Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №639/3481/26 — Новобаварський районний суд міста Харкова

Справа №639/3481/26

Провадження №3/639/690/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Харків

Суддя Новобаварського районного суду міста Харкова Чижиченко Д.В., розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов із Управління патрульної поліції у Харківській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Азербайджанської Республіки, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -

В С Т А Н О В И В:

До Новобаварського районного суду міста Харкова надійшов для розгляду адміністративний матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП ОСОБА_1 .

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку шляхом направлення судової повістки на адресу місця проживання, та оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, причини неявки суду не повідомив. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішенням Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Беручи до уваги, що судом вжито всіх необхідних заходів для забезпечення участі ОСОБА_1 в судовому засіданні, клопотань про відкладення розгляду справи від останнього не надходило, причини його неявки до суду визнано неповажними та, відповідно до вимог ст. 268 КУпАП, а також беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, вважаю за можливе провести розгляд справи у віідсутність ОСОБА_1 .

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , 12.04.2026 о 12:13 у м. Харкові по пр-ту Ново-Баварському, 49, керував транспортним засобом – електроскутером Nisa K6PRO, з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: неприродна блідість обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння в медичному закладі КНП ХОР ОКНЛ ОСОБА_1 відмовився під відеофіксацію, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд, відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, повинен належним чином з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його чиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті.

Постанова судді згідно ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 1 статті ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Відповідно до вимог п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп`яніння в заклади охорони здоров`я та проведення огляду з використанням технічних засобів.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., зазначено, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» № 2956-ІХ від 24.02.2023, який набрав чинності 23.03.2023, електричний колісний транспортний засіб – це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.

Отже, електроскутери, електросамокати, гіроскутери та інша подібна техніка офіційно визнаються транспортними засобами. Їх фактично поділили на дві категорії, а саме:

- легкий персональний електричний транспортний засіб – це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину;

- низькошвидкісний легкий електричний транспортний засіб – це колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома), системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, із двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість, що є меншою або дорівнює 50 кілометрів на годину та більшою за 10 кілометрів на годину, та споряджену масу не більше ніж 600 кілограмів.

Такі зміни були також викладені і в Законі України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.

Підпунктом б) частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» електричний колісний транспортний засіб – це дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії.

Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху України визначено, що транспортний засіб – пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.

Постановою Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22 визначено, що використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сеґвея, електровелосипеда тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні статті 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна.

За змістом наведених норм законодавства України електоскутери, електросамокати, гіроскутери, електровелосипеди та інша подібна техніка цим Законом офіційно визнаються транспортними засобами, а особа, яка керує електричним колісним транспортним засобом, є водієм транспортного засобу у розумінні положень п. 1.10 Правил дорожнього руху.

Отже, коли електроскутер служить для перевезення осіб, зокрема і самого водія чи його вантажу, він є повноправним учасником дорожнього руху та вважається транспортним засобом, а тому на водія розповсюджується дія Правил дорожнього руху, в тому числі вимоги п. 2.5 ПДР.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення повністю підтверджується зібраними доказами, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 638559 від 12.04.2026,

- направленням на огляд водія до КНП ХОР ОКНЛ від 12.04.2026,

- відеозаписом з нагрудних камер працівників поліції від 12.04.2026, відповідно до якого встановлено, що 12.04.2026 о 12:13 у м. Харкові по пр-ту Ново-Баварському, 49, ОСОБА_1 керував транспортним засобом – електроскутером Nisa K6PRO, з ознаками наркотичного сп`яніння. Під час спілкування поліцейський повідомив про те, що в нього є підозра, що ОСОБА_1 , як водій транспортного засобу, перебуває в стані наркотичного сп`яніння. Надалі співробітник патрульної поліції запропонував водію пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОКНЛ, оскільки у останнього були виявленні ознаки наркотичного сп`яніння. Від проходження огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 відмовився, про що самостійно повідомив поліцейського. При цьому поліцейський роз`яснив права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, а також наслідки відмови особи від проходження такого огляду.

У відповідності до вимог ст.ст. 251, 252 КУпАП суд вважає вище перелічені докази, які безпосередньо досліджені ним, належними, допустимими, достовірними і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій особи, що притягається до адміністративної відповідальності, та визнання його винуватості.

Суд враховує, що законодавець саме з метою забезпечення безпеки дорожнього руху, життя та здоров`я його учасників, поклав на водіїв транспортних засобів додаткові обов`язки, зокрема пройти на вимогу працівника поліції в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп`яніння.

Матеріали справи не містять доказів порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, протокол складений в установленому законом порядку, з дотриманням вимог ст. ст. 256, 266 КУпАП, та положень «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої наказом МВС України №1395 від 07.11.2015 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 р. за №1408/27853 (з внесеними змінами).

З моменту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та по теперішній час, останній не звертався зі скаргами щодо незаконності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Тобто незаконність дій інспекторів не встановлена будь-яким судовим рішенням або висновком компетентного органу.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, тобто відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

З довідки інспектора ВАП УПП в Харківській області ДПП вбачається, що згідно облікових даних ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія.

Суд враховує, що адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, зокрема попередження спричинення такою особою шкоди здоров`ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.

При цьому, суд звертає увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.

Підхід щодо неможливості застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету адміністративного стягнення.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самою особою, що притягується до адміністративної відповідальності, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП).

Враховуючи обставини, встановлені під час судового розгляду, характер вчиненого правопорушення, особу винного, вважаю за можливе накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, в межах санкції, передбаченої ч.1 ст. 130 КУпАП, що буде необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження вчинення ним нових правопорушень.

Окрім цього, з ОСОБА_1 на користь держави, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 665 грн. 60 коп.

На підставі викладеного, керуючись статтями 23, 36, 130, 248, 283, 284 КУпАП, -

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги через Новобаварський районний суд міста Харкова.

Суддя Д.В. Чижиченко