Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №694/3093/24 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 694/3093/24

Провадження № 22-ц/801/1510/2026

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 рокуСправа № 694/3093/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,

з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Служба у справах дітей Звенигородської міської ради Черкаської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Борисюк І. Е. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Звенигородської міської ради Черкаської області про позбавлення батьківських прав.

Позов обґрунтовано тим, що 08 листопада 2015 між сторонами було укладено шлюб, і в період спільного життя у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька – ОСОБА_3 .

Дитина проживає з позивачем з червня 2022 року і перебуває на його повному утриманні та вихованні.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 січня 2023 року шлюб між позивачем та відповідачкою було розірвано.

Мати дитини не бере участі у вихованні, лікуванні та забезпеченні дитини, телефонує дуже рідко, не цікавиться її станом здоров`я, бо має іншу сім`ю та стверджує, що тепер черга позивача займатися вихованням та утриманням їх доньки. ОСОБА_2 жодним чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами, загалом станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного лікування та догляду, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти.

ОСОБА_1 зі свого боку намагався підтримувати зв`язок зі ОСОБА_2 , маючи надію, що мати все ж таки буде цікавитись і допомагати дитині. Під час телефонних розмов відповідачка лише звинувачує позивача, що він винен в тому, що їх життя не склалося. Відповідачка не йде на контакт, агресує, кричить, використовує нецензурну лексику, а дитина почувши це відразу ховається в куток, плаче і просить щоб позивач не покидав її і щоб не віддавав мамі. Різкі зміни можуть нанести невиправну шкоду дитині, спричинити психоемоційний стрес і як наслідок зрив, що може погіршити критично психологічний стан доньки – створились умови, які шкодять інтересам дитини.

Відповідачка покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. Всі питання щодо виховання доньки вирішуються позивачем самостійно, без участі та підтримки з боку відповідачки. Зазначені факти як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати, як ухилення від виховання дитини матір`ю, свідомого нехтування нею своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідачки до своїх батьківських обов`язків.

У зв`язку із викладеним ОСОБА_1 , звернувшись в суд із цим позовом, просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, виходив із того, що позивач не довів існування достатніх підстав для застосування до відповідачки такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, який допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Задля належного захисту інтересів дитини місцевим судом було вирішено вислухати дитину в присутності представника органу опіки та піклування, а також психолога, який зможе оцінити, зокрема, емоційний стан дитини. Присутність вказаних осіб в засідання (неодноразово) була забезпечена судом, однак позивачем не було виконано своїх процесуальних обов`язків.

Суд критично поставився до показань допитаних свідків, зазначивши, що кожен із них, будучи батьками позивача, має особистий інтерес у певному результаті даного судового провадження, тобто є зацікавленою особою, що може впливати на повноту і об`єктивність їх свідчень.

Суд не взяв до уваги характеристику, видану 05 вересня 2024 року завідуючою д/с ДНЗ «Ромашка», оскільки вважав її недопустимим доказом в розумінні положень ст. 78 ЦПК України, адже така не містить підпису особи, яка її склала. При цьому судом було з`ясовано у представника органу опіки та піклування, зважаючи на відсутність в судовому засіданні інших учасників справи під час дослідження доказів, що в такому ж вигляді характеристика була надана позивачем і органу опіки та піклування разом із заявою від 02 жовтня 2024 року, яка, зокрема, була врахована, як повідомив представник органу опіки та піклування, при складанні висновку службою у справах дітей від 29 жовтня 2024 року.

Також суд зауважив, що заяви відповідачки, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства й не відповідає інтересам дитини. Саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Доводи сторони позивача щодо свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Судом не було встановлено, що відповідачка виїхала на постійне місце проживання до Республіки Польща, як стверджує позивач. Дана обставина хоча й визнавалась адвокатом відповідачки в ході розгляду справи, водночас не підтверджена будь-якими належними й допустимими доказами. При цьому про неможливість надання доказів жоден з учасників справи не повідомляв суд.

Крім того судом звернуто увагу на те, що заяви, які надходили від відповідачки, зокрема заява подана до органу опіки та піклування та заява подана до суду про визнання нею позовних вимог, посвідчувались нотаріусами у м. Вінниця 02 жовтня 2024 року і 04 грудня 2024 року; відзив на позовну заяву від 12 лютого 2025 року було підписано відповідачкою і направлено засобами поштового зв`язку з м. Вінниці; договір із адвокатом 16 травня 2025 року відповідачка укладала явно не за межами України.

Визнання вищевказаної обставини, зокрема, зважаючи на підстави звернення до суду та предмет спору й на процесуальну поведінку учасників справи, викликали обґрунтовані сумніви у суду щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Водночас, на думку суду, сам факт проживання матері за межами України, навіть якщо він має місце, не може свідчити про ухилення від виконання обов`язків щодо доньки, оскільки перебування за кордоном не звільняє її від виконання батьківських обов`язків, не є перешкодою для спілкування з дитиною, не перешкоджає приймати участь у житті доньки, піклуванні про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя тощо. За таких обставин те, що мати не бачиться із донькою, не є ухиленням від виконання батьківських обов`язків. Однак участь відповідачки у житті доньки залежить виключно від її волі та бажання.

Та обставина, що наразі вихованням і розвитком дитини займається батько, не свідчить про те, що мати дитини свідомо, умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Суд першої інстанції не погодився із висновком органу опіки і піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки він не є достатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини та фактичним обставинам справи.

Як вбачається із змісту вищевказаного висновку, він фактично ґрунтується на наданих особисто ОСОБА_1 документах, які очевидно є недостатніми для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення матері батьківських прав відносно малолітньої дитини, а також заяви матері про те, що вона не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав, при тому, що сама по собі відмова матері від дитини є неправозгідною.

Висновок зроблений без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідачки від здійснення батьківських обов`язків; не містить даних щодо обстеження умов проживання дитини, обов`язок з`ясування і дослідження яких покладено саме на орган опіки та піклування; не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків; не містить відомостей щодо проведення або не проведення бесіди із дитиною (результат або причини невчинення таких дій); не містить підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав; органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

Вищевказаний висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав.

Судом також прийнято до уваги, що позов про позбавлення батьківських прав у цій справі пред`явлений особою, яка перебуває на військовому обліку, є військовозобов`язаним, відтак на думку суду, позивач намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені обставини переконують суд у відсутності підстав для задоволення позову щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 11 травня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Рибчинський В. П.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 травня 2026 року справу призначено до розгляду на 18 червня 2026 року о 10 год 50 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до доводів позовної заяви.

Також позивач зазначає, що суд проявив упередженість при слуханні справи. По власній ініціативі, без клопотань з боку сторін, почав збирати докази, що суперечить вимогам діючого ЦПК України, бо це є винятком із загального правила змагальності, а не постійною практикою.

Так, ухвалою суду від 04 серпня 2025 року судом було прийнято рішення про вислухання думки малолітньої дитини в судовому засіданні, не дивлячись на заперечення цьому обох сторін, наших аргументацій.

Суд надав неправильну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, зокрема, показанням свідків, висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно дитини, нотаріально завіреній заяві відповідачки про згоду на позбавлення її батьківських прав, характеристики із ДНЗ «Ромашка», довідки сімейного лікаря, довідки про спільне проживання дитини із позивачем, акт обстеження будинку.

Також хибними є висновки суду про те, що позов пред`явлений позивачем з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшов.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені у ній підстави.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причин неявки не повідомили, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 08 листопада 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 січня 2023 року у справі № 127/26403/22 (а. с. 8).

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а. с. 10).

Із заяви ОСОБА_2 від 02 жовтня 2024 року, поданої до органу опіки та піклування, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б. та зареєстрованої в реєстрі за № 9037, вбачається наступне: «Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є матір`ю - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , повідомляю, що з батьком дитини – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ми давно не маємо стосунків та на даний час розлучені. Дитина проживала з батьком з червня 2022 року і проживає по даний час. Я маю іншу сім`ю, проживаю окремо та не маю бажання повертатись до дочки та колишнього чоловіка. Зазначаю, що я, як мати, не в силах управляти діями дитини, не справлялась з її вихованням, не була і не є для неї авторитетом, тому залишила її на виховання та утримання батька і не заперечую щодо позбавлення мене батьківських прав» (а. с. 12).

Разом із позовом суду надано характеристику, видану завідуючою д/с ДНЗ «Ромашка» (а. с. 15).

25 вересня 2024 року депутатом Звенигородської міської ради Н. Уманець в присутності свідків було складено акт, з якого вбачається, що депутатом було проведено обстеження будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_4 . Зі слів ОСОБА_5 та свідків (сусідів), разом з нею в будинку зареєстрований та проживає син – ОСОБА_1 та його дочка – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає без реєстрації. Зі слів ОСОБА_1 , він повністю забезпечує свою доньку фінансово та купує все необхідне для її повноцінного життя. Емілія відвідує дитячий садок «Ромашка» в селі Козацьке (а. с. 16).

Згідно довідки, виданої сімейний лікарем Козацької амбулаторії КНП Звенигородський ЦПМСД Звенигородської міської ради Звенигородського району Черкаської області, ОСОБА_3 знаходиться на обліку та обслуговується сімейним лікарем АЗПСМ с. Козацьке (а. с. 17).

Із довідки, виданої старостою Козацького старостинського округу, ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично проживають за адресою в АДРЕСА_1 (а. с. 18).

Відповідно до висновку Звенигородської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав № Ш-1050/01-13 від 29 жовтня 2024 року:

«Службою у справах дітей Звенигородської міської ради розглянуто заяву та додані до неї документи про позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно її малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб зареєстрований у Відділі ДРАЦ Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис N? 3488. У сторін ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася донька - ОСОБА_3 . Так, як у сімейної пари виникали часті конфлікти, непорозуміння через різні погляди на сімейне життя в зв`язку з чим ними було прийнято рішення про розірвання шлюбу. Судове рішення про розірвання шлюбу набрало законної сили 09.02.2023 року.

Встановлено, що відповідно до договору щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 29.11.2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В.Б. за № 6179, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилися про місце проживання спільної дитини. Місце проживання дитини, ОСОБА_3 народження, батьки визначили біля батька – ОСОБА_1 .. Дитина проживає з батьком, ОСОБА_1 , на підставі рішення суд від 09.02.2023 року по справі N? 127/26403/22.

Зі слів ОСОБА_1 , він з червня 2022 року проживає з дитиною, займається вихованням та матеріально утримує свою доньку, ОСОБА_3 .

Мати, ОСОБА_2 , написала заяву до органу опіки та піклування, в якій зазначила, що дитина проживає з батьком з червня 2022 року і по даний час. Вона проживає окремо, має іншу сім`ю і не має бажання повертатися до доньки. Також в заяві вказано, що вона не справляється з її вихованням та не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав. Заява нотаріально засвідчена приватним нотаріусом Лукашенко В.Б., 02.10.2024 року м. Вінниця, Вінницька область, Україна та зареєстрована в реєстрі за № 9037.

18.10.2024 відбулось засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Звенигородської міської ради, на якому було розглянуто заяву та матеріали, які подав ОСОБА_1 , про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Мати на засідання комісії не з`явилася, але в телефонному режимі підтвердила, що заяву написала добровільно і погоджується щоб її позбавили батьківських прав відносно її доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В пакеті документів, який подав ОСОБА_1 були в наявності такі документи:

1. Паспорт та код ІПН заявника.

2. Свідоцтво про народження дитини.

3. Акт депутата, ОСОБА_6 , складений у присутності свідків, де описано що було проведено обстеження будинку, в якому проживають ОСОБА_1 та малолітня донька, ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 .

4. Характеристика з дитячого дошкільного закладу в якій зазначено, що батько дитини, ОСОБА_1 , відвідує батьківські збори, спілкується з вихователями, цікавиться навчальним процесом дитини.

5. Довідка від сімейного лікаря, ОСОБА_7 про те, що батько в разі хвороби дитини забезпечує належне лікування та виконує всі призначення лікаря.

6. Копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини біля батька, ОСОБА_1 .

7. Нотаріально завірена заява від матері дитини, ОСОБА_2 , про те, що вона не заперечує проти того щоб її позбавили батьківських прав відносно її малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Виходячи із інтересів малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , керуючись статтями 164, 165, Сімейного кодексу України, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на піклування батьків, а батьки мають право та зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріально забезпечувати та утримувати їх.

Відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав по відношенню до своїх дітей за ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Враховуючи вищевикладене, орган опіки та піклування Звенигородської міської ради Черкаської області вважає за доцільне, позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відносно її малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 » (а. с. 13-14).

Відповідно до заяви від 04 грудня 2025 року ОСОБА_2 дає згоду на позбавлення її батьківських прав стосовно доньки. Заява посвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б. (а. с. 52).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилався на те, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків з виховання та утримання доньки, оскільки не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не дбає про неї та не спілкується з дитиною.

Отже, правовою підставою для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав позивач визначив п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Водночас тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що при вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне – за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (див. постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та, залежно від обставин відповідної справи, вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька/матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів винної поведінки відповідачки із ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

По суті єдиним доказом, на який позивач посилається як на підставу для задоволення його вимог є висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого позбавлення батьківських прав відповідачки, відносно дитини сторін визнано доцільним, а також нотаріально посвідчену заяву відповідачки про згоду на позбавлення її батьківських прав.

Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Колегія суддів, керуючись положеннями ст. 19 СК України, вважає що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги вказаний висновок органу опіки та піклування з огляду на таке.

Згідно із ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, зі змісту наданого висновку органу опіки і піклування неможливо встановити мотивів, із яких він виходив, виснуючи про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав. Жодних фактичних обставин, які б свідчили про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей, орган опіки і піклування не встановив та не посилався на них у своєму висновку.

Також із висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту інтересів дитини та позитивно впливатиме на подальше життя.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зауважив на тому, що висновок органу опіки та піклування не містить мотивів прийнятого рішення про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок наданий органом опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим, адже не містить обставин та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідачки такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Оскільки висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дитини, а у справі, що переглядається, наданий висновок таких даних не містить, а тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв його до уваги.

На переконання колегії суддів, місцевий суд також надав правильну оцінку заяві ОСОБА_2 про згоду на позбавлення її батьківських прав, адже така суперечить природним правам людини. Окрім того виключний перелік підстав для позбавлення батьківських прав визначено ч. 1 ст. 164 СК України

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відтак відмовитися від батьківських прав особа добровільно не може. Позбавлення батьківських прав можливе лише за рішенням суду і тільки при наявності підстав передбачених СК України.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 не вказав, у чому ж полягає доцільність, необхідність та користь такого рішення саме для доньки, як позбавлення батьківських прав її матері.

Апеляційний суд констатує, що позивачем не доведено обставин навмисного винного нехтування відповідачкою батьківськими правами, необхідності застосування крайнього заходу втручання у права дитини на зростання в сім`ї, та підтримання зв`язків з матір`ю, неможливості застосування альтернативних, менш суворих заходів, відповідність такого заходу якнайкращим інтересам дитини та його виправданість.

Окрім того апеляційний суд звертає увагу на те, що у характеристиці із ДНЗ «Ромашка», довідці лікаря не вказано про відсутність матері у житті дитини. Акт депутата Звенигородської міської ради від 25 вересня 2024 року містить відомості про місце проживання позивача та його доньки, а також твердження ОСОБА_1 про забезпечення дитини. Довідка про спільне місце проживання позивача із донькою також не містить жодної інформації щодо предмету спору. Показання свідків, які є батьками позивача, були правильно оцінені судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами у справі.

Колегія суддів наголошує, що метою позбавлення батьків їх батьківських прав є захист дитини та обмеження присутності у її житті того із батьків, хто здатен заподіяти реальну непоправну шкоду її життю, здоров`ю та психологічному благополуччю, а не винесення формального судового рішення.

Натомість таких обставин позивачем доведено не було.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що покликання місцевого суду на те, що позов поданий з метою уникнення мобілізації, можливо, є надуманими, однак це не спростовує правильність вирішення спору по суті.

Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, слід залишити за ним.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 квітня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за ним.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді С. Г. Копаничук

В. П. Рибчинський