Рішення від 08 червня 2026 р. у справі №636/9736/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/9736/25 Провадження 2/636/1941/26

РІШЕННЯ

0ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2026

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Буніна Є.О.,

за участю секретаря судового засідання Андрєєвої В.В.,

позивача ОСОБА_1 та її представника – адвоката Гринченко Т.М.,

відповідача ОСОБА_2 та його представника – адвоката Бабича Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чугуїв цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Вовчанської міської ради Чугуївського району Харківської області, про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та стягнення аліментів,

встановив:

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Гринченко Т.М. звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Вовчанської міської ради Чугуївського району Харківської області про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Позов обґрунтовувано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 . Батьки дитини ніколи між собою у шлюбі не перебували, мали відносини з 2014 року, а лише після народження дитини та виповнення ОСОБА_5 одного року в 2020 році почали проживати разом, як родина, маючи всі права та обов`язки подружжя. До виповнення дитині одного року, ОСОБА_6 проживав лише із матір`ю - ОСОБА_1 , батько лише приїжджав у гості до дитини, не більше. Відповідно всіма питаннями забезпечення інтересів на той час новонародженої дитини займалась виключно мати дитини ОСОБА_1 , при цьому повністю присвятивши себе дитині, без допомоги будь-кого. Весь час спільного проживання сторін разом із дитиною вони проживали в квартирі, що знімали в оренду в місті Харкові, так як ОСОБА_1 сама з міста Вовчанськ Харківської області у ОСОБА_3 також не було у приватній особистій власності житла після розподілу майна подружжя з колишньою дружиною, мав та має на теперішній час лише у власності нежитлові приміщення.

На початку війни (24 лютого 2024 року) дитині було 2 з половиною роки, вони втрьох переїхали жити до квартири батька ОСОБА_1 , в м. Харкові у Ново-Баварському районі, де прожили пару тижнів, а потім переїхали жити до с. Червоний Донець Харківської області до сестри позивача, що надала свою окрему квартиру, де мешкали до червня 2022 року. Потім за спільним рішення всі разом переїхали жити до м. Полтава, та в червні 2022 року всі разом переїхали жити до Болгарії, де мешкали аж до квітня 2024 року. При цьому мати з дитиною постійно мешкали в Болгарії, а батько жив з ними кілька місяців, потім поїхав до України вирішити свої справи та повернутися до родини в Болгарію. Так ситуація тривала до квітня 2024 року. Під час останнього його знаходження в Болгарії з родиною він часто конфліктував, постійно у всьому говорив неправду, що виявлялось ОСОБА_7 , при цьому починав скандали безпідставно, провокував суперечки, та в тому числі, в присутності дитини, хлопчик лякався такої поведінки батька.

В першій половині квітня 2024 року ОСОБА_2 поїхав до України, нібито підлікуватись у свого знайомого лікаря, якому довіряє, та перестав взагалі виходити на зв`язок, тобто ні сам не телефонував, ні відповідав на дзвінки дружини, яка хвилювалась, розуміючи що в державі війна, ні цікавився дитиною.

З часом ОСОБА_2 самостійно вийшов на зв`язок та повідомив, що він нібито перебуває в м. Харкові в реанімації в лікарні в тяжкому стані, та він дуже хоче, щоб вони з дитиною приїхали. ОСОБА_1 з дитиною злякавшись за стан його здоров`я приїхали відразу до м. Харкова, та виявилось, що він себе абсолютно нормально почуває, хоча достеменно знав, що дружина з дитиною не хоче повертатись до України поки не закінчиться війна, так як дитина була свідком вибухів поруч з будинком в якому вони жили в с. Червоний Донець, що в результаті призвело до того, що син дуже злякався та більше місяця взагалі не розмовляв.

Саме неправдивим способом у квітні 2024 року ОСОБА_2 повернув до м. Харкова дружину з дитиною, при цьому керуючись своїми власними неправомірними інтересами, а не інтересами дитини, прикидаючись тяжко хворим, (та як виявилось пізніше, в цей же час він переоформлював в м. Харкові нерухоме майно ОСОБА_1 на себе, скориставшись повною довірою до нього дружини ОСОБА_1 , та згодом переоформив квартиру ОСОБА_1 вже на третіх осіб, що буде окремим приводом для звернення нею за захистом своїх прав), так як в першу чергу на теперішній час є необхідність захистити інтереси її малолітнього сина ОСОБА_5 рости та розвиватись в безпечних умовах, рядом з матір`ю, яка є завжди відповідальною за його здоров`я та розвиток, а потім вирішувати питання з нерухомістю на відміну від батька, який саме зробив все щоб залишити ОСОБА_1 спочатку без майна, а потім звернувся до суду, щоб забрати більш важніше будь-якого майна – дитину. В результаті, коли виявилась чергова омана з боку ОСОБА_2 , щодо стану його здоров`я лише на той час, через пару тижнів спільного проживання з ним у м. Харкові, ОСОБА_1 разом із сином 01.06.2024 року переїхали жити за місто, а саме СТ «Спектр» с. Липкуватівка Харківського району Харківської області та почала готувати документи для виїзду за кордон, про що було достеменно відомо ОСОБА_2 .

Таким чином, з кінця травня 2024 року відносини між батьками дитини остаточно зіпсувалися та вони перестали мешкати разом, дитина після повного розриву відносин – залишилась проживати з матір`ю ОСОБА_1 .

Позивачка забезпечує малолітньому синові належні умови проживання, повною мірою займається його вихованням, проживання малолітнього сина з нею відповідає його інтересам. Просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 з матір`ю та стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини.

Позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Гринченко Т.М. в судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити, визначити місце проживання неповнолітньої дитини разом з матір`ю, стягнути аліменти з батька в розмірі частини від всіх видів його заробітку, але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник – адвокат Бабич Ю.В. в судовому засіданні заявили, що позов не визнають, просили відмовити в його задоволенні.

15.12.2025 представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Бабич Ю.В. направив до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позивач зв`язалася із компанією людей, які систематично вживають алкогольні та наркотичні засоби і сама почала вживати такі засоби, та веде аморальний та неетичний спосіб життя, що і стало причиною сварок між позивачем та відповідачем.

Відповідач намагався налагодити відносини з позивачем, адже на його переконання син має виховуватись в повноцінній сім`ї, однак Позивач всілякими способами намагалася не допустити відновлення сім`ї адже таке суперечить обраному нею способу життя. При цьому, позивач почала переховуватись від Відповідача та обмежувати спілкування і з сином. Натомість коли у неї виникала потреба в грошових коштах, вона відновлювала зв`язок із відповідачем і прикриваючись потребами сина вимагала у Відповідача гроші.

Позивач обманним шляхом, всупереч забороні відповідача, вивезла їх спільну дитину до Республіки Хорватія, почала ще більше обмежувати (не більше декількох хвилин у визначені нею дні) спілкування відповідача із сином. В подальшому без згоди відповідача вивезла сина до Румунії і наразі перебуває в м. Констанца. На прохання Відповідача повідомити місце проживання її сина Позивач систематично відмовляла.

У листопаді 2025 Відповідач прибув до м Констанца в Румунії для пошуку свого сина, щоб побачитись із ним в день його народження ІНФОРМАЦІЯ_3 та вручити подарунки. Позивач дізнавшись, що Відповідач знаходиться у м. Констанца закрила дитину вдома і не допустила зустрічі батька з сином чим спричинила дитині психологічну травму та обмежила базову потребу в спілкуванні сина з батьком. У листопаді 2025 Відповідач звернувся до Позивача із пропозицією договірного врегулювання порядку спілкування із сином та запропонував проект відповідного договору який розроблений відповідно до законодавства Румунії, однак отримав відмову та вимогу надати їй кошти. На переконання ОСОБА_2 описана вище поведінка матері не є належною і безумовно негативно впливає на сина, що вже само по собі є підставою для відмови у позові. Відповідач переконаний, що визначення місця проживання сина разом із Позивачем не матиме позитивного впливу на сина, Позивач належним чином своїх материнських обов`язків не виконує, стабільного доходу не має, живе виключно на кошти, які їй пересилає Відповідач для сина, зловживає алкогольними та наркотичними засобами, дитину не виховує, житла з належними для дитини умовами немає. Встановлено, що його син та Позивач проживає в Румунії разом з ОСОБА_8 , який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за крадіжку, вживання наркотичних засобів і наразі переховується від служби в ЗС України. На переконання Відповідача, син не повинен проживати разом з Позивачем, так як це негативно позначається на психічному та фізичному стані дитини, а тому позов задоволенню не підлягає.

18.12.2025 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Гринченко Т.М. направила до суду відповідь на відзив заперечуючи викладені у відзиві обставини, повідомила, що 23.08.2024 року ОСОБА_1 виїхала з дитиною до Республіки Хорватія, де мешкала до жовтня 2025 року, отримала статус захисту разом з дитиною, мала належні та комфортні умови проживання, працювала та отримувала дохід, дитина зарахована до дитячого садочку, дитина постійно спостерігається лікарем та проходить обстеження стану здоров`я, та має все необхідне для нормального зростання та розвитку, та саме головне, на теперішній час, дитина має можливість жити в безпечних умовах, що не загрожують кожного дня життю та здоров`ю в тому числі, психоемоційному його стану, що підтверджується доказами, які долучені до матеріалів справи.

Щодо посилання відповідачем на обставину, що «він нібито й досі повністю здійснює фінансове забезпечення родини», необхідно зазначити, що вказане твердження абсолютно не відповідає дійсності та нічим не підтверджено зі сторони відповідача, що і стало підставою до заявлення ще в квітні 2025 року другої позовної вимоги «про стягнення аліментів на утримання дитини, яка фактично проживає з матір`ю». Останнє перерахування на дитину ним було здійснено ще 29.06.2025 року в сумі в розмірі 2000,00 гривень, більше нічого він не надсилав протягом 6 місяців.

На теперішній час мати з дитиною мешкають в комфортній орендованій квартирі, дитина влаштована та відвідує український дитячий садочок, позивачка ОСОБА_1 офіційно працевлаштована в республіці Румунія та має регулярний та стабільний дохід, про що надано відповідні докази.

Підставою для переїзду до Республіки Румунія були саме забезпечення якнайкращих інтересів дитини, так як в Румунії є досить багато дитячих садочків з використанням української мови та можливість навчатись рідною мовою, що дитині буде більш зручнішим по відношенню до румунської мови, так як дитині в 2026 році необхідно йти до школи до першого класу та відповідно мати керувалась інтересами дитини та переїхала саме з міркувань забезпечення як найкращих інтересів дитини.

Вказала, що відповідач намагається безпідставно дискредитувати мати та її роль у житті спільної дитини, при чому знаючи, що такі твердження є вигаданими і ніколи таких обставин не було в житті позивачки, є намагання відповідача ввести в оману суд, службу у справах дітей. Таким чином є очевидним, що дії батька є неправомірними та такими, що не тільки не відповідають законним інтересам та правам його малолітнього сина, а навіть безпосередньо порушують права дитини, така поведінка батька є не лише безвідповідальною, а є навіть такою, що прямо загрожує правомірним інтересам дитини. Дитина на теперішній час через поведінку батька знаходиться за кодоном з паспортом, що визнаний недійсним через повідомлення його батьком (шляхом подання заяви до органів ДМС) неправдивої та такої, що не відповідає дійсності інформації при цьому умисно та знаючи, що паспорт не загублений та дитина на підставі нього знаходиться за кодоном. Дитина проживає з відповідальною, дорослою особою, яка знає всі потреби та особливості дитини, несе повну відповідальність за виховання своєї дитини та забезпечення всіх його інтересів, а саме, зі своєю матір`ю ОСОБА_1 .

Батько при цьому самоусунувся від участі у вихованні дитини, саме за власним рішенням та бажанням, та як виявилось намагається визначити місце проживання дитини разом із собою, що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 з цією позовною заявою.

11.01.2026 представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Бабич Ю.В. направив до суду заперечення на відповідь на відзив, вказав, що позивач не має законного джерела доходів, не спроможна утримувати дитину. Також повідомив, що через перебування ОСОБА_1 за межами України добровільний або примусовий облік у нарколога чи психіатра не є можливим, що робить посилання на довідки нікчемними.

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_4 , про що складено актовий запис № 5270 від 22.11.2019 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, що підтверджується свідоцтвом про народження виданого повторно 08.05.2024 року Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, серії НОМЕР_1 .

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебували.

З матеріалів справи вбачається, що з кінця травня 2024 року відносини між батьками дитини остаточно зіпсувалися, вони перестали мешкати разом, дитина після повного розриву відносин залишилась проживати з матір`ю ОСОБА_1 .

23.08.2024 року ОСОБА_1 виїхала з дитиною до Республіки Хорватія, де мешкала до жовтня 2025 року, отримала статус захисту разом з дитиною (а.с. 49-58), мала належні умови проживання, працювала та отримувала дохід, дитина зарахована до дитячого садочку, дитина спостерігалась лікарем та проходить обстеження стану здоров`я (а.с. 37-48), має все необхідне для нормального зростання та розвитку.

В кінці жовтня 2025 року ОСОБА_1 з дитиною переїхали для проживання з Республіки Хорватія до Республіки Румунія, де оформила всі необхідні документи для проживання з дитиною та отримали статус тимчасового захисту та дозвіл на проживання.

З договору оренди житла вбачається, що ОСОБА_1 винаймає житло на безстроковій основі в Румунії.

Відповідно до довідки про працевлаштування встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з компанією «Armonie investment S.R.L» на підставі індивідуального трудового договору № 3 від 12.01.2026, строк дії договору з 13.01.2026 по 13.01.2027.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивачка зловживає алкогольними напоями та наркотичними засобами, а також неналежним чином виконує батьківські обов`язки щодо виховання дитини, оскільки зазначені твердження не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи.

Відповідно до ст.ст. 12-13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту зловживання позивачкою алкогольними напоями чи наркотичними засобами, перебування її на обліку в спеціалізованих медичних закладах, притягнення до відповідальності у зв`язку з неналежним виконанням батьківських обов`язків або інших обставин, які б свідчили про існування загрози життю, здоров`ю чи нормальному розвитку дитини.

Натомість матеріали справи свідчать, що дитина проживає разом із матір`ю у безпечних умовах, забезпечена належним доглядом, вихованням та розвитком, відвідує дошкільний заклад, має сформовані соціальні зв`язки та позитивно характеризує умови свого проживання.

Суд приймає до уваги думку малолітньої дитини ОСОБА_4 , який в судовому засіданні повідомив про бажання і надалі проживати разом із матір`ю, зазначив, що йому подобається відвідувати дитячий садок, а проживати з батьком він не бажає, оскільки не звик до спільного проживання з ним та тривалий час не підтримував з ним тісного зв`язку.

За таких обставин суд приходить до висновку, що заперечення відповідача є необґрунтованими, носять характер припущень та не спростовують того, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю найбільшою мірою відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Суд також враховує обставини запровадження та дії на території України правового режиму воєнного стану, а також те, що виїзд позивачки разом із сином до Румунії був зумовлений необхідністю забезпечення його безпеки, життя та здоров`я. Матеріали справи не містять відомостей про те, що проживання дитини за межами України негативно впливає на її фізичний, психічний чи емоційний розвиток.

Навпаки, встановлено, що дитина проживає у стабільному та безпечному середовищі поза межами територій, де існують ризики, пов`язані зі збройною агресією проти України, дитина забезпечена належними побутовими умовами, відвідує дошкільний заклад, адаптувалася до нового соціального середовища та перебуває під постійною опікою матері.

Суд виходить із того, що в умовах дії воєнного стану одним із пріоритетних завдань держави та батьків є забезпечення найкращих інтересів дитини, її безпеки, життя, здоров`я та створення умов для гармонійного розвитку. Тому перебування малолітнього сина разом із матір`ю на території Румунії, поза межами бойових дій та пов`язаних із цим небезпек, відповідає найкращим інтересам дитини та сприяє забезпеченню його права на безпечне середовище для проживання і розвитку.

При цьому саме по собі тимчасове проживання дитини за межами України внаслідок воєнного стану не може розцінюватися як обставина, що свідчить про неналежне виконання матір`ю батьківських обов`язків, а навпаки, свідчить про вжиття нею заходів, спрямованих на захист життя, здоров`я та безпеки малолітньої дитини.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Суд вважає, що обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.

Суд приймає до уваги судову практику, викладену у постанові КЦС ВС від 27 вересня 2023 року у справі № 295/15287/21 щодо зміни місця проживання дітей тимчасового проживання дітей за кордоном з огляду на воєнний стан в Україні. Верховний Суд враховує позицію матері дітей – відповідачки, висловлену нею зокрема у касаційній скарзі, про те, що вона в принципі погоджується із судовими рішеннями, якими визначено місце проживання дітей із батьком, проте вважає, що місце проживання дітей має бути саме в Україні, а не у Канаді, де на час розгляду справи проживають діти із батьком. КЦС ВС, залишаючи рішення судів нижчих інстанцій без змін про зміну місця проживання малолітніх дітей з батьком, дійшов висновків про те, що тимчасове проживання дітей за кордоном з огляду на воєнний стан в Україні не суперечить інтересам дітей, сприятиме розширенню їхнього світогляду, добре позначиться на духовному та інтелектуальному розвитку. Зважаючи на вікові зміни дітей, їх розвиток та потреби, кожний із батьків не позбавлений права порушувати в майбутньому питання щодо зміни місця проживання дітей з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.

У постанові від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21 Верховний Суд зазначив, що визначення місця проживання дитини з огляду на воєнний стан внаслідок загрози життю та здоров`ю дитини через масові ракетні обстріли позивачка разом із сином виїхали до Франції, де отримали тимчасовий захист та знаходяться тепер, тож на сьогодні дитині безпечніше залишатись з матір`ю у Франції у стійкому та безпечному середовищі. Визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім доказам у справі, у тому числі висновку органу опіки та піклування, суди попередніх інстанцій, виходячи із найкращих інтересів дитини, встановивши, що дитина вже досить тривалий час проживає разом із матір`ю, визначили місце проживання з останньою. На час ухвалення оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, що фактично призводить до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину.

Щодо призначення судової психологічної експертизи у випадку знаходження дитини за кордоном Доводи касаційної скарги щодо відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової психологічної експертизи з метою визначення психологічного стану малолітнього сина, є необґрунтованими, оскільки призначення судової експертизи є правом суду з метою встановлення даних, які входять до предмету доказування у справі, судом не встановлено підстав для задоволення такого клопотання відповідача, оскільки у справі наявні інші висновки спеціалістів. Суди обґрунтовано врахували, що на час перебування дитини разом із матір`ю за кордоном виконання такого клопотання може затягнутись на тривалий час.

При вирішенні спору щодо місця проживання малолітньої дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Саме така позиція висловлена колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в аналогічних справах за позовом батька до матері дитини про визначення місця проживання дитини.

Вказаний вище принцип 6 Декларації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст. 141 Сімейного кодексу України, так зі змісту Конвенції про права дитини.

Крім того, сімейне законодавство не виключає визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком незалежно від віку дитини, якщо маються обставини, за яких дитині краще проживати з батьком ніж з матір`ю.

Дитині законом та іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи і гідності.

На думку суду, відповідач ОСОБА_2 не позбавлений права на особисте виховання сина іншим шляхом, зокрема, шляхом визначення порядку його участі у спілкуванні та вихованні дитини. Здійснюючи таку участь, відповідач має можливість налагодити із сином відповідний контакт та відновити його прихильність і довіру до себе.

Таким чином, враховуючи викладене, встановивши фактичні обставини справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що з метою забезпечення прав та інтересів малолітнього ОСОБА_4 на гармонійний розвиток та належне виховання, особисту безпеку дитини слід визначити його місце проживання разом із матір`ю, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Вирішуючи цивільно-правовий спір в частині стягнення аліментів на утримання дружини, суд виходить з такого.

Згідно ст. 181 та ст. 183 СК України, за рішенням суду грошові кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу його матері, батька та (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, розмір яких визначається судом.

Статтею 182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно ч. 2 ст. 182 СК України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При винесенні рішення суд враховує наступні обставини: дитина проживає з матір`ю та знаходиться на її утриманні, доказів того, відповідач є пенсіонером чи інвалідом, має на утриманні інших осіб, суду не надано.

Виходячи з предмету спору та суб`єктивного складу сторін, суд вважає доведеним той факт, що неповнолітня дитина проживає разом із позивачем, між сторонами не досягнуто домовленостей щодо розміру матеріальної допомоги, яку має надавати відповідач на утримання дитини, тому у сукупності наведених обставин з урахуванням положень ст. 84 СК України є підстава для стягнення аліментів.

Отже, виходячи з встановлених дійсних обставин справи та враховуючи матеріальне становище платника аліментів, який не є інвалідом чи пенсіонером, відсутність відомостей про доходи станом на день розгляду справи та про наявність у нього інших осіб, на яких він сплачує аліменти, що свідчить про можливість відповідача надавати матеріальну допомогу, матеріальне становище позивача та дитини, суд вважає можливим стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі частини з усіх видів доходів щомісяця до досягнення дитиною повноліття.

Виходячи з принципу рівності участі батьків у вихованні та утриманні дітей, оскільки прожитковий мінімум, згідно з визначенням, наведеним в ст. 1 ЗУ «Про прожитковий мінімум», це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, тому обмежувати розмір аліментів лише розміром прожиткового мінімуму доходів, суд вважає недоцільним.

При винесені рішення, суд враховує рівний обов`язок батьків щодо утримання дитини, а також виходячи з положень ст. 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991, яка визначає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, а також, те що батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Керуючись ст.ст. 4-5, 13, 76-81, 133, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та стягнення аліментів, задовольнити.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду, 11 листопада 2025 року, і до досягнення дитиною повноліття.

Попередити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про неприпустимість налаштування дитини проти іншого з батьків.

Попередити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про неперешкоджання у спілкуванні батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , повернути два паспорти громадянина України для виїзду за кордон малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Бунін Є.О.

Повний текст рішення суду виготовлено 19 червня 2026 року.