Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №607/6829/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/6829/26Головуючий у 1-й інстанції Дзюбановський Ю.І.

Провадження № 33/817/257/26 Доповідач - Сарновський В.Я.

Категорія - ч.2 ст.51 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 р. суддя Тернопільського апеляційного суду Сарновський В.Я. розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В :

Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Згідно постанови, ОСОБА_1 24 лютого 2026 року близько 17 год 40 хв, перебуваючи у приміщенні школи ЗОШ №26, за адресою вул. П.Куліша, 9 у м. Тернополі у фойє на лавці помітила мобільний телефон марки "Neffos" та шляхом вільного доступу взяла пристрій та сховала в кишеню власного одягу, надалі покинула місце події та своїми діями спричинила матеріальних збитків на суму 1500 грн, чим вчинила дрібну крадіжку та згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 23.03.2026 серії ВАД №783384 притягується до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 51 КУпАП.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк апеляційного оскарження та скасувати постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 року, а провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП. Свої вимоги мотивує тим, що:

судом першої інстанції не досліджувалися всі наявні у матеріалах справи докази наявні у матеріалах справи, зокрема відеозаписи події;

відеозапис з камери спостереження (osn vhid 010326) є неналежним доказом, так як із вказаного відеозапису не вбачається хто саме підкинув телефон на вхідні сходи;

в судовому засіданні місцевий суд не заслуховував пояснення ОСОБА_1 ;

в оскаржуваній постанові відсутні дані про те, як суд встановив особу, яка вчинила крадіжку;

рапорти працівників поліції не є належними доказами вини ОСОБА_1 так як у них зазначено, що правопорушення вчинено невідомою особою;

письмові пояснення ОСОБА_1 від 23 березня 2026 року не відповідають дійсності, так як слідчий СПП ВП ПП Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області П.Грош прийшов в приміщення ЗОШ №26 та сказав підписати документи, які сам заповнив та не надав можливості ознайомитися з їх змістом;

суд першої інстанції не врахував ту обставину, що у ОСОБА_1 не було умислу та корисливого мотиву на таємне викрадення чужого майна, мобільний телефон остання взяла з метою повернути особі яка його забула в школі, що й було зроблено;

у протоколі серії ВАД №783384 від 23.03.2026 зазначено ч.11 ст.51 КУпАП, хоча така частина статті в Кодексі відсутня, що свідчить про істотні недоліки протоколу;

в матеріалах справи відсутній висновок експерта або інші належні докази, які б підтверджували вартість мобільного телефону на момент події з урахуванням його фактичного зносу та строку користування, а тому розмір матеріальної шкоди у сумі 1500 грн належними доказами не підтверджений;

відеозаписи не оглядалися судом у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а тому покладення їх в основу постанови суперечить принципу безпосередності дослідження доказів;

ОСОБА_1 працює прибиральницею у школі та достеменно знала про функціонування камер відеоспостереження, що свідчить про відсутність у неї наміру на таємне викрадення майна;

місцевий суд фактично обмежився описом доказів, які містяться в матеріалах справи, однак не провів їх системного аналізу та не надав оцінки суперечностям між окремими доказами.

Потерпіла ОСОБА_2 в судові засідання апеляційного суду не з`явилась, хоча була повідомлена про час і місце апеляційного розгляду. За таких обставин відповідно до положень ч.6 ст.294 КУпАП апеляційний розгляд проведено у її відсутності.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та доводи її захисника - адвоката Павлюк О.М., які підтримали апеляційну скаргу і просили задовольнити її з викладених у ній підстав та скасувати постанову, проаналізувавши наведені в апеляційній скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Що стосується клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 року, то воно підлягає поновленню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

Так, згідно з постановою судді, справа про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності розглянута 30 березня 2026 року.

Як вбачається з матеріалів справи, копію постанови судом першої інстанції ОСОБА_1 надіслано не було.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 з копією судового рішення ознайомилася 31 березня 2026 року, а апеляційна скарга подана 10 квітня 2026 року.

За таких обставин вважаю, що строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин і тому, відповідно до ст.289 КУпАП, він підлягає поновленню.

Щодо доводів апеляційної скарги по суті справи в ході апеляційного розгляду встановлено наступне.

Згідно вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною дана особа в його вчиненні.

Проте, всупереч вимогам вказаних правових норм, судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи, в зв`язку з чим постанова не може бути визнана обґрунтованою і підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Так, приймаючи рішення про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.51 КУпАП суд поклав в основу свого рішення зібрані у справі письмові докази, а саме: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №783384 від 23 березня 2026 року; рапорт інспектора СПП ВП ПП Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області П.Грош від 23 березня 2026 року; електронний рапорт Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області; протоколи прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від ОСОБА_2 від 02 та 23 березня 2026 року; письмові пояснення ОСОБА_2 від 02 та 23 березня 2026 року; письмове поясненнях ОСОБА_1 від 23 березня 2026 року; рапорт інспектора СПП ВП ПП Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області П.Грош; рапорт оперуповноваженого ВКП Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області М. Мандзій; ілюстровані фототаблиці; відеозаписи фіксації правопорушення; рапорт ст. о/у ВКП Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області О.Верцебова.

З такими висновками суду першої інстанції апеляційний суд не може погодитись, оскільки зазначені вище письмові докази, у своїй сукупності не доводять наявність у діянні ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч.2 ст.51 КУпАП з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст.251 КУпАП обов`язок доказування обставин адміністративного правопорушення покладається на орган, уповноважений складати протокол про адміністративне правопорушення. При цьому саме на орган обвинувачення покладається обов`язок надати достатні, належні та допустимі докази, які б беззаперечно підтверджували як сам факт вчинення правопорушення, так і наявність у діях особи всіх елементів його складу.

Зі змісту ч. 2 ст. 51 КУпАП вбачається, що відповідальність за дрібне викрадення чужого майна настає лише за умови встановлення факту протиправного безоплатного заволодіння майном іншої особи, вчиненого умисно та з корисливою метою.

Таким чином, для притягнення особи до відповідальності за вказаною статтею недостатньо встановити лише факт переміщення чи тимчасового володіння чужою річчю. Необхідно також довести, що дії особи були спрямовані саме на незаконне обернення цього майна на свою користь або користь інших осіб.

Саме по собі встановлення факту вилучення особою чужої речі ще не є безумовною підставою для висновку про наявність у її діях складу дрібного викрадення чужого майна. Обов`язковою ознакою як крадіжки, так і дрібного викрадення є наявність прямого умислу, спрямованого на протиправне безоплатне обернення чужого майна на свою користь чи користь інших осіб, а також корисливого мотиву. За відсутності доказів того, що особа діяла саме з метою незаконного збагачення або бажала розпорядитися чужим майном як власним, склад такого правопорушення відсутній.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 234/1145/19 (провадження № 51-5519км20), в якій суд зазначив, що необхідність встановлення корисливого мотиву випливає із самого змісту поняття викрадення, а тому відсутність у діях особи корисливого мотиву виключає суб`єктивну сторону крадіжки та, відповідно, склад такого правопорушення.

Із наявного у матеріалах справи відеозапису вбачається лише те, що ОСОБА_1 взяла мобільний телефон, залишений на дивані у приміщенні школи, та поклала його до кишені одягу. Разом з тим сам по собі факт взяття залишеної без нагляду речі ще не свідчить про наявність умислу на її викрадення.

При цьому будь-яких доказів того, що після виявлення телефону ОСОБА_1 вчиняла дії, спрямовані на його реалізацію, приховування, використання у власних цілях або інше розпорядження ним як власним майном, матеріали справи не містять.

Більше того, апеляційний суд звертає увагу на істотні суперечності щодо подальшого розпорядження телефоном, які залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Так, із матеріалів справи вбачається, що вже 02 березня 2026 року потерпіла ОСОБА_2 звернулася до правоохоронних органів із заявою про пошкодження телефону. У вказаній заяві й поясненнях мова йшла саме про умисне пошкодження невстановленою особою мобільного телефону, який було виявлено на території школи. При цьому будь-яких відомостей про викрадення телефону ОСОБА_1 , підозру щодо неї чи встановлення особи правопорушника зазначені документи не містять.

Лише через двадцять один день, а саме 23 березня 2026 року, потерпіла подала іншу заяву, в якій уже стверджувала про викрадення телефону та висловила підозру щодо ОСОБА_1 .

Однак матеріали справи не містять жодних об`єктивних даних, які би пояснювали причини такої зміни позиції потерпілої, а також не містять доказів щодо обставин отримання потерпілою чи поліцією нових відомостей, які би дозволяли зробити висновок про наявність у діях ОСОБА_1 саме корисливого мотиву.

Навпаки, зі змісту первинних матеріалів перевірки вбачається, що потерпіла сама пов`язувала подію насамперед із пошкодженням телефону, а не з його викраденням.

Крім того, у справі відсутні належні та допустимі докази того, що саме ОСОБА_1 пошкодила телефон та залишила його на сходах школи.

Так, із відеозапису (файл osn vhid 010326), на який посилається орган поліції і суд першої інстанції, дійсно вбачається, що невідома особа залишає предмет на сходах школи. Водночас обличчя цієї особи не проглядається, її особу не встановлено, а будь-яких процесуальних дій щодо ідентифікації особи, зображеної на відеозаписі, матеріали справи не містять.

За таких обставин висновок про те, що на відеозаписі зафіксовано саме ОСОБА_1 , фактично ґрунтується на припущенні.

Окремої уваги заслуговують доводи апеляційної скарги щодо обставин отримання письмових пояснень ОСОБА_1 від 23 березня 2026 року, зміст яких не є достатньо логічним та послідовним, а викладені в них відомості самі по собі не свідчать про наявність у діях особи корисливого мотиву як обов`язкової ознаки дрібного викрадення чужого майна, а також щодо можливого застосування працівником поліції неналежних методів документування події.

Так, в ході судового і апеляційного розгляду ОСОБА_1 послідовно заперечувала достовірність зазначених письмових пояснень, стверджуючи, що їх зміст не відповідає її дійсним поясненням, а сам документ був підготовлений працівником поліції та наданий їй для підписання без можливості належного ознайомлення із його змістом. При цьому, в матеріалах справи містяться її власноручні пояснення, в яких вона посилалася на положення статті 63 Конституції України та відмовлялася від надання будь-яких пояснень.

Крім того, після складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 звернулася зі скаргою до керівництва Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області, у якій повідомляла про неправомірні дії інспектора СПП ВП ПП Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Гроша П.М. під час оформлення адміністративних матеріалів.

Однак, як видно зі змісту письмової відповіді від 20.04.2026р. за вих.№51291-2026 вказана скарга ОСОБА_1 не була перевірена належним чином, оскільки в за результатами її розгляду заст.начальника Тернопільського РУП ГУНП І.Паньків не навів конкретних фактів та обставин, які були встановлені за результатами перевірки повідомлення про незаконні дії працівника поліції, а лише узагальнено вказав, що порушень дисципліни і законності не встановлено.

Незалежно від того, чи знайшли своє підтвердження наведені у скарзі ОСОБА_1 обставини, сам факт існування таких доводів вимагав від суду першої інстанції їх належної перевірки, оскільки як видно зі змісту оскарженої постанови письмові пояснення ОСОБА_1 про визнання вини фактично були одним із ключових доказів, покладених в основу висновку про її винуватість.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що перевірка заяв особи про застосування щодо неї недозволених методів слідства або про порушення права не свідчити проти себе не може мати формального характеру. Зокрема, у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі №379/261/18 зазначено, що забезпечення перевірки заяви про застосування недозволених методів шляхом проведення офіційного розслідування щодо можливих порушень прав людини є обов`язковим, а неперевіреність таких тверджень не відповідає вимогам справедливого судового розгляду.

Аналогічно Верховний Суд вказував, що перевірка доводів особи щодо незаконних методів ведення слідства має істотне значення для оцінки допустимості та достовірності доказів, а формальний підхід до розгляду таких тверджень є неприпустимим.

Проте матеріали справи не містять відомостей про те, що суд першої інстанції належним чином перевірив наведені ОСОБА_1 обставини щодо порушення законного порядку отримання її письмових пояснень від 23 березня 2026 року, або надав мотивовану оцінку доводам щодо можливого порушення права особи не свідчити проти себе. За таких обставин покладення зазначених письмових пояснень в основу висновку про доведеність вини ОСОБА_1 без перевірки наведених нею заперечень не може вважатися таким, що відповідає вимогам статей 245, 252 та 280 КУпАП.

З урахуванням викладеного, висновок суду першої інстанції про наявності в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.51 КУпАП є передчасним та ґрунтується на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися в такому разі на її користь відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України.

Враховуючи викладене, а також те, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, апеляційний суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.51 КУпАП не доведена допустимими та належними доказами, та з наявних в матеріалах справи доказів не можливо беззаперечно стверджувати про наявність в її діях складу вказаного правопорушення.

За таких обставин, провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.2 ст.51 КУпАП, підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП України, суддя,-

П О С Т А Н О В И В:

Поновити ОСОБА_1 строк апеляційного оскарження.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 березня 2026 року - скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно неї за ч.2 ст.51 КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя