Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №918/1254/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року Справа № 918/1254/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Мельник О.В. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився

від відповідача 1 - Мельник О.П.

від відповідача 2 - не з`явився

прокурор - Мельничук Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року у справі №918/1254/25 (повний текст складено 16 квітня 2026 року, суддя Селівон А.О.)

за позовом заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (відповідач 1)

та до Комунального некомерційного підприємства "Володимирецький центр первинної медико-санітарної допомоги" Володимирецької селищної ради (відповідач 2)

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (відповідач 1) та Комунального некомерційного підприємства "Володимирецький центр первинної медико-санітарної допомоги" Володимирецької селищної ради (відповідач-2) про визнання недійсними додаткових угод №2 від 29 липня 2024 року та №3 від 20 серпня 2024 року до Договору на постачання електричної енергії №2096-ВЦ від 21 грудня 2023 року, укладеного Комунальним некомерційним підприємством "Володимирецький центр первинної медико-санітарної допомоги" Володимирецької селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Володимирецької селищної ради коштів у розмірі 81 063,64 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року у справі №918/1254/25 задоволено позов заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Володимирецької селищної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" та до Комунального некомерційного підприємства "Володимирецький центр первинної медико-санітарної допомоги" Володимирецької селищної ради про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів.

Визнано недійсними додаткові угоди №2 від 29 липня 2024 року та №3 від 20 серпня 2024 року до Договору на постачання електричної енергії №2096-ВЦ від 21 грудня 2023 року, укладеного Комунальним некомерційним підприємством "Володимирецький центр первинної медико-санітарної допомоги" Володимирецької селищної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія".

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (33013, м. Рівне, вул. Князя Володимира, 71-Б, код ЄДРПОУ 42101003) на користь Володимирецької селищної ради (34300, Рівненська обл., Вараський р-н., смт. Володимирець, вул. Повстанців, 21, код ЄДРПОУ 04388113) кошти у розмірі 81 063,64 грн. (вісімдесят одна тисяча шістдесят три гривні 64 копійки).

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (33013, м. Рівне, вул. Князя Володимира, 71-Б, код ЄДРПОУ 42101003) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077; р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач - Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 3 633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) витрат зі сплати судового збору.

Присуджено до стягнення з Комунального некомерційного підприємства "Володимирецький центр первинної медико-санітарної допомоги" Володимирецької селищної ради (34300, Рівненська обл., Вараський р-н., смт. Володимирець, вул. Грушевського, 39, код ЄДРПОУ 38853852) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077; р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач - Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 3633,60 грн (три тисячі шістсот тридцять три гривні 60 копійок) витрат зі сплати судового збору.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки додаткові угоди №2 від 29 липня 2024 року та №3 від 20 серпня 2024 року до договору про постачання електричної енергії від 21 грудня 2023 року №2096-ВЦ укладені з порушенням вимог законодавства про публічні закупівлі, адже внаслідок їх укладення ціну електричної енергії без належного документального підтвердження та правових підстав збільшено з 6,146 грн до 8,75 грн за 1 кВт·год без ПДВ, тобто на 42,4 % від первісної ціни, що суперечить принципам максимальної економії, ефективності та пропорційності закупівель, а також вимогам щодо недопустимості істотної зміни умов договору про закупівлю поза межами, визначеними законом. У зв`язку з цим суд визнав оспорювані додаткові угоди недійсними та, встановивши факт надмірної сплати коштів за електричну енергію у розмірі 81 063,64 грн, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення цієї суми з ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Володимирецької селищної ради.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково оцінив правомірність укладення додаткових угод №2 та №3 виключно крізь призму положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24 січня 2024 року у справі №922/2321/22, не врахувавши особливостей правового регулювання публічних закупівель у період дії воєнного стану.

Апелянт вказує, що договір про постачання електричної енергії споживачу від 21 грудня 2023 року №2096-ВЦ укладено після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів із дня його припинення або скасування, затверджених цією постановою.

За твердженням скаржника, підпункт 2 пункту 19 Особливостей №1178 допускає зміну ціни за одиницю товару у разі коливання його ціни на ринку, що відбулося з моменту укладення договору або останнього внесення змін до нього. При цьому відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток її коливання на ринку, така зміна має бути документально підтверджена та не повинна призводити до збільшення загальної суми договору. Водночас зазначена норма не містить обмеження щодо максимального сукупного збільшення ціни на рівні 10 відсотків від початкової ціни та щодо можливості її зміни лише один раз на 90 днів.

Скаржник наголошує, що порядок зміни ціни був погоджений сторонами також у пункті 13.8 договору, а ціна електричної енергії відповідно до комерційної пропозиції визначалася за формулою та безпосередньо залежала від закупівельної вартості електричної енергії на відповідних сегментах ринку.

Апелянт зазначає, що додатковою угодою від 29 липня 2024 року №2 сторони змінили ціну електричної енергії з 01 червня 2024 року до 8,21554 грн за 1 кВт·год. Підставою для внесення таких змін був експертний висновок від 01 липня 2024 року №В-166, відповідно до якого середньозважена ціна електричної енергії на ринку "на добу наперед" у червні 2024 року порівняно із січнем 2024 року збільшилася на 40,03 відсотка. Додатковою угодою від 20 серпня 2024 року №3 ціну електричної енергії з 01 липня 2024 року змінено до 8,75000 грн за 1 кВт·год. На підтвердження відповідного коливання сторони використали експертний висновок від 30 липня 2024 року №В-198, згідно з яким середньозважена ціна електричної енергії на ринку "на добу наперед" у липні 2024 року порівняно із червнем 2024 року збільшилася на 10,43 відсотка. На переконання апелянта, зазначені експертні висновки є належним документальним підтвердженням коливання ціни електричної енергії, оскільки законодавство не встановлює вичерпного переліку органів, установ або документів, якими може підтверджуватися зміна ринкової ціни товару. Відтак висновок місцевого господарського суду про невідповідність спірних додаткових угод вимогам статей 203, 215 Цивільного кодексу України є помилковим, оскільки ці угоди укладені на підставі та з дотриманням підпункту 2 пункту 19 Особливостей №1178.

Окремо скаржник заперечує наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Володимирецької селищної ради. Апелянт зазначає, що селищна рада не є стороною договору про постачання електричної енергії та спірних додаткових угод, які укладені між ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" і КНП "Володимирецький центр первинної медико-санітарної допомоги" Володимирецької селищної ради. На переконання апелянта, заявлені вимоги фактично спрямовані на захист майнових прав комунального некомерційного підприємства як самостійного суб`єкта господарювання, а не прав та інтересів територіальної громади. Наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та створеним ним комунальним підприємством не свідчить про наявність у такого органу владних повноважень у договірних відносинах підприємства з третіми особами.

З огляду на викладене ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року у справі №918/1254/25 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 травня 2026 року у справі №918/1254/25 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року у справі №918/1254/25. Запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 (десяти) днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та надати суду докази сплати судового збору у розмірі 10 900,80 грн..

15 травня 2026 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №7605 від 14 травня 2026 року про сплату 10 900,80 грн. судового збору.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2026 року у справі №918/1254/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року у справі №918/1254/25 та призначено розгляд апеляційної скарги на "18" червня 2026 р. об 14:15год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №2.

28 травня 2026 року від Першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокурор просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року у справі №918/1254/25 - без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, прокурор зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178 не вносить змін до Закону України "Про публічні закупівлі", а лише встановлює особливості здійснення закупівель у період дії воєнного стану. Положення підпункту 2 пункту 19 Особливостей №1178 деталізують передбачені пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" підстави зміни ціни за одиницю товару та не встановлюють іншого порядку визначення допустимого розміру її збільшення.

У відзиві наголошено, що можливість зміни ціни за одиницю товару пов`язується з наявністю реального коливання ціни такого товару на ринку в бік збільшення, яке має оцінюватися від моменту укладення договору або останньої правомірної зміни ціни до моменту укладення відповідної додаткової угоди. При цьому сукупне збільшення ціни за одиницю товару протягом строку дії договору не може перевищувати 10 відсотків від ціни, визначеної сторонами під час укладення договору за результатами закупівлі.

Прокурор зазначає, що первісна ціна електричної енергії за договором від 21 грудня 2023 року №2096-ВЦ становила 6,146 грн за 1 кВт·год без ПДВ. Додатковою угодою від 15 лютого 2024 року №1 ціну збільшено до 6,40222 грн за 1 кВт·год без ПДВ, додатковою угодою від 29 липня 2024 року №2 - до 8,21554 грн, а додатковою угодою від 20 серпня 2024 року №3 - до 8,75 грн за 1 кВт·год без ПДВ.

За твердженням прокурора, укладення додаткової угоди №2 призвело до збільшення ціни на 33,7 відсотка порівняно з первісною ціною договору, а додаткової угоди №3 - на 42,4 відсотка. Отже, протягом строку дії договору ціна електричної енергії зросла з 6,146 грн до 8,75 грн за 1 кВт·год без ПДВ, тобто більш як на 42 відсотки, що істотно перевищує встановлену законом граничну межу.

Заперечуючи проти доводів апелянта про неналежність Володимирецької селищної ради як позивача, прокурор зазначає, що КНП "Володимирецький центр первинної медико-санітарної допомоги" створене на базі майна Володимирецької селищної територіальної громади, а джерелом фінансування спірної закупівлі відповідно до річного плану закупівель на 2024 рік є кошти місцевого бюджету.

Прокурор посилається на положення статуту підприємства, відповідно до яких його майно є комунальною власністю територіальної громади, засновником, власником та органом управління майном є Володимирецька селищна територіальна громада в особі Володимирецької селищної ради, а підприємство є підпорядкованим, підзвітним і підконтрольним засновнику. Селищна рада здійснює управління підприємством, а також контроль за його фінансово-господарською діяльністю та ефективністю використання комунального майна.

На переконання прокурора, оскільки спірна закупівля фінансувалася коштом місцевого бюджету, Володимирецька селищна рада як засновник підприємства, власник його майна та орган, уповноважений контролювати законність і ефективність використання бюджетних коштів, є належним позивачем у цій справі. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету внаслідок укладення підконтрольним комунальним підприємством незаконних правочинів порушує економічні інтереси територіальної громади.

12 червня 2026 року через систему "Електронний суд" ЄСІТС від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" – адвоката Мельник Олени Петрівни надійшла заява про участь у судовому засіданні у справі №918/1254/25, призначеному на 18 червня 2026 року об 14:15 год., у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15 червня 2026 року у справі №918/1254/25 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 червня 2026 року, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді - члена колегії Маціщук А.В., внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний склад суду: головуюча суддя Бучинська Г.Б., суддя Мельник О.В., суддя Філіпова Т.Л.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 червня 2026 року у справі №918/1254/25 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року у справі №918/1254/25 прийнято до свого провадження у новому складі суду.

17 червня 2026 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №918/1254/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/2026(178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Клопотання обґрунтоване тим, що предметом перевірки Конституційним Судом України є конституційність положення закону, на порушення якого прокурор посилається як на одну з підстав недійсності спірних додаткових угод. На переконання заявника, вирішення цієї справи до ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення є об`єктивно неможливим.

17 червня 2026 року від Першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури надійшли заперечення на вказане клопотання, у яких прокурор просить відмовити в його задоволенні, посилаючись на відсутність об`єктивної неможливості розгляду цієї справи та наявність у суду достатніх доказів і правових підстав для самостійного встановлення та оцінки обставин, що входять до предмета доказування.

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про зупинення провадження у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Водночас суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити й оцінити обставини, які є предметом судового розгляду.

Отже, для зупинення провадження з наведеної підстави недостатньо самого факту розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності норми закону, яка підлягає застосуванню у відповідних правовідносинах. Необхідною умовою є встановлення об`єктивної неможливості розгляду конкретної справи до вирішення конституційного провадження, тобто неможливості на підставі наявних доказів самостійно встановити й оцінити обставини, що мають значення для вирішення спору.

Предметом розгляду у справі №918/1254/25 є вимоги про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії та стягнення коштів. Вирішення такого спору передбачає дослідження змісту договору і додаткових угод, обставин та правових підстав їх укладення, документального підтвердження коливання ціни товару, дотримання встановленого законодавством порядку зміни істотних умов договору, а також перевірку правильності визначення заявленої до стягнення суми.

Наявні у матеріалах справи докази дозволяють суду апеляційної інстанції встановити та оцінити вказані обставини, перевірити доводи апеляційної скарги й заперечень на неї та вирішити питання щодо законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

При цьому Конституційний Суд України у справі №3-78/2026(178/26) не встановлюватиме фактичних обставин, пов`язаних з укладенням і виконанням спірних додаткових угод, та не здійснюватиме оцінку доказів у справі №918/1254/25, а вирішуватиме питання щодо відповідності Конституції України окремого положення Закону України "Про публічні закупівлі".

Саме по собі відкриття конституційного провадження не зупиняє дії відповідної норми закону та не свідчить про її неконституційність. До ухвалення Конституційним Судом України рішення пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" є чинним і підлягає застосуванню судом під час вирішення спору.

Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Крім того, Верховний Суд в постановах від 12 травня 2026 року у справі №924/560/24, від 20 травня 2026 року у справі №910/4865/24 та від 04 червня 2026 року у справі №911/2586/24, розглядаючи аналогічні клопотання про зупинення провадження до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/2026(178/26), виходив із того, що наявні у відповідних справах обставини та зібрані докази дозволяють суду належним чином перевірити доводи учасників справи й вирішити спір без очікування результатів конституційного провадження.

Посилання заявника на ухвалу Верховного Суду від 04 червня 2026 року у справі №927/1704/23 не свідчить про безумовну необхідність зупинення провадження у цій справі, оскільки питання про наявність об`єктивної неможливості її розгляду вирішується судом з урахуванням предмета і підстав позову, доводів учасників справи, складу доказів та інших конкретних обставин відповідної справи.

За таких обставин колегія суддів не встановила об`єктивної неможливості розгляду справи №918/1254/25 до вирішення Конституційним Судом України справи №3-78/2026(178/26), а тому передбачені пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України підстави для зупинення провадження відсутні.

З огляду на викладене, у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про зупинення провадження у справі належить відмовити.

Безпосередньо в судовому засіданні представник апелянта та прокурор повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Представники позивача та відповідача 2 в судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача 1 та прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 21 грудня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" як постачальником та Комунальним некомерційним підприємством "Володимирецький центр первинної медико-санітарної допомоги" Володимирецької селищної ради як споживачем укладено договір про постачання електричної енергії №2096-ВЦ, умови якого розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії.

Відповідно до пункту 2.1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена у заяві-приєднанні, яка є додатком №1 до договору. Відповідно до заяви-приєднання початок постачання електричної енергії визначено з 01 січня 2024 року.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, які визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з обраною комерційною пропозицією, яка є додатком №2 до договору.

Відповідно до пунктів 5.2 - 5.4 договору спосіб визначення ціни електричної енергії зазначається у комерційній пропозиції постачальника, ціна електричної енергії зазначається постачальником у рахунках про оплату електричної енергії, у тому числі у разі її зміни, а розрахунковим періодом за договором є календарний місяць.

Між сторонами підписано комерційну пропозицію № "По Факту - Тендер", яка є додатком №2 до договору, відповідно до якої ціна електричної енергії становить 6,146 грн за 1 кВт*год без ПДВ та визначається за формулою: Ц(спож) = Цзак + Цп + Тпередача + Трозподіл, де Цзак - закупівельна ціна електричної енергії постачальником для споживача на ринках електричної енергії за розрахунковий період, Цп - ціна послуг, пов`язаних з постачанням електричної енергії споживачу, Тпередача - тариф на послуги з передачі електричної енергії ПрАТ "НЕК "Укренерго", а Трозподіл - тариф на послуги з розподілу електричної енергії відповідного оператора системи розподілу.

У пункті 4 комерційної пропозиції сторони погодили, що після закінчення розрахункового періоду постачальник здійснює остаточний розрахунок за фактичним обсягом споживання електричної енергії та надає споживачу рахунок-фактуру та/або акт приймання-передачі на оплату фактично спожитої електричної енергії у розрахунковому періоді.

Відповідно до пункту 13.1 договору та пункту 9 комерційної пропозиції договір набирає чинності з моменту погодження споживачем заяви-приєднання і договірних величин споживання електричної енергії та укладається на строк до 31 грудня 2024 року включно, а в частині виконання фінансових зобов`язань - до повного їх виконання.

Згідно з пунктами 2-4 додатку №3 до договору "Договірні величини споживання електричної енергії" ціна договору становить 590 016,00 грн, у тому числі ПДВ, а зобов`язання за договором беруться в межах кошторисних призначень.

Пунктом 13.8 договору передбачено, що умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами електронного аукціону, у тому числі ціни за одиницю товару, переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання сторонами зобов`язань у повному обсязі, крім випадків, визначених договором та законодавством, зокрема у разі погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку за умови документального підтвердження такого коливання та без збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

Також умовами договору передбачено, що зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує такі зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу наперед" та внутрішньодобовому ринку, оприлюднені ДП "Оператор ринку", або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження на надання експертних висновків щодо відсоткової зміни ціни товару на ринках.

Додатковою угодою №1 від 15 лютого 2024 року визначено, що ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить 6,40222 грн без ПДВ та застосовується до договірних величин споживання електричної енергії з січня 2024 року.

Додатковою угодою №2 від 29 липня 2024 року сторони, посилаючись на умови договору та підпункт 2 пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178, погодили ціну за одиницю товару у розмірі 8,21554 грн за 1 кВт/год без ПДВ. У вказаній додатковій угоді зазначено, що документальним підтвердженням коливання ціни є експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати про моніторинг ринкових цін електричної енергії. Додаткова угода №2 від 29 липня 2024 року набрала чинності з моменту її підписання сторонами та відповідно до частини 3 статті 631 ЦК України поширила свою дію на відносини між сторонами з 01 червня 2024 року.

Додатковою угодою №3 від 20 серпня 2024 року сторони, також посилаючись на умови договору та підпункт 2 пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178, погодили ціну за одиницю товару у розмірі 8,75 грн за 1 кВт/год без ПДВ. У вказаній додатковій угоді зазначено, що документальним підтвердженням коливання ціни є експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати про моніторинг ринкових цін електричної енергії. Додаткова угода №3 від 20 серпня 2024 року набрала чинності з моменту її підписання сторонами та відповідно до частини 3 статті 631 ЦК України поширила свою дію на відносини між сторонами з 01 липня 2024 року.

Згідно з актами приймання-передачі електричної енергії постачальник поставив споживачу електричну енергію загальним обсягом 66 247 кВт/год на суму 590 016,00 грн з ПДВ, зокрема: за січень 2024 року - 6 374 кВт/год на суму 48 968,24 грн; за лютий 2024 року - 7 346 кВт/год на суму 56 436,84 грн; за березень 2024 року - 6 810 кВт/год на суму 52 318,94 грн; за квітень 2024 року - 8 363 кВт/год на суму 64 250,11 грн; за травень 2024 року - 7 132 кВт/год на суму 54 792,76 грн; за червень 2024 року - 6 380 кВт/год на суму 62 900,00 грн; за липень 2024 року - 3 941 кВт/год на суму 41 385,02 грн; за серпень 2024 року - 3 322 кВт/год на суму 34 881,00 грн; за вересень 2024 року - 5 707 кВт/год на суму 59 923,50 грн; за жовтень 2024 року - 6 589 кВт/год на суму 69 184,50 грн; за листопад 2024 року - 4 283 кВт/год на суму 44 975,09 грн.

Відповідно до платіжних інструкцій споживачем перераховано постачальнику кошти за електричну енергію на загальну суму 590 016,00 грн, а саме: від 20 лютого 2024 року №1 на суму 48 968,24 грн; від 19 березня 2024 року №2 на суму 56 436,84 грн; від 16 квітня 2024 року №3 на суму 52 318,94 грн; від 08 травня 2024 року №4 на суму 64 250,11 грн; від 12 червня 2024 року №7 на суму 54 792,76 грн; від 30 липня 2024 року №10 на суму 39 033,39 грн; від 30 липня 2024 року №19 на суму 23 866,61 грн; від 06 вересня 2024 року №21 на суму 41 385,02 грн; від 18 вересня 2024 року №22 на суму 34 881,00 грн; від 28 жовтня 2024 року №25 на суму 59 923,50 грн; від 26 листопада 2024 року №29 на суму 69 184,50 грн та від 17 грудня 2024 року №31 на суму 44 975,09 грн.

За період, на який поширювалася дія додаткових угод №2 від 29 липня 2024 року та №3 від 20 серпня 2024 року, споживачу поставлено 30 222 кВт/год електричної енергії, за яку сплачено 313 249,11 грн.

За розрахунком прокурора, у разі застосування ціни, визначеної додатковою угодою №1 від 15 лютого 2024 року, вартість такого обсягу електричної енергії становила б 232 185,47 грн з ПДВ.

На виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Вараська окружна прокуратура листом від 11 грудня 2025 року №52-2121ВИХ-25 повідомила Володимирецьку селищну раду про виявлені порушення під час укладення додаткових угод до договору про постачання електричної енергії від 21 грудня 2023 року №2096-ВЦ.

Листом від 16 грудня 2025 року №вих-2977/03-40/25 Володимирецька селищна рада повідомила прокуратуру, що претензійно-позовна робота з порушеного питання не здійснювалася та з позовом про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії від 21 грудня 2023 року №2096-ВЦ до суду селищна рада не зверталася.

Крім того, за результатами опрацювання відомостей вебпорталу "Судова влада України" та Єдиного державного реєстру судових рішень прокуратурою встановлено, що Володимирецька селищна рада самостійно до суду з позовом про визнання недійсними спірних додаткових угод та стягнення коштів не звернулася.

26 грудня 2025 року Вараська окружна прокуратура повідомила Володимирецьку селищну раду про намір звернутися до господарського суду в інтересах держави в її особі з відповідним позовом.

Посилаючись на те, що додаткові угоди №2 від 29 липня 2024 року та №3 від 20 серпня 2024 року укладені з порушенням вимог законодавства про публічні закупівлі, прокурор звернувся до суду з позовом про визнання вказаних додаткових угод недійсними та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" 81 063,64 грн.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Володимирецької селищної ради.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. До звернення до суду прокурор зобов`язаний попередньо повідомити про це відповідного громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 зазначила, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їх захисту, проте не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на ймовірне порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки, вжиття заходів для усунення порушення, самостійного звернення до суду або аргументованого повідомлення про відсутність такого порушення.

При цьому прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, така обставина є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо з відповіді компетентного органу вбачається, що він не має наміру самостійно вживати заходів захисту, прокурор не зобов`язаний очікувати спливу невизначеного або формального проміжку часу перед зверненням до суду.

З матеріалів справи вбачається, що Комунальне некомерційне підприємство "Володимирецький центр первинної медико-санітарної допомоги" Володимирецької селищної ради створене на базі майна Володимирецької селищної територіальної громади.

Відповідно до пунктів 1.3 - 1.5 статуту підприємства його майно є комунальною власністю Володимирецької селищної територіальної громади в особі Володимирецької селищної ради. Засновником, власником та органом управління майном підприємства є Володимирецька селищна територіальна громада в особі Володимирецької селищної ради, а підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним засновнику.

Відповідно до пункту 8.1 статуту управління підприємством здійснює Володимирецька селищна рада.

Відповідно до пункту 11.4 статуту засновник має право здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства, а підприємство зобов`язане подавати засновнику бухгалтерську звітність та іншу документацію, що стосується його фінансово-господарської діяльності.

Крім того, відповідно до річного плану закупівель на 2024 рік джерелом фінансування спірної закупівлі електричної енергії визначені кошти місцевого бюджету.

Отже, Володимирецька селищна рада у спірних правовідносинах виступає не лише засновником комунального некомерційного підприємства, а й органом місцевого самоврядування, який представляє відповідну територіальну громаду, здійснює повноваження власника комунального майна та контроль за законним і ефективним використанням коштів місцевого бюджету.

Сам по собі статус КНП "Володимирецький центр первинної медико-санітарної допомоги" як самостійної юридичної особи та можливість одержання ним власних доходів не спростовують установленого у цій справі факту фінансування конкретної закупівлі коштами місцевого бюджету та не позбавляють Володимирецьку селищну раду повноважень щодо захисту майнових інтересів територіальної громади.

Доводи апелянта про наявність між Володимирецькою селищною радою та комунальним некомерційним підприємством виключно корпоративних відносин не враховують характеру заявленого позову та джерела фінансування закупівлі. Прокурор звернувся до суду не на захист корпоративних прав ради стосовно підприємства і не в інтересах самого комунального некомерційного підприємства, а на захист інтересу територіальної громади в законному, економному та ефективному використанні коштів місцевого бюджету.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21 дійшла висновку, що орган місцевого самоврядування, який є засновником комунального закладу, власником його майна, фінансує та контролює його діяльність, а також зобов`язаний контролювати виконання відповідного бюджету, є особою, уповноваженою вживати заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів. Наведений висновок застосовується й у випадку, коли прокурор представляє в суді не комунальний заклад чи підприємство, а відповідний орган місцевого самоврядування.

Окрім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2026 року у справі №924/698/23 зазначила, що у спорі про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю та повернення надмірно сплачених бюджетних коштів орган місцевого самоврядування, визначений прокурором позивачем, є належним суб`єктом захисту інтересів відповідної територіальної громади, а стягнення коштів на його користь є ефективним способом відновлення порушеного інтересу.

Отже, те, що Володимирецька селищна рада не є стороною договору про постачання електричної енергії від 21 грудня 2023 року №2096-ВЦ та спірних додаткових угод, не свідчить про відсутність у неї матеріально-правового інтересу у спорі. Такий інтерес зумовлений її статусом представницького органу територіальної громади, власника комунального майна та органу, уповноваженого контролювати використання коштів місцевого бюджету.

Матеріалами справи також підтверджено дотримання прокурором установленого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку, який передує зверненню до суду.

Так, Вараська окружна прокуратура листом від 11 грудня 2025 року №52-2121ВИХ-25 повідомила Володимирецьку селищну раду про виявлені порушення під час укладення додаткових угод до договору про постачання електричної енергії від 21 грудня 2023 року №2096-ВЦ та про необхідність вжиття заходів щодо захисту інтересів територіальної громади.

Володимирецька селищна рада листом від 16 грудня 2025 року №вих-2977/03-40/25 повідомила прокуратуру, що заходів щодо усунення виявлених порушень не вживала та самостійно до суду з відповідним позовом не зверталася.

Таким чином, Володимирецькій селищній раді було відомо про можливе порушення інтересів територіальної громади, вона мала повноваження самостійно вжити заходів судового захисту, однак таких заходів не вжила. При цьому відповідь ради не містила відомостей про намір самостійно звернутися до суду або про проведення претензійно-позовної роботи.

За таких обставин прокурор обґрунтував порушення інтересів держави, правильно визначив орган, уповноважений на їх захист, попередньо повідомив цей орган про виявлені порушення та встановив факт невжиття ним належних заходів.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність передбачених статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Володимирецької селищної ради, а доводи апеляційної скарги в цій частині відхиляє.

Щодо суті спору.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною або сторонами вимог, установлених частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються, зокрема, за принципами добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії, ефективності та пропорційності, відкритості й прозорості на всіх стадіях закупівель, об`єктивного та неупередженого визначення переможця, а також запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі, зокрема щодо ціни за одиницю товару, крім установлених законом випадків.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання сторонами зобов`язань у повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни цього товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину, дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Відповідно до пункту 37 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі" на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів із дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178, істотні умови договору про закупівлю можуть змінюватися у разі погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю внаслідок коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору або останнього внесення змін до договору в частині ціни за одиницю товару. Така зміна здійснюється пропорційно коливанню ціни товару на ринку, за умови документального підтвердження відповідного коливання, та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що підпункт 2 пункту 19 Особливостей №1178 усунув установлене пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" обмеження щодо максимального розміру збільшення ціни за одиницю товару.

Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178 є підзаконним нормативно-правовим актом та не передбачає внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі". Зміст підпункту 2 пункту 19 Особливостей №1178 деталізує умови, за яких сторони можуть змінити ціну за одиницю товару, зокрема визначає початковий і кінцевий моменти періоду, протягом якого має оцінюватися коливання ціни, установлює вимоги щодо пропорційності зміни та її документального підтвердження, однак не встановлює іншого алгоритму визначення граничного розміру збільшення ціни.

Інше тлумачення призводило б до висновку, що підзаконним нормативно-правовим актом фактично скасовано встановлене законом обмеження, що не відповідає ієрархії нормативно-правових актів та меті законодавства про публічні закупівлі.

Подібний висновок щодо співвідношення положень Закону України "Про публічні закупівлі" та Особливостей №1178 викладений у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі №918/694/23, від 01 жовтня 2024 року у справі №918/779/23 та від 06 лютого 2025 року у справі №916/747/24.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 січня 2024 року у справі №922/2321/22 дійшла висновку, що ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 відсотків від ціни товару, визначеної сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 листопада 2025 року у справі №920/19/24 не встановила підстав для відступу від зазначеного висновку та зауважила, що визначене законодавцем відсоткове обмеження є граничним. Відповідний ліміт має враховуватися при кожному внесенні змін до договору, а сукупне збільшення ціни внаслідок послідовного укладення додаткових угод не може перевищувати 10 відсотків від ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

При цьому передбачений для електричної енергії виняток стосується лише періодичності внесення змін до договору, тобто незастосування вимоги про зміну ціни не частіше ніж один раз на 90 днів, однак не скасовує граничного розміру збільшення ціни за одиницю товару.

Отже, сторони договору про закупівлю електричної енергії за наявності належного документального підтвердження можуть неодноразово змінювати ціну за одиницю товару, проте її сукупне збільшення не може перевищувати 10 відсотків від ціни, визначеної за результатами процедури закупівлі.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до комерційної пропозиції, яка є додатком №2 до договору від 21 грудня 2023 року №2096-ВЦ, початкова ціна електричної енергії становила 6,146 грн за 1 кВт·год без ПДВ.

Додатковою угодою від 15 лютого 2024 року №1 ціну збільшено до 6,40222 грн за 1 кВт·год без ПДВ.

Додатковою угодою від 29 липня 2024 року №2 ціну збільшено до 8,21554 грн за 1 кВт·год без ПДВ та передбачено застосування такої ціни з 01 червня 2024 року.

Додатковою угодою від 20 серпня 2024 року №3 ціну збільшено до 8,75 грн за 1 кВт·год без ПДВ та передбачено застосування такої ціни з 01 липня 2024 року.

Внаслідок укладення додаткової угоди №2 ціна за одиницю товару порівняно з початковою ціною договору збільшилася на 33,67 відсотка, а внаслідок укладення додаткової угоди №3 - на 42,37 відсотка.

Таким чином, кожна з оспорюваних додаткових угод призвела до перевищення граничного сукупного 10-відсоткового розміру збільшення ціни за одиницю товару.

Колегія суддів враховує, що на підтвердження укладення додаткової угоди №2 відповідач посилається на експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати від 01 липня 2024 року №В-166, відповідно до якого середньозважена ціна електричної енергії на ринку "на добу наперед" у червні 2024 року порівняно із січнем 2024 року збільшилася на 40,03 відсотка.

На підтвердження укладення додаткової угоди №3 відповідач посилається на експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати від 30 липня 2024 року №В-198, відповідно до якого середньозважена ціна на ринку "на добу наперед" у липні 2024 року порівняно із червнем 2024 року збільшилася на 10,43 відсотка.

Водночас наявність документів, які містять окремі показники середньозважених цін на ринку "на добу наперед", сама собою не надає сторонам права відступити від установленої законом граничної межі збільшення ціни.

Відсоток коливання ціни товару на ринку визначає максимально можливий розмір пропорційної зміни в межах, дозволених законом, однак не скасовує 10-відсоткового сукупного обмеження щодо зміни початкової ціни договору.

Крім того, наведені експертні висновки відображають порівняння середньозважених цін на одному із сегментів ринку електричної енергії за окремі календарні періоди, однак не містять аналізу всіх складових договірної ціни, не встановлюють фактичної закупівельної вартості електричної енергії саме для ТОВ "РОЕК" та не підтверджують, що виконання договору за погодженою ціною стало для постачальника вочевидь збитковим або економічно неможливим.

Застосування в договорі формули визначення ціни електричної енергії також не означає автоматичної зміни істотної умови договору залежно від будь-якого коливання одного з ринкових показників. Зміна ціни могла здійснюватися виключно з дотриманням одночасно умов договору, вимог Особливостей №1178 та імперативних положень Закону України "Про публічні закупівлі".

При цьому додаткова угода №3 ґрунтується на ціні, попередньо визначеній додатковою угодою №2. Оскільки ціна, встановлена додатковою угодою №2, сформована з порушенням законодавчо визначеного обмеження, вона не могла бути правомірною базою для наступного збільшення ціни за додатковою угодою №3.

Колегія суддів також звертає увагу, що оспорюваними додатковими угодами сторони змінили ціну електричної енергії за періоди, які передували датам їх укладення.

Так, додаткову угоду №2 укладено 29 липня 2024 року, проте встановлену нею ціну поширено на обсяги електричної енергії, спожитої з 01 червня 2024 року. Додаткову угоду №3 укладено 20 серпня 2024 року, однак установлену нею ціну поширено на обсяги електричної енергії, спожитої з 01 липня 2024 року.

Відповідно до частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Електрична енергія, спожита протягом відповідного розрахункового місяця, на момент укладення кожної зі спірних додаткових угод уже була поставлена та спожита. Отже, сторони фактично змінили ціну товару після виконання постачальником зобов`язання з його передачі за відповідні розрахункові періоди.

Наведене є самостійною обставиною, яка свідчить про невідповідність оспорюваних правочинів вимогам законодавства.

Посилання апелянта на статтю 652 Цивільного кодексу України також не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за наявності одночасно всіх визначених цією нормою умов.

Матеріали справи не містять доказів того, що під час укладення договору сторони об`єктивно не могли передбачити можливість зміни ринкової ціни електричної енергії, що постачальник не міг усунути наслідки такого коливання при всій турботливості та обачності, що виконання договору порушувало співвідношення майнових інтересів сторін або позбавляло постачальника того, на що він розраховував при його укладенні.

Участь у процедурі закупівлі та подання цінової пропозиції покладають на постачальника обов`язок діяти добросовісно й обачно, враховувати звичайні комерційні ризики та можливу динаміку ринку протягом строку дії договору.

Можливість істотного підвищення ціни після визначення переможця закупівлі без дотримання установлених законом обмежень нівелювала б результати конкурентної процедури та створювала б умови, за яких учасник міг би запропонувати найнижчу ціну для перемоги, а після укладення договору збільшити її шляхом послідовного внесення змін.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що додаткові угоди від 29 липня 2024 року №2 та від 20 серпня 2024 року №3 до договору про постачання електричної енергії від 21 грудня 2023 року №2096-ВЦ укладені з порушенням вимог законодавства про публічні закупівлі та відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України підлягають визнанню недійсними.

Щодо стягнення коштів у розмірі 81 063,64 грн колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно й тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У зв`язку з недійсністю додаткових угод №2 та №3 розрахунок за поставлену в період із червня по листопад 2024 року електричну енергію мав здійснюватися за ціною, визначеною договором з урахуванням додаткової угоди від 15 лютого 2024 року №1, а саме 6,40222 грн за 1 кВт·год без ПДВ.

За поставлену в зазначений період електричну енергію в обсязі 30 222 кВт·год споживач мав сплатити 232 185,47 грн з ПДВ.

Водночас матеріалами справи підтверджено, що за цей обсяг електричної енергії фактично сплачено 313 249,11 грн.

Різниця між фактично сплаченими коштами та вартістю електричної енергії, розрахованою відповідно до чинних умов договору, становить 81 063,64 грн.

Оскільки правова підстава для набуття ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" зазначеної різниці у вигляді додаткових угод №2 та №3 відпала у зв`язку з визнанням цих угод недійсними, кошти в розмірі 81 063,64 грн є безпідставно набутими та підлягають поверненню на користь Володимирецької селищної ради.

Аналогічного висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2026 року у справі №924/698/23, зазначивши, що кошти, сплачені на підставі недійсних додаткових угод, підлягають поверненню відповідно до статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Наведений прокурором розрахунок перевірений судом першої інстанції, відповідає обсягам поставленої електричної енергії, установленій договором ціні та фактично здійсненим платежам. Апелянт не надав власного контррозрахунку та не спростував арифметичної правильності визначеної до стягнення суми.

Доводи апеляційної скарги про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права мають загальний характер та не містять посилань на конкретні докази, які суд безпідставно не дослідив, або аргументи, яким не надав оцінки і які могли б вплинути на правильність вирішення спору.

Зміст оскаржуваного рішення свідчить, що місцевий господарський суд установив обставини проведення закупівлі, укладення договору та додаткових угод, дослідив умови договору, експертні висновки Рівненської торгово-промислової палати, акти приймання-передавання електричної енергії, платіжні документи, джерело фінансування закупівлі, статус і повноваження Володимирецької селищної ради, а також надав оцінку запереченням ТОВ "РОЕК".

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішеннях у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації", одним із завдань вмотивованого судового рішення є демонстрація сторонам того, що їхні доводи були почуті та належним чином оцінені судом. Ігнорування судом доречних і важливих аргументів сторони може свідчити про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів встановила, що суд першої інстанції повною мірою дотримався наведених вимог, дослідив обставини справи та наявні у ній докази, надав оцінку доводам учасників справи, зокрема запереченням Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" щодо застосування положень Особливостей №1178, належності Володимирецької селищної ради як позивача та наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також навів мотиви, з яких дійшов відповідних висновків.

Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак ця вимога не може тлумачитися як обов`язок надавати детальну відповідь на кожен окремий аргумент учасника справи. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок щодо належного обґрунтування рішення, визначається з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" зазначив, що, відхиляючи скаргу, суд вищої інстанції може в принципі погодитися з мотивами, наведеними судом нижчої інстанції, та підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтується оскаржуване рішення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів установила, що обставини, на які посилається скаржник, у розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду та не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року у справі №918/1254/25.

З огляду на викладене апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року у справі №918/1254/25 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року у справі №918/1254/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2026 року у справі №918/1254/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/1254/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "19" червня 2026 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Філіпова Т.Л.