Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №619/7659/25 — Дергачівський районний суд Харківської області

справа № 619/7659/25

провадження № 2/619/367/26

Рішення

Іменем України

19 червня 2026 року,

м. Дергачі,

Дергачівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Нечипоренко І.М., за участю секретаря судового засідання Міщенко О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 619/7659/25,

ім`я (найменування) сторін:

позивачка: ОСОБА_1 ,

відповідачка: ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних

вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3

вимоги позивачки: про визнання права власності на частину житлового будинку як спільна сумісна власність подружжя,

представник позивачки: Остропілець В.І.

представниця відповідачки: Васіліу С.В.

Стислий виклад позиції позивача.

ОСОБА_1 , у інтересах якого діє представниця – адвокат Остропілець В.І., 16.12.2025 звернулася до суду з позовом, у якому просить, з урахуванням змінених позовних вимог, просить визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 , як спільне сумісне майно подружжя. У обґрунтування позову зазначено, що її матері, у зв`язку з роботою у колгоспі, була надана квартира АДРЕСА_2 за зазначеною адресою, де вони і проживали. 30.04.1988 вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , якого зареєструвала у цю квартиру. У зв`язку з тим, що чоловік був зареєстрований у квартирі, при її приватизації, отримав у власність 1/3 частину. На даний час власниками квартири є вона, її син – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Під час шлюбу вони з чоловіком до належної їм квартири прибудували прибудову, що на теперішній час становить житловий будинок літ. «А-1» садибного типу та після завершення будівництва звернулися до міського голови з заявою про узаконення прибудови, але процедуру узаконення не завершили. 26.06.2001 шлюб між ними було розірвано і на момент розірвання шлюбу прибудова узаконена так і не була. Після розірвання шлюбу колишній чоловік за взаємною згодою залишитися проживати у прибудові та 14.06.2012 він зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер. Після смерті ОСОБА_4 вона дізналася, що колишній чоловік без її згоди зареєстрував свою дружину та оформив право власності на прибудову в цілому на своє ім`я як на окремий житловий будинок літ. «А-1».

Представницею відповідача надано відзив, у якому просить відмовити у позові, оскільки позивачкою до позовної заяви не долучається ані свідоцтво про право власності на житло саме квартири № НОМЕР_1 , ані технічний паспорт на цю квартиру, з яких можна встановити, що ця прибудова дійсно існувала. Крім того, позивачка жодних документів, які б свідчили, що прибудову (тобто спірний житловий будинок) вони будували саме під час шлюбу. Натомість позивачкою надані документи, а саме технічний паспорт будинку та витяг з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, в яких зазначено, що: Будинок садибного типу, нове будівництво, дата початку будівництва 10.04.2010, дата завершення будівництва – 15.11.2012. Сарай – дата початку будівництва 10.04.2010, дата завершення будівництва: 20.11.2010. Душ - дата початку будівництва 10.04.2010, дата завершення будівництва: 20.11.2010. Вбиральня - дата початку будівництва 10.04.2010, дата завершення будівництва: 20.11.2010 Погріб - дата початку будівництва 10.04.2010, дата завершення будівництва: 20.11.2010. Літня кухня - дата початку будівництва 10.04.2010, дата завершення будівництва: 15.11.2012 Навіс - рік початку будівництва не вказано, рік завершення будівництва- 2012. Зливна яма- рік початку будівництва не вказано, рік завершення будівництва2012; огорожа – період будівництва не вказано. Позивачка зазначає, що начебто у 1995 році вона разом з померлим зверталися до Дергачівської міської ради з заявою про узаконення прибудови, проте не долучає до матеріалів ані копію самої заяви, ані відмову про узаконення прибудови. У позивачки (у разі насправді звернення з заявою) повинен бути Акт огляду будинку. Проте позивачка жодних підтверджуючих документів щодо цього звернення не надає. Крім того, позивачка в позові зазначає, що намагалися узаконити лише прибудову, про господарські споруди вона взагалі мови не веде. З померлим, ОСОБА_4 , відповідачка проживала з 2007 року, саме під час їх спільного проживання розпочалось будівництво спірного будинку зі спорудами. Таким чином, жодних доказів, що будинок з господарськими будівлями є спільною сумісною власністю подружжя позивачем не надано.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Відповідно до ухвали суду від 19.12.2025 позовну заяву залишено без руху та 02.01.2026 недоліки усунуто.

На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України 05.01.2026 судом було направлено звернення до відповідного органу реєстрації щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідачки та 13.01.2026 отримано відповідь.

Ухвалою суду від 16.01.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 16.02.2026, яке відкладено на 24.03.2026 за клопотанням представниці позивачки.

Відповідно до ухвали суду від 24.03.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 22.04.2026, у якому оголошена перерва до 28.05.2026 для виклику свідків, на 09.06.2026 за клопотанням представниці позивачки, у зв`язку з її перебуванням у відпустці та 09.06.2026 оголошено про перехід до стадії ухвалення рішення, проголошення якого в цьому судовому засіданні призначено на 19.06.2026.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 30.04.1988, який розірвано 26.06.2001 на підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області, про що свідчить копія рішення суду та свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с. 42, 45-47).

Квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27.02.1994 комісією по приватизації державного житлового фонду ВУЖКГ (а.с. 161).

Відповідно до рішення Дергачівської міської ради від 20.11.2015 за №31 вулицю ОСОБА_7 перейменовано в вулицю Каштанова (а.с. 11).

За відомостями КПТІ «Інвенрос», станом на 01.01.2013, квартира АДРЕСА_4 зареєстрована за ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , по 1/3 частині за кожним, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 27.02.1994 комісією по приватизації державного житлового фонду ВУЖКГ (а.с. 10).

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 у 1995 році звернулися до Дергачівського міського голови із спільною заявою, у якій просили узаконити самочинну прибудову до житлового будинку АДРЕСА_5 , але відповідно до наданих позивачкою доказів, право власності на прибудову оформлено не було (а.с. 71).

ОСОБА_6 08.09.2007 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 та змінила прізвище на « ОСОБА_9 », про що свідчить свідоцтво про шлюб.

ОСОБА_4 14.06.2012 зареєстрував шлюб з ОСОБА_10 , яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_11 » (зворот а.с. 63).

За відомостями Витягу з державного реєстру речових прав, 14.06.2023 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68051668 від 16.06.2023 приватним нотаріусом Смоляною В.В. за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на житловий будинок літ. «А-1» загальною площею 29,9 кв.м, житловою – 23,4 кв.м, з господарськими будівлями і спорудами: сарай літ. «Б», душ літ. «б», вбиральня літ. «б1», погріб літ. «В», літня кухня літ. «Г», навіс літ. «г», зливна яма літ. «Д», огорожа №№1 за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 6322010100:00:003:2784з цільовим призначенням: для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0748 га (а.с. 27).

Із наданого приватним нотаріусом Копил В.В. листа вбачається, що нею була здійснена державна реєстрація права власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за зазначеною вище адресою. Згідно документів, поданих заявником, ОСОБА_4 приватизував земельну ділянку площею 0,08га кадастровий номер 6322010100:00:003:2784для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Указана земельна ділянка належить йому на на праві приватної власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого 29.04.1996 Дергачівською міською радою. Вказана земельна ділянка була поділена на дві окремі з кадастровим номером 6322010100:00:003:2784 площею 0,0748 та 6322010100:00:003:2783 площею 0,0052 га. Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322010100:00:003:2784 було зареєстровано за ОСОБА_4 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.02.2022 приватним нотаріусом Коробець О.М. Право власності на житловий будинок зареєстровано нею 14.06.2023 на підставі технічного паспорта ТІ01:6230-0123-2651-1908 та витягу з реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи ІУ161220223539. Згідно декларації про готовність до експлуатації об`єкта за амністією ІУ161220223539, вказаний об`єкт як нове будівництво будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, початок будівництва 10.04.2010, звершення – 15.11.2012. Згідно схеми розташування будівель та споруд технічного паспорту ТІ01:6230-0123-2651-1908, житловий будинок літ. «А-1» побудований як окремо стояча будівля (а.с. 90).

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про смерть (а.с. 62).

Відповідно до статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 175/654/22 (провадження № 61-11126св23).

У цій справі позивачка ОСОБА_1 просить суд визнати за нею право власності на частину житлового будинку літ. «А-1» як спільну сумісну власність подружжя.

Позивачка стверджує про те, що зазначену прибудову, яка була оформлена ОСОБА_4 в 2023 році як житловий будинок літ. «А-1», вони будували разом з чоловіком ОСОБА_4 під час перебування у шлюбі.

Цей факт був визнаний відповідачкою у судовому засіданні, яка пояснила, що коли вона стала спільно проживати з ОСОБА_4 , то прибудова літ. «А-1» до квартири АДРЕСА_2 вже була побудована, але ремонтні роботи вона робила разом з чоловіком, оскільки там були тільки стіни, тому стверджує, що внаслідок цих робіт прибудова істотно збільшилася у своїй вартості.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження зазначеного факту позивачкою надано поверховий план на будівлю літ. «А-1» по АДРЕСА_5 , на якому зазначено дату виготовлення - 25.06.1992 (а.с. 132).

Крім того, у судовому засіданні допитані свідки як зі сторони позивачки та і відповідачки повідомили, що прибудову будували ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , а відповідачка ОСОБА_2 лише робила у прибудові ремонтні роботи.

На підтвердження обставини, що внаслідок ремонтних робіт прибудова літ. «А-1» істотно збільшилася у своїй вартості, відповідачкою не надано жодного доказу.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України, зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов?язків, що виникли після набуття ним чинності. Відповідно до статті 13 Кодексу про шлюб та сім`ю України права і обов?язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов?язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

З огляду на вищезазначені норми, у цій справі повинні застосовуватися положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема Кодекс про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), який був чинним до 01 січня 2004 року.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (ч. 1 ст. 29 КпШС України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Отже, встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши подані докази, як в цілому, так і кожний окремо, а також взявши до уваги визнання відповідачкою того факту, що прибудова, яка оформлена як житловий будинок літ. «А-1», була побудована не нею, а вже існувала на час, коли вона стала проживати з ОСОБА_4 , суд дійшов висновку, що спірний житловий будинок літ. «А-1» за названою адресою побудовано позивачкою у період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , отже є спільною сумісною власністю подружжя і належить їй в частині.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 , як спільне сумісне майно подружжя.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_6 ;

відповідачка: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_7 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_6 .

Суддя І. М. Нечипоренко