Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №283/2204/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №283/2204/25 Головуючий у 1-й інст. Хомич В. М.

Категорія 80 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Галацевич О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі

цивільну справу №283/2204/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» про стягнення заборгованості з заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент»

на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2025 року, яке постановлене під головуванням судді Хомич В.М. у м.Малині,

у с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 через представника Гарбара К.Г. звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» (далі – ТзОВ «Юні Стоун Плент»). Просив: стягнути з відповідача на його ( ОСОБА_1 ) користь: заборгованість із нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, в сумі 52 694,62 грн, що із вирахуванням податків і зборів становить 40 574,84 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 16 квітня 2025 року по день постановлення рішення судом.

Позов обґрунтований тим, що він ( ОСОБА_1 ) перебував у трудових відносинах із ТзОВ «Юні Стоун Плент» у період із 02 серпня 2024 року по 15 квітня 2025 року та працював на посаді охоронника. Звільнився з займаної посади 15 квітня 2025 року за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. У день звільнення з ним ( ОСОБА_1 ) не проведений розрахунок належних йому виплат. Станом на день звернення з позовом до суду заборгованість не виплачена та становить 52 694,62 грн. Вважає дії роботодавця, пов`язані з невиплатою йому, як працівнику при звільненні заробітної плати, незаконними, а тому має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до положень ст.117 КЗпП України.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2025 року позов задоволений частково. Стягнуто з ТзОВ «Юні Стоун Плент» на користь ОСОБА_1 заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за грудень 2024 року – квітень 2025 року в загальній сумі 52 694,62 грн, що із відрахуванням податків і зборів становить 40 574,84 грн, зокрема: за грудень 2024 року – 616 грн, за січень 2025 року – 9 461,76 грн, за лютий 2025 року – 18 883,24 грн, за березень 2025 року – 10 355,73 грн, за квітень 2025 року – 1 258,11 грн; середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 16 квітня по 16 жовтня 2025 року в розмірі 50 000 грн, із подальшим утриманням з цієї суми податків і зборів. Вирішено питання судового збору. Рішення суду щодо стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ТзОВ «Юні Стоун Плент» через представника Бузівську Н.М. подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати у повному обсязі та ухвалити нове, яким у стягненні заборгованості із нарахованої, але невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити у повному обсязі. У разі прийняття судового рішення про задоволення позовних вимог просить відстрочити виконання на шість місяців.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд мав перевірити і встановити дійсний розмір суми заробітної плати, яку відповідач зобов`язаний сплатити позивачу на час ухвалення судом рішення у справі, а також дійсне існування/або відсутність зазначеної суми заборгованості. При цьому, можливо на момент розгляду справи по суті зазначена сума може бути іншою (або може бути взагалі сплаченої відповідачем у повному обсязі). Нажаль, на момент розгляду справи відповідач не міг надати відповідні докази та актуальну суму розміру заробітної плати. Відповідач не визнає існування боргу з заробітної плати відповідача перед позивачем у розмірі 52 694,62 грн. Відповідач на час розгляду справи по суті був позбавлений процесуальної можливості надати докази розміру дійсної суми заборгованості відповідача перед позивачем або її відсутність перед позивачем (повне погашення вказаної суми). Довідка про розмір заборгованості відповідача перед позивачем, надана ОСОБА_1 до матеріалів справи, підтверджує лише ті обставини, що вказана у ній сума 52 694,62 грн – це сума з заробітної плати, яка існувала на момент звільнення позивача. У свою чергу, відповідач із наведених вище причин (повне зупинення господарської діяльності) також не може надати відповідні дані, які може будуть свідчити про повне погашення боргу. На підставі наведеного вище, наполягає на тому, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в сумі 52 694,62 грн (у зв`язку з недоведеністю позивачем обставин та розміру заробітної плати). При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скаржник просить урахувати очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості із заробітної плати, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача. Вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 5 000 грн, ураховуючи повне зупинення господарської діяльності відповідача з 01 квітня 2025 року.

Відповідно до положень ст.435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Відповідач надає належні та допустимі докази підтвердження факту наявності у нього обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим - це повне зупинення господарської діяльності відповідача з 01 квітня 2025 року, яке є підставою для надання ТзОВ «Юні Стоун Плент» відстрочки виконання на підставі положень ст.ст.267,435 ЦПК України. Крім того, у проваджені судів між відповідачем та іншими працівниками вже перебуває 50 цивільних справ і кожен день зазначена цифра зростає та планується, що кількість сягне до 200 справ. Суд першої інстанції, не врахувавши зазначені обставини, які мали місце, позбавив відповідача права на захист майнових прав шляхом надання йому відстрочки виконання, у зв`язку з чим, вказане рішення суду підлягає скасуванню, як незаконне (порушені норми ст.ст.267,435 ЦПК України).

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Гарбар К.Г. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому покликається на те, що якби відповідач сплачував позивачу будь-яку суму заборгованості по заробітній платі з моменту звільнення, то йому нічого б не заважало надати відповідні докази сплати – банківські виписки, касові ордери. Не здійснення відповідачем господарської діяльності не означає, що в нього відсутній доступ до кабінету платника податків і зборів, звідки можна отримати інформацію про нараховану і сплачену заборгованість з заробітної плати, а також до банківських рахунків для отримання відповідних виписок банку. При цьому твердження відповідача про те, що на момент розгляду справи заборгованість може бути іншою є нічим іншим як надуманим припущенням. Відповідачем не доведено, як арешт рухомого та нерухомого майна, а також корпоративних прав та передача їх в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, вплинули на доступ до кабінету платника податків і зборів, а також до банківських рахунків для проведення операцій з виплати заробітної плати найманим працівникам. Навіть арешт рахунків не міг вплинути на виплату заробітної плати, оскільки остання виплачується банками без будь-яких обмежень не дивлячись на арешт. Необхідно зазначити що позивач, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, відтак має право мирно володіти своїм майном – заробітною платою, яку здобув своєю працею; ніхто не може бути позбавлений своєї власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Малинський районний суд враховуючи критерії: розумності, справедливості та пропорційності, поведінку сторін, строки порушення відповідачем права позивача на оплату праці, зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 50 000 грн, зазначивши що такий розмір компенсації очікуваних майнових втрат працівника буде відповідати принципу пропорційності та співмірності і забезпечуватиме справедливий баланс інтересів сторін трудових правовідносин. Відповідач не хоче визнавати очевидну заборгованість перед позивачем із виплати заробітної плати, не сплачує її з січня 2025 року, намагається будь-яким чином затягнути розгляд справи, відкладав судові засідання і по факту не збирається її виплачувати в добровільному порядку ніяк, адже навіть надавши довідку про заборгованість все одно стверджує, що заборгованості не існує, що є цілком абсурдним. Не виплата заробітної плати, як було зазначено вище, тримає вже рік, а враховуючи той факт, що судове засідання апеляційний суд призначив на червень 2026 року, то цей строк на момент винесення апеляційним судом рішення буде набагато більшим. При цьому, невиплата законної заробленої позивачем заробітної плати поставило його та його сім`ю у скрутне матеріальне становище і в цьому є вина саме відповідача, а тому аргументація останнього про те, що стягнута судом першої інстанції сума середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні є несправедливою чи непропорційною і не відповідає обставинам справи є безпідставною і необґрунтованою.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що наказом від 15 квітня 2025 року №272-К/ТР ОСОБА_1 звільнений 15 квітня 2025 року із посади охоронника служби охорони Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» за власним бажанням, ст.38 КЗпП України (а.с.6 зворот т.1).

Довідкою про доходи від 31 березня 2025 року №00000030, за підписом головного бухгалтера ТОВ «ЮСП» Паращенюк І.В., стверджується, що протягом грудня 2024 року – березня 2025 року позивачеві нараховано 70 330,52 грн заробітної плати, з якої, після відрахування податків і зборів, не виплачено 39 316,73 грн, зокрема: за грудень 2024 року – 616 грн, за січень 2025 року – 9 461,76 грн, за лютий 2025 року – 18 883,24 грн, за березень 2025 року – 10 355,73 грн (а.с.15 т.1).

Довідкою про заборгованість із виплати заробітної плати від 31 жовтня 2025 року №00000089, що надана відповідачем на ухвалу суду про витребування доказів стверджується, що протягом грудня 2024 року – квітня 2025 року позивачеві нараховано 71 964,44 грн заробітної плати, в тому числі 1 633,92 грн компенсації за невикористану відпустку, з якої, після відрахування податків і зборів, не виплачено 40 574,84 грн, зокрема: за грудень 2024 року – 616 грн, за січень 2025 року – 9 461,76 грн, за лютий 2025 року – 18 883,24 грн, за березень 2025 року – 10 355,73 грн, за квітень 2025 року – 1 258,11 грн (а.с.105 т.1). Ця довідка іншими наявними у матеріалах справи доказами не спростована.

Вказана у довідках №00000030 від 31 березня 2025 року та №00000089 від 31 жовтня 2025 року інформація підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб ДРЗОДСС (форма ОК-7) (а.с.33 т.1).

Відповідно до наказу від 01 квітня 2025 року №25/4/1-К із 01 квітня 2025 року ТзОВ «Юні Стоун Плент» призупинило дію трудових договорів із усіма своїми працівниками до моменту відновлення діяльності підприємства (а.с.91 т.1). У пункті другому цього наказу прописано, що на період призупинення дії трудових договорів заробітна плата працівникам не нараховується та не виплачується (ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»).

Відповідно до частини першої ст.47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст.116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За змістом ст.1 Закону України «Про оплату праці», частини першої ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

У відповідності до частини першої ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19 наголосила на тому, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Згідно з ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Відповідно до положень ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга ст.77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша ст.80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року в справі №904/2104/19).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 виснувала, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах із роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За таких обставин, установивши, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виплати належної позивачу заробітної плати при звільненні за грудень 2024 року по квітень 2025 року в сумі 52 694,62 грн, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів апеляційного суду, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення заявленої позивачем заборгованості із нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в сумі 52 694,62 грн, оскільки підтверджено, що позивач працював у ТзОВ «Юні Стоун Плент», йому була нарахована заробітна плата, що підтверджується довідкою ТзОВ «Юні Стоун Плент» про заборгованість №00000086 від 24 жовтня 2025 року та відомостями із системи Пенсійного фонду України, але така заборгованість у порушення вимог ст.116 КЗпП України не була виплачена при звільненні позивача, тобто у день звільнення не були виплачені усі суми, які належали позивачу від ТзОВ «Юні Стоун Плент».

Відповідач не спростував розмір невиплаченої заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 , підтверджений довідкою про заборгованість від 31 березня 2025 року №00000040, а доводи апеляційної скарги у цій частині також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях, а доказування ґрунтуватися на припущеннях не може, як і судове рішення.

У свою чергу, за положеннями ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (на далі Порядок) (в редакції, чинній станом на день звільнення позивача).

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з абзацом першим п.8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Із довідки ТзОВ «Юні Стоун Плент» від 31 березня 2025 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 926,16 грн (а.с.16 т.1). У свою чергу, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у межах заявленого періоду складає 122 253,12 грн (926,16 грн*132 р.д.) за період із 16 квітня 2025 року (наступний день після звільнення) по 16 жовтня 2025 року (шестимісячний період, що є граничною межею).

За положеннями частини четвертої ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, при розгляді цього спору суд апеляційної інстанції враховує правову позицію, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23, відповідно до якої частина перша ст.117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. За таких обставин, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст.117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Приймаючи до уваги розмір простроченої заборгованості ТзОВ «Юні Стоун Плент» щодо виплати ОСОБА_1 при звільненні всіх належних останньому сум, передбачених на день звільнення, виходячи також із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 50 000 грн, що є достатньою компенсацію майнових втрат колишнього працівника за заявлений ним період та відповідає принципу пропорційності та співмірності і забезпечує справедливий баланс інтересів сторін трудових правовідносин.

Отже, суд першої інстанції зробив правильні висновки із встановлених обставин, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини.

Інші доводи апеляційної скарги містять суб`єктивне тлумачення скаржником як обставин справи, так і норм діючого законодавства, спрямовані на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку з додержанням положень ст.89 ЦПК України.

Відповідно до приписів ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Звертаючись до суду із заявою про відстрочення виконання рішення у справі на шість місяців, ТзОВ «Юні Стоун Плент» посилається на те, що з 01 квітня 2025 року повністю зупинило господарську діяльність, у зв`язку з чим не має коштів на рахунках. Також у провадженнях судів знаходиться понад 50 подібних спорів (справ) та їх кількість зростає.

Згідно з частиною першою ст.267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочки виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26 червня 2013 року, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Верховний Суд у постанові від 28 травня 2024 року в справі №906/1035/23 зазначив, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Відповідачем не доведено, як арешт рухомого та нерухомого майна, а також корпоративних прав та передача їх в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, вплинули на доступ до кабінету платника податків і зборів, а також до банківських рахунків для проведення операцій з виплати заробітної плати найманим працівникам.

Водночас колегія суддів приймає до уваги, що позивач, перебуваючи у трудових відносинах із відповідачем, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а тому має право мирно володіти своїм майном - заробітною платою, яку заробив своєю працею. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Дослідивши надані докази, враховуючи ступінь вини відповідача у виникненні спору, розмір заборгованості, колегія суддів доходить висновку, що вказані обставини не свідчать про винятковість причин невиконання рішення суду, а тому не можуть бути підставою для відстрочення виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юні Стоун Плент» залишити без задоволення.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 24 листопада 2025 року залишити без змін.

Відмовити у задоволенні клопотання про відстрочення виконання судового рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: