Вирок від 17 червня 2026 р. у справі №233/4488/24 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа № 233/4488/24

Провадження № 1-кп/932/975/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі:

Головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 (у режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Шевченківського районного суду міста Дніпра обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 62023050010006469 від 20.07.2024 за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кинашів, Вінницької області, громадянина України, раніше не судимого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, водія 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , солдата, який має середню освіту, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався у встановленому Закон порядку, допоки Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 5 лютого 2024 року №49/2024, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05.02.2024 р. №10456, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року на 90 діб

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 01.07.2023 № 135, солдата ОСОБА_5 , призначено на посаду водія 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , він вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 , №138 від 04.07.2023, лейтенанта ОСОБА_6 призначено на посаду заступника командира 1 механізованого батальйону з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_4 .

Згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом – Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Водночас, ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ст. 28 Статуту, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Статтями 29, 31 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» звання майор належать до старшого офіцерського складу, звання солдат належить до рядового складу.

Статтею 32 Статуту також передбачено, що майор за своїм військовим званням є начальниками для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу.

Так, заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 лейтенант ОСОБА_6 по відношенню до водія 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_5 є прямим начальником за своїм службовим становищем та начальником за військовим званням, а останній – підлеглим лейтенанта ОСОБА_6 .

Поряд із цим, статтею 35 Статуту, серед іншого, передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Згідно зі ст. 36 Статуту, командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.

Стаття 37 Статуту визначає, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його , військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін . Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.

Крім того, Статутом визначений зміст військової присяги, згідно з якою кожний військовослужбовець, вступаючи на військову службу урочисто присягає Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю, а також присягає виконувати свої обов`язки в інтересах співвітчизників та ніколи не зраджувати Українському народові.

Згідно зі ст. 6, 11, 16, 127, 128 Статуту, ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України також передбачено, що кожен військовослужбовець зобов`язаний знати й сумлінно виконувати вимоги цього Статуту, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України , дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни .

Більше того, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено право командира – віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого – їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Під наказом у ст. 401 КК України розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. В контексті ст. 402 КК України під наказом розуміється також пряма вимога у виді розпорядження, вказівки, команди тощо.

Особа, яка одержала законний наказ, зобов`язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу - це виконання особою свого юридичного (службового) обов`язку.

Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

У свою чергу, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку, проходження військової служби і підлеглості, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши в умовах воєнного стану, військовий злочин за наступних обставин.

13.07.2024 приблизно о 09 годині 35 хвилин, у місці тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 у населеному пункті АДРЕСА_2 заступником командира батальйону з морально-психологічного забезпечення аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_4 лейтенантом ОСОБА_6 на підставі бойового розпорядження № 12/07-2 ОКП – Торецьк від 12.07.2024 командира 1-го механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 підполковника ОСОБА_7 , було віддано усний наказ військовослужбовцю військової частини НОМЕР_4 солдату ОСОБА_5 , водію 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 2 механізованої роти НОМЕР_1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 , про те, що йому необхідно до 12:00 13.07.2024 на штатних автотранспортних засобах вибути в район населеного пункту Нью-Йорк для виконання визначених завдань у батальйонному районі оборони НОМЕР_1 механізованого батальйону НОМЕР_5 омбр, подолати рубіж виходу на бойові позиції ВП «41» відповідно до умов бойової обстановки, після отримання вказаного бойового наказу солдат ОСОБА_5 відкрито відмовився виконати зазначений наказ начальника, чим підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу, що могло призвести до прориву російсько-окупаційними військами оборони Збройних Сил України на зазначеній ділянці оборони.

Умисні дії ОСОБА_5 , що виразились у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану, кваліфіковано за ч. 4 ст. 402 КК України.

29 травня 2026 року між прокурором ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 за участі захисника обвинуваченого ОСОБА_4 , укладено угоду про визнання винуватості, у відповідності до вимог ст. 472 КПК України.

Відповідно до зазначеної угоди про визнання винуватості ОСОБА_5 беззастережно визнав свою винуватість у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.

Враховуючи викладене, сторони погоджуються на призначення ОСОБА_5 покарання за ч. 4 ст. 402 КК України із застосуванням ст. 62, 69 КК України перейти до більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення та призначити покарання у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні строком на 2 (два) роки.

У судовому засіданні прокурор просив затвердити угоду про визнання винуватості та на її підставі призначити обвинуваченому ОСОБА_5 узгоджене покарання.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 – адвокат ОСОБА_4 просив затвердити угоду про визнання винуватості.

Обвинувачений ОСОБА_5 повідомив суду, що він розуміє характер кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, вину визнає, йому зрозумілі умови, необхідні для вирішення питання щодо наявності підстав для затвердження угоди про визнання винуватості, наслідки укладання та затвердження угоди про визнання винуватості, з видом покарання, яке до нього буде застосовано в результаті затвердження угоди про визнання винуватості згоден, угоду підтримав та просив її затвердити.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши надані суду матеріали, суд дійшов такого висновку.

Як вбачається з ч. 5 ст. 469 КПК України, укладення угоди про про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором і обвинуваченим може бути укладена у проваджені щодо: кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів (крім кримінальних проваджень щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією).

Частиною 4 ст. 469 КПК України також передбачено, що угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, а саме у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану, який відповідно до вимог ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів. Свою винуватість у вчиненні кримінального провадження в суді визнав беззастережно та щиро розкаявся.

На виконання вимог ст. 474 КПК України судом з`ясовано обставини, які дають змогу впевнитися в тому, що обвинувачений усвідомлює свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди, характер обвинувачення та вид покарання. Обвинуваченому роз`яснено наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України.

Крім того, суд шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди між сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Суд встановив, що умови угоди відповідають інтересам суспільства, які полягають у своєчасному розкритті злочинів, а тому затвердження угоди у даному провадженні забезпечить справедливе та в розумні строки вирішення кримінальної справи при мінімальних витратах державних ресурсів, а також зменшить навантаження на органи прокуратури і суд.

Отже, дана угода про визнання винуватості за своїм змістом та порядком укладення відповідає вимогам ст. 468-470 КПК України, відповідає Закону України про кримінальну відповідальність, в тому числі щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення та щодо узгодженої міри покарання для обвинуваченого ОСОБА_5 . Тому, підстав для відмови в затвердженні угоди про визнання винуватості, які передбачені ст. 474 КПК України, судом не встановлено.

Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , суд вважає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих обставин.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, не встановлено.

Суд вбачає наявними підстави, з урахуванням обставин, що пом`якшують покарання та відсутністю обставин, що обтяжують покарання, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, застосувати ст. 69 КК України, призначивши покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 402 КК України.

Виходячи із положень ч. 2 ст. 50 КК України, метою призначення покарання, є не лише кара, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Враховуючи викладене, тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, бажає продовжувати військову службу, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд дійшов висновку про можливість, на підставі ст. 62, 69 КК України, перейти до іншого, більш м`якого виду покарання, не зазначеного у санкції ч. 4 ст. 402 КК України, а саме застосувати до ОСОБА_5 покарання у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні.

Таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення нових злочинів, та не суперечить інтересам суспільства. Порушень прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб судом не встановлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду та призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Судом встановлено, що укладена угода про визнання винуватості не суперечить вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують прав, свобод та інтересів сторін провадження та інших осіб. Обставин, які б вказували на неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе зобов`язань за угодою судом не встановлено.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості та призначення обвинуваченому узгодженого сторонами покарання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.

Речові докази та витрати, пов`язані з залученням експертів, у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст. 368, 370, 373, 374, 468, 469, 475, 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Затвердити угоду про визнання винуватості від 29.05.2026 у кримінальному провадженні № 62023050010006469 від 20.07.2024, укладену між прокурором Луганської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 за участі захисника обвинуваченого ОСОБА_4 .

Відповідно до затвердженої угоди про визнання винуватості визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 62, 69 КК України у вигляді тримання у дисциплінарному батальйоні строком на 2 (два) роки.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 відраховувати з моменту набрання вироком законної сили.

Зарахувати ОСОБА_5 у строк покарання, призначеного цим вироком, строк попереднього ув`язнення з 13.07.2024 до набрання вироком законної сили із розрахунку, передбаченого ч. 5 ст. 72 КК України - один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню тримання у дисциплінарному батальйоні.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Дніпра протягом тридцяти днів з моменту його проголошення в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції .

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Роз`яснити учасникам провадження, що згідно з ст. 476 КПК України, у разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку. Клопотання про скасування вироку, яким затверджена угода, може бути подано протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення цього кримінального правопорушення.

Суддя ОСОБА_1