Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №127/31887/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/31887/25

Провадження № 22-ц/801/1338/2026

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іщук Т. П.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 рокуСправа № 127/31887/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Голоти Л.О., Оніщука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Козюми Д.О., представника ОСОБА_1 – адвоката Мунтяна Є.В., представника Вінницької міської ради Собчук Т.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Мунтяна Євгена Володимировича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання права власності,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вінницької міської ради про визнання права власності, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 грудня 2019 року вона є власником 9/20 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , після смерті своєї матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Іншим співвласником домоволодіння є ОСОБА_3 згідно рішення Народного суду Староміського районного суду м. Вінниці від 12 січня 1973 року. ОСОБА_3 свою частку не реєструвала, технічний паспорт не виготовляла. Інших об`єктів нерухомості на території земельної ділянки, на яких розташоване домоволодіння немає.

Згідно відомостей інвентаризаційної справи із земельної ділянки площею 2730 кв.м, що була закріплена за домоволодінням, залишилось лише 643 кв.м, якими фактично вона користується.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. Частина будинку, якою вона користувалася була в аварійному стані та протягом двох років завалилась.

Згідно листа КП «ВМБТІ» від 17 вересня 2025 року №5929 станом на 27 серпня 2025 року до складу 9/20 частки домоволодіння, що їй належить, входили в будинку літера «А»: кухня 1-1, площею 5,7 кв.м, кімната 1-2, площею 8,7 кв.м, кімната 1-3, площею 11,4 кв.м, кімната 4-1, площею 6,3 кв.м, загальною площею 32,1 кв.м. Об`єкти нерухомого майна, які належали іншим співвласникам знесено. На земельній ділянці фактично розташована частина будинку літера «А», прибудова літера «А-1», тамбур літера «а-2», веранда літера «а-3», загальною площею 40,5 кв.м, у тому числі житловою площею 20,4 кв.м, сарай літера «Г», погріб літера «п/Г», огорожа №1, хвіртка №2, які складають одну ідеальну частку домоволодіння. Також у листі звернуто увагу, що загальна та житлова площа змінились у зв`язку із внутрішнім переплануванням приміщень, що не належить до самочинного будівництва.

Маючи право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки через формальне існування у домоволодінні власності ОСОБА_3 вона позбавлена можливості реалізувати таке своє право, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на одну ідеальну частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 .

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду представник ОСОБА_1 – адвокат Мунтян Є.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо неналежного відповідача, оскільки спадкоємців майна ОСОБА_3 не має, тому Вінницька міська рада мала право на набуття права власності на частку в разі визнання її відумерлою на підставі ст. 1277 ЦК України, а отже саме Вінницька міська рада є належним відповідачем у даній справі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Вінницької міської ради Собчук Т.П. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 грудня 2019 року після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 - її дочка, ОСОБА_1 , є власником 9/20 часток житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за АДРЕСА_1 .

В свою чергу ОСОБА_2 успадкувала 9/20 часток цього будинковолодіння після смерті ОСОБА_4 (свідоцтво про право на спадщину по закону від 22 лютого 1983 року). Остання ж успадкувала 9/50 часток після смерті ОСОБА_5 , 9/50 - належали їй як пережилій дружині, а 9/100- придбані нею в ОСОБА_6 .

Згідно інформації КП «ВМБТІ» від 17 вересня 2025 року №5929 до складу 9/20 частки входили в будинку літ. «А»: кухня 1-1, площею 5,7 кв.м, кімнати 1-2, площею 8,7 кв.м, 1-3, площею 11,4 кв.м, 4-1, площею 6,3 кв.м, загальною площею 32,1 кв.м. Також повідомлено, що станом на 27 серпня 2025 року (дата останньої технічної інвентаризації) об`єкти нерухомого майна, які належали іншим співвласникам знесено. На земельній ділянці фактично розташована частина будинку літ. «А», до складу якого входять вищезазначені приміщення, прибудова літ. «А1», тамбур літ. «а2», веранда літ. «а3», загальною площею 40,5 кв.м, в тому числі житловою 20,4 кв.м, сарай літ. «Г», погріб літ. «п/Г», огорожа №1, хвіртка №2 і складають одну ідеальну частку. Інформаційно повідомлено, що загальна та житлова площі змінились у зв`язку з внутрішнім переплануванням приміщень.

За інформацією КП «ВМБТІ» від 19 січня 2026 року №392 згідно акту обстеження станом на 22 червня 1966 року частки по будинковолодінню АДРЕСА_2 були зареєстровані за: ОСОБА_5 - 9/25, ОСОБА_7 - 11/100, ОСОБА_8 - 7/50, ОСОБА_6 - 9/100, ОСОБА_9 - 3/10. Після перерахунку часток була проведена реєстрація права власності на підставі свідоцтв за: ОСОБА_5 - 9/25 (36%), ОСОБА_6 - 9/100 (9%). 12 березня 2008 року (дата поточної технічної інвентаризації) нерухоме майно, що знаходилось у користуванні інших співвласників, право на яке не було перереєстровано, знесено. Станом на 29 грудня 2012 року за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на 9/20 частки житлового будинку з господарськими будівлями на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 лютого 1983 року.

За матеріалами інвентаризаційної справи, накладанням поверхових планів від 1951 року, від 28 липня 1962 року та від 19 жовтня 1973 року, а також згідно викопіювання із схематичного плану від 28 січня 1966 року були внесені зміни 19 жовтня 1973 року до планів літ. «А» і площі двору у зв`язку і знесенням та руйнуванням частини будівлі.

Станом на 19 жовтня 1973 року зафіксовані дані: квартира АДРЕСА_3 загальною площею 36,38 кв.м, що складається з: тамбур 1-1, кухня 1-2, кімната 1-3, кімната 1-4, кімната 1-5; та квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 10,60 кв.м, що складається з: тамбура 2-1, кімната 2-2

За інформацією Вінницького міжрайонного бюро технічної інвентаризації на запит Народного суду Староміського району м. Вінниці від 13 вересня 1973 року будинковолодіння зареєстроване за ОСОБА_3 – 33/100 частки на підставі рішення Народного суду від 12 січня 1973 року, та ОСОБА_4 – 9/25 і 9/100 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу. Також зазначено, що ОСОБА_3 користується приміщенням 2-1, 2-2, приміщення 3-1 і пів коридору І зруйновані; ОСОБА_4 користується приміщеннями 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5. Розподіл провести неможливо, оскільки частина будинку знесена і частина будинку на стадії руйнування.

За ОСОБА_3 зареєстроване право власності на 33/100 частки цього будинковолодіння на підставі рішення Народного суду Староміського району м. Вінниці від 12 січня 1973 року. Реєстрація проведена 08 травня 1973 року за №934.

Зі змісту рішення Вінницького обласного суду від 16 липня 1974 року слідує, що судом проведений розподіл будинку, а саме ОСОБА_3 користується приміщенням 2-1, 2-2, приміщення 3-1 і коридором І, а ОСОБА_4 - приміщеннями 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5.

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи, а також довідки-характеристики від 29 червня 1982 року власниками будинку по АДРЕСА_1 є: ОСОБА_4 , якій 9/25 частки належить на підставі свідоцтва про право на спадщину та 9/100 частки на підставі договору купівлі-продажу; ОСОБА_3 - 33/100 частки на підставі рішення Народного суду Староміського району м. Вінниці від 12 січня 1973 року.

Згідно листа Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26 вересня 2025 року №1540-28.21-35 31 жовтня 1985 року у відділі ДРАЦС зареєстровано смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №2093; дата смерті – ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Даних про спадкування після смерті ОСОБА_3 матеріали справи не містять.

Наступна поточна технічна інвентаризація вказаного будинковолодіння була проведена КП «ВМБТІ» уже 12 березня 2008 року.

На земельній ділянці, згідно технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виданого КП «ВООБТІ» 12 березня 2008 року, розташовані: житловий будинок «А», загальною площею 36,2 кв.м, житловою площею 27,8 кв.м, прибудова «А1», тамбур «а2», відкрита веранда «а3», сарай «Г», погріб «п/Г», огорожа «№1-2».

Слід зауважити, що згідно схематичного плану по будинковолодінню та поверхового плану станом на 2008 рік частини будинку, які перебували у власності та користуванні ОСОБА_3 не зображалися та на ескізі плану будинковолодіння зазначені як такі, що знесені.

Даних про реєстрацію припинення права власності ОСОБА_3 на цю частку матеріали справи не містять.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки предметом спору є встановлення майнових прав за будинковолодінням, право власності на частину якого мала померла співвласник ОСОБА_3 відповідно до її частки, то з урахуванням положень ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання права власності на одну ідеальну частку житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 слід відмовити у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.

Згідно з положеннями ст. 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Аналіз зазначених норми дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно вимог статі 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.

З матеріалів справи вбачається, що майно, належне ОСОБА_3 на даний час це зруйноване, що безумовно підтверджується сукупністю наявних у матеріалах справи доказів (при цьому на час смерті ОСОБА_3 у 1985 році належна їй частка будинку зруйнована не була), однак, встановити коли це майно було знищено внаслідок руйнування з об`єктивних підстав неможливо, зважаючи на те, що після смерті співвласника ОСОБА_3 наступна технічна інвентаризація була проведена лише у 2008 році, тобто більш як через 20 років за зверненням іншого співвласника ОСОБА_2 – спадкодавця позивача.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

За змістом пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, він застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила ст. 1277 ЦК України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 671/22/19 висловлено висновок, що «за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності абз. 2 п. 5 Прикінцевих пунктом передбачається виняток. У ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених п. 1-5 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися. Оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою. З урахуванням того, що в ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абз. 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Тому однорічний строк, який встановлений ч. 2 ст. 1277 ЦК України та в абз. 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 року.

Оскільки спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та не була прийнята її спадкоємцями, до неї підлягають застосуванню норми ЦК УРСР.

У ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо: спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; всі спадкоємці відмовились від спадщини; всі спадкоємці позбавлені права спадкування (ст. 528 і 534 цього Кодексу); ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

У справах щодо спадщини, яка відкрилася до 01 липня 2003 року, належним відповідачем є спадкоємці (спадкоємець), які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є держава в особі уповноваженого органу.

Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин, зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідачів, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав (схожий за змістом висновок викладено в пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19).

Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натоміть, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 40), від 07 липня 2020 року у справі №438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі №640/22013/18 (пункт 31).

За таких обставин суд першої інстанції, враховуючи те, що в ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, а не органу місцевого самоврядування, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка звернулась з позовом до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 315, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Мунтяна Євгена Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

В.В. Оніщук