Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №145/1450/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 145/1450/25

Провадження № 22-ц/801/1244/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Копилова Л. В.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 рокуСправа № 145/1450/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Матківської М.В., Стадника І.М.

з участю секретаря судового засідання: Закерничної А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 145/1450/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання в особи відсутнім права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Копилова Л. В., -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання в особи відсутнім права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вони з відповідачем є батьками ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 виконуючи обов`язки військової служби із захисту Батьківщини, загинув поблизу населеного пункту Невельське Покровського району Донецької області. Вони як батьки загиблого, обоє мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На даний час вона не визнає право відповідача на отримання одноразової грошової допомоги в сумі 7 500 000 грн., яка має бути виплачена йому як батьку внаслідок загибелі сина, оскільки заперечує факт утримання ним як батьком свого сина. Вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі, який 20 грудня 2020 року розірвано за рішенням суду. Відповідач покинув сім`ю коли їх сину було 5 років, як під час спільного життя, так і після припинення шлюбу відповідач не цікавився сином, матеріально його не утримував, за бажанням сина йому було змінено прізвище з ОСОБА_4 на ОСОБА_6 . У грудні 2023 року під час проходження військової служби їх син зник безвісті, вона самотужки займалася пошуком сина, їздила по лікарнях та моргах в прифронтових містах, водночас відповідач не цікавився долею сина, на похорон до сина не прийшов, похованням не займався.

У зв`язку з наведеним просила суд визнати відсутнім у ОСОБА_2 права, передбаченого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю сина військовослужбовця ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 у період дії військового стану, виконуючи обов`язки військової служби, завдань пов`язаних із захистом Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України поблизу населеного пункту Невельське Покровського району Донецької області.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 березня 2026 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання в особи відсутнім права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила суд її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, рішення суду цим вимогам відповідає не в повній мірі, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його батьками вказані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про зміну імені, ОСОБА_6 , 27 жовтня 2015 року змінив своє прізвище на ОСОБА_6 .

Згідно копії свідоцтва про смерть, сповіщення сім`ї та копії лікарського свідоцтва про смерть, ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 на бойових позиціях в населеному пункті Невельське Покровського району Донецької області.

На підставі рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 грудня 2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

За рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 12 січня 2011 року з ОСОБА_2 на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання сина - ОСОБА_6 , в розмірі частини усіх видів його заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 листопада 2010 року і до повноліття дитини. На підставі вказаного рішення було видано виконавчий лист.

Водночас на підставі постанови ВП № НОМЕР_1 державного виконавця Тиврівського ВДВС від 27 червня 2013 року, виконавчий лист було повернуто стягувачці ОСОБА_1 у зв`язку з її заявою про закриття виконавчого провадження.

Згідно довідки Гніванської міської ради №09-24/1831 від 26 вересня 2025 року ОСОБА_3 похований 24 вересня 2025 року на кладовищі у місті Гнівані. Його поховання здійснювала мати - ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що є знайомою позивачки, з нею вона тривалий час працювали і тому їй відомі обставини сімейного життя сторін. Відповідач ОСОБА_2 як під час шлюбу, так і після припинення сімейних відносин, не утримував і не забезпечував сина. Він підробляв, постійно був на заробітках, однак кошти на сім`ю не надавав. Обох дітей утримувала сама позивача. ОСОБА_8 безпосередньо не розказував їй чи спілкувався з батьком та чи допомагає батько йому матеріально. Після закінчення школи ОСОБА_8 навчався в училищі, потім працював в охороні. Позивачка сама розшукувала сина, коли він зник, потім сама здійснювала поховання. Відповідач участі у цьому не брав.

Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що працював з позивачкою разом, знайомі вони з 2007 року. Позивачка неодноразово брала у нього в борг гроші, як він пам`ятає для проведення ремонту. Він був обізнаний щодо сімейних обставин в сім`ї сторін. Щодо того, хото саме утримував сина, а хто ні, він не знає. Однак має враження про те, що батько не утримував сина. Йому відомо про те, що син хотів спілкуватися і зустрічатися з батьком, однак чи були такі зустрічі та спілкування він не знає.

Суд першої інстанції установив, що між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу права на виплату одноразової грошової допомоги загиблого у період дії воєнного стану військовослужбовця.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно вимог статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Позивач в позовній заяві вказує на наявність між сторонами спору про право на виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з існуванням якого заява подається в порядку позовного провадження.

В силу вимог ст.ст. 12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Згідно з ч.1 статтею 16-1 цього Закону у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

За п.4 вказаної статті до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать, зокрема, батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 установлено, що особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через три роки після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 09 грудня 2023 року №3515-IX внесено зміни до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме статтю 16-4 доповнено пунктом 2 наступного змісту:

«2. Одноразова грошова допомога не призначається особі, яка умисно позбавила життя чи вчинила замах на особу (осіб), яка (які) має (мають) відповідно до цього Закону право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або притягалася до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення правопорушення щодо загиблої (померлої) особи, за рішенням суду, яке набрало законної сили.

У призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги може бути відмовлено або її виплата припинена чи призупинена особі, щодо якої рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт ухиляння від виконання обов`язку щодо утримання загиблої (померлої) особи за її життя.

За наявності спору між особами, які мають право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, або між особами і органами, уповноваженими призначати та здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, щодо права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги та/або її розміру орган, уповноважений здійснювати виплату одноразової грошової допомоги, призупиняє її виплату до вирішення спору у судовому порядку та набрання судовим рішенням законної сили».

Відповідно до вимог ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Поняття ухилення від сплати аліментів визначено у примітці до ст.164 КК України та визначає, що під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) або на утримання непрацездатних батьків слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів.

Вказуючи на те, що батько не утримував сина та не сплачував аліменти на його утримання позивачка посилається на рішення суду, яким було стягнуто аліменти з відповідача на її користь на утримання сина в розмірі частки його доходів. Водночас як свідчать матеріали справи виконавчий лист було повернуто їй на підставі її ж заяви.

Докази наявності заборгованості по сплаті аліментів позивачем суду не надані.

Інші письмові докази не підтверджують ухилення відповідачем від свого обов`язку щодо утримання сина.

Показання допитаних судом свідків також не підтверджують такого факту.

Таким чином, оцінивши досліджені у справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у судовому засіданні не доведено факту ухилення відповідача ОСОБА_2 від виконання обов`язку щодо утримання свого загиблого сина.

Враховуючи наведені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд вважає, що у зв`язку із недоведенням позивачкою належними, достатніми та допустимими доказами факту ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо утримання загиблого сина - військовослужбовця, підстави для задоволення її позовної вимоги про визнання відсутнім у відповідача права на одноразову грошову допомогу відсутні.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за його рахунок.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 04 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: М.В. Матківська

І.М. Стадник