Рішення від 18 червня 2026 р. у справі №357/5742/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/5742/26

Провадження № 2/357/5286/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( ЗАОЧНЕ )

19 червня 2026 року місто Біла Церква

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Бондаренко О.В., за участю секретаря судового засідання – Бондар Ж.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду № 3 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання,

В С Т А Н О В И В :

28.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, що зареєстрований судом 08.04.2026, обґрунтовуючи тим, що він навчається у Національному університеті «Одеська юридична академія» на денній формі навчання за контрактом, термін навчання з 01.09.2025 до 30.06.2029, тому не має можливості працювати та самостійно себе утримувати. На сьогодні його повністю забезпечує мати, надає кошти на потреби та витрати, сплачує кошти за навчання та проживання у гуртожитку, а батько, відповідач у справі - ОСОБА_2 , не бере участі у його житті, не надає коштів на оплату навчання, проживання, харчування, придбання навчальних матеріалів та інших необхідних витрат, пов`язаних із навчанням. Відповідач не виявляє інтересу до його життя, стану здоров`я та успіхів у навчанні, не телефонує, не відвідує його та не намагається брати участь у вихованні та підтримці. Усі витрати щодо його утримання та навчання несе мати, яка не має можливості у повному обсязі забезпечити усе необхідне, тому він потребує матеріальної допомоги батька. Оскільки у добровільному порядку вказане питання вирішити неможливо просив у судовому порядку стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімум для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову до суду і до закінчення свого навчання.

10.04.2026 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 08.05.2026-11:00.

08.05.2026 судом постановлено ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про відкладення засідання на 19.06.2026 - 08:30, у зв`язку із першою неявкою відповідача у судове засідання.

19.06.2026 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про заочний розгляд справи, згідно ч. 4 ст. 223, ст.280-281 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, до позовної заяви додав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, у тому числі шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, відзив на позов та заяви з процесуальних питань до суду не подав.

За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України за умов неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини, спірні правовідносини, з посиланням на докази та норми права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Встановлено, що відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 та рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 жовтня 2013 року шлюб між ними було розірвано, від спільного проживання вони мають сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією паспорта позивача, копією рішення суду у справі № 357/12268/13-ц, провадження №2/357/3840/13, копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 .

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 25.09.2025 зареєстрований та проживає у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , є студентом 1 курсу факультету цивільної та господарської юстиції денної форми навчання Національного університету «Одеська юридична академія», навчається на контрактній основі, термін навчання з 01.09.2025 до 30.06.2029, що підтверджено Довідкою університету від 17.09.2025 за № ВК-5, копією Договору про навчання № 14898708-2025 від 18.08.2025, копією Договору № 14898707-2025 про надання платної освітньої послуги для підготовки від 18.08.2025, копією Договору № 65 на надання житлової площі у гуртожитку від 17.09.2025.

З Договору про навчання № 14898708-2025 від 18.08.2025, копією Договору № 14898707-2025 про надання платної освітньої послуги для підготовки від 18.08.2025, копією Договору № 65 на надання житлової площі у гуртожитку від 17.09.2025, квитанції № 258098040 від 15.08.2025, квитанції № 258487938 від 18.08.2025, квитанції № 279284387 від 14.01.2026, квитанції № 283363628 від 12.02.2026 вбачається, що мати позивача - ОСОБА_3 сплачує кошти за навчання сина - ОСОБА_1 у вказаному навчальному закладі та за його проживання у гуртожитку.

Відповідач - ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджено відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру від 09.04.2026 за № 2585266, за віком працездатна особа, у добровільному порядку матеріальну допомогу на період навчання сина не надає.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Ст. 199 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина чи дочки, які продовжують навчання є одним із способів захисту їх інтересів, забезпечення одержання ними коштів, необхідних для життєдіяльності, оскільки на період навчання вони не мають самостійного заробітку та потребують матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п. 20 Постанови від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Згідно зі ст. 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Згідно із ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом ст. 199 СК України законодавцем визначено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчатись, тобто на весь період навчання, який охоплює період від вступу до закінчення чи відрахування з навчання.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховним Судом України по справі № 346/103/17 , провадження №61-20178св18 від 23.01.2019.

Згідно зі ст. 191, 200 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Позивач заявляючи вимоги щодо стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) платника аліментів, просив визначити мінімальний розмір аліментів – 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Так, ч.2 ст. 182 СК України передбачено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Однак, відповідно до ч.1 ст. 6 СК України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, а враховуючи, що позивач у справі вже досяг повноліття вказана норма у даному випадку не застосовуються.

Визначаючи розмір аліментів, керуючись принципом регулювання сімейних відносин на засадах справедливості, добросовісності та розумності, суд враховує наступне: ОСОБА_1 проживає у гуртожитку, навчається на денній формі здобуття освіти, що унеможливлює його працевлаштування та самостійне матеріальне забезпечення, тому він потребує фінансової допомоги батьків; він перебуває на утриманні матері, яка сплачує кошти за його навчання та проживання у гуртожитку, однак не має можливості самостійно у повному обсязі забезпечувати сина та покривати усі його витрати, пов`язані з навчанням, проживанням, харчуванням, придбаням одягу та необхідного навчального приладдя, інших супутніх витрат; відповідач за віком працездатна особа, відзив на позов з доказами у спростування доводів позивача та доказів щодо не можливість надавати утримання на повнолітнього сина, який продовжує навчання, до суду не подав.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання до суду вказаного позову, суд дійшов висновку, про стягнення з відповідача на користь держави судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Слід зазначити, що відповідно до ч.4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Керуючись ст.182, 191,199-200 СК України, ст. 4, 12, 76 – 81, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 354, 355, 430 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 28.03.2026 і до закінчення ОСОБА_1 навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення в частині стягнення аліментів в розмірі платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач – ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Відповідач - ОСОБА_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Рішення складено 19.06.2026.

Суддя: О. В. Бондаренко