Рішення від 17 червня 2026 р. у справі №539/1094/26 — Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/1094/26

Провадження № 2/539/1211/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м.Лубни

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Просіної Я.В.,

з участю секретаря судового засідання Левченко А.Ю., Ануфрієвої Н.М.

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Паламар Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лубни цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Полтавській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями працівників поліції,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якому просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 7 969,01 грн та моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн завдану незаконними діями працівників поліції Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в полтавській області.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 08 вересня 2025 року Лубенський міськрайонний суд Полтавської області виніс рішення у справі № 539/3038/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Суд ухвалив позов ОСОБА_1 задовольнити, скасувати постанову поліцейського Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області серії ЕНА № 4980888 від 15.06.2025 року про притягнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн., та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення. до

Суд вважає, що відповідачем не надано відповідних доказів вчинення позивачем зазначених в постанові порушень Правил дорожнього руху України, висунуте поліцейським звинувачення не ґрунтується на жодних доказах у справі. Так, відповідачем не надано суду будь-яких доказів фото чи відеофіксації підтвердження, що в ході руху та перед поворотом позивач ОСОБА_1 не подав сигнал світловим показчиком повороту відповідного напрямку руху при зміні напрямку руху.

Скасування судом постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі доводить той факт, що дії працівників поліції під час складання постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності були незаконними.

Вважає, що в діях працівників поліції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 містяться ознаки таких правопорушень, як перевищення влади або службових повноважень, зловживання владою або службовим становищем та порушення ст. 18, 19, 31, 32, 33 Закону України «Про Національну поліцію». Тому, позивач неодноразово звертався до Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області з заявами щодо незаконних дій працівників поліції Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області.

06.10.2025 року позивач звернувся до Начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області зі скаргою на незаконні дії працівників поліції. У відповідь на мою скаргу отримав лист № 241148-2025 від 13.11.2025 року в якому мені повідомили, що було проведено службове розслідування і відомості, які стали підставою для призначення та проведення службового розслідування знайшли своє підтвердження частково. За порушення вимог п.п.1.2 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», п.п. 2 п.3 ст.1 р.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VIII, п.1 ст.3 р.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VIII, п.1 р. ІІ «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських» наказу № 1179 від 09.11.2016, заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності інспектор сектору реагування патрульної поліції Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області старший лейтенант поліції Якименко В.В., але враховуючи те, що за порушення службової дисципліни наказом Лубенського РВП від 30.09.2025 року № 448 йому оголошено сувору догану, обмежитись раніше накладеним стягненням.

За порушення вимог п.п.1.2 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», п.п. 2 п.3 ст.1 р.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VIII, п.1 ст.3 р. І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VIII, п.1 р. ІІ «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських» наказу № 1179 від 09.11.2016, р.9.10 Р.ІІІ Наказу 1395 «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» від 07.11.2015, заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейський сектору реагування патрульної поліції Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області сержант поліції ОСОБА_4 , однак враховуючи сприяння службовому розслідуванню, незначний ступінь порушення та попередню бездоганну поведінку поліцейського, керуючись п.8, 11 ст.19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, заходів дисциплінарного впливу не застосовувати, а попередити про необхідність дотримання службової дисципліни.

Отже, за результатами службового розслідування Головне управління Національної поліції в Полтавській області підтвердило порушення працівниками поліції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 окремих норм Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту Національної поліції України, «Правил етичної поведінки поліцейських», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», вказавши, що вони заслуговують на притягнення до дисциплінарної відповідальності, але не зважаючи на те, що працівники поліції Якименко В.В. та ОСОБА_4 за результатами службового розслідування за скаргою на незаконні дії працівників поліції, заслуговують на притягнення до дисциплінарної відповідальності, вищевказані працівники не були до неї притягнуті за свої незаконні дії, які вони вчинили по відношенню до позивача.

Притягнення позивача до адміністративної відповідальності, яке подальшому скасовано в судовому порядку, а справу закрито за відсутності складу адміністративного правопорушення, свідчить незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Також про незаконність дій посадових осіб можуть свідчити матеріали службового розслідування щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в яких вказано, що ці працівники поліції працівників поліції за порушення норм Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту Національної поліції України, Правил етичної поведінки поліцейських, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, заслуговують на притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Внаслідок незаконних дій працівників поліції Лубенського РВП Головного управління Національної поліції в Полтавській області, як зазначає позивач, була завдана матеріальна та моральна шкода.

Працівники поліції без будь-яких доказів звинувачували позивача в тому, що він можу перебувати в стані алкогольного сп`яніння, сперечалися з ним, не називали причину зупинки, не надавали докази адмінправопорушення, за яке вони його зупинили. Залякували, що будуть тримати 2 години, потім сказали, що триматимуть 3 години. А коли почули від нього, що він повернувся з війни і отримав контузію під час бойових дій, один з працівників поліції сказав «такі поприходили», через всі ці незаконні дії працівників поліції та упереджене ставлення до військових, які захищали країну від ворога, позивач почав нервувати, це вплинуло на його фізичний і психоемоційний стан. Він змушений був захищати свої права, доводити, що не винний у тому адмінправопорушенні до якого його притягують, звертатись по допомогу до Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги, де йому призначили адвоката, потім разом з адвокатом відстоювати та захищати свої права в суді, їздити з села Вовчик, де він проживає в м. Лубни для зустрічей з адвокатом та для участі в судових засіданнях. Все це вимагало матеріальних витрат для заправки автомобіля пальним. І вже навіть після того як суд визнав незаконною постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, він змушений був писати листи та скарги в поліцію, щоб добитися притягнення цих працівників поліції до дисциплінарної відповідальності за їх незаконні дії.

Усі зусилля, які позивач прикладав для того, щоб захистити свої права та притягти винних поліцейських до відповідальності вплинули на здоров`я та його психоемоційний стан, у нього з`явилися тривожність, нестриманість, дратівливість, безсоння, а коли йому все ж таки вдавалося заснути, то почали снитися погані сни на військову тематику, бо раніше він приймав участь у бойових діях, свавілля працівників поліції по відношенню до нього, тому він був змушений звернутися до психолога та психіатра і пройти амбулаторне та стаціонарне лікування, шо підтверджується відповідними виписками та медичними документами. В зв`язку з цим у позивача були витрати на ліки та пальне для автомобіля, оскільки він змушений був їздити з села Вовчик у Лубни на консультації та лікування.

Матеріальна шкода, яка була завдана мені незаконними діями працівників поліції становить: 7 969,01 грн.

Крім матеріальної шкоди, через незаконні дії працівників поліції позивач зазначає, що зазнав моральних страждань, які полягали в тому, що тривалий час він був позбавлений повноцінної життєдіяльності, змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя через підвищений рівень емоційної напруги, у нього з`явилися тривожність, нервозність, нестриманість, дратівливість, негативні переживання та спогади, насторога, знижений та нестійкий настрій, порушення сну та неприємні сновидіння. Через такий стан позивач змушений був звертатися до психолога та психіатра, проходити амбулаторне та стаціонарне лікування, щоб покращити свій психоемоційний стан. Від цього страждав не тільки він, але і члени сім`ї, бо в такому психоемоційному стані він не міг повноцінно приділяти їм увагу, нормально спілкуватися через постійну тривогу, нестриманість дратівливість. Позивач зазначає, що і досі відчуває почуття приниженої гідності, образи, досади та обурення поведінкою працівників поліції.

Осягнути в повній мірі рівень його моральних страждань, пов`язаних з незаконними діями працівників поліції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а тим більше оцінити їх в грошовому виразі надзвичайно важко. Однак, враховуючи всі перелічені вище фактори, заподіяну йому моральну шкоду він оцінює в розмірі 50 000,00 грн.

Ухвалою суду від 17 березня 2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження.

25 березня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача Паламар Д.О. до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі. Відзив обґрунтований тим, що Головне управління Національної поліції в Полтавській області ознайомилось зі змістом позовної заяви та вважає викладені обставини необґрунтованими та такими, що жодним чином не підтверджені належними та допустимими доказами.Обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

В зазначеній категорії справ відповідачем може бути лише держава, а не органи, які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції.

Слід враховувати те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її збагачення.

Натомість зі змісту позовної заяви взагалі не зрозуміло яким чином та на які обставини посилається позивач при визначенні суми моральної шкоди у розмірі 50 000 грн та матеріальної – 7969,01 грн.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач помилково ототожнює факт скасування постанови судом із автоматичним визнанням дій працівників поліції

незаконними.

Проте звертають увагу суду, що судом не встановлено фактів протиправних дій працівниками поліції. Рішення суду ґрунтується виключно на недостатності доказів, а не на доведеності протиправної поведінки працівників ГУНП в Полтавській області.

В свою чергу працівники поліції діяли в межах своїх повноважень, передбачених Законом, а саме зокрема мали право зупиняти транспортний засіб відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» (далі – Закон), мали право перевіряти документи відповідно до ст. 32 Закону, мали право притягати особу до адміністративної відповідальності, так як саме поліцейський на місці події оцінює докази відповідно до ст. 252 КУпАП. Таким чином, дії працівників ГУНП в Полтавській області були процесуально допустимими, навіть якщо в подальшому постанова була скасована.

Не погоджуючись з діями працівників ГУНП в Полтавській області, позивачем було подано на них скаргу до ГУНП в Полтавській області та заяву до Державного бюро розслідувань щодо можливих неправомірних працівників поліції. За результатами розгляду даної заяви Державним бюро розслідувань встановлено, що у заяві позивача не викладено достатніх об`єктивних даних, що можуть свідчити про вчинення кримінальних правопорушень з боку працівників ГУНП в Полтавській області ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

За результатами розгляду скарги поданої до ГУНП в Полтавській області, позивачу надано відповідь, що відомості викладені у скарзі лише частково знайшли своє підтвердження, однак обмежились раніше накладеним стягненням щодо ОСОБА_3 . До ОСОБА_4 заходи дисциплінарного впливу не застосовувались, а лише було попереджено про необхідність дотримання службової дисципліни.

Таким чином слід підсумувати, що ні ГУНП в Полтавській області в межах проведення дисциплінарного розслідування, ні Державним бюро розслідуванням не було встановлено ознак кримінальних чи адміністративних правопорушень у діях поліцейських ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також відсутні висновки щодо перевищення влади чи зловживання службовим становищем. Також звертаємо увагу суду, що ключовим елементом відповідальності є наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями та шкодою. Однак позивачем цього не доведено.

Зокрема: не доведено, що саме дії поліцейських стали єдиною та достатньою причиною погіршення здоров`я; відсутні медичні висновки, які прямо встановлюють причинний зв`язок між подіями та станом позивача; позивач сам зазначає про попередній психоемоційний стан (участь у бойових діях), що могло впливати на його самопочуття.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

І доводити наявність цих умов має позивач, який звертається з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК.

Так позивач зазначає, що йому завдано матеріальні збитки у розмірі 7969,01 грн, однак надані чеки не підтверджують, що витрати виникли саме внаслідок дій поліції. Витрати на пальне є звичайними витратами особи та не є шкодою у розумінні цивільного законодавства. Витрати на лікування не підтверджені як такі, що спричинені саме спірною подією щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а також не містять медичного висновку або експертизи щодо причин виникнення захворювання. Тобто слід дійти висновку, що склад ніби-то завданої позивачу матеріальної шкоди не доведений.

У позовній заяві також заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн, однак така вимога є необґрунтованою та недоведеною.

При розгляді даної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди судом можуть братися до уваги лише ті негативні наслідки немайнового характеру, які доведені позивачем під час розгляду даної справи.

Так, позивач у своєму позові та при розгляді справи повинен довести: факт наявності моральної шкоди; факти протиправних діянь саме Головного управління Національної поліції в Полтавській області; наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діяннями Головного управління Національної поліції в Полтавській області та завданою шкодою; вина відповідача. У даному випадку жоден із зазначених елементів не доведений належним чином.

Позивач обмежується загальними твердженнями про тривожність, дратівливість, порушення сну, негативні емоційні переживання. Натомість такі стани є оціночними та суб`єктивними. Вони не мають чіткої індивідуалізації та можуть виникати з різних життєвих причин. Не надано доказів, які б об`єктивно підтверджували істотність та інтенсивність цих страждань.

Наявність медичних документів сама по собі не є безумовним підтвердженням моральної шкоди саме у спірних правовідносинах, якщо в них відсутній прямий зв`язок із діями відповідача та не зазначено, що стан позивача спричинений саме спірною подією.

Представник відповідача зазначає, що позивач сам зазначає про участь у бойових діях та наявність попереднього психоемоційного навантаження. Тобто не можна виключати той факт, що позивач проходить наприклад лікування після участі у бойових діях. Також позивачем не доведено, що внаслідок дій відповідача він втратив можливість працювати; істотно змінився його звичний спосіб життя; відбулися незворотні негативні зміни у соціальних зв`язках.

Відтак заявлена сума у 50 000 грн взагалі не підтверджена жодними розрахунками чи об`єктивними критеріями, а тому вимога про стягнення моральної шкоди є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

27 березня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника позивача Власової С.М. до суду надійшла відповідь на відзив відповідно до якої просила позовні вимоги задовільнити в повному обсязі. Відповідь на відзив обґрунтований тим, що скасування судом постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі доводить той факт, що дії працівників поліції під час складання постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності були незаконними, отже вони діяли з перевищенням службових повноважень.

Позивач вважає, що в діях працівників поліції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 містяться ознаки таких правопорушень, як перевищення влади або службових повноважень, зловживання владою або службовим становищем та порушення ст.ст. 18, 19, 31, 32, 33 Закону України «Про Національну поліцію». Тому, позивач неодноразово звертався до Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області з заявами щодо незаконних дій працівників поліції Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області.

У відповідь на заяви та скаргу позивач отримав від ГУ НП в Полтавській області лист № 241148-2025 від 03.11.2025 року в якому його повідомили, що було проведено службове розслідування і відомості, які стали підставою для призначення та проведення службового розслідування знайшли своє підтвердження частково.

За порушення вимог п.п.1.2 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», п.п. 2 п.3 ст.1 р.І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VIII, п.1 ст.3 р.І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VIII, п.1 р. ІІ «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських» наказу № 1179 від 09.11.2016, заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності інспектор сектору реагування патрульної поліції Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області старший лейтенант поліції Якименко В.В., але враховуючи те, що за порушення службової дисципліни наказом Лубенського РВП від 30.09.2025 року № 448 йому оголошено сувору догану, обмежитись раніше накладеним стягненням.

За порушення вимог п.п.1.2 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», п.п. 2 п.3 ст.1 р.І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VIII, п.1 ст.3 р.І Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VIII, п.1 р. ІІ «Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських» наказу № 1179 від 09.11.2016, п.9.10 р.ІІІ Наказу 1395 «Про затвердження Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» від 07.11.2015, заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейський сектору реагування патрульної поліції Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області сержант поліції ОСОБА_4 , однак враховуючи сприяння службовому розслідуванню, незначний ступінь порушення та попередню бездоганну поведінку поліцейського, керуючись п.8, 11 ст.19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, заходів дисциплінарного впливу не застосовувати, а попередити про необхідність дотримання службової дисципліни.

Отже, за результатами службового розслідування Головне управління Національної поліції в Полтавській області підтвердило порушення працівниками поліції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 окремих норм Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту Національної поліції України, «Правил етичної поведінки поліцейських», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», вказавши, що вони заслуговують на притягнення до дисциплінарної відповідальності. А той факт, що вищевказані працівники поліції не були притягнуті керівництвом ГУНП у Полтавській області до дисциплінарної відповідальності, за свої незаконні дії, які вони вчинили по відношенню до ОСОБА_1 , не знімає з них відповідальності за заподіяну йому майнову та моральну шкоду.

У своєму відзиві на позов Відповідач також вказує на те, що йому не зрозуміло яким чином та на які обставини посилається Позивач при визначенні суми моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. та матеріальної – 7969,01 грн.

З цього приводу, звертає увагу суду на те, що Позивач є учасником бойових дій, інвалідом війни, він ризикуючи своїм життям приймав учать у бойових діях захищаючи Україну від російських окупантів і для нього є принциповими питання справедливості та дотримання законів працівниками поліції, які згідно з нормами ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» зобов`язані: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини. Усі зусилля, які Позивач прикладав для того щоб захистити свої порушені права та притягти винних поліцейських до відповідальності вплинули на його здоров`я та його психоемоційний стан, тому він був змушений звернутися до психолога та психіатра і пройти амбулаторне та стаціонарне лікування, що підтверджуєтьсявідповідними виписками та медичними документами. В зв`язку з цим у ОСОБА_1 були витрати на ліки та пальне для автомобіля, оскільки він змушений був їздити з села Вовчик, де він проживає у місто Лубни на консультації та лікування.

Матеріальна шкода, яка була завдана Позивачу незаконними діями працівників поліції полягає у витратах на пальне для автомобіля та ліки і становить: 7 969,01грн., що підтверджується відповідними доказами, які додані до позовної заяви.

Крім матеріальної шкоди, через незаконні дії працівників поліції Позивач зазнав моральних страждань, які полягали в тому, що тривалий час він був позбавлений повноцінної життєдіяльності, змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя через підвищений рівень емоційної напруги, у нього з`явилися тривожність, нервозність, нестриманість, дратівливість, негативні переживання та спогади, насторога, знижений та нестійкий настрій, порушення сну та неприємні сновидіння. Через такий стан він змушений був звертатися до психолога та психіатра, проходити амбулаторне та стаціонарне лікування, щоб покращити свій психоемоційний стан. Від цього страждав не тільки Позивач, але і члени його сім`ї, бо в такому психоемоційному стані він не міг повноцінно приділяти їм увагу, нормально спілкуватися через постійну тривогу, нестриманість та дратівливість. Позивач і досі відчуває почуття приниженої гідності, образи, досади, обурення поведінкою працівників поліції.

Осягнути в повній мірі рівень моральних страждань Позивача, пов`язаних з незаконними діями працівників поліції, а тим більше оцінити їх в грошовому виразі надзвичайно важко. Однак, враховуючи всі перелічені вище фактори, заподіяну Позивачу моральну шкоду він оцінив в розмірі 50 000,00 грн.

16 квітня 2026 року ухвалою суду у справі було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

10 червня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача Паламар Д.О. до суду надійшли додаткові пояснення у справі відповідно до яких зазначає, що вважає за необхідне звернути увагу суду на порядок виконання судових рішень у справах цієї категорії в разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Так, механізм виконання органами Державної казначейської служби України рішень про стягнення коштів державного бюджету визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі – Порядок № 845).

Відповідно до пункту 38 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету з метою відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та їх посадових або службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень, у Державній казначейській службі України відкривається відповідний рахунок.

Зазначений рахунок є рахунком, на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на відповідну мету, а не власним рахунком Державної казначейської служби України, призначеним для утримання установи.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України за рахунок та в межах бюджетних призначень, передбачених у Державному бюджеті України на відповідну мету.

Згідно з додатком № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 року, на поточний рік передбачено видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб». Головним розпорядником зазначеної бюджетної програми є Державна казначейська служба України.

Таким чином, виконання судових рішень про стягнення шкоди з Державного бюджету України здійснюється Державною казначейською службою України з відповідного рахунку, відкритого для цих цілей.

Отже, обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається не на посадову особу або державний орган, діями чи бездіяльністю яких було завдано шкоду, а безпосередньо на державу.

З наведених норм права випливає, що у справах цієї категорії належним відповідачем є держава, а не органи державної влади, які діють від її імені та реалізують покладені на них функції.

З огляду на викладене, у разі задоволення позовних вимог відшкодування шкоди має здійснюватися з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів органами Державної казначейської служби України в порядку, встановленому законодавством.

У зв`язку з цим вважаємо, що навіть в разі якщо суд дійде висновку про задоволення позовних вимог, резолютивна частина судового рішення повинна містити формулювання про стягнення коштів саме з Державного бюджету України на користь позивача, а не з Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Полтавській області чи будь-якого іншого державного органу.

В судовому засідання представник позивача Власова С.М. позовні вимоги підтримала з підстав викладених в позовній заяві та просила позовні вимоги задовільнити в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав думку свого представника.

Представник відповідача Паламар Д.О. в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши сторони, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 08 вересня 2025 року Лубенським міськрайонним судом Полтавської області було ухвалено рішення по справі №539/3038/25, відповідно до якого позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задоволено. Скасовано постанову поліцейського Лубенського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області серії ЕНА № 4980888 від 15.06.2025 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн., та закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення (а.с.27-29).

06.10.2025 року ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУНП України в Полтавській області, Територіального управління ДБР в м.Полтава, начальника Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області зі скаргою на незаконні дії працівників поліції. В даній скарзі просив провести службове розслідування щодо дій працівників поліції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , притягнути їх до дисциплінарної відповідальності та надати скаржнику письмову відповідь за результатами перевірки цієї скарги (а.с.9-10).

03.11.2025 року ОСОБА_1 була надана письмова відповідь на скаргу Лубенським РВП ГУНП в Полтавській області (а.с.11).

31.10.2025 року ОСОБА_1 була надана письмова відповідь на скаргу Територіальним управлінням ДБР в м.Полтава (а.с.13).

На підтвердження завданої моральної та матеріальної шкоди позивачем до суду було надано чеки на придбання лікарських препаратів, чеки на придбання палива, чеки направлення скарг, а також копії виписок з амбулаторної картки хворого та виписки із медичної карти стаціонарного хворого (а.с.14-20).

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 29 вересня 2023 року та є особою з інвалідністю в наслідок війни 2 група, що також підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 19 вересня 2025 року (а.с.25-26).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166,1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загально-конституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено: ст. 56 Конституції України; ст. 1173-1176 ЦК України; Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18) зазначено, що: «статтями 2, 4Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 цього Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше)».

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Враховуючи роз`яснення, викладенні у п. 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, стаття 9 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має залучити як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідно до загальних умов цивільно-правової відповідальності необхідною умовою для відшкодування шкоди державою є неправомірні дії державного органу, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, які повинен довести позивач.

Таким чином, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали вказане провадження.

У даній справі підставою для відшкодування шкоди є скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності й закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 569/1799/16-ц від 10 жовтня 2019 року. Аналогічні висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17 (провадження № 61-11590св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 591/1001/17 (провадження № 61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21),від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21, від 26 січня 2022 року у справі № 607/25039/19, від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21), від 16 лютого 2022 року у справі № 522/10241/19 (провадження № 61-18178 св 21).

Разом з тим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок по доведенню обставин заподіяння моральної шкоди та визначення розміру компенсації на її відшкодування покладається на позивача.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Так, відповідно до висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження №61-19000сво18), здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке у подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.

Враховуючи постанову від 22.07.2020 у справі № 303/7352/18, Касаційний цивільний суд Верховного Суду зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність судового рішення, яким встановлено неправомірність дій державного інспектора відділу оперативного реагування № 1 управління протидії митним правопорушенням Закарпатської митниці Державної фіскальної служби зі складення протоколу про порушення митних правил і вилучення автомобіля. З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна. У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, провадження № 12-199гс18, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого і держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. Стверджуючи про необхідність попереднього судового рішення або рішення іншого компетентного органу, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження, як підстави для відшкодування шкоди, апеляційний суд не врахував, що спірні деліктні правовідносини виникли через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК України.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21) зазначено, що у справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у вищезгаданій постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 19000сво18), апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».

Так, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

З огляду на викладене, позивачем доведений факт наявності моральної шкоди, що завдана йому провадженням у справі про адміністративне правопорушення та полягає у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків, а тому з урахуванням середньої тривалості провадження у справі про адміністративне правопорушення, вимог розумності та справедливості, відшкодуванню підлягає на користь позивача моральна шкода в розмірі 3 000 грн, яка буде належною та достатньою для її покриття.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При цьому, щодо відшкодування витрат, пов`язаних з придбанням пального для відвідування лікарів та отримання юридичної допомоги в м.Лубни, а також з написанням скарг, та їх відправлення засобами поштового зв`язку, суд вважає, що позивачем не надано належних доказів їх понесення. Чеки на пальне а.с. 18 не містять даних, що стосуються даної справи, і з них не можливо встановити, яке вони мають до неї відношення. Чек на відправлення засобами поштового зв`язку в розмірі 88 грн на а.с. 20 не містять прізвище відправника, а тому, в цій частині вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Водночас, щодо відшкодування витрат, пов`язаних з придбанням ліків призначених позивачу для відновлення його психологічного стану, суд вважає, що дані витрати підлягають частковому задоволенню, а саме в частині відшкодування в розмірі 444 грн. за придбання ліків під назвою «Кветиксол», який наявний в призначені психіатра від 06.08.2025 року а.с.15. На інших чеках наявні ліки, які відсутні в призначені лікарів, тим самим не містять даних, що стосуються даної справи, і з них не можливо встановити, яке вони мають до неї відношення.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.2 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а відтак судові витрати компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст.12,76,259,263-265,268,274,279 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління Національної поліції в Полтавській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями працівників поліції - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 444 (чотириста сорок чотири) грн. 00 коп, моральної шкоди 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Судові витрати по справі віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Я.В.Просіна