Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №522/22269/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5954/26

Справа № 522/22269/24

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді Коновалової В.А., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач - Фірма «BBZ» (Беруфсбілдунгецентрум Аугсбург)

представник відповідача - Волков Артем Сергійович

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2026 року, постановлену у складі судді Домусчі Л.В., у приміщенні того ж суду,

у цивільний справі за позовом ОСОБА_1 до Фірми «BBZ» (Беруфсбілдунгецентрум Аугсбург) про визнання права власності за набувальною давністю,-

установив:

Короткий зміст заяви.

У проваджені Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Фірми «BBZ» (Беруфсбілдунгецентрум Аугсбург) про визнання права власності за набувальною давністю.

До суду 24.02.2026 надійшла заява ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- заборонити відповідачу, його представникам/уповноваженим особам та будь-яким іншим особам, які діють за дорученням або в інтересах Відповідача (у т.ч. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представникам охоронних структур та іншим залученим особам), на час розгляду справи вчиняти будь-які дії, що перешкоджають доступу до квартири АДРЕСА_1 , у т.ч.: змінювати замки/встановлювати додаткові запірні пристрої; блокувати доступ/здійснювати недопуск; вилучати/переміщувати майно чи «звільняти приміщення» без судового рішення та без процедури примусового виконання (виконавчого провадження);

- зобов`язати відповідача та/або осіб, які фактично контролюють доступ, негайно забезпечити позивачу доступ до квартири та надати комплект ключів (або забезпечити можливість отримання/виготовлення ключів) - на час розгляду справи.

В обґрунтування заяви зазначено, що наразі має місце триваюче перешкоджання у доступі та користуванні приміщенням (блокування доступу, зміна замків, фізичний недопуск), що створює ризики заподіяння істотної шкоди, втрати/пошкодження майна та унеможливлює ефективний судовий захист до ухвалення рішення у справі по суті.

Короткий зміст рішення суду

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Фірми «BBZ» (Беруфсбілдунгецентрум Аугсбург) про визнання права власності за набувальною давністю – залишено без задоволення.

В обґрунтування судового рішення зазначено, що адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Такою вимогою про забезпечення позову позивач фактично просить суд забезпечити її права, які притаманні власнику нерухомого майна, проте таке право поки не встановлено, а тільки підлягає розгляді у даній справі.

Суд звертає увагу, що заявлені у заяві ОСОБА_1 вимоги про забезпечення позову фактично прирівнюються до вирішення по суті самих позовних вимог про визнання права власності, змісту якого притаманні права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03.03.2026 та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову частково та застосувати співмірні заходи забезпечення позову у формі:

3.1) заборони відповідачу, його представникам/уповноваженим особам та будь-яким іншим особам, які діють за дорученням або в інтересах Відповідача (у т.ч. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представникам охоронних структур та іншим залученим особам), на час розгляду справи вчиняти дії, що перешкоджають доступу до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема: змінювати замки/встановлювати додаткові запірні пристрої; здійснювати недопуск; переміщувати/вивозити майно з приміщення; вчиняти дії щодо «звільнення приміщення» без судового рішення та без процедури примусового виконання.

3.2) Альтернативно - застосувати інший співмірний захід забезпечення позову, спрямований на збереження status quo та запобігання самоуправним діям.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки неправильно дійшов висновку про те, що заявлені заходи фактично вирішують спір по суті та надають позивачу права власника спірного майна.

Позивач вважає, що вказані заходи мають виключно тимчасовий характер, спрямовані на збереження існуючого становища сторін (status quo), припинення самоуправних дій та запобігання ускладненню або неможливості ефективного захисту його прав до вирішення спору по суті.

Позивач посилається на те, що після виникнення спору щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , йому чиняться перешкоди у доступі до приміщення шляхом зміни замків, недопуску до житла, погроз виселення та існує ризик втрати чи пошкодження майна, що підтверджується наявними у справі доказами, зокрема фото- та відеоматеріалами, зверненнями до правоохоронних органів та іншими документами.

Також зазначає, що суд першої інстанції не врахував співмірність заявлених заходів забезпечення позову, оскільки їх застосування не вирішує спір щодо права власності наперед, а лише спрямоване на недопущення погіршення становища сторін та забезпечення можливості ефективного виконання майбутнього судового рішення.

Крім того, вказує, що відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей щодо спірного об`єкта не спростовує заявлених вимог, а навпаки свідчить про необхідність забезпечення судового захисту та запобігання самоуправним діям третіх осіб до остаточного вирішення спору.

Позиція учасників справи.

Не погодившись з доводами апеляційної скарги, представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 14.03.2026 року - залишити без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03.03.2026 року у справі №522/22269/24 - залишити в силі.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для забезпечення позову, оскільки заявлені позивачкою заходи фактично спрямовані на надання їй доступу до спірної квартири та можливості користування нею, що за своїм змістом є тотожним частковому задоволенню позовних вимог про визнання права власності.

Відповідач зазначає, що спірна квартира належить йому на праві власності, а позивачка приховала факт існування укладеного між сторонами договору оренди, який у подальшому було розірвано, у зв`язку з чим правові підстави для користування квартирою у неї відсутні.

Також відповідач вважає безпідставними посилання апелянта на необхідність збереження status quo, оскільки заявлені заходи не спрямовані на збереження існуючого становища сторін, а фактично мають на меті змінити його на користь позивачки до вирішення спору по суті.

Крім того, апелянтом не доведено наявності обставин, які б свідчили про існування реальної загрози утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення.

Позивачем надано заперечення на відзив у якому зазначено, що фактично відзив не спростовує позицію позивача та зазначає за необхідне застосувати заходи забезпечення.

Явка сторін

Сторони з`явились до судового засідання та надали суду свої пояснення.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

Крім того, частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п. ц ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судом норм чинного законодавства України при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд першої інстанції відмовивши у забезпеченні позову зазначив, що адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Такою вимогою про забезпечення позову позивач фактично просить суд забезпечити її права, які притаманні власнику нерухомого майна, проте таке право поки не встановлено, а тільки підлягає розгляді у даній справі.

Суд звертає увагу, що заявлені у заяві ОСОБА_1 вимоги про забезпечення позову фактично прирівнюються до вирішення по суті самих позовних вимог про визнання права власності, змісту якого притаманні права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Колегія суддів апеляційного суду в повній мірі погоджується із таким висновком, з огляду на наступне.

Як вбачається з роз`яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Враховуючи викладене, заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження №14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є визнання за позивачем права власності на квартиру за набувальною давністю. При цьому заявою про забезпечення позову позивач фактично просила заборонити відповідачу та іншим особам перешкоджати доступу до спірної квартири, а також забезпечити їй безперешкодний доступ до зазначеного нерухомого майна та передати комплект ключів від вхідних дверей.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані заходи забезпечення позову не відповідають критеріям співмірності та фактично спрямовані на надання позивачу можливості володіння і користування спірним майном до вирішення спору по суті.

При цьому заявлені позовні вимоги безпосередньо пов`язані із набуттям права власності на спірну квартиру, а тому надання позивачу права безперешкодного доступу до неї та усунення будь-яких перешкод у користуванні майном фактично означало б попереднє приховане вирішення частини спірних правовідносин між сторонами до ухвалення рішення у справі.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявлені заходи спрямовані виключно на збереження існуючого становища сторін (status quo), колегія суддів відхиляє, оскільки із змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач просила не лише заборонити вчинення певних дій, а й фактично забезпечити їй доступ до спірного нерухомого майна та можливість користування ним, що виходить за межі мети інституту забезпечення позову.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо наявності ризику втрати доступу до квартири, зміни замків чи пошкодження майна, оскільки самі по собі такі твердження не свідчать про існування обставин, які б могли істотно ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю.

Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що невжиття запропонованих заходів забезпечення позову призведе саме до неможливості або істотного ускладнення виконання можливого рішення суду, що відповідно до вимог статті 149 ЦПК України є обов`язковою умовою для застосування заходів забезпечення позову.

Посилання скаржника на відсутність відомостей щодо спірного об`єкта у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки зазначені обставини стосуються предмета доказування у справі та підлягають встановленню під час розгляду позову по суті, а не при вирішенні питання про забезпечення позову.

Водночас колегія суддів враховує, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову за своїми правовими наслідками фактично створюють для неї можливість реалізації правомочностей володіння та користування спірним майном до встановлення судом наявності чи відсутності у неї права власності на таке майно, що суперечить положенням частини десятої статті 150 ЦПК України та не відповідає правовій природі інституту забезпечення позову.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, належним чином оцінив доводи заявника, характер спірних правовідносин та співмірність запропонованих заходів забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарг зводяться до непогодження із висновком суду першої інстанції та тлумаченні норм чинного законодавства на власний розсуд.

З урахуванням викладеного, оскільки законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді В.А. Коновалова

Ю.П. Лозко