Постанова від 17 червня 2026 р. у справі №183/10194/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4644/26 Справа № 183/10194/25 Суддя у 1-й інстанції - Чорна А. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Чорна А.О.)

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило суд стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором № 9541822 від 21.08.2022 року в розмірі 20 500 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 5 000 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків - 14 550 грн., прострочена заборгованість за комісією - 950 грн., а також понесені позивачем судові витрати в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2026 рокупозовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором № 9541822 від 21.08.2022 у розмірі 20 500 грн., а також стягнуто судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн.

Із вказаним рішенням не погодилась ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та не повне з`ясування обставин справи.

Зазначала, що суд під час ухвалення оскаржуваного рішення безпідставно не застосував наслідки пропуску строку позовної давності про застосування якої вона просила, а також не врахував положення про Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимальної суми штрафу і пені (ст. 19, 21) Зокрема завертала увагу, що сума кредитної заборгованості, які позивач просив стягнути з неї майже у 4 рази перевищує розмір тіла кредиту, що робить нарахування надмірними та незаконними. Також зазначала, що вона у порушення вимог законодавства не отримувала паспорту споживчого кредиту та розрахунків заборгованості від кредитодавця. Вважає розмір стягнутих з неї витрат на правову допомогу завищеними та неспівмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Враховуючи наведене просила скасувати рішення суду першої інстанції від 28.01.2026 року та ухвалити нове яким відмовити ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у задоволенні позовних вимог або провести перерахунок боргу з урахуванням лімітів (стягнення лише тіла кредиту 5 000 грн. або менше, зі списанням штрафів/пені, або перерахунок їх згідно вимог законодавства). На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції призупинити виконання рішення суду. Стягнути із позивач на користь відповідача судові витрати.

В заяві про усунення недоліків апеляційної скарги від 23.03.2026 року ОСОБА_1 просила доповнити апеляційну скаргу шляхом уточнення її вимог, одна суд апеляційної інстанції не приймає їх до уваги, оскільки вони подані із порушенням строків на апеляційне оскарження.

ТОВ «ФК «Кредит-капітал» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Зокрема зазначало, що сторонами кредитного договору погоджено всі його істотні умови, зокрема і проценти, які нараховувались протягом строку дії договору та які кредитор має право нараховувати під час дії воєнного стану. Звертало увагу, що їх позов не містить вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у вигляді штрафів або пені. Зазначало, що на момент укладання Кредитного договору законодавством України не було встановлено обмеження щодо максимального розміру денної процентної ставки 2,5% чи 1%, а тому денна процентна ставка передбачена Кредитним договором у розмірі 2% та 3% відповідає умовам Закону України «Про споживче кредитування». Також вважало, що нарахування комісії не суперечить вимогам закону та відповідачем не доведено не співмірність витрат на правову допомогу.

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно частини.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В даній справі ціна позову становить 20 500 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3 328х30 =99 840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 21.08.2022 р. між ТОВ «Мілоан» і відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 9541822 (далі кредитний договір), згідно якого ТОВ «Мілоан» надало ОСОБА_1 кредит в сумі 5 000 грн. із загальним строком на 105 днів з 21.08.2022 і складається із пільгового та поточного періодів. (п. 1.2, п. 1.3).

Згідно п. 1.3.1 кредитного договору пільговий період становить 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 05.09.2022.

Згідно п. 1.3.2 кредитного договору поточний період становить 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 04.12.2022 (дата остаточного погашення заборгованості).

Згідно п. 1.4 кредитного договору позичальник має повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 05.09.2022 (день завершення пільгового періоду), але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості 04.12.2022 (останній день строку кредитування).

Відповідно до п.п. 1.5.1, 1.5.2, 1.5.3 договору комісія за надання кредиту 950 грн., яка нараховується за ставкою 19% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту; проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду 1 500 грн., які нараховуються за ставкою 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду, проценти за користування кредитом протягом поточного періоду 13 500 грн., які нараховуються за ставкою 3 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом поточного періоду.

Відповідно до п. 2.1 договору кредитні кошти надаються шляхом переказу на картковий рахунок НОМЕР_1 . (а.с. 9-15).

Додатком № 1 до договору є графік платежів (а.с. 14 звор. стор.), згідно якого до сплати 04.12.2022 визначено 20 950 грн., з яких 5000 - сума кредиту, 950 грн. - комісія за надання кредиту, 15 000 грн. - проценти.

Додатком № 2 до договору є паспорт споживчого кредиту (а.с.15), згідно якого сума кредиту 5000 грн., строк кредитування 105 днів, з них пільговий період: 15 днів, поточний період 90 днів. Процентна ставка: протягом пільгового періоду: 2% на день, протягом поточного періоду: 3% на день. Комісія за надання кредиту: 950 грн. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк кредитування 20 950 грн.

Згідно довідки ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію (а.с.16), підписаної представником - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ідентифікована ТОВ «Мілоан», як позичальник за укладеним договором 9541822 від 21.08.2022, оскільки акцептувала підписавши 10.03.2024 аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора направленого на номер телефону відповідний договір. Акцепт (Договір) підписаний Позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відомості про одноразовий ідентифікатор: J74744, який о 0:40 год. 21.08.2022 відправлено на номер телефону НОМЕР_2 .

Відповідно Анкети - заяви на кредит № 9541822 на сайті: miloan.ua, сума кредиту: 5 000 грн. у валюті: українська гривня. Відповідно прийнятого рішення по заяві 9541822, рішення погоджено 21.08.2022. Погоджені умови кредитування по заяві: погоджена сума: 5 000 грн., погоджений строк: 15 днів, комісія за надання: 19% грн. одноразово, ставка процентів: 2% за кожен день користування (а. с. 16 звор. стор. - 17).

Перерахування на поточний рахунок отримувача ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 5 000 грн. підтверджується платіжним дорученням 80893965 від 21.08.2022. Платник: ТОВ «Мілоан» код 40484607. Банк платника: ПриватБанк, код банку: 14360570. Отримувач: Блоха О.В. Код: НОМЕР_3 . Банк отримувача: pb. Кредит рах. №: НОМЕР_4 . Призначення платежу: кошти згідно договору 9541822 (а. с. 17 звор. стор.).

02.12.2022 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено Договір про відступлення прав вимоги № 85-МЛ/Т, відповідно до п.1.1 якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між ТОВ «Мілоан» і боржниками (портфель заборгованості) (а.с. 19 звор. стор.-26).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги (а.с. 28) до ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 9541822 від 21.08.2022 в розмірі 20 500 грн., з яких: 5 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 14 550 грн. - заборгованість за відсотками, 950 грн. - заборгованість за комісією.

Відповідно до претензії ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал» від 12.08.2025, направленої на адресу ОСОБА_1 , останній повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним договором № 9541822 від 21.08.2022, з вимогою погашення 20 500 грн. на рахунок позивача (а.с. 28 звор. стор.)

Відповідно до виписки з особового рахунка за кредитним договором № 9541822 від 21.08.2022, заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 20.08.2025 складає 20 500 грн., з яких: 5 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 14 550 грн. - заборгованість за відсотками, 950 грн. - заборгованість за комісією. (а.с. 19).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 21.08.2022 року було укладено кредитний договір за яким остання отримала від товариства кредитні кошти, які в повному обсязі вчасно не повернула, отже з неї на користь правонаступника кредитора - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» належить стягнути фактично отримані кредитні кошти у вигляді тіла кредиту, процентів за користування кредитом та комісії. При цьому зазнав, що строк позовної давності позивачем н пропущено у зв`язку із його продовженням на строк дії карантину та воєнного стану

Такий висновок в оскаржуваній частині щодо процентів та комісії частково відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність чи відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення або захисту в обраний спосіб.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як зазначалося вище з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 уклала із ТОВ «Міолан» кредитний договір №9541822 відповідно до якого відповідачка отримала кредит у розмірі 5 000 грн. строком на 105 днів.

При цьому кредитний договір №95418722 від 21.08.20222021 року, який складається із декількох документів підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором J74744, який було надіслано на номер відповідачки, який зазначений останньою у договорі разом із реєстраційним номером облікової картки платника податків, паспортними даними, місцем проживання та електронною адресою.

Відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, після чого позикодавець надіслав за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону (міститься в реквізитах договору) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач використав для підтвердження підписання кредитного договору.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону №675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі ОСОБА_1 .

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).

Матеріали справи містять відомості про перерахування кредитних коштів позичальнику та відповідачем зазначеного факту не спростовано.

Звертаючись з апеляційною скаргою відповідачка не погоджувалась із розміром нарахованої заборгованості та зазначала, що розмір заявлених позивачем відсотків, штрафів та пені не відповідає вимогам закону України «Про споживче кредитування».

Однак як вбачається зі змісту позовної заяви, правонаступник кредитора просив стягнути з відповідача відсотки за користування кредитом та комісію, жодних вимог щодо стягнення штрафів чи пені позивачем не було заявлено, а тому підстав для їх списання у зв`язку із введенням воєнного стану не має.

Щодо розміру відсотків та порядку їх нарахування слід звернути уваги на положення п.1.5.2, 1.5.3 кредитного договору відповідно до яких проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду складають 1 500 грн за ставкою 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування та протягом поточного періоду 13 500 грн. за ставкою 3 %. При цьому строк користування кредитом складає 105 днів, з яких пільговий період охоплює 15 днів, а поточний період - 90 днів (п.1.3).

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу що укладення договору №9541822 від 21.08.2022 року та розрахунок заборгованості до нього з 21.08.2022 року по 01.12.2022 року відбулись до набрання чинності 24 грудня 2023 року змін у ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо обмеження максимальний розмір денної процентної ставки на рівні 1%.

Згідно із наданим розрахунком заборгованості за кредитним договором №9541822 ОСОБА_1 нараховувались відсотки за користування кредитом з 22.08.2022 року по 05.09.2022 року у розмірі 100 грн. у відповідності до п. 1.5.2 за ставкою 2% та з 06.09.2022 року по 02.12.2022 року (момент відступлення права вимоги) у розмірі 150 грн. у відповідності до п.1.5.3 за ставкою 3%, отже у межах 105 денного строку дії кредитного договору.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу застосування строку позовної давності, то під час дії спірних правовідносин діяли законодавчі обмеження щодо зумення строку позовної давності.

Зокрема Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 № 2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, який Указами Президента України неодноразово продовжувався та продовжує діяти і на час розряду справи.

Із 4 вересня 2025 року набув чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434-IX, яким виключено п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Таким чином, у період з 17 березня 2020 року по 04 вересня 2025 року строки позовної давності були зупинені.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 263 ЦК України від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Таким чином, з огляду на те, що з 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який діє на усій території України, а також те що 04 вересня 2025 року положення про зупинення строку позовної давності на час дії воєнного стану виключено з ЦК України, а позивач звернувся із даним позовом у жовтні 2025 року, тому трирічний строк позовної давності з урахуванням положень ст. 263 ЦК України щодо зупинення перебігу такого строку, у даній справі позивачем не пропущено.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції вважає доведеною вимогу про стягнення з відповідачки відсотків.

Як було зазначено вище сторонами погоджено розмір процентів та порядок їх нарахування та відповідно до розрахунку заборгованості він складає 14 550 грн..

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вказана сума відсотків з огляду на сам розмір заборгованості за кредитом 5 000 є завищеною, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 14 550 грн. не є співрозмірною сумі заборгованості по тілу кредиту у розмірі 5 000 грн. за договором від 21.08.2022 року, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «ФК «Міолан», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що укладення ОСОБА_1 кредитного договору №9541822 перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

На зазначене суд першої інстанції не звернув уваги та прийшов до помилкового висновку про стягнення відсотків у повному обсязі, а тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.

Що ж стосується заборгованості за комісією, то відповідно до пункту 4 частини першої ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» (надалі Закону), загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина 2 ст.8 Закону).

Отже, цим Законом безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої ст.1 та частини другої ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина 5 стаття 12 Закону).

Із урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року в справі №202/5330/19 виснувано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою ст.11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Так, у договорі про споживчий кредит №9541822 від 21.08.2022 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» містяться умови про комісію за надання кредиту, за управління та обслуговування кредиту, а саме у пункті 1.5.1 договору зазначено, що комісія за надання кредиту: 950 грн, яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Із виписки з особового рахунку відповідача та відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №9541822 від 21.08.2022 вбачається, що відповідачу нараховувалася комісія за надання кредиту і розмір простроченої заборгованості становить 950 грн .

Проте колегія суддів звертає увагу, що в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, також ТОВ «Мілоан» не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

В зв`язку з цим підстав стягувати нараховану позивачем у даній справі заборгованість по комісії в сумі 950 грн не має, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

Підсумовуючи наведене висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідач на користь позивача кредитної заборгованості у вигляді комісії у розмірі 950 грн. та відсотків у розмірі 14 550 грн. є такими що не відповідають вимогам закону, а тому рішення суду у цій частині підлягає скасуванню зі зміною загального розміру заборгованості з 20 550 грн. на 10 000 грн., з яких 5 000 грн.- заборгованість за тілом кредиту, 5 000 грн. - заборгованість за відсотками.

В неоскаржуваній частині рішення суду першої інстанції на предмет правомірності не переглядалось.

Щодо вимог апеляційної скарги з приводу розміру витрат на правову допомогу, стягнутих судом першої інстанції у розмірі 4 000 грн. слід зазначити наступне.

Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 13 статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див.: пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про доцільність зменшення судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції з 8 000 грн. до 4 000 грн.

Враховуючи що судове рішення підлягає зміні в частині загального розміру кредитної заборгованості, то відповідно до положень ч.13 ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції змінює розподіл судового збору.

Згідно частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягають частковому задоволенню, як і вимоги апеляційної скарги, то сторонам не підлягають відшкодуванню судові витрати у вигляді судового збору у порядку положень ст. 141 ЦПК України про взаємозарахування.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 20 500 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2026 року в частині стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за комісією та в частині стягнутого судового збору у розмірі 2 422,40 грн. скасувати.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2026 року змінити в частині стягнутого з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» розміру заборгованість за кредитним договором №9541822 від 21.08.2022 року з 20 500 грн. на 10 000 грн.

В іншій частині залишити рішення без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: О.В. Халаджи

А.В.Гапонов

Л.П. Никифоряк