Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №243/10093/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4172/26 Справа № 243/10093/25 Суддя у 1-й інстанції - Хаустова Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Пищиди М.М.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Хаустова Т.А.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (далі – ТОВ «Фінпром Маркет», Товариство) звернулось в суд з позовом проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 45 933,25грн, з яких: 15 000,00грн — сума заборгованості за основною сумою боргу; 30 933,25грн — сума заборгованості за відсотками.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що за договором позики №1825927 від 13 березня 2021 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі — ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», Позикодавець) та ОСОБА_1 в електронній формі, позичальник отримав кошти в розмірі 15 000,00грн на строк 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99% в день. Укладаючи договір позики сторони узгодили порядок повернення коштів та сплати процентів за користування ним поза межами строку кредитування.

Проте, взятих на себе зобов`язань відповідач не виконав, через що утворилася заборгованість у розмірі 45 933,25грн, яку позивач просив стягнути на свою користь, оскільки 26 жовтня 2021року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» укладено договір факторингу №2610, за яким право вимоги до відповідача за Договором позики перейшло до ТОВ «Фінансова компанія управління активами», та в подальшому на підставі укладеного 03 квітня 2023року між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» договору факторингу №030423-ФК право вимоги до відповідача перейшло до позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2025року позов ТОВ «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, оскільки відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення коштів, отриманих у позику, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Товариства.

Суд також виснував, що нарахування процентів за понадстрокове користування позикою прямо передбачене умовами договору та є наслідком невиконання відповідачем зобов`язань щодо повернення позики у встановлений строк.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

24 січня 2026 року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2025року.

В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не здійснив перевірку повної оплати за договором факторингу від 03 квітня 2023року, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про набуття позивачем права вимоги до відповідача за Договором позики.

Крім того, суд не врахував, що проценти за користування позикою були нараховані поза межами строку, на який надавалась позика, в той час як нарахування процентів є можливим лише в межах строку позики, після чого право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється. Зазначав, що сама по собі наявність в договорі позики положень про можливість пролонгації договору не свідчить та не підтверджує погодження умов пролонгації договору позики.

Також вважав, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом, у зв`язку з чим мають бути застосовані наслідки пропуску такого строку та у задоволенні позову слід відмовити.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідач з аргументами позивача не погоджувався, вважав їх безпідставними та помилковими.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду від 02 лютого 2026року апеляційна скарга залишена без руху до надходження справи з суду першої інстанції; витребувано справу №243/10093/25 із суду першої інстанції; та 24 лютого 2026року справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2026року справу було повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання щодо виправлення описки в судовому рішенні.

25 березня 2026 року цивільна справа повернута до апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

20 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про призначення справи до розгляду та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

13 березня 2021року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №1825927 (на умовах повернення позики в кінці строку позики), згідно з яким позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 15000,00грн на строк 30 днів, зі сплатою процентів за користування позикою, базова процентна ставка 1,99% в день (фіксована), знижена процентна ставка 0,69% в день, процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) 2,70% за день, дата повернення позики 12 квітня 2021року /а.с. 29/.

Відповідно до пункту 5 вказаного договору позики, цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Для підписання договору позики від імені позичальника використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором kA7LrwGyrp.

У пункті 4.2. Договору позики зазначено, що позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті позикодавця, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань сторін та наслідки укладення цього договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація), йому зрозумілі.

За змістом пункту 10 Договору позики, інші умови цього правочину регулюються Правилами, які є невід`ємною частиною договору.

Платіжною інструкцією /а.с. 20/ та довідкою від 01 жовтня 2025року /а.с. 32/ підтверджується перерахування 13 березня 2021року ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» відповідно до умов укладеного з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23 січня 2018року обумовленої у договорі позики суми грошових коштів на рахунок позичальника, який був зазначений у договорі позики.

26 жовтня 2021року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» як клієнт та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» як фактор уклали договір факторингу №2610, за умовами якого фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу, в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору права вимоги до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей (додаток №1 до цього договору), в розмірі портфеля заборгованості. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права грошової вимоги, які належали клієнту за кредитним договорами (право вимоги) /а.с. 56-66/.

Згідно з реєстром прав вимоги № 2 від 26 жовтня 2021року, клієнт відступає факторові право вимоги заборгованостей до боржників на умовах передбачених договором факторингу №2610, зокрема, за договором позики №1825927, укладеним з відповідачем /а.с.69-71/.

03 квітня 2023року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» як клієнт та ТОВ «Фінпром Маркет» як фактор уклали договір факторингу №030423-ФК, за умовами якого фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу, в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору права вимоги до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей (додаток №1 до цього договору), в розмірі портфеля заборгованості. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права грошової вимоги, які належали клієнту за кредитним договорами (право вимоги) /а.с. 76-82/.

Згідно з реєстром боржників від 03 квітня 2023року, який є додатком №1 до договору факторингу №030423-ФК, клієнт відступає факторові право вимоги заборгованостей до боржників - позичальників на умовах передбачених договором факторингу №030423-ФК, зокрема, за договором позики №1825927, укладеним з відповідачем /а.с. 85-87/.

Відповідач свої зобов`язання щодо повернення позики та сплати передбачених договором процентів належним чином не виконав.

За змістом складеного позивачем Розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача становить 45 933,25грн, з яких: 15 000,00грн — сума заборгованості за основною сумою боргу; 30 933,25грн — сума заборгованості за відсотками. При цьому, з вказаного розрахунку також вбачається, що в рахунок оплати заборгованості за договором позики відповідач 12 квітня 2021року сплатив 310,50грн та 16 квітня 2021року сплатив 4 576,25грн, що разом становить 4 886,75грн. Крім того, як видно з даного Розрахунку, проценти за користування позикою нараховувались відповідачу у розмірі по 298,50грн щоденно у період з 14 березня 2021року по 11 липня 2021року включно /а.с. 7-12/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення отриманих у позику коштів та сплати процентів за користування позикою, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Товариства.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні не повністю відповідають обставинам справи.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1046 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України “Про електронну комерцію”, за умовами якого електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

За встановлених у справі обставин ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» зроблена пропозиція шляхом розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах, а ОСОБА_1 ідентифікувався в такій системі та прийняв пропозицію шляхом надсилання електронного повідомлення і заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, а також підписав Договір позики, використавши електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що повністю узгоджується із положеннями статей 6, 8, 11, 12 цього Закону.

Встановивши зазначені обставини у справі, можна дійти висновку, що між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти, повернути їх протягом 30 днів та сплати проценти за користування позикою.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Та у відзиві на позовну заяву, який відповідач подавав суду першої інстанції, він не заперечував факту укладення ним Договору позики та отримання грошових коштів у позику в розмірі 15000грн.

Як вбачається із змісту договору позики між позичальником та позикодавцем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо сплати процентів.

Тож, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

За договором факторингу позивач отримав право вимоги за договором позики, укладеним з відповідачем.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність належними та допустимими доказами переходу права вимоги до відповідача за договором позики від первісного до нового позикодавця спростовуються наданими позивачем договорами факторингу, реєстрами боржників, актами прийому-передачі реєстру боржників, актами звірки взаємних розрахунків.

В обґрунтування таких заперечень та підтвердження перед судом наведених обставин скаржником не надано суду належних, допустимих та переконливих доказів, заперечення скаржника зводяться лише до невизнання ним обставин, на які у позовній заяві посилався позивач. При цьому, обов`язок доведення перед судом переконливості своєї позиції покладається у рівній мірі як на позивача, так і на відповідача. Саме тому, оцінюючи у сукупності наявні в матеріалах справи докази суд апеляційної інстанції вважає переконливішою позицію позивача, яка підтверджена відповідним доказами, в той час як позиція відповідача ґрунтується виключно на запереченнях та припущеннях, та не підтверджена відповідним засобами доказування.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність переходу права вимоги від первісного позикодавця до ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та в подальшому до позивача ТОВ «Фінпром Маркет».

Задовольняючи позов ТОВ «Фінпром Маркет», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення відповідачем договору позики та наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 15 000,00грн, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.

Між тим, стягуючи зі ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за процентами в сумі 30 933,25грн, суд першої інстанції не врахував наступне.

Для вирішення спору в даній справі обов`язковим є з`ясування обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну суму отриманих в позику коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору.

Як встановлено, за умовами Договору позики позичальнику було надано позику у розмірі 15000,00грн на строк 30 днів (строк договору), з 13 березня 2021року по 12 квітня 2021року.

Таким чином, строк позики сплив 12 квітня 2021року.

Проте, як слушно зауважив в апеляційній скарзі відповідач, заборгованість за відсотками нараховувалась відповідачу і після закінчення цього строку, а саме до 11 липня 2021року включно.

Договір позики не містить умов щодо порядку пролонгації договору позики, у пункті 4.2 договору зазначено лише, що зазначена в Правилах надання грошових коштів у позику процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) позичальнику зрозумілі.

Тобто, положення Договору позики містять відсильний характер до Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

Дійсно, розділ 7 Правил надання грошових коштів у позику містить певні умови продовження строку користування позикою та у пункті 7.1. закріплено, зокрема, що позичальник має право продовжити строк користування позикою (пролонгація).

За умовами пункту 6.5 цих Правил, у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) Товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.

Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до договору позики чи містяться в Правилах надання грошових коштів у позику, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами договору позики, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Але, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наявні у справі Правила надання грошових коштів у позику були надані при укладенні договору позичальнику.

Вказані Правила підпису відповідача не містять та позивач не надав доказів, які б підтверджували, що саме ці Правила є складовою частиною укладеного між сторонами договору позики і що саме ці Правила мав на увазі відповідач, підписуючи Договір позики.

Заразом, надані позивачем Правила надання грошових коштів у позику, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою договору позики й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання позикодавцем додаткових заходів, які збільшують вартість позики, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, в договорі, який безпосередньо підписаний відповідачем. І лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому Правил надання грошових коштів як другої сторони до запропонованого договору.

Зазначення в Договорі позики про те, що інші умови цього правочину регулюються Правилами, які є невід`ємною частиною цього договору, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією Правил, на якій наполягає позивач.

Тому, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовій формі умови пролонгації по позики.

До того ж, позивачем не надано доказів звернення позичальника за продовженням строку користування позикою у будь-який спосіб, чи то визначений договором, чи законом.

Будь-яких доказів про погодження між позикодавцем та позичальником пролонгації строку договору позики чи продовження строку нарахування процентів до 11 липня 2021року включно матеріали справи не містять.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018року в справі №310/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Тож, протягом погодженого строку користування позикою позикодавець мав право нараховувати відсотки, передбачені договором позики, а саме протягом 30 днів, що передбачено частиною першою статті 1048 ЦК України. Водночас, поза межами такого строку позикодавець мав право застосувати до ОСОБА_1 лише норми про відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України.

Нарахування процентів за користування позикою поза межами строку надання позики не ґрунтується на вимогах законодавства.

Проте, на вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та помилково вважав правомірним нарахування позикодавцем процентів за користування позикою після 12 квітня 2021року, тобто після спливу строку надання позики.

Оскільки сторонами договору позики було погоджено строк позики протягом 30 днів, то тільки в межах строку його дії, а саме за період з 14 березня 2021року по 12 квітня 2021року включно, позикодавець мав право нараховувати відповідачу проценти.

З огляду на наведене, підстави для нарахування та сплати процентів за період з 13 квітня 2021року по 11 липня 2021року відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що проценти мають бути нараховані за зниженою процентною ставкою 0,69%, колегія суддів вважає їх безпідставними та виходить з того, що розмір базової денної процентної ставки у Договорі позики був встановлений саме у розмірі 1,99% та виходячи саме з такого розміру слід здійснювати розрахунок заборгованості відповідача за процентами. При цьому, умов, за яких позикодавець має право застосувати до позичальника знижену процентну ставку, у Договорі позики взагалі не вказано.

Враховуючи все викладене вище, на переконання колегії суддів, позивач мав право на отримання від відповідача суми позики у розмірі 15 000,00грн та процентів за користування позикою в межах строку дії договору, тобто за 30 днів, у розмірі 8955,00грн (15000 х 1,99% х 30 = 8955,00), що разом становить 23 955,00грн.

Водночас, як вбачається з розрахунку заборгованості, на виконання умов договору позики відповідач сплатив 4 576,25грн.

Тобто, оскільки позикодавець мав право на отримання від відповідача суми позики та процентів у загальному розмірі 23 955,00грн, а також враховуючи, що на виконання умов договору позики відповідачем було сплачено грошові кошти у розмірі 4 576,25грн, то зі ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики №1825927 від 13 березня 2021року у розмірі 19 378,75грн (23955,00 - 4576,25 = 19378,75).

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення загальної суми заборгованості за кредитним договором з 45 933,25грн до 19 378,75грн.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтерес.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що визначено частиною 1 статті 261 ЦК України.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Разом з цим, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022року у справі № 679/1136/21.

Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений на всій території України лише з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023року (постанова Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023року № 651).

Отже, строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувались на весь строк дії карантину, тобто у період з 12 березня 2020року по 30 червня 2023року.

Крім того, Законом № 2120-IX від 15 березня 2022року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

В подальшому, Законом 3450-ІХ від 08 листопада 2023 року пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було викладено в такій редакції: у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

При цьому, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в України неодноразово продовжувався та режим воєнного стану в Україні діє до теперішнього часу.

Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» було виключено з ЦК України лише на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025року, який набрав чинності 04 вересня 2025року.

Тож, строк, визначений, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжувався на строк дії воєнного стану з 24 лютого 2022року і до 03 вересня 2025року.

Враховуючи наведені положення законодавства, строк на подачу позовної заяви Товариством не пропущено з огляду на карантинні обмеження та обмеження, введені державою у зв`язку із воєнним станом.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин, законності та обґрунтованості висновків суду ці доводи не спростовують.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права /пункти 1, 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України/.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходить з такого.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Заразом, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України /ч. 6 ст. 141 ЦПК України/.

Відповідач на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, оскільки є учасником бойових дій /посвідчення НОМЕР_1 , видане 22 вересня 2023року/.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача ТОВ «Фінпром Маркет» за рахунок держави мали бути компенсовані судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 1 021,98грн (19378,75 / 45933,25 х 2422,40 = 1021,98).

Відповідно з позивача ТОВ «Фінпром Маркет» на користь держави підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 100,62грн (26554,50 / 45933,25 х 3633,60 = 2 100,62).

Застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід стягнути з ТОВ «Фінпром Маркет» на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 078,64грн (2100,62 - 1021,98 = 1078,64).

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції апеляційний суд враховує, що особа, яка звільнена від сплати судового збору, не звільняється від обов`язку відшкодувати іншій стороні витрати на професійну правничу допомогу.

Щодо розміру стягнутих судом витрат позивача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, то такі витрати також мають бути покладені на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та зменшення суми заборгованості за договором позики, з урахуванням характеру правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, апеляційний суд приходить до висновку про можливість зменшення стягнутих з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог з 4 500,00грн до 1 898,50грн (19378,75 / 45933,25 х 4500,00 = 1898,50).

Отже, рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої суми заборгованості за договором позики, витрат на професійну правничу допомогу, та скасуванню в частині стягнення судового збору.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2025року в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» суми заборгованості за договором позики № 1825927 та витрат на професійну правничу допомогу — змінити, зменшивши суму заборгованості за договором позики до стягнення з 45 933,25грн до 19 378,75грн та зменшивши витрати на професійну правничу допомогу з 4 500,00грн до 1 898,50грн.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2025року в частині стягнення зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» судових витрат по сплаті судового збору - скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 078,64грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 19 червня 2026року.

Судді: