Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №206/2508/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1127/26 Справа № 206/2508/25 Суддя у 1-й інстанції - Кушнірчук Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Красвітної Т.П., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Усенко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» на заочне рішення Самарського районного суду м.Дніпра від 26 серпня 2025 року у складі судді Кушнірчука Р.О. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,–

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2025 року ТОВ «Він фінанс» звернулось до суду з позовом до до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 1-7), в обґрунтування якого посилалось на те, що 25 липня 2024 року відповідно до протоколу загальних зборів №1706 перейменовано ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він фінанс». 26 березня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №738971, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» надав відповідачу позику в сумі 7 000,00 грн строком дії на 30 днів. Договір укладений в електронній формі відповідно до закону України «Про електронну комерцію». ТОВ «Авентус Україна» виконав умови договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 7 000,00 грн. Однак, відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики та сплати пені і комісії, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед новим кредитором ТОВ «Він фінанс». Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення договору відступлення права вимоги №1 від 12 квітня 2018 року, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 19 525,00 грн, а саме: сума основного боргу за тілом кредиту - 5 550,00 грн, сума боргу за процентами – 11 385,00 грн, сума боргу за пенею і штрафами – 2 640,00 гривень. 12 квітня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він фінанс») укладено договір факторингу №1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до п. 2.2 договір факторингу №1 від 12 квітня 2018 року, окрім іншого, зазначено, що у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній. 21 серпня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено додаткову угоду №24, на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №24 від 21 серпня 2019 року про те, що що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №738971 від 26 березня 2019 року перейшло до нового кредитора – ТОВ «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він фінанс»). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Також зазначив, що позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому позивачем було нараховано на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних. Сума збитків з урахуванням 3% річних становить 1 758,85 гривень, сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань 8 063,91 гривень. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 29 347,76 грн. Тому, ТОВ «Він фінанс» вимушено звернутися до суду для стягнення з відповідача вказаної вище суми заборгованості.

На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №738971 від 26.03.2019 року у розмірі 29 347,76 грн, а також судові витрати по справі.

Заочним рішенням Самарського районного суду м.Дніпра від 26 серпня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Він фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовлено (а.с. 58-64).

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ТОВ «Він фінанс» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги (а.с. 82-83).

ОСОБА_1 через свого представника адвоката Зачепіло З.Я. скористалась своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду залишити без змін (а.с. 128-130).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 березня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №738971, відповідно до умов якого ТОВ «Авентус Україна» зобов`язалось надати ОСОБА_1 грошові кошти в загальній сумі 7 000,00 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язалась повернути позику та сплатити проценти за користування позикою, позика надається строком на 30 днів, процентна ставка за користування кредитом фіксована: знижена процентна ставка 0,02% від суми позики за кожен день користування позикою (6,57% річних) у межах строку надання позики, стандартна процентна ставка 1,80% від суми позики за кожен день користування позикою (657,00% річних) (а.с. 34-35).

12 квітня 2018 року між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» як фактором та ТОВ «Авентус Україна» як клієнтом було укладено договір факторингу № 1, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 29-31).

У пункті 2.2 вказаного договору факторингу №1 від 12 квітня 2018 року сторони обумовили, що відступлення права вимоги за цим договором проводиться не з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов`язки клієнта за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком, та не змінює попередній.

21 серпня 2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено додаткову угоду №24, на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №24 від 21 серпня 2019 року про те, що що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту №738971 від 26 березня 2019 року перейшло до нового кредитора – ТОВ «Довіра та Гарантія» (ТОВ «Він Фінанс» (ас. 23).

Згідно з розрахунком заборгованості до договору №738971 від 26 березня 2019 року складеного директором ТОВ «Авентус Україна» на дату відступлення прав вимоги, заборгованість за договором про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту №738971 від 26 березня 2019 року становить 19 525,00 грн, а саме: сума основного боргу за тілом кредиту - 5 550,00 грн, сума боргу за процентами – 11 385,00 грн, сума боргу за пенею і штрафами – 2 640,00 гривень (а.с. 24-25).

З розрахунку заборгованості до договору №738971 від 26 березня 2019 року встановлено, що ТОВ «Він Фінанс» за період з 01 квітня 2022 року по 01 квітня 2025 року до основної суми боргу за кредитним договором було нараховано: 1 758,85 гривень – суму збитків з урахуванням 3% річних; 8 063,91 гривень – суму збитків інфляційних витрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань (а.с. 4-5).

Згідно з протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» №1706 від 25 липня 2024 року, було прийнято рішення про зміну найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «Він Фінанс» (а.с. 42).

Відповідно до наказом №55-к від 25 липня 2024 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейменовано у ТОВ «Він Фінанс» (а.с. 37).

Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Він Фінанс», суд першої інстанції першої інстанції виходив з того, що правовідносини за договором позики №738971 між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем виникли 26 березня 2019 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу №1 від 12 квітня 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Тобто, на момент укладення договору факторингу №1 від 12 квітня 2018 року ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником. Таким чином ТОВ «Він Фінанс» не довело порушення саме його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості за договорами позики №738971 від 26 березня 2019 року, який укладений після відступлення ТОВ «Авентус Україна» права вимоги за договорами позики на користь ТОВ «Він Фінанс».

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 5, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

За кредитним договором банка бо інша фінансова установа(кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит)позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «Він Фінанс» посилалося на те, що отримало право вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «Авентус Україна» на підставі договору факторингу від 12.04.2018 року.

Однак слід звернути увагу на те, що відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги:

1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17 відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).

Відповідно до статті 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.

Так, з матеріалів справи вбачається, що договір про надання фінансового кредиту №738971 був укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 26.03.2019 року, а договір факторингу, на який посилається позивач як на підставу набуття права вимоги до відповідача було підписано 12.04.2018 року, строк дії якого закінчився 31.12.2018 року. Будь-які докази щодо продовження строку дії договору факторингу в матеріалах справи відсутні. Тобто на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_1 , відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», яке в подальшому було перейменовано в ТОВ «Він Фінанс».

За таких обставин ТОВ «Він Фінанс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язання за договором №738971 від 26.03.2019 року не набуло, таке право не могло бути передане позивачу цим товариством на підставі договору факторингу від 12.04.2018 року, оскільки і зобов`язання відповідача щодо повернення коштів виникли після укладення цього договору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про не доведеність переходу права вимоги ТОВ «Він Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №280274 від 24.08.2018 року.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,–

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Він фінанс» — залишити без задоволення.

Рішення Самарського районного суду м.Дніпра від 26 серпня 2025 року— залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «09» червня 2026 року.

Повний текст постанови складено «18» червня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: Т.П. Красвітна

М.О. Макаров