Постанова від 18 червня 2026 р. у справі №442/6766/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/6766/25 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.

Провадження № 22-ц/811/154/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

у вересні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр»звернулося з позовом в суд доОСОБА_1 , в якому просили стягнути з останнього заборгованість за за договором позики в розмірі 43 733, 90 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 16 000, 00 грн та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликалися на те, що 15.04.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та позичальником, яким є ОСОБА_1 , було укладено Договір № 2110535007531. Відповідно до умов Договору, Кредитодавець надав Позичальнику кредит в сумі 3 500, 00 грн, шляхом перерахування кредитних коштів на банківську картку Позичальника в порядку, передбаченому умовами Договору кредиту, зареєстровану для цієї цілі в особистому кабінеті на сайті Кредитодавця, а Позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю суму кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку та строки, визначені пунктами 1.4 Договору кредиту.

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання Договору позики шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому кредитодавцем було перераховано грошові кошти. Підписанням Договору відповідач також підтвердив, що він повністю ознайомився з усіма його умовами, в тому числі, з Правилами та йому було надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства.

01.12.2021 було укладено договір № 1-12 відповідно до якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до позичальників, у тому числі і за Договором № 2110535007531.

10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за Договором № 2110535007531. Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача.

Відповідач взятих на себе зобов`язань за цим кредитним договором не виконав та має перед позивачем прострочену заборгованість в розмірі 63330, 75 грн, з яких: 3 500, 00 грн - заборгованості за тілом кредиту, 59830,75 грн - заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги за кредитним договором. Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності, позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 43 733, 90, з яких: 3 500, 00 грн - заборгованості за тілом кредиту, 40233, 90 грн - заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги за кредитним договором.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за Договором №2110535007531 від 15.04.2021 у розмірі 43 733, 90 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» понесені ними судові витрати при зверненні до суду з позовом на суму 2 422, 40 грн сплаченого судового збору та 16 000, 00 гривень витрат на правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1 , подавши в січні 2026 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій міститься прохання скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку відповідача, позивачем у справі ТзОВ «Коллект Центр» згідно поданої позовної заяви жодним чином не роз`яснено з посиланням на відповідні математичні розрахунку та належні, допустимі, достовірні й достатні письмові докази методику нарахування заборгованості по тілу кредиту та розміру процентів, що заявлені до стягнення за кредитним договорам, а заявлені позивачем суми процентів до стягнення не ґрунтуються на умовах цього кредитного договору і наданих позивачем розрахунках. Більше того, письмові розрахунки заборгованості, які додано як додатки до позовної заяви представником позивача, містять явно незрозумілі дані та недостовірну (за переконанням відповідача) інформацію, з якої немає можливості належним чином встановити правильність нарахування відсотків за згаданим вище кредитним договором. Тому, позовні вимоги у цій частині не підлягали до задоволення судом як безпідставні та неналежно обґрунтовані.

Позивачем ТзОВ «Коллект Центр» неналежно доведено згідно заявленого позову та доданих до нього додатків факт укладення 01.12.2021 відповідачем ОСОБА_1 із ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» договору №2110535007531 та факту надання (перерахування) ТОВ «Служба миттєвого кредитування» необхідних коштів за договором позики, що помилково не враховано судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення. Водночас, ОСОБА_1 заперечує факт укладення між ним та ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» договору позики № 2110535007531 та факту надання (перерахування) коштів на його розрахунковий рахунок.

Крім цього, позивачем ТзОВ «Коллект Центр» згідно заявленого позову та доданих до нього додатків неналежно доведено факт правонаступництва (відступлення права вимоги) згідно договору позики №2110535007531, що, нібито, укладений між ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем ОСОБА_1 , в тому числі неналежно доведено факт укладення та оплати позивачем коштів за Договорам про відступлення права вимоги, укладеним між ТзОВ «Вердикт Капітал» та позивачем ТзОВ «Коллект Центр», як і не доведено належними та достатніми доказами факту укладення договору про відступлення права вимоги між, нібито, первісним кредитором ТзОВ «Служба миттєвого кредитування» та «Вердикт Капітал». За таких обставин вважає, що позов є безпідставним та не підлягає до задоволення.

Оскільки, на думку відповідача, позов товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не підлягає до задоволення, то і витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000, 00 грн та судовий збір стягненню не підлягають.

20 лютого 2026 року зареєстровано відзив товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому міститься прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Відзив обґрунтований законністю рішення суду першої інстанції та необґрунтованістю доводів апеляційної скарги.

18 червня 2026 року зареєстровано клопотання представника ОСОБА_1 - Паращака Назарія Богдановича про закриття провадження у справі № 442/6766/25 (апеляційне провадження №22-ц/811/154/26) за позовом ТзОВ «Коллект Центр» до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Таке вмотивовано тим, що відповідно до квитанції № 9413-4529-0642-3794 від 27.04.2026р. відповідачем ОСОБА_1 добровільно сплачено попередньо узгоджену компромісну суму боргу в розмірі 20 000 гривень 00коп. на розрахунковий рахунок позивача ТзОВ «Коллект Центр».

Позивач протягом п`яти робочих днів зобов`язується подати до відповідного суду заяву про залишення позову без розгляду, що підтверджується Гарантійним листом №15448264 від 22.04.2026р., який долучено до цієї заяви.

Однак, позивачем з невідомих стороні відповідача причин та підстав, всупереч зобов`язань, що містяться у гарантійному листі позивача №15448264 від 22.04.2026р., не подано до Львівського апеляційного суду заяву про залишення позову без розгляду та не повідомлено суд про добровільну сплату відповідачем ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 коп. З тих підстав просить клопотання задовольнити.

Перевіривши доводи клопотання, колегія суддів доходить висновку, що клопотання про закриття провадження у справі за відсутності предмета спору, не може бути задоволеним, адже часткове виконання відповідачем боргових зобов`язань перед позивачем за кредитним договором на стадії апеляційного розгляду справи не свідчить про відсутність предмета спору, а є доказом часткового виконання зобов`язання.

За приписами частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Щодо укладення договору кредиту.

Встановлено, що 15.04.2021 між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та позичальником, яким є ОСОБА_1 , було укладено Договір № 2110535007531.

Правовідносини, що виникли між сторонами у зв`язку з укладенням спірного кредитного договору регламентуються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про електронну комерцію» та інших нормативно-правових актів у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)

Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, належить зробити висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор, відповідно до пункту 12 частини першої статті 3 вищевказаного Закону, – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи убачається, що порядок вчинення дій з метою отримання кредиту та укладення кредитного договору детально наведений у Правилах надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» в редакції від 01.01.2021.

Зокрема, в п. 2.9.1. Позичальник, який має намір отримати фінансовий кредит повинен зареєструватися на веб-сайті Товариства.

П. 2.9.2. Для реєстрації на веб-сайті Товариства заповнюється відповідна реєстраційна форма, в якій Позичальник зобов`язаний вказати достовірні та актуальні особисті дані, а також бажаний розмір фінансового кредиту та бажаний строк користування кредитом.

П. 2.9.4. Під час реєстрації, з метою ідентифікації особи Позичальника як власника банківського рахунку, Товариство здійснює верифікацію зазначених при реєстрації реквізитів банківської картки. Верифікація і додавання карти здійснюється за допомогою сторонньої платіжної системи WayForPay (https://wayforpay.com/), на сторінці якої Клієнт вносить номер карти, CW, термін дії, телефон, адресу електронної Документ сформований в системі «Електронний суд» 20.02.2026 6 пошти.

П. 2.9.5. Товариство приймає рішення про реєстрацію Позичальника на веб-сайті або відмову у реєстрації та повідомляє про це Позичальника шляхом надсилання йому смс- повідомлення (SMS) на номер Позичальника та електронного повідомлення на адресу зазначеної Позичальником електронної поштової скриньки. Товариство має право відмовити Позичальнику в реєстрації на веб-сайті без обґрунтування причин такої відмови. У разі прийняття Товариством рішення про реєстрацію Позичальника на веб-сайті, за допомогою унікального поєднання логіну та паролю, йому надається доступ до особистого кабінету.

П. 2.9.11. Товариство інформує Позичальника про результати розгляду його запиту щодо можливості отримання фінансового кредиту шляхом надсилання смс-повідомлення (SMS) на телефонній номер Позичальника та електронного повідомлення на адресу зазначеної Позичальником електронної поштової скриньки.

П. 2.9.12. Товариство не несе відповідальності за затримки у надходженні повідомлень про прийняття рішення, пов`язані із технічними проблемами в роботі електронних та телекомунікаційних сервісів.

П. 2.9.13. фінансового кредиту: а) У разі прийняття Товариством схвального рішення про надання ITC Товариства генерує індивідуальну частину договору фінансового кредиту, яка містить всі істотні умови і являє собою оферту, та підпис одноразовим ідентифікатором, який відповідає вимогам ч. 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію»; б) Товариство інформує Позичальника про прийняття схвального рішення в особистому кабінеті та шляхом надсилання смс-повідомлення (SMS) на телефонний номер Позичальника та електронного повідомлення на адресу зазначеної Позичальником електронної поштової скриньки.

П. 2.9.14. Позичальник, ознайомившись з істотними умовами оферти, надає згоду шляхом направлення повідомлення Товариству, яке підписується відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме шляхом введення у спеціальному полі під акцептом, який містить усі істотні умови договору фінансового кредиту, одноразового ідентифікатора, який відповідає вимогам ч. 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та натиснення кнопки «Підтвердити заявку». Зазначена кнопка може стати активною лише після введення одноразового ідентифікатора.

П. 2.9.15. Вчинення Позичальником вказаних вище дій є проставленням електронного підпису в договорі фінансового кредиту одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

П. 2.9.16. Після підписання електронного повідомлення Позичальником, зазначене повідомлення надходить в ITC Товариства та свідчить/повідомляє Товариство про те, що Позичальник надав згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) Товариства щодо укладання договору фінансового кредиту з Позичальником. Після зазначених дій договір фінансового кредиту між Товариством та Позичальником вважається укладеним і Товариство здійснює дії передбачені умовами укладеного договору фінансового кредиту щодо перерахування коштів Позичальнику на його Документ сформований в системі «Електронний суд» 20.02.2026 7 банківський рахунок.

П. 2.9.17. Електронна форма підписаного договору фінансового кредиту розміщується в особистому кабінеті Позичальника.

П. 2.9.18. Укладення Товариством договору фінансового кредиту чи іншого документа з Позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора, юридично є еквівалентом отримання Товариством ідентичного за змістом договору чи іншого документа, які підписані власноручним підписом Позичальника, у зв`язку з чим створює для нього такі ж правові зобов`язання та наслідки.

П. 2.9.19. Документи, створені в ITC Товариства, є оригіналами і мають однакову юридичну силу з документами у паперовій формі. Із врахуванням вищезазначеного, відповідач до введення одноразового ідентифікатора детально ознайомлений із умовами договору та прийняв відповідну пропозицію (оферту), що підтверджується вищезазначеною процедурою та умовами Правил.

Аналіз змісту вищенаведених умов свідчить про те, що кредитодавець на своєму сайті пропонує надати кредит, зазначаючи можливі умови кредитування, а потенційний позичальник, у свою чергу, реєструється на сайті та здійснює дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті з обранням бажаних умов: суми кредиту, строк тощо, після чого в особистому кабінеті отримує проект Кредитного договору з додатками та іншою інформацію щодо нього.

Зазначений проект є пропозицію Кредитодавця про укладення кредитного договору (офертою). Позичальник після ознайомлення з усією розміщеною в особистому кабінеті інформацією погоджується з умовами та обирає підписати Кредитний договір, що є прийняттям пропозиції (акцептом), у зв`язку з чим на зазначений Позичальником номер мобільного телефону надсилається SMS-повідомлення з одноразовим ідентифікатором, який останній в подальшому вводить у відповідне поле на сайті Кредитодавця.

Момент введення одноразового ідентифікатора Позичальником є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а також моментом ідентифікації особи Позичальника та підписанням договору його сторонами.

Договір надання позики № 110535007531 від 15.04.2021 зі сторони ОСОБА_1 підписано одноразовим ідентифікатором ключа (електронний підпис) V9.

Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяв про надання (отримання) кредитів на сайті, та ввів одноразові ідентифікатори, які отримав на зазначений ним номер мобільного телефону, з метою підписання кредитних договорів.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно п. 1.1. Договору за цим договором Товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 3 500, 00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.

Відповідно до п. 1.9. Договору граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 (один) рік.

Згідно п. 1.4. Договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування (далі - «процентна ставка»), протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі:

а) 2, 00 % за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;

б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1, 64 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а);

в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1, 38 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.6);

г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2, 65 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в).

д) тип процентної ставки - фіксована.

Отже, сторонами належно обумовлено умови користування позиченими коштами та позичальнику належним чином повідомлено про умови позики.

Щодо отримання відповідачем коштів.

На виконання умов укладеного договору позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника.

ТОВ «Служба миттєвого кредитування» не є банком або відповідною фінансовою установою, яка має право здійснювати грошові перекази, відповідна операція була здійснена ТОВ ФК «Вей Фор Пей» на підставі укладеного між сторонами договору. Даний договір є частиною господарської діяльності товариства. Дана обставина підтверджується листом платіжної організації ТОВ ФК «Вей Фор Пей», яким підтверджено перерахування коштів у розмірі 3 500, 00 грн, дата та час платежу 15.04.2021, 12:46:30, маска картки НОМЕР_1 , номер договору згідно інформації від кредитора 2110535007531, власник картки банк(емітент) банк COMMERCIAL BANK PRIVATBANK, категорія картки – Mastercard. Перерахування Позичальником.

Відповідач не надав суду доказів того, що на його банківську картку, вказану в договорі, чи іншу картку, якою він користується, кошти не надходили.

Щодо переходу права вимоги за договорами факторингу.

Встановлено, що 01.12.2021 було укладено договір № 1-12 відповідно до якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до позичальників, у тому числі за Договором № 2110535007531.

Відповідно до пункту 6.1.4. такого, право вимоги переходить до Фактора після оплати фінансування з моменту підписання сторонами Акту приймання – передавання Реєстру боржників, який є підтвердженням передачі Фактору права грошової вимоги до Боржників, після чого Фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого права вимоги.

В матеріалах справи наявні як Акт приймання – передавання Реєстру боржників за договором факторингу №1-12 від 01.12.2021 і сам Реєстр боржників, так і платіжне доручення № 307600018 на суму 5 535 543,12 грн, яке підтверджує сплату ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ТОВ «Служба Миттєвого Кредитування».

В подальшому, а саме 10.01.2023 було укладено договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за Договором №2110535007531.

Відповідно до пункту 5.2. такого, права вимоги вважаються відступленими (переданими) Первісним кредитором та набутими (прийнятими) Новим кредитором в день належного підписання сторонами Акту приймання – передачі Реєстру Боржників в друкованому (підписаному) вигляді (Додаток 4).

До позовної заяви позивачем долучено копію Додатку № 4 на виконання п. 5.2 Договору та витяг із Додатку № 1 із зазначенням позичальника (відповідача).

У відповідності до п. 7.1 Договору, Сторони домовились, що за відступлення прави вимоги за Договорами позики (Кредитними договорами), відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошові кошти у сумі 5 312 491, 59 грн без ПДВ.

Враховуючи вищезазначене, момент набутого права грошової вимоги пов`язаний саме із підписанням Додатку № 4 у відповідності до п. 5.2 Договору, а не оплатою такого Договору. Сторонами Договору 28.02.2023 було підписано Акт зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 5312491,59 грн, який подано із позовною заявою.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Таким чином, у ЦК України як основному регуляторі цивільних (приватних) відносин встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 ГК України, який на момент розгляду справи судами не втратив чинність, факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (стаття 1079 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (тут і далі чинного на момент укладення договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року) фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону про фінансові послуги.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону про фінансові послуги договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року №352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, положеннями статей 512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, з огляду на частину першу статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частину п`яту статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, разом з тим, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

У частинах першій, другій статті 7 цього ж Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Якщо предметом договору факторингу є майбутня вимога, можливе укладення тільки консенсуального договору. Але при виникненні права вимоги (перетворення майбутньої вимоги в наявну) право грошової вимоги за таким договором переходить без підписання сторонами іншого (крім договору) документа. За консенсуальним договором факторингу перехід права грошової вимоги від клієнта до фактора може здійснюватись з настанням певної події.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно.

За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно із частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року в справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

У постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Виходячи з цього правочин, який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106)).

При цьому якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні й підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 51).

Від висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) в постанові від 08 серпня 2023 року, не відступила.

Здійснивши аналіз умов вище зазначених договорів, колегія суддів вважає, що між цими особами було укладено саме договори факторингу. Такі договори укладено між юридичними особами, які є фінансовими установами, в судовому порядку недійсними не визнані, підстав вважати їх нікчемними, немає. Умовами цих договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання реєстру прав вимоги, чи акту приймання передачі та з оплатою за договором факторингу. Перехід прав вимоги по кожному з договорів факторингу доведено вище переліченими належними та допустимими доказами, поданими позивачем до позовної заяви. Отже, позивач є належним кредитором та отримав право вимоги за Кредитним договором № № 2110535007531 від 15.04.2021.

Щодо розрахунку заборгованості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).

На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до змісту статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статтей 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частин першої другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення між позивачем та відповідачкою кредитного договору та отримання кредитних коштів, які відповідач не повернува.

Позивач, вважаючи, що відповідач, як позичальник (споживач) зобов`язаний виконувати свій обов`язок щодо виконання грошових зобов`язань звернувся з указаним позовом до суду.

Даних про те, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив в повному розмірі, матеріали справи не містять.

Таким чином, суд першої інстанції розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторона позивача посилалася як на підставу своїх вимог, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позову сторони позивача, з наведених вище мотивів і підстав та правомірно стягнув з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 2110535007531 від 15.04.2021 в розмірі 43 733,90 грн, яка складається із 3 500, 00 грн - заборгованість за тілом кредиту та 40 233 грн 90 коп - заборгованість за нарахованими процентами.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Ухвалене судом першої інстанції рішення про задоволення позову є законним та обґрунтованим.

Разом з тим, колегія суддів доходить висновку про зміну рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2025 року в частині вирішення витрат на правничу допомогу, з огляду на таке.

Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №910/12876/19).

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.

У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно

з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи суд може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються

з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.

Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу до позовної заяви долучено договір про надання правової допомоги № 01 07/2024 від 01.07.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс», копію прайс-листа АО «Лігал Ассістанс» про види послуг та їх ціну, копію заявки на надання юридичної допомоги № 970 від 01.07.2025 на суму 16 000, 00 грн, копію витягу з Акту № 12 про надання юридичної допомоги з детальним описом наданих послуг

Здійснивши аналіз вищенаведених послуг, колегія суддів звертає увагу на те, що категорія даної справи є шаблонною для сторони позивача, зміст поданої позовної заяви дублюється при зверненні до суду з аналогічними за змістом позовними заявами та вимогами, що свідчить про напрацьовану практику, а відтак додаткового вивчення та аналізу судової практики не потребує, тому ціна такогї послуги, як складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 4 години – 12 000, 00 грн, на переконання колегії суддів є неспівмірною з виконаною позивачем роботою.

Виходячи з вищенаведених критеріїв і обставин даної справи, з урахуванням наведених вище висновків Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді першої інстанції, підлягають стягненню частково, а саме у сумі 8 000, 00 грн, які саме в такому розмірі належить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача. У задоволенні решти вимог заяви слід відмовити.

За встановлених вище обставин справи, керуючись принципом розумності і справедливості, колегія суддів доходить висновку, що рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2025 року в частині вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу слід змінити, зменшивши розмір таких з 16 000, 00 грн до 8 000, 00 грн, у зв`язку з чим абзац третій резолютивної частини такого викласти в новій редакції. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 – 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 грудня 2025 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини такого в новій редакції :

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» понесені ними витрати із сплати судового збору при зверненні до суду з позовом на суму 2 422, 40 гривень (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) та 8 000, 00 гривень (всім тисяч гривень 00 коп.) витрат на правничу допомогу.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 19 червня 2026 року.

Головуючий С.М. Копняк

Судді: С.М. Бойко

А.В. Ніткевич