09.2021 на суму 23 723,78 грн, ТТН серії КВД №852903 від 09.09.2021 на суму 72 755,74 грн.

Згідно банківських виписок за період з 06.09.2021 по 24.09.2021 за отримані лісоматеріали на користь ДП "Поліське лісове господарство" відповідачем здійснено оплату 16.08.2021 року - 50 000,00 грн, 06.09.2021 року -18.08.2021 року - 46 341,26 грн, 19.08.2021 року - 7 593,30 грн, 20.08.2021 року - 92866,86 грн, 01.09.2021 року - 100000,00 грн, 06.09.2021 року - 100000,00 грн, 15.09.2021 року - 50000,00 грн, 21.09.2021 року - 28454,02 грн, 27.09.2021 року - 22406,70 грн, 27.09.2021 року - 70000,00 грн із зазначенням у призначенні платежу "за лісоматеріали зг. рахунку №113 від 13.08.2021 р.", що загалом складає 567 662,14 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач надсилав відповідачу претензії №1 від 18.10.2022, від 23.10.2023 з вимогою про погашення заборгованості з оплати товару за договором.

Листом №30-12/2025.1 від 30.12.2025 ПП "Регіони-Ойл" повідомило позивача про визнання підприємством суми основного боргу у розмірі 100 000,00 грн та зобов`язалось сплатити вказану суму на рахунок філії.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором позивач звернувся із цим позовом до суду, у якому просить стягнути з відповідача 100 000,00 грн основного боргу, 12 246,58 грн 3% річних та 62 121,31 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 06.03.2026 позов задоволено повністю. Суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту поставки позивачем товару відповідачу та наявність у останнього невиконаного грошового зобов`язання з його оплати.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції, в апеляційній скарзі, зокрема, посилається на наявність підстав для закриття провадження у справі, а також заперечує факт належного підтвердження поставки товару.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема спори, пов`язані з виконанням господарських договорів між юридичними особами та/або фізичними особами-підприємцями.

За змістом статей 4, 44, 45 ГПК України право на звернення до господарського суду та процесуальну дієздатність у господарському процесі мають, зокрема, юридичні особи.

Згідно зі статтею 95 Цивільного кодексу України філії та представництва не є юридичними особами, а діють від імені юридичної особи, яка їх створила, у межах наданих повноважень.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту поставки товару та відсутності підстав для стягнення заборгованості, колегія суддів виходить із такого.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Приписами статті 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, підставою виникнення спірних правовідносин є договір купівлі-продажу необробленої деревини №120 від 11.08.2021, до якого підлягають застосуванню положення законодавства, що регулюють правовідносини поставки та купівлі-продажу.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 ЦК України).

Північно-західний апеляційний господарський суд вважає доводи відповідача щодо непідтвердження належними та допустимими доказами факту передачі товару обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, виходячи із наступного.

Як правильно встановлено господарським судом, факт поставки відповідачу товару на загальну суму 667 662,14 грн підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс), а саме: серії КВЕ №852824 від 17.08.2021, серії КВД №520743 від 19.08.2021, серії КВД №565745 від 20.08.2021, серії КВД №852876 від 31.08.2021, серії КВЕ №990023 від 31.08.2021, серії КВД №565794 від 02.09.2021, серії КВД №565807 від 07.09.2021, серії КВД №852901 від 09.09.2021 та серії КВД №852903 від 09.09.2021.

Наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.11.2013 №961/707 "Про затвердження спеціалізованої форми товарно-транспортної накладної при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс) " затверджено спеціалізовану форму ТТН-ліс та Інструкцію щодо її заповнення. Відповідно до пункту 3 зазначеного наказу ТТН-ліс є обов`язковим документом для державних лісогосподарських підприємств при обліку, первинному відпуску та перевезенні деревини автомобільним транспортом.

Дослідивши наявні у справі ТТН-ліс, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вони містять відомості, достатні для ідентифікації господарської операції, зокрема дані щодо відправника та одержувача товару, найменування і кількості деревини, місця відвантаження, транспортних засобів, водіїв, дат здійснення перевезення та інших істотних обставин поставки.

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що надані позивачем ТТН-ліс не можуть підтверджувати факт поставки товару у зв`язку з відсутністю окремих реквізитів, оскільки сам по собі факт відсутності окремих реквізитів, зокрема підписів чи відбитків печаток у відповідних графах накладних, не може автоматично свідчити про відсутність господарської операції, якщо інші відомості, що містяться у документі, дозволяють ідентифікувати її зміст та учасників, а обставини її здійснення підтверджуються іншими доказами у справі. Вирішальне значення має можливість встановити зі змісту документа факт здійснення господарської операції та підтвердити його іншими доказами у справі.

Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до усталеної судової практики недоліки в оформленні первинних документів не є самостійною підставою для невизнання господарської операції, якщо фактичний рух активів та реальність відповідних правовідносин підтверджуються сукупністю інших доказів.

У даному випадку факт поставки товару підтверджується не лише спірними ТТН-ліс, а й іншими матеріалами справи. Зокрема, після здійснення поставок відповідачем було проведено часткову оплату отриманого товару із зазначенням у призначенні платежу: "за лісоматеріали згідно рахунку №113 від 13.08.2021".

Зазначені обставини свідчать про те, що відповідач під час виконання договору фактично визнавав існування між сторонами господарських відносин щодо поставки лісоматеріалів та вчиняв дії, спрямовані на виконання свого обов`язку з оплати поставленої продукції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу необробленої деревини №120 від 11.08.2021 в частині передачі відповідачу товару.

Посилання апелянта на відсутність доказів повноважень водіїв на отримання товару також не спростовують факту належного виконання позивачем своїх договірних зобов`язань.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, пунктом 5.1 договору купівлі-продажу необробленої деревини №120 від 11.08.2021 сторони погодили, що приймання-передача товару здійснюється на складі продавця на умовах "франко-проміжний склад" та "франко-нижній склад".

Зазначені умови поставки передбачають, що обов`язок з отримання товару зі складу продавця покладається на покупця. Покупець повинен самостійно організувати транспорт для вивезення товару з місця поставки, а отримання товару та його перевезення здійснюються відповідальними особами покупця або залученим ним перевізником.

Відповідно до статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий за місцезнаходженням товару. Якщо ж із договору не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати його у власному місцезнаходженні, обов`язок продавця вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові для доставки покупцеві.

Отже, з урахуванням погоджених сторонами умов поставки обов`язок позивача щодо передачі товару вважався виконаним у момент його передачі покупцю або особам, залученим покупцем для вивезення продукції зі складу продавця.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін має право вимагати доказів того, що виконання приймається належним кредитором або уповноваженою ним особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

За таких обставин саме на покупця покладався обов`язок щодо залучення перевізника, визначення осіб, уповноважених на отримання товару, та контролю за здійсненням перевезення. Відтак ризик наслідків залучення покупцем перевізника або інших осіб для отримання товару несе саме покупець.

З цих підстав колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність у матеріалах справи договору між відповідачем та ТОВ "Макс Авто ЛТД", а також доказів належності окремих транспортних засобів чи документального підтвердження повноважень водіїв. Зазначені обставини стосуються внутрішньої організації виконання покупцем своїх обов`язків щодо вивезення товару та самі по собі не спростовують факту передачі товару зі складу продавця.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що після здійснення спірних поставок відповідач повідомляв позивача про неотримання товару, заявляв претензії щодо дій перевізників, оспорював факт передачі продукції або вимагав надання додаткових документів щодо осіб, які здійснювали її транспортування.

Навпаки, як встановлено судом, після здійснення поставок відповідач здійснив часткову оплату товару, фактично визнавши існування між сторонами договірних відносин та належне виконання позивачем своїх зобов`язань щодо поставки продукції.

За наведених обставин колегія суддів вважає обґрунтованим застосування до спірних правовідносин доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка ґрунтується на принципах добросовісності, справедливості та розумності, закріплених статтями 3 та 13 ЦК України.

Суть зазначеної доктрини полягає в тому, що особа не може діяти всупереч своїй попередній поведінці та отримувати переваги від такої суперечливої поведінки, якщо інша сторона обґрунтовано покладалася на її попередні дії чи заяви.

У даній справі відповідач після часткової оплати поставленого товару почав заперечувати сам факт його отримання, посилаючись на формальні недоліки окремих документів та відсутність підтвердження повноважень осіб, залучених ним же для отримання продукції. Така поведінка не відповідає принципам добросовісності та послідовності поведінки учасників цивільного обороту.

Отже, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведеність факту поставки позивачем товару відповідачу та відсутність підстав для відхилення спірних ТТН-ліс як належних і допустимих доказів у справі.

Щодо доводів апелянта про безпідставність посилання суду першої інстанції на відсутність доказів складення актів, передбачених пунктом 5.4 договору, апеляційний суд звертає увагу, що дійсно, умовами пункту 5.4 договору передбачено складання акта у випадку виявлення під час приймання-передачі товару невідповідності його якості, асортименту чи кількості даним товаросупровідних документів. Водночас зазначена умова договору підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами у справі та поведінкою сторін після здійснення поставки.

Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач не лише не надав доказів складення передбачених договором актів, але й не довів факту направлення продавцю будь-яких претензій, повідомлень чи заперечень щодо непоставки товару, його неналежної якості або невідповідності кількості у розумний строк після здійснення спірних поставок.

Таким чином, доводи апелянта про відсутність доказів передачі товару саме відповідачу фактично зводяться до переоцінки доказів, які були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

Отже, Північно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач обґрунтовано звернувся до суду з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 6.1. договору платіж здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця на умовах 100% передоплати кожної партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в сумі, що зазначається в рахунку (рахунках) протягом 3 (трьох) банківських днів після дня отримання рахунку (рахунків).

За умовами пункту 5.3. договору сторони визначили, що датою передачі товару продавцем та прийому його покупцем, тобто датою поставки, вважається дата товарно - транспортної накладної.

Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

За змістом статті 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Таким чином, зважаючи на виконання позивачем свого обов`язку за договором щодо поставки товару, у відповідача згідно статті 538 ЦК України, виник обов`язок сплатити вартість поставленого за договором товару після його отримання від позивача (за фактом отримання товару) згідно приписів статті 692 ЦК України.

Із матеріалів справи вбачається, що за період з 06.09.2021 по 24.09.2021 за отримані лісоматеріали на користь ДП "Поліське лісове господарство" відповідачем здійснено оплату у розмірі 567 662,14 грн.

Водночас, доказів сплати решти основного боргу за договором №120 від 11.02.2021 у розмірі 100 000,00 грн відповідач суду не надав. Розмір вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи.

Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження обставин визнання відповідачем частини заборгованості позивачем подано копію листа ПП "Регіони-Ойл" №30-12/2025.1 від 30.12.2025, у якому відповідач визнав основний борг у сумі 100 000,00 грн та повідомив про намір його сплатити.

Не погоджуючись з оцінкою зазначеного доказу, апелянт вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його запереченням щодо відсутності оригіналу цього листа, сумнівів у його достовірності та необхідності дослідження оригіналу документа.

Колегія суддів звертає увагу, що твердження відповідача про відсутність оригіналу документа та сумніви щодо його достовірності не можуть бути достатньою підставою для неврахування такого доказу. Відповідачем не наведено конкретних обставин, які б свідчили про підроблення документа, невідповідність його копії оригіналу або спростовували факт його складання. Натомість доводи апеляційної скарги зводяться до формального посилання на відсутність оригіналу документа без наведення належного обґрунтування недостовірності поданої копії.

Додатково колегія суддів враховує, що з протоколу судового засідання від 15.01.2026, що наявний в матеріалах справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач звертався з клопотанням про відкладення судового засідання з метою врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди. Зазначена процесуальна поведінка відповідача узгоджується зі змістом листа №30-12/2025.1 від 30.12.2025, у якому останній визнавав наявність основного боргу в сумі 100 000,00 грн та просив не застосовувати штрафні санкції. За таких обставин подальше заперечення відповідачем факту направлення зазначеного листа та сумніви щодо його достовірності не узгоджуються з його попередньою поведінкою під час розгляду справи.

Така поведінка суперечить принципу добросовісності учасників цивільних та господарських правовідносин і не відповідає доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), відповідно до якої особа не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, якщо інша сторона обґрунтовано покладалася на таку поведінку. Відтак відповідач не може одночасно вчиняти дії, спрямовані на мирне врегулювання спору щодо спірної заборгованості, та заперечувати обставини, які випливають із його ж листування та процесуальної поведінки у справі.

При цьому колегія суддів зазначає, що навіть без урахування листа №30-12/2025.1 від 30.12.2025 наявні у справі докази в їх сукупності є достатніми для встановлення факту поставки товару та наявності заборгованості відповідача. Вказаний лист був оцінений судом поряд з іншими доказами та не є єдиною чи виключною підставою для висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за договором купівлі-продажу необробленої деревини №120 від 11.08.2021 року у розмірі 100 000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо висновків суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 12 246,58 грн 3% річних та 62 121,31 грн інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить окремих доводів щодо неправильності здійсненого судом розрахунку, помилкового визначення періоду прострочення, неправильного застосування положень статті 625 ЦК України чи інших обставин, які б спростовували висновки місцевого господарського суду в цій частині.

Розглянувши доводи апелянта про відсутність процесуальної правосуб`єктності Філії «Столичний лісовий офіс» як позивача у справі, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як убачається із матеріалів справи 28.10.2022 Державним агентством лісових ресурсів України видано наказ №824 "Про припинення Державного підприємства "Поліське лісове господарство" та затвердження комісії з припинення".

За змістом пункту 1 наказу №824 від 28.10.2022 Державним агентством лісових ресурсів України вирішено припинити Державне підприємство "Поліське лісове господарство", код ЄДРПОУ00992125 шляхом реорганізації, а саме – приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", код ЄДРПОУ 44768034.

Згідно з пунктом 8 наказу №824 від 28.10.2022 визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства "Поліське лісове господарство".

Відповідно до наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" №238 від 09.01.2023 за Філією "Поліське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" закріплено майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України №63 від 09.01.2023.

Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" №1808 від 18.10.2024 припинено Філію "Поліське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" шляхом її закриття, забезпечено оформлення передавального балансу майна та передавального акта до Філії "Столичний лісовий офіс" ДП "Ліси України"; забезпечено передачу активів та пасивів до Філії "Столичний лісовий офіс" ДП "Ліси України".

За умовами пунктів 1.1. 3.1 Положення про Філію "Столичний лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", філія є відокремленим підрозділом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України". Філія діє від імені Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" та в його інтересах.

Пунктом 10.5.6 зазначеного Положення Підприємством делеговано Філії право представляти його інтереси у судах усіх юрисдикцій та інстанцій, вести претензійну роботу, виступати позивачем і відповідачем у справах, пов`язаних з діяльністю Філії, а також підписувати процесуальні документи в межах наданих повноважень.

Отже, відокремлений підрозділ не є самостійним суб`єктом права, однак уповноважений здійснювати представництво та захист інтересів юридичної особи.

При цьому колегія суддів зазначає, що стороною у справі є юридична особа, а не її відокремлений підрозділ, який лише здійснює представництво її інтересів у межах наданих повноважень, з огляду на таке.

Як убачається зі змісту позовної заяви, поданої через підсистему "Електронний суд" 03.12.2025, позивачем у справі визначено Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі Філії "Столичний лісовий офіс". Аналогічно у прохальній частині позову заявлено вимогу про стягнення коштів саме на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Крім того, матеріали справи містять належні докази на підтвердження повноважень Філії та її представників на здійснення представництва інтересів Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" у суді, у тому числі на підписання та подання позовної заяви.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що фактично позов у даній справі подано не Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України", а Філією "Столичний лісовий офіс", яка є відокремленим підрозділом без статусу юридичної особи. На обґрунтування своєї позиції апелянт посилається, зокрема, на відомості, сформовані підсистемою "Електронний суд" під час подання позовної заяви, та вважає, що саме філія виступає позивачем у справі, а тому провадження підлягає закриттю.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що позивачем у справі є саме Філія "Столичний лісовий офіс". Такі доводи ґрунтуються виключно на окремих технічних реквізитах, сформованих підсистемою "Електронний суд", та не враховують змісту позовної заяви, характеру заявлених вимог і документів, що підтверджують повноваження представників.

Сам по собі факт подання процесуального документа через електронний кабінет представника відокремленого підрозділу не свідчить про набуття таким підрозділом статусу самостійного позивача та не змінює правового статусу особи, в інтересах якої подано позов.

Апеляційний суд також враховує, що наведені скаржником висновки Верховного Суду щодо процесуального статусу філій та представництв стосуються випадків, коли такі підрозділи фактично виступали самостійними учасниками процесу. Натомість у даній справі стороною спору є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", а Філія "Столичний лісовий офіс" діє виключно від його імені та в межах наданих їй повноважень.

При цьому доводи апеляційної скарги фактично зводяться до заперечень щодо способу оформлення та подання позовної заяви через підсистему "Електронний суд", однак не свідчать про відсутність у позивача процесуальної правоздатності чи про звернення до суду особи, яка не має права на судовий захист.

Більше того, навіть за наявності сумнівів щодо окремих технічних реквізитів електронного документа такі обставини не можуть бути підставою для закриття провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, оскільки спір виник між суб`єктами господарювання з приводу виконання господарського договору та за своєю правовою природою належить до юрисдикції господарських судів.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для закриття провадження у справі та відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також враховуючи те, що колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності факту поставки товару та наявності у відповідача невиконаного грошового зобов`язання, підстав для переоцінки висновків місцевого господарського суду щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат не вбачається.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та вірно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Вінницької області від 06.03.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Приватного підприємства "Регіони-Ойл" задоволенню не підлягає.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Рішення Господарського суду Вінницької області від 06.03.2026 у справі №902/1636/25 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Регіони-Ойл" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.